Категорії та поняття загальної психології

Психіка. Віддзеркалення, свідомість як віддзеркалення. Розвиток психіки, розвиток трудової діяльності. Свідомість. Пізнавальна сторона свідомості. Розрізнення суб'єкта і об'єкту.Цілеутворення. Ставлення. Самосвідомість. Самопізнання, самоаналіз. Самооцінка. Саморегуляція. Несвідоме. Діяльність. Структура діяльності. Спілкування. Комунікативна, інтерактивна, перцептивна сторони спілкування. Особистість.

Психіка – це специфічна функція спеціалізованого органу живої істоти – нервової системи, - що забезпечує віддзеркалення нею світу, в якому вона живе, станів її власного тіла, а також процесів і результатів взаємодій живого організму зі світом і регуляції на цій основі поведінки і (стосовно людини) діяльності[355].

З поняття психіки як віддзеркалення дійсності, необхідної для регуляції поведінки і діяльності, може бути дедуктивно виведена така класифікаційна система основних груп психічних процесів: 1) пізнавальні процеси; 2) потреби і мотивації; 3) емоції і почуття; 4) мовлення; 5) воля; 6) пам'ять. Воля займає місце центру психічних процесів, у якому формуються цілі і програми поведінки і діяльності, що адресуються до виконавських органів, а також зворотні впливи, що управляють, відносно роботи всіх інших каналів віддзеркалення. «…» Другим центром в запропонованій класифікаційній системі є пам'ять, у якій відкладаються результати роботи всіх каналів віддзеркалення, результати роботи вольового регуляторного центру і результати поведінки і діяльності «.» Пам'ять – це центр, в якому фіксується весь минулий досвід суб'єкта: не тільки досвід роботи кожного з каналів віддзеркалення, але також досвід інтеграційного центру, досвід організації поведінки і діяльності[356].

8. Віддзеркалення = свідомість як віддзеркалення. Загальна властивість матерії відтворювати відбиваний об'єкт, яке залежить від рівня її організації і виявляється в чутливості, сприйнятті, свідомості, самосвідомості[357] . Свідомість як віддзеркалення – складне, багатопланове (О.Г.Спіркин), контрольоване, суб'єктне віддзеркалення дійсності (Д.І.Дубровський) у діапазоні від елементарних відчуттів до складної інтелектуальної діяльності (О.В.Шорохова), яке виконує функції віддзеркалення і породження (С.Л.Рубінштейн).

Рефлекторність психіки – здатність відтворювати відбиваний об'єкт в сукупності властивостей, що мають для суб'єкта життєве значення, як феномен вищої нервової діяльності. Вища нервова діяльність – діяльність центральної нервової системи, особливе значення в якій має кора головного мозку[358].

9. Розвиток психіки = розвиток трудової діяльності.Кількісні і якісні зміни психіки; процес саморуху від простіших до складніших форм віддзеркалення і активності[359].Розвиток трудової діяльності – процес оволодіння технологічними вимогами до того чи іншого виду праці відповідно до певних стандартів, і їх перетворення на психологічні патерни, що містять також і власне морально-особистісні характеристики.

10. Свідомість– вищий рівень психічної активності людини, в якій реальність відбивається у формі чуттєвих і розумових образів як основі внутрішнього досвіду і передбачення практичної діяльності і поведінки[360] . Вищий рівень розвитку психіки – виражається в його основних властивостях – наочність, опосередкованість мовою, здатність до рефлексії, діалогизм[361] .

11. Пізнавальна сторона свідомості– функція свідомості, що полягає у віддзеркаленні об'єктивної дійсності в наочно-практичній, практичній, комунікативній діяльності. Пізнавальні процеси – психічні процеси, що забезпечують віддзеркалення об'єктивної дійсності: увага, відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уява, мова.

12. Розрізнення суб'єкта і об'єкту– функція свідомості, що полягає в здатності виділяти себе з навколишнього середовища як цілісного суб'єкта психофізіологічних станів, дій і процесів[362]. Розрізнення «Я» і «НЕ-Я» – переживання своєї не ідентичності іншим[363] .

13. Цілеутворення – процес породження нових цілей в активності людини під впливом мотивів, емоцій, співвідношення загальних і конкретних цілей[364]; функція свідомості, що полягає в породженні цілей, що визначають напрям активності людини. Мета – усвідомлений образ результату, що передбачається; формальний опис кінцевих ситуацій, до досягнення якої прагне будь-яка саморегульована функціональна система[365].

14. Ставлення(О.Ф.Лазурський, В.М.М'ясищев) – система суб'єктивних оцінок людини, що визначає характер переживань і поведінкових реакцій на зовнішні дії[366]; функція свідомості, що полягає у визначенні ступеня відповідності фактів об'єктивної дійсності системі суб'єктивних еталонів належного. Ставлення до середовища – процес оцінювання фактів дійсності на основі суб'єктивної шкали оцінок як ментальної характеристики суб'єктивно належного в об'єктивному світі.

15. Самосвідомість– усвідомлення людиною своїх можливостей, в основі якого лежить її здатність відрізняти себе від своєї власної життєдіяльності і ставитися до себе як до її суб'єкта[367]. Вищий рівень розвитку свідомості – визначається усвідомленням людиною свого знання, морального обличчя, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, цілісною оцінкою себе як суб'єкта, що відчуває, мислить, діє [368].

16. Самопізнання = самоаналіз. Вища форма самовіддзеркалення. Ґрунтується на єдності пізнавальних дій людини, направлених на себе як на діяльного суб'єкта в соціальному оточенні, і переживанні себе як живої істоти. Пізнання – вища форма віддзеркалення дійсності, що ґрунтується на єдності віддзеркалення, предметно-практичної діяльності і комунікації[369] . Самоаналіз – розкладання власної поведінки на факти і їх вербалізація відповідно до оцінки міри довільності, суб'єктності, нормативності. Аналіз – процес розкладання цілого на частини на основі операції поняттями[370] .

17. Самооцінка– оцінка людиною свого «Я», можливостей, здібностей, свого місця в міжособистісних, соціально-психологічних, соціальних відносинах[371] . Оцінка самого себе – думка про ступінь своєї відповідності як особистості еталону належного в цілому або в його окремих аспектах. Оцінка – думка про певний феномен, про його кількість або якість. У останньому випадку встановлюється зв'язок між ним і ціннісними орієнтаціями оцінювача[372].

18. Саморегуляція– елемент самосвідомості, який здійснює функцію управління власною поведінкою відповідно до отриманої актуальної моделі своєї взаємодії в прагматичній ситуації. Управління – функція організованої системи, яка забезпечує збереження її структури і підтримку її життєдіяльності за допомогою послідовності операцій: підготовка і прийняття рішення, організація виконання, контроль, підведення підсумків[373] . Поведінка – форма прояву інтерактивних відносин людини з навколишнім середовищем. Опосередкована знаковими системами (мовою)[374]. Управління своєю поведінкою – процес підготовки і ухвалення рішення, організації виконання, контролю, підведення підсумків в інтерактивних відносинах людини з навколишнім середовищем.

19. Несвідоме (З.Фройд, А.Адлер, К.Г.Юнг, Г.У.Олпорт, К.Хорні, Г.Ю.Айзенк і ін.) – безпосередня (інтенційна) форма психічного віддзеркалення, при якій відсутня довільна регуляція поведінки[375] . Неусвідомлювані явища – психічні явища, що характеризуються невиразністю і смутністю переживання людиною, – ще або вже не усвідомлювані психічні явища: автоматизми, імпульсні дії[376].

20. Діяльність: а) втілення в об'єкті психічного образу[377]; б) дія з об'єктом з метою задоволення потреби[378]; в) модель взаємодії з реальністю[379]. Діяльність – відповідна особистісному смислу і мотиву цілеспрямована система предметних дій. Активність – загальна властивість живих істот як основа їх зв'язку з навколишньою дійсністю, що обумовлюється внутрішнім станом суб'єкта у момент дійствування[380] . Доцільність – відповідність процесу завершеному стану, представленому у вигляді його моделі (цілі)[381]. Суб'єкт – носій предметної діяльності і пізнання[382]. Суб'єктивна доцільність – відповідність процесу його суб'єктивній моделі.

21. Структура діяльності = мотив, дія, мета. Сукупність стійких зв'язків у цілеспрямованій системі дій. Структура – сукупність стійких зв'язків в об'єкті, що забезпечує його цілісність[383]. Діяльність – згідна особистісному смислу і мотиву цілеспрямована система предметних дій. Мотив: а) спонука до діяльності, пов'язана із задоволенням потреб[384] ; б) усвідомлювана причина вибору дії; в) цінності ідеали, інтереси[385]. Дія – одиниця діяльності (С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв), що здійснюється опосередковано за допомогою знаків, ролей, цінностей, норм і що містить орієнтовну, виконавчу і контрольну частину[386]. Мета – усвідомлений образ результату, що передбачається; формальний опис кінцевих ситуацій, до досягнення якого прагне будь-яка само регульована функціональна система[387]. Мета як усвідомлений образ результату[388], що передбачається, відображає мотиваційні моделі, зміст підсумкових ситуацій [389] їх ієрархічну короткострокову або довгострокову супідрядність в життєдіяльності людини.

22. Спілкування– багатоаспектні процеси встановлення і розвитку контактів, які породжуються потребою в спільній діяльності або обміні різною інформацією, залежать від ситуативних, особових чинників, мовного і соціального досвіду учасників[390]. Міжособистісні стосунки – взаємозв'язки, що суб'єктивно переживаються, між людьми в спільній діяльності і спілкуванні. Вони ґрунтуються на системі установок, орієнтацій, очікувань, стереотипів[391].

23. Комунікативна сторона спілкування = обмін інформацією. Смисловий модус спілкування, орієнтований на його інтерпретацію іншими людьми з метою досягнення значущих цілей[392]. Обмін інформацією – формулювання і сприйняття повідомлень, що є, за своєю суттю, засобом управління партнером (партнерами) по спілкуванню. Інформація – відомості про що-небудь у вигляді єдності синтаксичних, семантичних, прагматичних характеристик, що знімають невизначеність і використовуються в управлінні[393].

24. Інтерактивна сторона спілкування = взаємодія партнерів.Сторона спілкування, орієнтована на узгодження дій на основі зближення цілей і способів їх досягнення[394]. Взаємодія – прояв суб'єктивних намірів у складних видах спільної діяльності, що вимагають взаємного узгодження і координації індивідуальних дій[395].

25. Перцептивна сторона спілкування = сприйняття партнерами один одного.Сторона спілкування, орієнтована на отримання уявлення про іншу людину і створення у нього позитивного уявлення про себе[396]. Сприйняття партнерами один одного – соціальна перцепція. Соціальна перцепція (Дж. Брунер, 1947) – смислова, оцінна інтерпретація об'єкту сприйняття, яка залежить від мотиваційно-смислової структури діяльності сприймаючого суб'єкта[397].

26. Особистість– сукупність психологічних якостей людини як суб'єкта соціальних відносин і діяльності, які виявляються в соціальній, соціально-психологічній і міжособистісній взаємодії. Система рис (якостей) – сукупність психологічних елементів в узагальнених схемах (моделях) поведінки людини в соціальній, соціально-психологічній і міжособистісній взаємодії, що визначають її індивідуальну своєрідність і динаміку.

Поиск по сайту: