1. Цілеспрямована діяльність у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, пов'язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків;
2. визначена частина, програма або напрямок такої діяльності;
3. Сукупність засобів (інструментів) та методів (технік) для реалізації певних інтересів, тобто, для досягнення визначених (суб'єктом політичного процесу) цілей в певному соціальному середовищі.
Вивченням політичної поведінки, методами досягнення політичної мети займається політологія.
Політолóгія (від грецького politika, Πολιτικές Επιστήμες (букв. Політична епістемологія, політзнання) - державні й суспільні справи і logos - слово, поняття, вчення) — наука про політику, тобто соціальна наука, що досліджує політичні процеси.
Політична ідеологія — система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої людей, класів, націй, суспільства, політичних партій. Політична ідеологія може розглядатися як форма суспільної свідомості і як явище культури.
Політичні ідеології:
Анархіз́м — суспільно-політична течія, що прагне до максимально можливого визволення особистості, виступає за негайне знищення всякої державної влади шляхом стихійного бунту мас і створення федерації дрібних автономних асоціацій виробників і споживачів (союзи громад).
Капіталі́зм – суспільно-економічний лад, що ґрунтується на товарному виробництві, приватній власності на засоби виробництва та експлуатації найманої праці.
Комунімзм (від лат. communis — спільний, загальний) — утопічна ідея про безкласове суспільство, в якому скасована приватна власність на засоби виробництва; світогляд, який наголошує на вирішальному значенні, суспільства і спільноти (комуни, громади) у житті кожної людини, на абсолютній домінанті інтересів спільноти над окремою персоною.
Консервати́зм (фр. conservatisme, від лат. conservo — охороняю, зберігаю), визначення ідейно-політичних, ідеологічних і культурних течій, що спираються на ідею традиції та спадкоємності в соціальному та культурному житті.
Лібералі́зм - соціальна філософія та політична концепція (ідеологія), яка проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті.
Сучасні ліберальні доктрини: неолібералізм ордолібералізм, лібертаріанізм.
Пацифі́зм (лат. pacificus — миротворчий, від pax — мир і facio — роблю) — ідеологія беззастережного осуд будь-якої війни, відмови від неї як інструменту зовнішньої політики. Пацифізм засуджує всіляку війну в будь-якій формі, заперечуючи правомірність навіть справедливих та визвольних війн.
Раси́зм (англ. racism; нім. Rassismus; угор. rasszizmus/ fajgyűlölet; рос. расизм.) – світогляд, а також політичні теорії і практики що на ньому грунтуються, які засновано на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду як то колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла і т.п., тобто на раси, і різному ставленні до людей та їх спільностей у залежності від їх приналежності до цих груп (рас).
Соціалімзм – суспільне вчення, ідеалом якого є здійснення принципів соціальної справедливості і рівності.
Наци́зм (націонал-соціалізм) — політична ідеологія, доктрина, політичний режим, заснований на расизмі, шовінізмі, антигуманізмі і тоталітаризмі.
Націоналімзм – специфічний стан свідомості етносу і соціально-психологічних орієнтацій людей, а також сполучені з нимиідеологія, теорія і соціальна практика.
Правова політика та принципи її здійснення[56]
Правова політика – це один з найважливіших видів політики як родового інтеграційного поняття. Основними принципами правової політики, на основі яких вона повинна розроблятися та здійснюватись, є:
1) соціальна обумовленість;
2) наукова обґрунтованість;
3) стійкість і передбачуваність;
4) легітимність та демократичний характер;
5) гуманність і моральні засади;
6) справедливість;
7) гласність;
8) поєднання інтересів особистості та держави;
9) пріоритетність прав людини як найвищої соціальної цінності;
10) відповідність основним положенням законодавства Європейського Союзу та міжнародного права.
Відповідно до Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недотор-канність і безпека визнаються в нашій державі найвищою соціальною цінністю. На досягнення цієї мети та гарантування прав і свобод людини спрямовано основні зусилля органів державної влади України. Адже це є головним обов'язком будь-якої демократичної, соціальної та правової держави.
Виділимо такі основні принципи правової політики, на основі яких вона повинна розроблятися та здійснюватись: 1) соціальна обумовленість; 2) наукова обґрунтованість; 3) стійкість і передбачуваність; 4) легітимність та демократичний характер; 5) гуманність і моральні засади; 6) справедливість; 7) гласність; 8) поєднання інтересів особистості та держави; 9) пріоритетність прав людини як найвищої соціальної цінності; 10) відповідність основним положенням законодавства Європейського Союзу та міжнародного права.
Методами проведення правової політики є переконання і примус у різних їхніх формах, проявах і поєднаннях. Обидва методи охоплюють широкий арсенал засобів впливу на свідомість і поведінку людей (виховання, покарання, відповідальність (позитивна і негативна), санкції (заохочувальні і негативні), превентивність, правова освіта, впровадження правової культури, підвищення правосвідомості тощо).
Разом з тим, правова політика може бути ефективною лише тоді, коли вона спирається на тверду, легітимну, авторитетну владу.
З огляду на викладене, можна зробити такі висновки:
Правова політика - специфічна правова категорія, загальна для всіх галузей права, об'єктивно входить у предмет теорії держави і прав, вивчення якого на загальнотеоретичному рівні має важливе методологічне значення для галузевих дисциплін.