Г. Напишіть сюжет на 45-50 секунд, який ґрунтується на інформаційній розсилці і синхроні, наведених нижче

РЕНСІ — ПОЖЕЖА ДРУГОГО СТУПЕНЯ ПОВНІСТЮ ЗРУЙНУВАЛА СЬОГОДНІ ВВЕЧЕРІ «СВІТ МЕБЛІВ ДЖЕЙНС» НА ФОРЕСТ-СТРИТ. ПІД ЧАС ПОЖЕЖІ ПОСТРАЖДАВ НІЧНИЙ СТОРОЖ МАГАЗИНУ

ЯК ПОВІДОМЛЯЄ СЕРЖАНТ РОДНІ ФІЛДЗ ІЗ ПОЖЕЖНОЇ ЧАСТИНИ РЕНСІ, СТОРОЖ ПОЛ ОФФЕН БУВ ЄДИНОЮ ЛЮДИНОЮ, ЩО ПЕРЕБУВАЛА ВСЕРЕДИНІ КРАМНИЦІ НА ФОРЕСТ-СТРИТ, 16, НА ТОЙ ЧАС, КОЛИ ЗДІЙНЯЛАСЯ ПОЖЕЖА. ІЗ ЧИСЛЕНИМИ ОПІКАМИ ОФФЕНА БУЛО ШПИТАЛІЗОВАНО.

«КОЛИ МИ ПРИЇХАЛИ, БУЛА 8:45. БІЛЬША ЧАСТИНА БУДІВЛІ ДО ТОГО ЧАСУ ВЖЕ БУЛА У ВОГНІ, — КАЖЕ СЕРЖАНТ ФІЛДЗ. — О 10:30 ПОЖЕЖУ БУЛА ПРИБОРКАНО».

МЕНЕДЖЕР КРАМНИЦІ ПАМЕЛА ВІКТОР ОЦІНИЛА ЗБИТКИ У $450 000. ВОНА СКАЗАЛА, ЩО НЕ ЗНАЄ, ЧИ ВІДБУДОВУВАТИМУТЬ ВЛАСНИКИ КРАМНИЦЮ.

«ДЖЕЙС» Є НАЙБІЛЬШИМ МЕБЛЕВИМ МАГАЗИНОМ У РЕНСІ. СЕРЖАНТ ФІЛДЗ КАЖЕ, ЩО НА ЦЬОМУ ЕТАПІ ВІН НЕ МОЖЕ НАЗВАТИ ПРИЧИНУ ПОЖЕЖІ.

СИНХРОН: Синхрон номер А7; тривалість 37 секунд; звіт репортера Еллен Майклз з місця пожежі:

Зараз вогонь вже згас... і більшу частину крамниці знищено. Все, що залишилося на місці, де раніше була меблева крамниця, — це купа закопченого каміння. Сержант Родні Філдз із пожежної частини Ренсі розповів мені, що першим пожежу виявив нічний сторож Оффен, який помітив вогонь у відділі меблів для спальних кімнат о восьмій тридцять. За словами сержанта Філдза, Оффен отримав опіки, коли намагався власноруч погасити вогонь. Філдз каже, що потім сторож вибіг із будівлі і викликав пожежників. Магазин згорів швидко, надто швидко, щоб пожежники змогли врятувати «Джейнс». Оффену надали першу медичну допомогу і з численними опіками відвезли до лікарні Меморіал. — Еллен Майклз, WOE News

Розділ 11. ВИСВІТЛЕННЯ

Кожна історія унікальна. Найкраща частина історії часто саме та, яка робить її унікальною, а найкращі репортери — це ті, хто може знайти унікальний підхід до історії. Немає формули, яку можна було б застосувати для кожного сюжету про пожежу чи про демонстрацію. Новини і є новинами через те, що вони сповнені несподіванок.

Крім того, треба визнати, що репортери, висвітлюючи конкретну тематику, мають у своїй голові вибудовувати стратегічну концепцію: у кого в першу чергу взяти інтерв’ю, яку інформацію треба пошукати, як діяти.

Було б наївно сліпо дотримуватися цих правил — репортаж вимагає творчого підходу. Та водночас було б нерозумно не скористатися прийомами, техніками і теоріями, які застосовували інші репортери. Даний розділ описує основні процедури, які радіорепортери повинні мати у своєму запасі. Разом із прийомами, описаними у Розділі 15 «Телевізійний репортаж», ці процедури можуть стати у пригоді і телевізійникам.

ТРАГЕДІЇ

Дзвінок у поліцію, натяк чи розмова, підслухана по поліцейському радіо, зазвичай дають ключ до розгадки. Потім репортер вирушає в дорогу. Якщо десь пожежа, аварія чи стихійне лихо, перше правило — уважно за всім спостерігати. Наскільки сильний вогонь? Наскільки довгий утворився затор? Наскільки сильні руйнування? Скільки пожежних машин на місці? Скільки машин зіткнулося? Які погодні умови? Перш ніж опитати когось, репортер повинен зібрати вже чималу колекцію фактичного матеріалу.

Офіційні особи

Перша людина, з якою варто поговорити, прибувши на місце події, — та, яка краще за всіх знає, що відбувається, — пожежник, полісмен чи інший офіційний службовець. Прибувши на місце, треба запитати когось в уніформі, хто тут головний. («Намагайтеся при цьому не переривати людину, якщо вона вже відповідає на чиїсь запитання чи зайнята чимось важливішим за ваше інтерв’ю, — радить Мітч Діб з WCBS із Нью-Йорка. — Я роблю так, щоб мене помітили, і чекаю, але нікого не перериваю»).

Коли потрібна вам людина готова поговорити, варто записати це інтерв’ю. Прості і прямі запитання надають вам можливість отримати кілька корисних синхронів. Вдале запитання для початку: «Що ви побачили, коли прибули?» В такому випадку вам опишуть ситуацію. Потім запитайте: «Що сталося?Хтось постраждав?»

На одній пожежі у Нью-Йорку, під час якої загинуло шестеро пожежників, головним був комісар Августус Бікмен. Нью-йоркська станція WCBS використала у синхроні його пояснення того, чому цих людей неможливо було врятувати:

Люди були всередині і на даху... Тих, хто був усередині, ми змогли витягти. Ті ж, які були на даху, провалилися вниз, коли дах прогорів. Вони впали у саме полум’я.

Із цього початкового інтерв’ю з офіційною особою репортери мають розпочати збирання інформації для отримання чіткої картини подій, яку вони потім зможуть описати у репортажі чи коментарі. Можливо, знадобиться поспілкуватися з кількома іншими офіційними особами, не записуючи цих розмов на диктофон, щоб заповнити прогалини.

Досвід і навіть підготовка дозволять діяти швидше. Рік Воллейс із КАВС із Лос-Анджелеса працює в галузі, яка часто має справу із сильними пожежами, тож вони вже стали для нього своєрідним бізнесом. Він провів цілу ніч із пожежниками на невеликій пожежі лише для того, щоб навчитися. Зараз, приїжджаючи на пожежу і чуючи фрази «зворотна тяга», «димовий ефект» і «попередній спалах», Воллейс не витрачає час на те, щоб отримати переклад і пояснення цих висловів, — він сам є експертом. Тож репортаж пишеться швидко.

В інтерв’ю з офіційними особами репортери повинні бути в контексті фактів, пов’язаних із трагедією; кількість загиблих і поранених, кількість викликів, зруйнованих будинків і розбитих машин порівняно з іншими місцевими стихійними лихами. Цим фактам потім варто дати можливість говорити самим за себе, уникаючи при цьому емоційних характеристик на кшталт трагічний і безглуздий (див.: Розділ 3. Значення).

Поспілкувавшись із офіційними особами, нью-йоркський радіорепортер записав такий репортаж із місця пожежі, в якій загинуло шестеро пожежників:

Супермаркет на розі 1-ї і 2-ї авеню сьогодні став могилою для шістьох пожежників — найбільшої втрати пожежного департаменту з 1966 року. Ці пожежники перебували на даху супермаркета «Вальдбаум» у той час, як він провалився під ними, через що вони опинилися в самому епіцентрі полум’я і вже не мали ніяких шансів на порятунок.

Інші пожежники перебували всередині будівлі, але за наказом офіцерів були виведені надвір. На пошуки тих пожежників, які впали з даху, була вислана спеціальна бригада, проте густий дим і полум’я заважало бачити що-небудь усередині. Не було жодних криків про допомогу. Коли ж їх нарешті знайшли, було вже надто пізно.

Стен Брукс, WINS, Нью-Йорк

Взявши кілька синхронів і записавши репортаж, репортери повинні перевірити час: якщо наближається черговий інформаційний випуск, їм варто поквапитися і переслати попередній матеріал на станцію.

Наступне інтерв’ю з місця трагедії зазвичай беруть у найбільш заклопотаного робітника, який виглядає так, ніби був близько до події. Запитання: «Опишіть, будь ласка, як усе це відбувалося?»; «Що ви думаєте з цього приводу?»

Свідки

Офіційні особи, поліцейські, пожежники — це професіонали, які у конкретних ситуаціях діють усталеним способом і чиї синхрони не відрізняються особливою оригінальністю. Щось незвичайне легше знайти серед аматорів — родичів, тих, хто вижив, очевидців. Тож саме ці люди, а не професіонали, посідають друге місце серед тих, у кого варто брати інтерв’ю.

З уцілілими й родичами потрібно поводитися тактовно. З ними складно знайти контакт, але це треба робити... делікатно. «Як це втратити всіх своїх рідних?» — звісно, таке запитання є неприйнятним. Але «Ви не заперечуєте, якщо ми кілька хвилин з вами поговоримо?»... а потім «Не могли б ви описати, що ви побачили, коли прийшли додому?» є цілком прийнятними.

Найкращі синхрони дають очевидці. Якщо потрібно, репортери повинні увійти у натовп роззяв і голосно викрикнути: «Гаразд, хто був тут, коли це сталося?» Потім: «Не могли б ви описати те, що бачили?» Втім, ніколи не варто покладатися на слова свідків про можливі причини пожежі, аварії чи стихійного лиха.

Припущення щодо підпалу краще залишити пожежникам, а пошуки винних в аварії — поліцейським. А природу і серйозність поранень можуть визначити лише лікарі й медсестри. Навіть поліцейські чи водії швидкої можуть лише повідомити про кількість поранень, і переказати слова, які вимовила жертва, і описати, як вона виглядала. Але вони не уповноважені говорити про те, хто перебуває при смерті, а хто — у стані шоку.

Запитання слід ставити тільки тим, хто може на них відповісти. Як очевидці не повинні висловлювати своїх здогадок про причини аварії, так і поліцейські, які прибули на місце пізніше, не зможуть описати, як виглядала аварія, — це запитання до свідків. Також не варто розпитувати сусідів про те, що кажуть пожежники, а пожежників — про те, як реагують сусіди. Формулюйте офіційним особам запитання для офіційних осіб, а свідкам — запитання для свідків.

Часто свідки скаржаться на те, що пожежники чи рятувальники занадто довго дістаються до місця. Волтер Діббл, редактор новин на WTIC у Коннектикуті, радить уникати подібних заяв в ефірі. Очевидці зазвичай не знають, коли відповідні служби були повідомлені, а також вони не є експертами з визначення того, скільки це «надто довго».

Свідків і рятувальників треба опитувати в першу чергу, поки вони не поїхали з місця події. Пізніше репортер може записати репортаж, обійшовши місце, і попрацювати над синхронами й коментарями.

Лікарні

Якщо мав місце нещасний випадок, слід приділити увагу лікарням. Серйозність того, що там відбувається, робить іноді роботу репортера схожою на домагання. Але більшість лікарняних працівників поважають роботу журналістів і мають вже напрацьовану процедуру передачі інформації. Репортери мають знати ці правила — вони мають бути у відділі новин.

Деякі лікарні у таких випадках призначають спеціальну медсестру, яка сидить у відділенні швидкої і відповідає на всі запитання, або ж навіть спеціального представника, який надає інформацію. Хто б не виконував цю роботу, він має надавати репортерам інформацію про потрібного їм пацієнта (див.: Розділ 19. Закон і Етика) без зайвих зволікань.

Ця інформація зазвичай містить зрозумілі всім характеристики стану пацієнта — добрий, задовільний, тяжкий, серйозний чи критичний. На жаль, це визначення, які репортери навіть не повинні намагатися коментувати. Не треба припускати, чи означає «критичний стан» те, що людина може незабаром померти, а «задовільний» гарантує, що поранення не виявляться фатальними. Єдине, що можуть зробити репортери, це передати медичний діагноз:

Шестеро пожежників загинуло, багатьох поранено, двоє перебувають у серйозному стані...

WNEW, Нью-Йорк

У деяких невеликих лікарнях здобути навіть загальну інформацію може виявитися складно. Медсестра, котра не має досвіду спілкування з пресою, може наполягати на тому, щоб репортери зачекали до приїзду лікаря завтра вранці. Наполегливих репортерів такий варіант не задовольнить. Вони повинні бути достатньо переконливими і наполегливими, щоб отримати інформацію.

Загальну інформацію можна отримати в лікарні за телефоном, але для більшості сюжетів станції можуть виявити бажання, щоб репортер зібрав інформацію на місці і взяв інтерв’ю у потерпілих і в їхніх родичів.

«Спершу я завжди перевіряю відділення невідкладної допомоги», — пояснює Мітч Діб. Там можуть бути чиїсь родичі чи потерпілі, а також медсестра, яка надавала їм допомогу і яка може щось знати про жертви.

Лікарняні працівники можуть дозволити відвідати палати тих пацієнтів, стан яких не надто серйозний; в іншому випадку репортерам не варто заходити до палат.

Одного з пожежників, котрий постраждав у тій нью-йоркській пожежі, опитали просто у лікарні:

Мені пощастило виповзти з будівлі. Я лежав на спині... але ще міг рухатися, це мене і врятувало.

WINS, Нью-Йорк

Потім іде синхрон дружини пожежника, який нетяжко постраждав:

Я нічого не знала про пожежу, але я вже почала хвилюватися, оскільки було вже досить пізно, а чоловіка досі не було вдома. Потім десь за чверть до одинадцятої мені подзвонив один з його колег і сказав про те, що сталося.

WINS, Нью-Йорк

У лікарні треба розмежовувати репортерську наполегливість і перешкоджання рятуванню чийогось життя. Немає нічого поганого в тому, щоб ввічливо попросити коментар у когось, хто нетяжко постраждав. Але не варто робити цього із тими, хто перебуває у тяжкому стані і потребує серйозного лікування.

* * *

Додаткове застереження для репортерів, що висвітлюють трагедії: перевіряйте імена двічі! Якщо якийсь офіційний представник каже, що особа померла, перепитайте в цієї людини ще раз, чи правильно ви зрозуміли ім’я названої людини... і візьміть ім’я цього офіційного представника. Лікарня, слідчий відділок і поліція можуть по-різному називати ім’я особи. Тож буде розумно передзвонити хоча б двом із них або ж і всім трьом. У цьому випадку помилка є неприпустимою.

Існує два запитання, на які радіорепортер намагається дати відповіді під час висвітлення трагічних подій: перше — що саме сталося? Відповідь на це запитання надають офіційні особи і свідки. Ця інформація передається через синхрони і репортаж репортера. Друге — як це відбувалося? Очевидці, рятувальники, потерпілі і родичі — всі вони разом із репортерським «розером» допомагають відповідати на це запитання.

Часто, можливо навіть занадто часто, ці історії закінчуються стандартною фразою: «Поліція розслідує причини пожежі». Це втрачений кінець, зазначає Ірвін Ґрац, колишній редактор новин WPOR у Майні.

Щоб підбити підсумки, переконайтеся, що ваш репортаж містить результати цього розслідування, якщо воно вже закінчене:

Поліцейські повідомляють, що пожежа, яка сталася минулого тижня на 18 поверсі будівлі «Вудмен», була спричинена навмисним підпалом.

KEZO, Омаха

ЗЛОЧИН

Можливо, цей підрозділ слід було назвати «Здогадний злочин», щоб підтримати правило: «невинний, поки про вину не доведено», що глибоко сидить у головах усіх репортерів. Злочини потрібно висвітлювати з надзвичайною обережністю. Щойно репортери зацікавилися законом, закон зацікавився їхніми репортажами. Багато юридичних питань, що розглядаються у Розділі 19 «Закон і етика», порушено попередньо в репортажі на тему злочину.

Поліція

Багато станцій не можуть дозволити собі посилати репортерів до поліцейських відділків чи на місця злочинів. Замість цього вони покладаються на поліцейське радіо і регулярні чергові дзвінки до поліцейської частини. Людина на тому боці телефонного дроту може бути диспетчером, черговим сержантом чи начальником поліцейського департаменту. Ці люди не завжди можуть бути зацікавлені в тому, щоб репортери знали про все, що відбулося.

Якщо репортер може відвідати поліцейську станцію, він може знайти свою новину в блоттері — записі інформації, що передавалася по радіо. Ці блоттери зберігаються на станції, а в деяких містах передаються електронною поштою чи публікуються на веб-сайтах (див.: Розділ 7. Джерела). Блоттер містить публічну інформацію, таку як записи арештів (за винятком випадків, у які втягнено багато людей), тож можуть бути корисними для репортерів. Більшість зафіксованих подій є надто незначними для радіо (у маленьких містах: загублені коти, машини, які не завелися), але їх все одно варто переглянути.

Іноді з невеликими злочинами можуть бути пов’язані великі імена — це новина. Важливіші події, які поліцейські можуть не мати бажання обговорювати, можуть також бути зафіксовані у блоттері. У будь-якому випадку перевірка блоттера повинна бути підкріплена розмовою з черговим поліцейським. Навіть перебуваючи на поліцейській станції, репортери залежать від відкритості поліцейських і їхньої готовності говорити.

«Деякі поліцейські офіцери хочуть допомогти, інші, з тієї чи іншої причини, ненавидять пресу», — зазначає Ліб. Причина полягає в тому, що поліцейські й репортери від початку були бінарною парою. Репортери скаржаться, що поліцейські не надають їм достатньо інформації. Поліцейські звинувачують репортерів у тому, що вони заважають розслідуванням чи вимагають інформацію, яка може зашкодити чиїмось правам. Репортери скаржаться, що поліцейські уникають розмов із ними, а ті, своєю чергою, звинувачують репортерів у постійних спробах «зловити» копів.

Але заради новин репортерам слід уживатися з поліцейськими, а спільний контакт значно полегшить життя. Трохи вільного часу, проведеного разом на поліцейській станції, може стати у пригоді. Вирішальне значення має репутація порядного й акуратного репортера. Та навіть із такою репутацією заслужити довіру поліції нелегко, а особливо по телефону.

Черговий дзвінок може викликати відповідь на кшталт: «Ні, все тихо, все як завжди». На основі свого досвіду спілкування з цим офіцером репортер повинен вирішити, чи можна довіряти його відповіді. Якщо ні, може знадобитися максимально делікатно пробігтися по переліку потенційно тривожних подій, щоб з’ясувати, чи ніщо з цього переліку не приверне увагу офіцера.

Коли станція висвітлює злочин із відділу новин — зазвичай через те, що у місті трапляється більше злочинів, ніж у ньому є репортерів, — репортер збирає факти за допомогою телефону і записує телефонну розмову з офіцером, у якій той описує звинувачення чи деталі арешту.

Якщо репортера посилають на місце злочину, на першому місці опиняється знову ж таки інтерв’ю з головним офіцером. Детективи, якщо вони мають час на розмову, — найкраще джерело як деталей злочину, так і припущень щодо підозрюваних і мотивів.

Детективи й інші поліцейські офіцери не завжди виявляють бажання розмовляти. У деяких містах начальники поліції чітко зазначають, що вони взагалі не хочуть, щоб їхні підлеглі говорили в ефірі. Можна провести інтерв’ю з поліцейським офіцером чи детективом із вимкненим диктофоном, а потім переказати його коментар у репортажі. Хоча у більшості міст поліцейські не проти виходити в ефір.

Ось репортаж, зроблений на основі інформації, отриманої у поліцейських:

Це сталося у центрі Флашинга, на людному розі бульвару Кіссена і Мейн-стрит. Як повідомляють, підозрюваний, одягнений у зелені робочі штани і чорну перуку, зайшов у відділення «Ганувер Трасту» і, підійшовши до касира, почав вимагати від неї сумку грошей. Поліція повідомляє, що таємний детектив Говард Форд, який у той час перебував на завданні, вдаючи касира, побачив, що відбувається, схопив свій службовий пістолет, представився і наказав чоловіку підняти руки вгору і здатися. Як повідомляє поліція, у відповідь на вимогу здатися чоловік вистрілив. Форд вистрілив йому у відповідь. Відвідувачі попадали на підлогу. Підозрюваний вибіг на вулицю і там помер. У Форда потрапило дві кулі — одна в живіт, друга в ногу. Його відвезли до найближчої лікарні, де він помер через три години по тому. — Стен Брукс, Ten-Ten News.

WINS, Нью-Йорк

Далі — інтерв’ю з сусідами, свідками, першим поліцейським, який прибув на місце, тощо. При цьому треба пам’ятати, що така інформація, як ідентифікація жертв і теорії щодо підозрюваних, має бути у компетенції поліцейських. Якщо сусід називає підозрюваного під час синхрону, цей запис використовувати не можна. В іншому випадку підозрюваний може подати проти вас позов (див.: Розділ 19. Закон і етика).

Не варто згадувати расу чи етнічну належність підозрюваного, якщо тільки це не пов’язано із мотивом злочину або ж якщо підозрюваний досі перебуває на волі і расова характеристика є деталлю його опису. Це своєрідна відповідь на закиди проти тенденції вказувати расу лише у тих випадках, коли підозрюваний чорний. Радіо NBC колись отримало подібну скаргу від ветерана В’єтнамської війни, якому не сподобалося, що в новинах наголосили на тому, що підозрюваний у якомусь злочині був ветераном війни у В’єтнамі, хоча в інших випадках ніколи не зазначалося, що підозрювані воювали на Корейській війні чи в Корпусі миру. На NBC дослухалися до його зауваження і спробували змінити підхід до таких сюжетів.

Заплутаний світ поліцейських і підозрюваних злочинців підпорядковується деяким чітким правилам. Репортери повинні зрозуміти і бути готовими співпрацювати і дотримуватися цих правил, що означає, що вони мають бути обізнаними з деякою юридичною термінологією. У Розділі 3 «Значення» аналізувалася відмінність між словами крадіжка, пограбування і злодійство. Ось ще кілька прикладів юридичних термінів і їхніх значень:

Звинувачення/Вирок. Звинувачення висуваються підозрюваному перед судом, до того, як присяжні вирішать, чи достатньо доказів для винесення вироку.

Злочин/Правопорушення. Під злочинами розуміють кримінальні злочини, такі як вбивство і зґвалтування, а також більшість злочинів проти чиєїсь власності — пограбування, крадіжки чи викрадення автомобілів. Правопорушення не такі серйозні. Дрібна крадіжка в магазині є правопорушенням. Люди, які скоїли правопорушення, лише сплачують штраф. Але тих, хто скоїв злочин, можуть посадити до в’язниці.

Навмисне/ненавмисне вбивство. Навмисне вбивство, скоєне зі злим умислом, є злочином першого ступеня, якщо воно було сплановане заздалегідь, і другого ступеня, якщо ні. Ненавмисне вбивство означає, що його здійснили випадково і без злого умислу. Всі ці види злочинів називають вбивствами.

Умовний/випробувальний термін. Умовний термін можуть отримати лише ті люди, яких було засуджено до ув’язнення, а випробувальний термін можуть призначити тим, кого визнали винним у скоєнні злочину, але не засудили до ув’язнення. Все це форми умовної свободи, які можуть бути скасовані, якщо особа порушує умови умовного чи випробувального термінів.

Підозрюваний/злочинець. Це найважливіша відмінність з усіх. Жодну людину не можна називати злочинцем доти, доки її провину в скоєнні злочину не буде доведено. Люди, яких заарештували і звинуватили у злочині, є підозрюваними і вважаються невинними доти, доки їхню вину не буде доведено. І навіть якщо підозрюваного спіймали на місці злочину, все одно треба казати: «Поліцейські кажуть, що підозрюваний був затриманий на місці злочину».

Суди

Існує два види права: цивільне і кримінальне. Кримінальне право має справу зі злочинами «проти людей» — вбивствами, пограбуваннями, їздою на червоне світло. Цивільне право розглядає справи між громадянами і бізнесом — порушення контрактів, наклеп.

За цивільне правопорушення нікого не засуджують до ув’язнення. Люди можуть порушувати цивільну справу через те, що відчувають, що з ними обійшлися несправедливо, — це називають цивільним правопорушенням — або через порушення умов контракту. Якщо позивач виграє справу, він отримує «відшкодування» — гроші чи іншу допомогу.

Для того щоб знайти щось цікаве у цивільному процесі, доведеться добре постаратися. Це не дуже вдале місце. Коли великі корпорації чи навіть дрібні бізнес-компанії зустрічаються на цивільному судовому процесі, їхні свідчення часто розкривають справжню ситуацію, яка панує на економічному ринку. Саме тут і можна знайти новини, хоча це і може забрати чимало часу і досвіду.

Кримінальні процеси в цьому плані легші. Вони мають справу з насиллям, сексом і корупцією. До того ж вони мають заплутану структуру, яку репортери повинні засвоїти.

Назви й обов’язки різних рівнів процесу та апеляційні правила у кожній країні різні. У деяких місцях, наприклад, Верховний суд перебуває на вершині ієрархії, а в деяких — ні. Всі ці деталі потрібно вказувати в новинах, тож їхні ролі треба вивчати.

Репортери мають бути в курсі всіх зупинок судового процесу, які трапляються на шляху від арешту людини до її ув’язнення чи звільнення. У судових працівників — юристів, секретарів, інших репортерів, навіть суддів — можна довідатися чимало інформації щодо роботи кримінального правосуддя в їхньому регіоні.

Станція несе відповідальність перед слухачами чи глядачами, а також перед підозрюваними за те, щоб висвітлювати всі події після арешту законно. Іншими словами, якщо звинувачення когось привернуло до себе увагу, треба також приділити увагу тому, що ці звинувачення було знято, що людину було визнано невинною або ж що ці звинувачення було доведено у суді. Все це треба перевіряти через дзвінки окружному прокуророві, адвокатові чи судовому секретареві, або станція може вирядити на слухання справи свого репортера.

У більшості штатів сьогодні проходять відкриті судові засідання, на яких можна записувати все на камеру і мікрофон. Це дає змогу використовувати записані там аудіоматеріали як синхрони, так само як і у звичайних сюжетах. Якщо ж аудіозапис заборонений (див.: Розділ 19. Закон і етика), репортерам доводиться виявляти більше ініціативи. «Зазвичай ви залишаєте свої диктофони в охорони на першому поверсі, — каже Мітч Діб з WCBS. — Коли слухання завершується, ви біжите і ловите когось, у кого можна взяти інтерв’ю — юристів чи навіть підозрюваного, коли його ведуть назад».

Якщо ж записати синхрон у суді досить складно, репортерам доводиться задовольнятися репортажем. Тексти цих репортажів, як правило, пишуть у блокноті під час слухання, а потім зачитують за телефоном. Зазвичай у них приділяють увагу свідкам. Ось репортаж, зроблений під час судового слухання:

Директора зоопарку Джо Ріда[22] звинувачують у жорстокому поводженні із 800-фунтовим дитинчам гіпопотама, який помер під час перевезення із зоопарку Бірмінгема. Американська спілка захисту тварин стверджує, що під час перевезення Рід підганяв гіпопотама гострою палицею. Свідки з боку звинувачення стверджують, що бачили, як директор штрикав гострим металевим кінцем у задню частину гіпопотама. Але ще один свідок від захисту каже, що використання гострих предметів, навіть багато разів поспіль, є нормальним у поводженні з молодими тваринами. Цей свідок каже, що ветеринар зоопарку перевищив дозу ліків М-99, які давали гіпопотаму для полегшення переїзду. Якщо провину буде доведено, Ріду загрожує щонайбільше три місяці виправних робіт і штраф у розмірі 500 доларів. Суд винесе вирок наступного тижня. — Ґрег Адамс, WERC News.

«Я швидко все записую на самому процесі, — каже Діб, — я хочу записати багато цитат, оскільки шукаю яскравих фактів, які я зможу використати потім у своєму репортажі. І я записую не лише те, що говориться, а й свої спостереження. Іноді мою увагу привертає тремтіння чиїхось рук, панельні стіни чи мідна огорожа — все це допомагає передати слухачам атмосферу».

Коли процес перетворюється на процедурні дебати, а дії переходять до юристів і суддів, репортери опиняються під тиском юридичних аспектів, у яких їм доводиться розбиратися. Апеляції і деякі слухання також розгортаються навколо юридичних стратегій. На цих рівнях юристи часто є доступнішими для інтерв’ю — адже вони більше не є потенційними присяжними.

WERC отримала коментар прокурора щодо скасування вироку про довічне ув’язнення:

Зараз це вже звучить смішно, тому що цей чоловік чекав на свій вирок два з половиною роки, які він провів у в’язниці. Наскільки я знаю, він і так уже значною мірою його пережив.

WERC, Алабама

Після винесення вердикту репортер повинен підсумувати всі аргументи, які були виголошені під час слухання. Учасники процесу також можуть виявити бажання поспілкуватися на цю тему, і сюжет про вирок може містити їхні коментарі — записані чи перефразовані:

Після обговорення, що тривало годину сорок п’ять хвилин, судді повернулися із вердиктом і зняли всі звинувачення зі шкільної вчительки Сузанни Кейн[23]. Матір дев’ятирічного хлопця, який є її учнем, звинуватила 27-річну вчительку в побитті її сина. Директор честерської школи заявив, що єдина провина Кейн полягає в тому, що вона випадково зачепила підлітка в той час, коли у класі не було інших учителів. Після оголошення вироку Кейн сказала, що у майбутньому буде обережною і намагатиметься завжди бути на виду у свідків. Вона сказала, що збирається повернутися в школу цієї осені. — Це була Даян Ґрей, 12-10 News.

WCAU, Філадельфія

ПОЛІТИКА

Урядовці проводять збори. Лідери уряду, лідери опозиційних груп, кандидати виголошують промови і проводять прес-конференції. Репортерам доводиться висвітлювати всі ці події, роблячи репортажі з громадських приймалень, записуючи промови і шукаючи «тріщини» у публічному фасаді, які можуть розкрити сутність політичних організацій.

Висвітлення політичних подій є чи не найвідповідальнішим у роботі журналістів. Політики змагаються за владу, а репортери виступають у цій битві у ролі коментаторів й іноді суддів — використовуючи одне одного протягом багатьох років. Політики постачають репортерам багато історій, необхідних для інформаційних випусків. Але ті історії, які виходять за межі регулярних, — це саме те, що підіймає доброго репортера над іншими.

Існує два способи розповіді про політичні події: повсякденний — (репортери тут — справжні майстри) та ініціативний. Останній використовують менше, але лаври здобувають саме ті репортери, які підходять до своєї роботи творчо.

Збори

Досить багато станцій змушені висвітлювати збори по телефону. Телефонуючи одному чи кільком посадовцям після зібрання, вони отримують інформацію про те, що там відбулося. Це дає змогу політикам повністю контролювати потік інформації про засідання, яку отримують репортери. І немає значення наскільки політики чесні, адже вони все одно не зацікавлені давати ту інформацію, яка є для них невигідною. Збільшення кількості телефонних дзвінків, особливо до представників опозиції, може допомогти, але для важливих засідань телефон — не найкраще рішення.

Якщо репортери можуть відвідати засідання, підготовка може передбачати візит до секретаря міської ради чи до іншої посадової особи, яка може ознайомити із планом проведення зустрічі. Це надасть можливість репортерам зібрати загальну інформацію, вивчити контроверсійні моменти і підготувати якийсь попередній репортаж, наприклад, поспілкувавшись із громадянами, на яких може вплинути результат засідання, але інтереси яких не враховано.

Деякі інтерв’ю можна записати ще до проведення засідання. Якщо теми переговорів заздалегідь відомі, репортери можуть випускати сюжет в ефір навіть під час засідання.

Станція WCAU у Філадельфії висвітлювала слухання Сільськогосподарського комітету Пенсильванії щодо законопроекту про обмеження використання знеболювальних ліків для спортивних коней, їхній репортер записав синхрон із сенатором штату, який представляв законопроект. Диктор у студії зачитав підводку, що пояснювала, якому питанню було присвячено слухання, і потім в ефір видали запис обговорення ефекту від ліків «Б’ют»:

Нещодавня історія, що трапилася у Пімліко, стала драматичною ілюстрацією використання «Б’юту». Піл час скачок у Меріленді жокей Роберт Пінеда розбився через падіння коня, який зіткнувся з іншим конем.

На основі того ж інтерв’ю репортер записав репортаж перед тим, як почалося слухання:

Сенатор Говард каже, що, згідно з даними комісії по кінним скачкам, за останні три роки більше 78 відсотків коней, завезених у Пенсильванію, лікували Бутазолізином, широко відомим як «Б’ют» — сильним знеболювальним засобом. Говард стверджує, що це заважало природним захисним процесам, які мають відбуватися в організмах тварин і боротися із болем. Внаслідок цього поранені коні, не відчуваючи болю, часто продовжували перегони доти, доки не падали, як це сталося у Пенсильванії. — Це був Джим Віґґінс для 12-10 News із Гаррісбурга.

WCAU, Філадельфія

Деякі репортери записують зібрання на випадок, якщо трапляться якісь зміни. На засіданнях великих організацій має бути можливість підключення до аудіосистем, що є в залі. Також репортери можуть використовувати власні мікрофони — не найкраще рішення, якщо люди говорять із різних місць.

Більшість із цих записів непотрібні, оскільки переважна частина зборів є рутинною. Деякі репортери економлять плівку для інтерв’ю після зборів, а під час засідання роблять нотатки і записують репортажі. Пізніше можна поставити політикам запитання, які дозволять їм повторити на диктофон цікаві коментарі, зроблені під час засідання.

Мета — отримати заяви від усіх сторін диспуту — політиків, задіяних партій і зацікавлених спостерігачів. На слуханні, присвяченому коням і лікам, пріоритетом в інтерв’ю були б жокеї, ветеринари, любителі тварин і члени держкомітету. Крім того, репортер готує репортаж чи коментар, кожен з яких підсумовує зібрання чи висвітлює кілька важливих пунктів. Ось приклад коментаря до зустрічі між колишнім президентом Джорджем Бушем-старшим і губернаторами штатів у Вашингтоні:

Репортер: Президент Буш скористався зустріччю для проштовху вання власних економічних планів.

Буш: Мені потрібна ваша допомога. Я хочу попросити вас про допомогу.

Репортер: Але зустріч пішла не за сценарієм. Коли після завершення виступу президента репортери почали залишати залу, губернатор Колорадо Рой Ромер зупинив їх.

Ромер: Чи не міг би я попросити пресу поки що залишитися.

Репортер: Після чого демократ розкритикував план Буша.

Ромер: Ми не повинні перетворювати цю зустріч із губернаторами на лобіювання ваших інтересів у Конгресі через використання наших губернаторських посад.

Репортер: Ромер сказав, що демократи хочуть чіткішої податкової системи і більших дивідендів для вирішення місцевих проблем. Президент наполіг на виконанні свого плану, але пообіцяв попрацювати зі штатами заради віднайдення компромісу. — Баррі Баґнато, CBS News, Вашингтон.

Політики можуть приховувати суперечливі моменти, описуючи зібрання наперед або використовуючи як камуфляж словесні маніпуляції. Вдалий репортаж — це вміння розгледіти крізь всі ці ефекти та політичні хитрощі головне. Це потребує підготовки.

Допомагають контакти. Репортери повинні підготуватися, залишаючись на зв’язку з героями від мера й лідера опозиції до секретарів (див.: Розділ 8. Збирання новин). Перебуваючи з вами у дружніх стосунках, такі люди можуть допомогти провести аналіз, необхідний для розуміння теми зустрічі. Це люди, які здатні визначити стратегію і виявити тих, кому це вигідно. Це варте часу, витраченого в їхніх офісах, або навіть стеження за ними у барах.

Можна запровадити схему, що роз’яснює структуру міського уряду. Також корисно прочитати міський статут й алфавітний перелік міських організацій та установ. Записи політичних виборів і заяви законодавчих органів, які можна знайти у Державному архіві, часто не збігаються із передвиборчими заявами чи сучасним станом. Слід також уважно перечитати бюджети. Рідко можна зустріти інтригу, в якій не замішані гроші.

Подібний же набір документів і людей оточує конференції і слухання. Репортер, який із ними ознайомлений, зможе краще все зрозуміти. Це як одягання окулярів у 3-D кіно — раптом ви починаєте бачити дійство зсередини.

Промови

Чимало репортерів починають висвітлення промов з візиту до PR-працівників, які організовують подію. Звісно, вони не поливатимуть брудом своїх босів, але оскільки їхня робота полягає в тому, щоб працювати з пресою, вони можуть дати вам напрямок, принаймні розкажуть, якою політик хоче бачити новину.

PR-працівники часто мають текст промови, яку репортер може від них отримати. Його можна використати для обрання потенційних синхронів, але потрібно також прослухати саму промову, яка може відійти від запланованого курсу. Деякі найгучніші новини з’являються саме тоді, коли промовець відходить від заготовленого тексту.

Під час промови диктофон підключається до аудіосистеми, що встановлена у залі. Якщо ж це неможливо, диктофон потрібно покласти перед обличчям промовця. Просте тримання мікрофона біля колонки не дає якісного запису. (Якість звуку, звісно, є найважливішим моментом, але якщо це можливо, репортери тримають диктофони неподалік, щоб можна було зафіксувати тайм-код потенційного синхрону. Ці цифри допоможуть пізніше заощадити час).

Якщо промова обіцяє бути довгою, репортери можуть спробувати вимикати свої диктофони під час непотрібних їм частин промови. Або ж репортери просто слухають і занотовують вхідні й вихідні часові позначки потрібних їм синхронів. Крім того, вони можуть почати писати репортаж.

Ось синхрон, записаний з аудіосистеми під час промови британського прем’єр-міністра у Нью-Йорку:

Наша відповідь політичному чи військовому авантюризму має бути зваженою і відповідною, як це було в Африці. Через своє минуле ми не можемо зректися своєї участі у стражданнях африканців. Африка показала, що вона з радістю прийняла нашу участь, завуальовану під виправлення таких недоліків, як бідність та економічна відсталість. Але існує велика різниця між допомогою і втручанням.

ABC

PR-працівник повинен уміти відповісти на найневідкладніші запитання репортерів щодо події: «Чи зможу я потім поспілкуватися з політиком?» Зазвичай відповідь є «так», у випадку чого може бути навіть не обов’язковим записувати промову. Будь-які важливі моменти можна повторити в інтерв’ю після промови. Існують певні переваги такого інтерв’ю: імпровізовані відповіді можуть зробити синхрон живішим і змістовнішим. Репортер може спробувати коротко підсумувати тривалу дискусію, яка прозвучала у промові. Також, як зазначає Мітч Ліб, набагато легше знайти синхрон на трихвилинному записі, ніж у 45-хвилинній промові. Крім того, ці ексклюзивні інтерв’ю дають змогу змінювати предмет розмови. Власне новина й відповідно — найкращий синхрон — можуть не мати нічого спільного з темою промови.

Кілька років тому станція Алабами брала інтерв’ю у Корнелії Воллейс після того, як вона оголосила про те, що висуватиме свою кандидатуру на посаду губернатора:

Воллейс: Я сьогодні вирішила, що повинна щось зробити. Я вирішила балотуватися, тому що хочу бути впевнена, що люди Алабами мають вибір, що вони мають чесного губернатора, що вони можуть обирати когось чесного, до того ж у списку не так багато кандидатів, як я думала.

Репортер: Тобто ви прийняли це рішення сьогодні?

Воллейс: Так.

Репортер: Ця думка раптово прийшла вам у голову сьогодні, чи ви все ж таки думали про це раніше?

Воллейс: Ні, все насправді трапилося сьогодні.

Крім того, після промови репортери працюють з аудиторією, записуючи реакцію людей. Ці синхрони можуть допомогти складати подальші випуски, присвячені промові.

Висвітлення промов відрізняється від іншої роботи репортера тим, що окремі думки можна витягти з контексту промови і по-новому подати в інтерв’ю після неї.

Прес-конференції

Коли Вілл Моєрз був прес-секретарем Білого дому, ось як він описав свої дуелі з репортерами на прес-брифінгах: «Вони витягають з мене все доти, доки не залишається нічого, про що я б хотів іще розповісти».

Так само, як і брифінги Моєрза, більшість прес-конференцій — це напружена розмова, яку контролює герой. Існує чимало способів проводити прес-конференцію за стратегією Річарда Ніксона — так, наче її й не було взагалі. Герой може досить довго говорити про неістотні речі, відтягуючи таким чином час доги, доки він не закінчиться. Також герої можуть уникати прямих відповідей на запитання:

Запитання: Чому новий автобусний маршрут не охоплює «чорні» квартали?

Відповідь: Багато чорних лідерів було поінформовано щодо цього плану. Власне, ми обговорювали його з мешканцями усіх районів міста...

Герої можуть уникати додаткових запитань, позбавляючи репортерів будь-якої можливості піймати їх на слові. Вони можуть навіть домовитися зі своїми знайомими репортерами про те, щоб ті ставили вигідні їм запитання, і відповідати виключно на них.

Робота репортера полягає у тому, щоб пробиватися. Не кожен сюжет є вотергейтським скандалом, так само як і не кожен політик є Річардом Ніксоном. Немає потреби у грубості і параної, проте репортер повинен бути досить наполегливим і впертим, щоб узяти на себе контроль над прес-конференцією. Це вимагає того, щоб стояти і ставити сильним і переконливим голосом будь-які потрібні репортерові запитання. Може виникнути потреба повторити запитання, якщо герой спробує відійти від нього чи змінити тему, або ж навіть, якщо це можливо, припинити розтягування героєм часу і маніпулювання журналістами. Репортер, який добре підготувався і відкинув свою сором’язливість, може стати головним на прес-конференції.

Звісно, найкращий спосіб для репортера — уникнути того, щоб його під час прес-конференції ігнорували, — це дотримуватися формату прес-конференції, а потрібні теми зачепити в ексклюзивному інтерв’ю після неї. Якщо є можливість, можна провести таке інтерв’ю перед прес-конференцією — навіщо ділитися плодами своєї праці з іншими конкурентами?

Прес-конференції, так само як і промови, щедрі на синхрони. Репортери роблять із них головним чином синхрони і коментарі.

Кампанії

Спілкування з людьми, необхідне для перемоги на виборах, є джерелом новин. Кампанії все частіше перетворюються на медіа-події. За допомогою візиту до торгового центру кандидат може привернути до себе сотні виборців, але якщо там будуть радіо- чи телевізійні репортери, цей кандидат може привернути увагу багатьох тисяч.

Репортери у цій ситуації виступають у ролі людей, які мають встановлювати баланс, тож їхнім першим обов’язком є зберігати об’єктивність (див.: Розділ 19. Закон і етика).

Під час виборів досить часто з’являються гарячі історії, чергової порції яких потім доводиться чекати протягом двох чи чотирьох років. Репортери повинні бути готовими до них. Журналісти на багатьох станціях готуються до цього, збираючи від початку кампанії різні публікації про кандидатів, прес-релізи, меморандуми та газетні статті. Репортер, якого призначили спостерігати за кандидатом, може прочитати ці матеріали і таким чином бути готовим до виявлення непослідовностей, невпевненості чи навіть раптових свіжих ідей.

Кандидати рідко дають у своїх промовах щось «гаряченьке». Вони завчили, що офіційна позиція — детальна пропозиція податкової реформи, проект бюджету — може відвернути стільки ж виборців, скільки й привернути. Тож політичних репортерів тримають на незмінній дієті щедрих обіцянок допомогти всім і нікого не скривдити, приправлених банальними заявами про порядність виборців і міцність нашої демократії. Ці заяви потрібно маркувати «не новина» і тримати подалі від синхронів.

Неправильно

Коли я опинюся у Вашингтоні, я зроблю все для того, щоб якнайкраще представляти чудових мешканців цього прекрасного міста і підтримувати принципи, на яких базується наша нація.

Правило: якщо якісь слова могли б бути сказані будь-яким із кандидатів, це напевне не можна вважати новиною. Новина — це проблема, напад, суперечність і будь-які очевидні знаки того, чого варто очікувати від цих людей, якщо їх оберуть. Якщо кандидат не порушує жодних проблемних питань, це повинен зробити репортер.

Кандидатів потрібно просити відповісти на закиди опонента, їм потрібно ставити питання про головні проблеми, а будь-які нечіткі чи незрозумілі аспекти їхніх позицій потрібно роз’яснювати. Треба висвітлювати все, що торкається людей. Для того щоб записати щось суттєве, репортерам знадобиться вдатися до тиску, розслідування і протистояння.

Із розвитком прес-агенцій репортери все частіше почали отримувати заздалегідь записані синхрони кандидатів стосовно їхньої передвиборчої кампанії. Їх приносять на касетах чи CD вже готовими для використання. Деякі організації викладають аудіо- чи відеопрес-релізи на своїх сайтах. Більшість репортерів не видають ці матеріали в ефір, надаючи перевагу результатам власного опитування, а не відповідям, складеним PR-представниками кандидата. (див.: Розділ 7. Джерела).

Висвітлення кампанії може перетворитися на гру у пінг-понг між аргументами і контраргументами. Це прийнятно аж до останніх днів перед виборами. Коли виборці приймають остаточне рішення, опоненти можуть не мати часу на підготовку до відповіді на особливо ворожий закид. У зв’язку з цим репортери мають уникати випуску в ефір безпідставних звинувачень, на які не можна дати відповіді. Висвітлення несподіваних звинувачень у корупції, зроблених напередодні голосування, треба відкласти, попри його актуальність для новин.

Опитування

Репортажі про те, як люди можуть голосувати, також можуть вплинути на те, як вони насправді голосуватимуть. Саме тому той чи інший кандидат може часто посилатися на публічну думку стосовно результатів голосування. І саме тому репортери повинні бути обережними в опрацюванні цих голосувань.

Статистика громадської думки має чіткі межі. Репортери добре усвідомили цей факт тоді, коли під час президентських виборів 1992 року про Біла Клінтона на підставі однієї вибірки сказали, що він на 15 відсотків випереджає першого президента Джорджа Буша, тоді як інші вибірки показували результат у 5 відсотків.

Результати статистики обмежують запитання, які ставляться людям. Запитання «Чи вважаєте ви, що людське життя потрібно захищати ще до народження?» матиме іншу реакцію людей, ніж «Чи вважаєте ви, що жінки повинні мати право самостійно вирішувати, робити аборт чи ні?» Статистика залежить від порядку, в якому ставляться запитання. У 1984 році проводилося опитування, під час якого людям спочатку ставилися запитання про результати виборів, а вже потім про те, за кого вони голосуватимуть, у результаті чого вийшов сюжет про падіння рейтингів Роналда Рейгана. Опитування обмежуються вибіркою населення, серед якого вони проводяться, — зареєстрованими виборцями, людьми, які вказали свої телефонні номери. Крім того, опитування обмежуються непостійністю того, що вони підсумовують, — людської думки. Саме це мають на увазі опитувачі, коли перемагає не та людина, і тоді вони одразу починають скаржитися на «непостійність» виборців.

Це не означає, що від опитувань і від їхнього висвітлення немає ніякої користі. Але до них треба ставитися досить обережно. У новинному сюжеті може бути місце для всіх деталей і чисел, з якими мають справу опитування, але репортери завжди повинні пам’ятати про основні факти, які мають бути якщо не в самій історії, то в голові.

1. Хто проводив опитування? Організації, які заплатили за дослідження, самі впливають на те, за що вони платять. І зрештою, треба пам’ятати, що якби результати були небажаними, ви б про них не дізналися. Організацію, яка проспонсорувала опитування, треба назвати у сюжеті.

Неправильно

Нове опитування, проведене сьогодні, показало, що більшість американців вірить у те, що найкращий спосіб покращити нашу освітню систему, — це платити більше вчителям.

Правильно

Національне об’єднання вчителів провело нове опитування, в процесі якого з’ясувалося, що більшість американців вірить у те, що найкращий спосіб покращити нашу освітню систему, — це платити більше вчителям.

2. Якою є відносна похибка? Опитування не можна вважати цілком надійним. Якби його проводили науково, його статистичні обмеження можна було б вивести в одну цифру — відносну похибку. Якщо похибка майже така сама, як різниця у відповідях, виявлених під час опитування, тоді це опитування немає ніякого сенсу. Величину відносної похибки також потрібно зазначати у сюжеті.

Неправильно

Результати нового опитування, опубліковані у «Desmond Times», свідчать про те, що мер Ханратті випередить республіканця Френка Штрауса на п’ять відсотків.

Правильно

Хто лідирує в перегонах за крісло мера? Результати нового опитування, опубліковані в «Desmond Times», свідчать про те, що мер Ханратті випередить республіканця Френка Штрауса на п’ять відсотків. Утім, відносна похибка опитування становить чотири відсотки, тож воно ще нічого не означає.

3. Скільки людей ще не визначилося? Тоді як хтось впевнено може відповісти на запитання, частина електорату може досі вагатися і перебувати у процесі вирішення.

Неправильно

Згідно з результатами нового опитування, проведеного станцією, Девід Маузер має значні переваги у передвиборчих перегонах за крісло мера. Він на сім відсотків випереджає свого найближчого суперника Джона Маліна.

Правильно

Результати нового опитування показали, що Девід Маузер має значні переваги у передвиборчих перегонах за крісло мера. Він на сім відсотків випереджає свого найближчого суперника Джона Маліна. Втім, більше ніж половина опитаних людей сказали, що вони й досі не визначилися із вибором.

4. Коли проводилося опитування? Кого опитували? Цю інформацію не завжди потрібно подавати в сюжеті, але вона істотно впливає на те, як репортер поставиться до результатів дослідження. Чи проводилося опитування перед чи після дебатів? Чи опитувалися лише виборці? Скількох людей опитали? Дані про те, що вибірка становить лише 134 людини, повинні відображатися у відносній похибці, але також цей факт можна використати як урок стриманості. Репортери повинні пам’ятати про те, що зачитування цих результатів громадської думки, якими б пророчими вони не були, не можна вважати вагомим фактом.

«Репортери повинні ставитися до опитувань так само, як і до інших джерел інформації, — радить Трелкелд. — Вони мають запитати себе, чи варто довіряти такому опитуванню? Чи правдива ця інформація? Ви як репортер повинні перевіряти інформацію, що міститься в результатах опитувань, так само ретельно, як будь-яку іншу інформацію».

Розслідування

Кожен репортаж потребує розслідування: Білл Лінч з CBS досліджує архіви Білого дому (див.: Розділ 8. Збирання новин), Дік Петрік з KOEL розшукує збройне пограбування, яким цікавиться шериф, — але термін «слідчий репортаж» використовується для виділення різних репортерських проектів — проектів, на які на більшості станцій репортерам не виділяють часу. Але репортери все одно повинні їх робити.

Бути репортером означає постійно зберігати пильність у відстеженні тих фактів, яким не варто довіряти. Репортери-початківці не повинні наслідувати Шерлока Холмса і перетворювати на скандал «Тіпот-Доум» кожну чашку кави, якою хтось пригощає політика. Однак якщо йдеться про велику аварію і є вагомі підстави говорити про конфлікт інтересів, для радіорепортера настає час розпочинати кар’єру Шерлока Холмса.

Слідчі репортери тримають свій ніс по вітру — вони підтримують зв’язки, прислухаються до підказок; звертають увагу на гроші — кому це може бути вигідним; не відходять від телефону — шукають кінці, перевіряють заголовки; а їхні голови заглиблюються у записи — десь у документах це має бути. Звісно, ці репортери роблять те саме, що й інші колеги; єдине, що їх відрізняє — якщо вони щось знаходять, ці результати приносять набагато більше задоволення.

Коли йдеться про репутації і кар’єри, потреба в обережності природно зростає. Обережність означає, що все треба перевіряти двічі чи навіть тричі. Більшість репортерів шукають підтвердження фактів щонайменше у двох джерелах, перш ніж використовують їх у сюжеті. Обережність не означає пошук тих, хто міг би бути ображеним.

Розслідування не завжди мають на меті знайти порушення, так само як не завжди вони мають стосуватися політики. KNX-FM із Лос-Анджелеса отримала нагороду за документальний цикл про сексуальне насилля. Він також вимагав розслідування. Репортер Боб Медіґан стежив за поліцейською статистикою, статистикою ФБР, статистикою лос-анджелеського комітету в справах насилля проти жінок, за статистикою міської гарячої лінії — все це дало змогу отримати повну картину проблеми. Потім він спілкувався з представниками виправних закладів, поліцейськими й окружним прокурором, соціальними працівниками і психологами, потім із жертвами сексуального насилля — деякими жінками, які, зателефонувавши на гарячу лінію, погодилися дати інтерв’ю.

Все було стандартно. Медіґан проявив ініціативу, переконавши працівників в’язниці дозволити йому поспілкуватися із ґвалтівниками. Він зміг записати їхні голоси під час сеансу групової терапії. Все це зайняло майже вісім місяців. Результат — 90-хвилинна документальна програма (див.: Розділ 13. Зв’язки з громадськістю).

Між іншим, Медіґан зробив цю документальну програму, паралельно виконуючи свої повсякденні репортерські та журналістські обов’язки. У штаті KNX-FM лише троє людей. Як же вони знаходять час на такі журналістські розслідування? Редактор новин Крістофер Реймс стверджує, що секрет полягає у правильній організації часу й мобільності.

Акції протесту

Коли колеса скриплять, їх змащують, а ЗМІ висвітлюють диспути тоді, коли вони виходять на поверхню. На жаль, на скарги численних представників пригноблених націй досить часто не звертають уваги... доки хтось із них ... не викраде літак.

Система висвітлення цих секцій протесту чи насилля є досить сумною. Втім, ігнорування акцій протесту чи тероризму могло б викликати ще більші проблеми — параною щодо того, що десь відбувається щось таке, про що ми не знаємо. Репортери повинні намагатися розповідати про скарги груп, що не висловлюють свої протести надто голосно, але водночас вони не можуть ігнорувати серйозні заворушення, навіть якщо вони мають вигляд очевидних медіа-подій. Це все новини, які треба висвітлювати.

Висвітлюючи страйки та інші акції протесту, синхрони можна записати просто на вулиці, поспілкувавшись із лідерами демонстрації та з людьми, які беруть участь у пікетуванні. Репортери лише мають бути чутливими до відмінностей між лідерами і самопроголошеними лідерами. Але справжня проблема полягає в тому, щоб записати репортаж чи синхрони, які відображатимуть центральну тему конфлікту. Звісно, це потребує розмови із представниками протилежної сторони.

На страйках знайти керівників зазвичай буває легко, вони не соромляться висловлювати свої погляди. На демонстраціях та акціях протесту керівники можуть бути не такими охочими до публічних виступів. Умілий телефонний дзвінок чи візит може знадобитися, щоб забезпечити цим людям можливість захистити себе, можливо, залишивши їх у тіні (див.: Розділ 8. Збирання новин).

Стандартна процедура висвітлення вуличної акції протесту така: спершу інтерв’ю з лідерами протестуючої сторони чи демонстрантів. («Іноді пересічна людина, яка погодилася холодного дня вийти на вулицю, може бути цікавішою, ніж формальний лідер», — зазначає Мітч Діб.) Далі — запишіть формулювання їхніх скарг у репортажі чи коментарі. Потім дізнайтеся думку другої сторони. Часто доводиться робити ще одне — стежити за наслідками, які страйк чи демонстрація викликають у суспільстві (зупинка роботи побутових служб, скарги людей, вплив на економіку тощо). Дотримання всіх цих пунктів вимагає домашньої роботи щодо таких положень, як «тканина», «потертість», «життєздатність» зародків, і можливо, скарги різних пригноблених націй.

Чим гарячіша акція протесту, тим більший тиск може чинитися на репортерів. Озлоблені страйкарі можуть навіть висловити репортеру як представнику ЗМІ своє незадоволення. У такій ситуації найкраще зберігати пасивність: слухати і намагатися зрозуміти. Роль репортера — вивчати, а не брати участь у дебатах.

Коли акція протесту переростає у насилля, репортери опиняються у дуже незручній ситуації. За винятком ситуацій, у яких йдеться про їхню особисту безпеку чи коли висвітлюються потенційно кримінальні дії, існує вірогідність, що їхні репортажі можуть спричинити насильство чи паніку.

Нижче наведений синхрон щодо ситуації у Матаморосі, Мексика, прозвучав в ефірі ABC. Як могли відреагувати люди, почувши по радіо щось подібне про своє місто?

Коли ми прибули на місце пожежі, то побачили, що тут не просто пожежа... тут справжній заколот.

Репортер не повинен використовувати сам і дозволяти герою так легко використовувати слово «заколот». Одне невдало підібране слово може стати причиною серйозних проблем (див.: Розділ 3. Значення). Почувши, що у вашому місті заворушення, ви можете зреагувати по-різному — і далеко не завжди ваша поведінка буде безпечною. Репортери мають пам’ятати, що пляшка, кинута у вітрину крамниці, може бути названа «інцидентом», і зовсім не обов’язково називати це «заворушеннями». Натовп некерованих підлітків може викликати «заворушення», але він не обов’язково є причиною «заколоту». Того дня у Матаморосі четверо людей було вбито, а ще близько двох десятків поранено. Муніципалітет і десятки магазинів було спалено. З огляду на це ABC мала рацію, видавши в ефір синхрон, де ситуація характеризувалася як заколот.

Інші ключові семантичні відмінності: озлоблені демонстранти, які проштовхуються крізь поліцейську лінію, не становлять «спалах насилля». Насилля, в якому беруть участь чорні, не обов’язково є «расовим насиллям».

Репортери — не алхіміки. Юрбу не можна автоматично перетворювати на натовп, натовп — на оскаженілий натовп, пожежу — на підпал, постріл зі звичайного пістолета — на снайперський, бійку під час арешту — на поліцейську брутальність. Якщо ж такі визначення потрібно використати, вони мають надходити від відповідних джерел і належати лише їм. Плітки та неперевірені чутки взагалі не можна використовувати (див.: Розділ 19. Закон і етика).

Тиск, під яким доводиться балансувати репортаж, може під час бунтів зростати. Висловлення в ефірі звинувачень на адресу поліції у пострілі в невинного підлітка, не давши поліції можливості відповісти, може ще більше розпалити ситуацію. Подібний ефект може мати репортаж про те, що демонстранти напали на поліцейських. Звісно, ігнорування подібних звинувачень також було б помилкою.

Крім того, репортери повинні повідомляти про масштаб акції протесту. Якщо у ній бере участь лише 100 із 30 тисяч студентів студмістечка, це варто зазначити.

Це основні правила правильного й етично грамотного репортажу, важливість якого розвивається відповідно до мінливої ситуації. Але цього може бути недостатньо тоді, коли ситуація виходить із-під контролю. Додаткові правила, яких дотримуються у таких випадках у багатьох інформаційних організаціях, обговорюються у Розділі 19 «Закон і етика».

Економіка

Бізнес, робота, новини споживчого ринку, фінанси, економічна політика — все це потрапляє до наших кишень чи записників. Ця інформація набуває все більшого значення у новинах.

Частина аудиторії економічних новин виявлятиме безпосередній інтерес до того, що говоритиме ведучий. Бізнесмени чекатимуть на інформацію про зміни відсоткової ставки, товарних цін, курсу валют. Ці зміни можуть вплинути на їхнє рішення стосовно того, чи варто завтра підписувати угоду. Робітники чекатимуть інформації про те, чи було ухвалене рішення про збільшення заробітної плати на шість відсотків, або відбудеться страйк. Інвесторам потрібна інформація про спробу злиття корпорацій і те, як це вплине на Волл-стрит. Споживачі захочуть знати, чи вплинуть морози у Флориді на ціни на соки і фрукти.

Репортери, котрі висвітлюють економіку, а також ті, які поки що уникають цієї теми, будуть змушені навчитися, як задовольнити інтереси цих частин аудиторії. Їм доведеться вивчити бізнес на своїх територіях, відвідавши бізнес-осередки і представництва. Вони захочуть просунутися крізь фінансові завіси компаній із широким колом акціонерів, а також поговорити з фахівцями з цінних паперів про оцінку місцевих компаній для брокерських фірм.

Щоб дізнатися більше про працю, репортери поспілкуються з профспілковими посадовцями і працівниками. Крім того, для формування перспективи не завадить трохи почитати.

Концерни інвесторів важко локалізувати. Ці організації із надлишковим капіталом, мабуть, уклали його у Волл-стрит стільки ж, скільки й у Мейн-стрит. Але якщо на території є товарна біржа, де товари, такі як зерно чи олія, продаються перекупниками, чи товар, важливий для місцевої економіки, репортери повинні були обізнані з цим.

Споживчі новини часто приходять з урядових органів державного регулювання, таких як Федеральна торгова комісія чи Управління із санітарного нагляду за якістю харчових продуктів та медикаментів. Заяви про небезпечність товарів чи нечесну бізнес-практику можуть стати головними історіями. Також репортери захочуть підтримувати зв’язки із місцевими групами споживачів і роздрібними магазинами, що надасть можливість відстежувати зміни у рівні цін на товари. Дефіцит японських автомобілів є новиною для однієї групи споживачів. Для інших — новиною є презентація нового рідкого засобу для миття.

Утім, найкращий економічний репортаж — той, який задовольняє інтереси не лише цих груп. У таких «грошових сюжетах» він набуває ширшого значення і глобальніших наслідків. Підйоми і спади місцевого бізнесу впливають на місцеву економіку й, відповідно, на більшість слухачів і глядачів. Нова трудова угода допоможе спрямувати потік коштів в економіку... або ж підвищить ціни. Якщо ціни на зерно зростуть, це підніме економіку на фермерських територіях, але водночас спричинить інфляцію. А репортаж про презентацію нового рідкого засобу для миття може дати історію про те, як це використовується у нашому суспільстві, що зацікавить слухачів, яким абсолютно байдуже до пральних порошків.

Навіть ці сухі статистичні дані національної економіки, які федеральний уряд оприлюднює щодня, можна витягти з ділової чи фінансової частини інформаційного випуску (див.: Розділ 12. Інформаційні випуски) і зробити цікавими й вартими того, аби бути прочитаними не в кінці, а на початку. Ось синхрон, у якому економіст пояснює значення зниження роздрібних продажів у грудні на одну десяту відсотка:

Було забагато товару, тож споживачі стали обачнішими. Вони не залишили без уваги весь ринок... зниження продажів не торкнулося автомобілів... але вони стали уважніше ставитися до своїх витрат.

CBS

Існують й інші способи, як репортери можуть зробити цікавою інформацію про зниження продажів: можна зателефонувати до якогось місцевого магазину чи торгової палати, можна взяти інтерв’ю у місцевого економіста, який пояснить, як зниження продажів може вплинути на життя пересічних громадян, можна записати короткі інтерв’ю із покупцями у великому супермаркеті, запитавши в них, чому вони стали купувати менше.

Важливість — це перший критерій для визначення інформаційної актуальності (див.: Розділ 5. Підводки). Економічні історії, оскільки вони часто б’ють нас у найвразливіше місце — по гаманцю — часто є надзвичайно важливими, актуальними.

Сенсації

Дік Петрік з KOEL (штат Айова) розмовляє із суддею про судовий процес. Його фінальне запитання: «Чи відбувається ще щось цікаве?», і Петрік отримує сенсацію. Суддя згадує, що цього дня він планує пограти у гольф із трьома друзями і що всі четверо гравців перенесли операції на серці. Петрік записує їхні імена й отримує інтригуючу історію про «післяопераційну четвірку» — історію, цікаву для широкого загалу.

Багато таких сенсацій неочікувано випливають під час розслідування якоїсь важливішої новини. Репортери повинні бути уважними до ексцентричних хобі, незвичних досягнень чи інших перебільшень чи аномалій, які привертають увагу публіки.

Іншими словами, репортери мають бути готові бачити далі за межі історії, яку вони готують. Виконавці епізодичних ролей — асистент мера, поліцейський диспетчер — можуть бути цікавими. Будинок з охайними різдвяними прикрасами, що стоїть при дорозі, може бути сюжетом. Кілька незначних подій — продаж гаражів, наприклад, — можна скласти разом у сенсацію.

Сенсації — це новини. PR-працівникам не треба багато часу для того, щоб зрозуміти, що медіа люблять сенсації. Сенсаційні сюжети, проанонсовані у прес-релізах чи інформаційних розсилках, мають розглядатися на рівні з іншими історіями. Репортер отримує завдання, збирає факти (факти для сенсацій слід збирати з не меншою уважністю), проводить кілька інтерв’ю і потім збирає все це докупи. Потрібно визначити головний акцент історії, записавши його на плівку чи в блокнот, а потім доповнити його загальною інформацією.

Значною мірою сенсації можуть залежати від емоцій, які проявляються у голосах людей. Синхрони — слова героїв сюжетів про інвалідів, лауреатів нагород — є необхідними. Додає зворушливості сенсаційним сюжетам і голос самого репортера. Ідеальна форма сенсації — це коментар.

Оскільки сильні новини говорять самі за себе, потрібно вести розповідь прямо. Втім, сенсації більше вимагають оповіді. Як правило, слід писати живіше. Добре спрацьовують інтригуючі чи гумористичні підводки. Може бути ефективним використання анекдотів і жартів там, де це доречно. А оскільки головне завдання сюжету — бути цікавим, набагато важливіше використовувати реальні назви — наприклад, «дуже смачні яблука» і «тунець» замість «бакалійні товари». Сенсації зазвичай залишають простір для творчості.

Ось сенсація з Атлантік-Сіті:

Репортер: Можна купити щастя чи ні — невідомо. Але там можна купити спеціальні казино-чіпси —

Поиск по сайту: