Самостійна робота студентів. У навчально-виховному процесі вищої школи особливе місце належить самостійній роботі

У навчально-виховному процесі вищої школи особливе місце належить самостійній роботі студентів.

Самостійна робота студентів – сукупність різноманітних навчальних прийомів, за допомогою яких вони самостійно закріплюють та поглиблюють раніше набуті теоретичні знання, практичні навички, уміння, а також оволодівають новими. Така форма роботи відіграє важливе значення для формування й удосконалення знань, мислення і переконань.

Самостійна робота поділяється на аудиторну і позааудиторну.

Під час аудиторних занять студенти слухають лекції, конспектують їх, виконують практичні роботи, беруть участь у дискусіях або просто в обговоренні питань під час семінарських занять. Позааудиторна робота менш регламентована.

В основі самостійної роботи студентів лежить поняття самостійності.

Під самостійністю розуміють здатність студента виконувати певні дії або цілий комплекс дій без посередньої допомоги викладача.

Виділяється два види самостійності: змістовну і організаційну.

Під змістовною самостійністю студента розуміють його здатність розв’язувати проблемні питання без сторонньої допомоги.

Організаційна самостійність виражається у вмінні студента організовувати свою самостійну роботу.

Змістовна самостійність має такі чотири рівні:

А) виконавча самостійність;

Б) самостійність у типових ситуаціях;

В) самостійність в нетипових ситуаціях;

Г) творча самостійність.

Змістовна самостійність починає формуватися з першого рівня і закінчується четвертим. Для того, щоб досягти студентом четвертого рівня змістовної самостійності необхідно, щоб студенти на початку семестру знали, що їм необхідно опанувати самостійно, що від них вимагається, якими будуть критерії оцінювання їхніх знань, скільки балів і за що вони можуть одержати їх під час поточних і підсумкових контрольних заходів.

Об’єктом оцінювання мають бути структурні компоненти навчальної діяльності, а саме:

1. Змістовний компонент – знання про об’єкт вивчення ( уявлення, поняття, явище, тощо). При оцінюванні підлягають аналізу такі характеристики: повнота, правильність, логічність, усвідомленість, записування понять.

2. Оперативно – організаційний компонент дій, способи дій (вміння, навички), діяльність:

- предметні (відповідно до програми з навчальної дисципліни);

- розумові ( порівнювати, абстрагувати, класифікувати, тощо)

- загально навчальні (аналізувати, планувати, організовувати, контролювати процес і результати виконання завдання, діяльності в цілому, вміння користуватися підручником та іншими доступними джерелами інформацій);

- правильність виконання;

- самостійність виконання.

3. Емоційно-мотиваційний компонент – ставлення до навчання. Аналізуються такі його характеристики_

- характер і сила ( байдуже, недостатньо виразне позитивне, зацікавлення, виразне позитивне);

- дієвість ( від споглядального (пасивного) до дійового);

- сталість ( від епізодичного до сталого)

Саме ці характеристики змістовного операційно-організаційного та емоційно-мотиваційного компонентів навчання студентів можуть бути основою визначення рівнів навчальних оцінок.

Існуюча рейтингова система організацій навчання та оцінки його результатів у вищому навчальному закладі сприяє диференціації та урізноманітненню. Рейтинг – це певна оціночна шкала.

В основі рейтингової системи лежить накопичення оцінок за певний період навчання (модуль, семестр, рік) і за різнобічну діяльність.

Рейтинг – система стимулює самостійну роботу студента і оцінюється якість і повнота засвоєного матеріалу та оцінюється за шкалою:

- від 70% до 79% - фактичного матеріалу – задовільно

- від 80% до 89% - фактичного матеріалу – добре

- від 89 до 100% фактичного матеріалу – відмінно.

Якість знань оцінюється за традиційною п’ятибальною шкалою. Звідси загальний рейтинг студента визначається за такою формулою:

Р=0(5)*5+0(4)*4+ 0(3)*3 – 02(2)

К

де,0(5), 0(4), 0(3) – кількість позитивних оцінок (відповідно „5”, „4”, „3”) під час засвоєння матеріалу відповідного для самостійного опрацювання,

0(2) – кількість незадовільних оцінок.

К – кількість тем, завдань відведених на самостійне опрацювання за навчальною програмою.

Шкала оцінювання

А – відмінно – відмінне, повне викладення самостійної роботи лише з незначними помилками;

В – дуже добре – вище середнього рівня. Виконана самостійна робота з кількома помилками;

С – добре – в загальному опрацьовано правильно самостійну роботу, але з певною кількістю суттєвих помилок;

Д – задовільно – непогано виконано самостійну роботу, але зі значною кількістю недоліків;

Е – задовільно слабо – виконання самостійної роботи задовольняє мінімальні критерії;

FX – незадовільно – потрібно допрацювати матеріал з самостійної роботи;

F – незадовільно – необхідна серйозна подальша робота над виконанням самостійного завдання.

Поиск по сайту: