Ви у відділі новин і

1. Мер видає постанову зменшити кількість поліцейських на 25 відсотків. Складіть список людей, яким би ви зателефонували, і запитань, які б ви поставили.

2. По поліцейському радіо ви чуєте повідомлення про те, що найбільший міський банк щойно пограбували... вже вдруге за місяць. Складіть список людей, яким ви зателефонуєте щодо пограбування, і запитань, які ви їм поставите.

3. Місцевий університет щойно отримав від невідомого благодійника грант на суму 100 тисяч доларів для запровадження нової програми набору кадрів. Складіть список людей, яким би ви зателефонували, і запитань, які б ви поставили.

4. Мер оголошує липень місяцем національного братерства. Місцеві громадські організації оприлюднюють на адресу мера опозиційну заяву, в якій стверджують, що такі символічні жести не охоплюють інтереси меншин. Складіть список людей, яким би ви зателефонували, і запитань, які б ви поставили.

5. У Вашингтоні Сенат проголосував за пропозицію збільшення паливних стандартів для автомобілів, що беруть участь у спортивних змаганнях. Складіть список людей, яким би ви зателефонували, і запитань, які б ви поставили.

РОЗДІЛ 9. АУДІОМАТЕРІАЛИ

Усі репортери носять із собою олівець і записник. Радіорепортери також носять і диктофон. (Деякі репортери беруть його із собою навіть тоді, коли не перебувають на роботі — щоб бути готовими на випадок, якщо щось трапиться). Завдяки диктофонам репортери можуть записувати для слухачів звуки подій — голоси тих, що вижили, інтерв’ю одразу після винесення вироку, звуки пострілів чи власний опис події. Крім здобуття інформації, головною відповідальністю радіорепортера є запис аудіоматеріалу. (Телевізійні репортери працюють із більшою кількістю техніки, описаній у Розділі 15 «Телевізійний репортаж».)

ВИДИ АУДІОМАТЕРІАЛІВ

Короткі аудіозаписи використовують у випуску новин як супровід до деяких сюжетів. Їх називають «нарізкою», аудіо чи звуковою. За незначними винятками, у таких «нарізках» домінують записи людей. Відділи новин розділяють можливі комбінації голосів, які можна вставити у нарізки, на чотири категорії — реалії, запитання-відповідь, голосові записи й коментарі, — які відрізняються один від одного тим, хто говорить.

Живі голоси

Масові заворушення у Мексиці; репортер ABC записує інтерв’ю з начальником пожежників із сусіднього з Техасом міста і з англомовними стажерами у лікарні, куди відвезли постраждалих. Репортер відбирає з цих інтерв’ю найкращі цитати і вставляє їх у різні записи. Незабаром їх вже можна використовувати в сюжетах про масові заворушення. Перший фрагмент демонструє думку начальника пожежників щодо його приїзду на місце, яке він вважав місцем пожежі:

Коли ми прибули на місце пожежі, я побачив, що тут була не лише пожежа — тут були заворушення.

Інший фрагмент становить детальніший опис пожежником заворушень:

Деякі з них все ще були у меблевій крамниці, вони поставили машини разом, заблокувавши таким чином вулицю і влаштувавши пожежу.

Зрештою, висновок медиків щодо подій:

Вони розпочали з насилля... влаштували кілька пожеж перед офісом мера намагалися підривати машини й інші подібні речі. Місцеві поліцейські у відповідь почали стріляти. Потім вони подалися до в’язниці й намагалися визволити деяких людей, що там сиділи. Кожен був озброєний пістолетом чи ножем. Ми маємо близько 22-23 поранених.

У цих «нарізках» говорять герої подій чи свідки. Часто їхня мова не є граматично правильною, і не завжди цілком зрозуміла, але їхні слова передають емоції, які відчувають ті, хто там перебуває і все це відчуває. Такі нарізки називають живі голоси, тому що вони складаються виключно з реальних голосів героїв новини.

Живі голоси — найпоширеніший вид аудіозапису. Новини на радіо сягають свого найвищого рівня тоді, коли вони дають можливість слухачам почути голоси — їхній тон, інтонацію, темп і емоційність. Звичайні цитати у газетах ніколи не зможуть донести людям, хто розкриває новинам цю таємницю.

Наскільки довгими повинні бути звукові кадри? Відповідь залежить від тривалості новинного випуску, значення сюжету й важливості цитати. Живі голоси повинні бути досить довгими, щоб дати зрозуміти, що хтось говорить — одинока фраза посеред історії тільки заплутає слухачів. Кілька звукових вставок коротші ніж 5-10 секунд, але ведучий не хоче обтяжувати ефір і надто довгими звуковими кадрами. Довгі цитати руйнують структуру випуску і можуть бути нудними. Для того щоб тривати більше 30 секунд, звукові підтвердження повинні насправді заряджати і тримати слухачів у напрузі. Більшість кадрів звучать від 10 до 25 секунд.

Звісно, все це поради, а не правила. Одна станція добула аудіозапис радіорозмов пілота перед великою авіакатастрофою. Той запис був надзвичайно актуальний — він тривав 5 хвилин.

До речі, деякі політики навчилися формулювати свої коментарі у десятисекундні фрази, які якнайкраще підходять для ефіру. Такі медіа-експерти найімовірніше отримують більше ефірного часу, ніж ті, що говорять довгими, плутаними реченнями, які складно відредагувати до 10-25 секундної цитати.

Які види коментарів репортери шукають для таких аудіоісторій? Дещо герой сюжету може сказати краще за репортера:

Розповіді свідків. Репортери мають шукати факти, але оскільки самі вони інколи не були присутніми на місці подій, вони не можуть описати це так, як це було насправді. Треба неодмінно давати шанс зробити це свідкам. Втім, буде зайвою втратою часу допитувати свідків про загальні деталі, як, наприклад, де розташований Матаморос у Мексиці. Це може зробити і сам репортер.

Ось приклад інтерв’ю, де один свідок описує повінь у Пенсильванії:

У нас була надзвичайна повінь... машини змивало водою... Здавалося, ніби хтось узяв гігантську кулю для боулінгу і розкидав машини і вантажівки навколо так, ніби завтра вже ніколи не настане. У деяких місцях траси вода піднялася до чотирьох футів. Це насправді було неймовірно.

NBC

Думка експерта. Репортери можуть описати, скажімо, масштаби ушкоджень, але вони не є спеціалістами у тому, що спричинює пожежі. Висловити свої думки з цього приводу вони надають можливість пожежникам.

Місцевий чиновник пояснює причину повені:

На цій території протягом 30 хвилин випало п’ять з половиною дюймів опадів. Через кількість опадів, яку ми мали цього року, земля насичена водою... все просто попливло. Води було забагато, і вона прибувала надто швидко.

NBC

Коментарі.Репортер може описати деталі. Але його герої можуть краще пояснити, чому саме вони так думають. Почуття і думки героїв новин надають сюжетам ефективності. Наприклад, не надто захопливі слова людини, яка пережила сексуальне насилля, порівняно зі скаргами католицьких священиків на реформу щодо зменшення насилля:

Я думаю, що ми матимемо докази того, що багато священиків не дотримуються обіцянок, даних ними у Далласі. Крім того, вони роблять усе, щоб перекрутити ці обіцянки на свою користь.

Репортери не пишуть синхрони. Вони не відповідають за граматичні помилки, які роблять герої, але вони відповідають за те, що ці синхрони щось додають до сюжету. Синхрон повинен бути зрозумілим і лаконічним — не більше однієї-двох думок за один раз. Він має бути змістовним і важливим.

Наступний коментар щодо учасників козячих перегонів у Міннесоті, можливо, і не такий серйозний, як землетрус, але він важливий, тому що подія незвична і цікава. Організатор перегонів каже:

Найстрашнішим я б назвав козячий запах. Вони страшенно смердять, а деякі з них мають ще й дивний характер... і вони ладні жувати все, що тільки трапиться їм на очі.

NBC

Репортер також повинен стежити за тим, щоб коментарі ґрунтувалися на фактах. В історіях, які готуються до ефіру, краще уникати синхронів, які містять неточні факти — такі як кількість загиблих, наприклад. Такий синхрон не матиме ніякого сенсу, якщо кількість жертв зростатиме.

Крім того, не можна використовувати неякісні й нечіткі аудіозаписи. Все, що важко почути репортеру, буде ще важче почути і зрозуміти слухачам після того, як сигнал пройде через передавач і радіоприймачі. Якість аудіозаписів інколи залежить від ситуації.

Синхрони записуються за двох обставин. Перша — інтерв’ю, під час якого репортер контролює діалог і може зручно розмістити мікрофон і спрямовувати розмову в потрібне річище. Друга — неконтрольовані ситуації, такі як промови, виступи чи коментарі на демонстраціях, або ж суперечка між героями. У таких ситуаціях диктофон, по суті, підслуховує за тим, що відбувається, і репортер залежить від хронології подій. У неконтрольованих ситуаціях погану якість ще можна допустити, але в контрольованих інтерв’ю це неприпустимо.

Запитання і відповіді

Збори членів Асоціації філантропів закінчилися. Вони вирішили відкласти прийняття рішення нового міського проекту на тиждень. Майк Ізґроу з WNEW із Нью-Йорка розповідає про це у вигляді запитань, які він ставить голові Асоціації, і відповідей останнього:

Президент Асоціації: Насправді, ми зупинили збори на розгляді пропозиції, зробленої містом. Все це для того, щоб наші і їхні члени ще раз все обдумали. Ми хочемо, щоб міські депутати зрозуміли те, чим ми займаємося. Ми хочемо, щоб вони сказали своє слово.

Ізґроу: Через тиждень ви знову зберетеся тут?

Президент Асоціації: Так, через тиждень ми знову зберемося тут.

Ізґроу: І що ви тоді плануєте робити?

Президент Асоціації: Ми робитимемо те, що нам скаже міський уряд.

Ізґроу: А якщо вони скажуть вам прийняти їхню пропозицію, що буде вашим наступним кроком?

Президент Асоціації: Якщо вони скажуть, то будемо реалізовувати.

У такій бесіді запитання записується на плівку разом із відповіддю. Деяким станціям подобається чути голоси своїх репортерів — це свідчить про те, що вони там були. Але більшість станцій не вважають це нормою. Репортери і так часто звучать в ефірі, а їхні слова у таких випадках не дуже важливі. З цих міркувань синхрони є кращими за запитання і відповіді. Крім того, такі бесіди мають ще один недолік — змішування двох голосів (репортерського, який ставить запитання, і героя, який на них відповідає) може заплутати слухачів. Слухачі можуть не розуміти, де закінчується відповідь і починається запитання.

З цієї причини директори багатьох радіостанцій дозволяють використання бесід лише у виняткових випадках — тоді, коли це виправдано важливістю розмови. Ось можливі виправдання для цього:

Неможливість редагування. Бувають випадки, коли відредагувати запис неможливо. Тож якщо у вас є вдалий аудіоматеріал із непотрібним запитанням посередині, ви маєте вибір: викинути синхрон чи використати його із зайвим запитанням. Запитання Майка Ізґроу «Через тиждень ви знову зберетеся тут?» було зайвим, але він не міг його вирізати, а решта матеріалу була важливою.

Важливі запитання. Запитання може також бути надто важливим для новини. Президент Асоціації філантропів не планував говорити про можливі дії її членів, але це те, що хвилювало слухачів. Запитан ня Ізґроу також потрапляє у запис: «...що буде вашим наступним кроком — ви реалізовуватимете їхні ідеї?» Обговорення дій філантропів важливо для новини.

Інколи запитання потрібні для того, щоб зрозуміти відповідь. Слова президента Асоціації «якщо вони скажуть, то будемо реалізовувати» не має ніякого сенсу без запитання, яке йому передує. Ця заява є досить важливою, тож її треба підкріпити запитанням. (Інше вирішення — виключити питання із запису і дати можливість диктору озвучити його у підводці. Див.: Розділ 10. Написання текстів для аудіоматеріалів).

Інколи герої відмовляються давати коментарі, що вже може бути новиною. Та саме «жодних коментарів» не містить у собі ніякої інформативності. В такому випадку потрібно додати до матеріалу запитання репортера, на яке він не отримав відповіді. Розумний репортер перетворює «без коментарів» на «запитання і відповідь», вкладаючи туди всю потрібну інформацію.

Хоча поліцейські делегати Асоціації філантропів, які зібралися на збори, були проінструктовані не розмовляти із репортерами, Ізґроу все одно зміг вивести їх на бесіду:

Ізґроу: Що відомо про одноосібні патрулювання?

Поліцейський: Без коментарів.

Ізґроу: Яка ваша реакція на затримку рішення?

2-й поліцейський: Без коментарів.

Історія розгортається у запитаннях. Насправді, Ізґроу ніколи не планував цих запитань і відповідей. Намагання президента Асоціації уникнути прямих відповідей, відповіді «без коментарів», отримувані на будь-які запитання, зробили сюжет кращим, незважаючи на недостатність інформативності.

Пояснення. Люди мають схильність використовувати професіоналізми чи терміни, яких аудиторія не розуміє. Коли розмова стає незрозумілою, репортери повинні переривати свого співбесідника запитаннями, які мають прояснити те, про що йдеться.

Президент Асоціації: Новий розклад складатиметься з двох змін — десятої і четвертої години.

Ізґроу: Тобто ви засідатимете о десятій і о шістнадцятій?

Президент Асоціації: Так...

* * *

Це ситуації, в яких запитання вимагають місця в аудіозаписі. Репортери не повинні вставляти свої запитання лише для того, щоб похизуватися розумом чи тембром голосу. Ізґроу це враховує:

Ізґроу: Що ви можете сказати про одноосібні патрулювання?

Президент Асоціації: Що стосується одноосібних патрулювань, то нам це не подобається. Ми хочемо це змінити.

Тут Ізґроу почав запис після свого запитання і використав відповідь як простий синхрон.

Оскільки в бесіді беруть участь кілька людей, то вони і утримуватимуть інтерес публіки довше, ніж синхрон — 40 секунд.

Звукові записи

Рік Волейнс із КАВС, що у Лос-Анджелесі, їде в аеропорт, де щойно на зльоті розбився ДС-10. По дорозі, яка веде до поля, страшний затор. Болейс зупиняє машину і залазить на її дах, щоб роздивитися щось крізь натовп, що зібрався на полі аеропорту. Йому вдається розгледіти літак, що лежить на боці. Він вмикає диктофон і починає описувати те, що бачить. Він робить звуковий запис.

Щойно закінчилася зустріч російського й американського президентів у Кемп-Девіді. Енн Комптон з ABC слухає офіційні заяви на прес-брифінгу і розмовляє з деякими чиновниками, після чого по телефону робить репортаж про зустріч. Комптон також робить звукове повідомлення.

Звукові записи — це своєрідні репортерські монологи. Вони не містять нічого, крім голосу репортера, але вони стають незамінною альтернативою тоді, коли немає в кого взяти інтерв’ю. Пожежники, перш ніж спілкуватися з репортерами, вважають за потрібне зачекати, поки вогонь не буде остаточно загашений, а постраждалі можуть бути не здатні розмовляти. Але завжди можна дати інтерв’ю самому собі.

Звукові записи репортера доповнюють синхрони й бесіди. Репортер може відійти вбік і надиктувати якусь загальну інформацію прес-конференції; репортер Білого дому може підсумувати процес голосування на підтримку резолюції президента; репортер може описати місце катастрофи тощо. Крім того, репортер може записати на місці події ще й кілька синхронів.

Звуковий запис — це своєрідний жанр сюжету. На відміну від синхронів і запитань із відповідями, репортер повністю відповідає за кожне слово аудіозапису. Такі повідомлення зазвичай тривають від 20 до 50 секунд. Деякі компанії вимагають, щоб їхній хронометраж становив близько 35 секунд.

Все, що треба зробити репортеру, — це описати якусь подію, тож можна спробувати імпровізувати. Та все ж таки більшість звукових записів робиться наперед. Хоча і для цього все одно немає часу, умов, комп’ютерів, словників, — в екстремальних умовах це зробити складно. Більшість таких записів робиться на аркушах паперу на капоті автомобіля, на паркані чи на спинці крісла. Втім, аудіозаписи все одно повинні відповідати усім стандартам журналістики як на радіо, так і на телебаченні.

Роблячи аудіозаписи, репортер повинен сам бути собі суддею. Голосові повідомлення мають відповідати на головне запитання: чому ми слухаємо репортаж з поля? Чи каже репортер щось таке, про що не може сказати диктор? Відповіддю має бути те, що репортер розкриває нам такі речі, які може розкрити лише очевидець. Тому написання тексту має підкреслювати цей особливий елемент.

Є два типи звукових записів — ROSR і репортаж. Обидва використовують близькість репортера до події.

ROSR. ROSR (вимовляється як «розер»), поряд із іншими акронімами, що використовуються у новинах на радіо, — це термін, придуманий журналістами ABC News. Він походить від Radio «On Scene Report» (радіорепортаж з місця подій); ключові слова посередині — «on scene» (з місця подій). Репортер перебуває там, і те, що він може розповісти, а диктор ні, дає відчуття того, як воно насправді бути там. У Версальському палаці у Франції після вибуху бомби:

Перебуваючи у саду палацу, я можу бачити на першому поверсі ряд високих французьких вікон 12 чи 13 метрів заввишки. Всі вони вибиті... На одному з них зруйновано ліпнину. Під стінами — дерев’яні уламки, уламки віконних рам, шматки гардин. Всюди, куди не подивишся, розкидані старовинні позолочені меблі, важкі шпалери — все це розірване, розтрощене і розбите на шматки. — Джек Сміт, ABC.

Диктор у студії може розповісти про факти бомбардування. Але лише репортер, перебуваючи на місці подій, може надати весь цей опис.

ROSR — найбільш особистісна форма новин на радіо. Перша особа, яка виключається в інших видах текстів, тут присутня:

Я сиджу на газоні. Через вулицю навпроти мене знаходиться те, що колись було будинком. Зараз там немає нічого, крім обгорілих дерев’яних балок. Сусіднього будинку також немає, ще одного, який стояв далі, також. Від будинку на розі залишилася тільки невелика частина його лівої стіни. Прямо навпроти мене — на відстані близько 50 футів — щось схоже на корпус і крило літака. На сусідній вулиці повністю розбита й обгоріла машина.

WINS, Нью-Йорк

Це найбільш промовиста форма радіоновин. Пітер Фланнері, колишній президент ABC Radio News, розповідає, що він любить описувати стільки сцен і деталей, скільки можливо — запах диму, відчуття від перебування посеред заметілі. «Почувши вдалий ROSR, — каже Фланнері, — слухач наступного ранку має відкрити газету і сказати: "Я чув цю картину вчора по радіо"».

Звісно, ступінь детальності в описі має відповідати темі історії:

Неправильно

Крила автомобілів деформовані, всюди стирчить розірваний метал. Клуби пару б’ють з радіаторів. Посеред вулиці — ковпак від автомобільного колеса, загублений під час аварії. Сама машина обвилася навколо телефонного стовпа. Все це відбувається на Інтерстейт-80. Водій, Арт Смозерз, не постраждав...

Правильно

На 80-й Інтерстейт автомобіль врізався у телефонний стовп. Незважаючи на те, що водій, Арт Смозерз, не постраждав, машина отримала серйозні ушкодження. Капот розбитий, а з радіатора йде пар...

Банальних оцінювальних фраз, таких як у наступному прикладі, також варто уникати:

Безглуздий акт тероризму...

Репортери можуть описувати слухачам свої відчуття від подій, але вони не повинні нав’язувати їм ніяких висновків.

ROSR рідко використовують. Його можна застосовувати лише тоді, коли ситуація має якийсь вигляд, запах, звук чи здатна давати важливі для новин відчуття: масштаб автокатастроф, пожеж і повеней, наприклад, чи історичних мітингів, важливих судових справ та інших яскравих подій. У звичайних новинних подіях у центрі зазвичай перебувають люди, які щось роблять чи надають інформацію. Всі звукозаписи зводяться до запитань і відповідей, а запахи — до аромату горіхів, кави і сигаретного диму. Для опису цих, менш живописних подій, використовується звуковий жанр.

Репортаж. Перебування на місці події дає репортеру перевагу над іншими у відділі новин — він не лише може описати події, скориставшись доступними джерелами інформації, а й бути учасником дійства. Разом із героями подій репортер перебуває на місці події, веде опитування, спостерігає й аналізує. Наприклад, історичний репортаж, зроблений наприкінці «холодної війни»:

Суботній саміт увійде в історію як момент перемир’я Москви і Вашингтона. Борис Єльцин сказав, що після його візиту до Кемп-Девіду Росія більше не сприймає Сполучені Штати як потенційного ворога. Президент Буш назвав це «справжнім кінцем "холодної війни" і початком нової ери». На закритій зустрічі два президенти обговорили радикальне зменшення кількості ядерних запасів. Але неформальної угоди можна очікувати під час саміту, проведення якого заплановано у Вашингтоні цього літа. Обидва президенти стверджують, що їхнім країнам потрібно зберегти якусь частину ядерних запасів для захисту від тих, кого Єльцин назвав «світовими нападниками і терористами».

Енн Комптон, ABC News, Кемп-Девід

Репортаж — це розповідь про історію з місця подій. Репортажі використовують частіше за ROSR, оскільки будь-якої історії досить для того, щоб дати якісь пояснення. Репортажі робляться з місць надзвичайних ситуацій, судових засідань, штабів кандидатів, із пікетних ліній тощо. На місці катастрофи репортер може записати водночас як ROSR, так і репортаж.

Репортаж не дає опису деталей, як ROSR. Але якщо репортери перебувають там, то не зайве нагадати слухачам про цей факт словом «тут»:

Араби, які перебувають тут, у Каріо, відчувають, що Саудівська Аравія втратила свій шанс.

ABC

Звісно, цим не слід зловживати.

Неправильно

Так, наш репортер був тут, коли куратор музею подивився мені в очі і сказав: «Кілька статуй розлетілися на тисячі уламків».

Часто репортери намагаються проаналізувати чи змалювати перспективу навіть вже добре обгрунтованих пояснень:

Енергетичні та інфляційні проблеми вважаються такою мірою непереборними, що жодне їх вирішення не сприймається серйозно настільки, щоб бути прийнятим протягом доби. Це ставить під загрозу саме існування організації.

CBS

У репортажах також можна обговорювати відчуття героїв — це тоді, якщо репортер володіє необхідною для цього інформацією:

Спеціалісти автомобільної галузі вважають, що загальне зростання економіки допоможе покращити промисловість, яка зазнала найбільш тривалої кризи з часів Великої депресії.

CBS

Втім, у репортажі не можна використовувати припущення. Репортажі повинні бути об’єктивними. Ось приклад не надто об’єктивного репортажу про лівійську конференцію, спрямовану проти миротворчих кроків Єгипту:

Організатором конференції став лідер Лівії Муаммер ель-Кадафі, який тримає в руках розкішну палицю. Цілком імовірно, що він знову вдаватиметься до полум’яних промов, які так любить, хоча навряд чи це матиме тепер якийсь ефект... Усі ці лідери, що тут зібралися, за винятком сирійців, мають одну спільну рису: єдиним їхнім досягненням в усіх арабо-ізраїльських війнах є лише голосні промови. Вони, як було зазначено, готові битися до останнього єгиптянина... Тут панує майже святковий настрій, якщо не враховувати того, що ці люди закликають не до миру й порозуміння, а до ненависті й помсти...

Це — не аналіз, це — неприхована антипатія.

* * *

Роблячи репортаж, не варто згадувати деталі, що можуть змінюватися. У незавершених подіях кількість постраждалих чи обсяг збитків можуть змінюватися щогодини чи навіть щохвилини. Згадування всіх цих цифр може бути неактуальним через деякий час. Краще залишити всі ці факти журналістові, який писатиме підводку для ведучого (див.: Розділ 10. Написання текстів для аудіоматеріалів). Голос у репортажі фіксується на плівці чи диску, в той час як підводку можна змінювати й редагувати/корегувати.

Крім того, уникайте в голосовому репортажі конкретизації часу. Якщо в сюжеті, що виходить о 22.00, звучить «сьогодні ввечері міська рада прийняла рішення...», цей запис буде неактуальним після опівночі. Також важливо залишити якусь інформацію для підводки. Кожен аудіорепортаж має бути представлений в ефірі підводкою, в якій також потрібно використати якісь факти. Якщо ж репортер сам скаже все, то для підводки нічого не залишиться. В більшості випадків рекомендується залишати загальне представлення ситуації для підводки, а сам репортаж починати вже з опису деталей події. Ось приклад репортажу про аварію, в якому репортер дає можливість у підводці розповісти, про яку саме аварію йдеться:

Авіаційні експерти з Канади і Сполучених Штатів намагаються встановити причину аварії. Участь у розслідуванні американської сторони пояснюється тим, що двигун та інші деталі літака були виготовлені у США. Комісія розслідує дві можливі причини — те, що двигун вийшов з ладу, і несприятливі погодні умови. Та якою б не була причина аварії, всі погоджуються з тим, що якби не майстерне маневрування пілота між ліхтарями злітної смуги, трагедія мала б набагато більші масштаби.

Джеймс Волкер, ABC News, Торонто.

Та навіть дотримання усіх цих умов не захищає репортерів від порушення одного з найголовніших правил написання новин — зрозумілості. Можливо, перебування на місці події ускладнюється тим, що слухачі нічого не знають про історію. Наступний репортаж, для прикладу взятий з ефіру, може бути зрозумілим лише експерту, який досліджував це питання. Він описує план щодо викупу права на контролювання енергетичної компанії «Консолідейтед Едісон», котра забезпечує його електрифікацію:

Президент «Кон Ед» Чарлз Люк багато в чому не погоджується із постановою, прийнятою законодавчим органом Вестчестера щодо можливого встановлення контролю над забезпеченням комунальних послуг в окрузі. Але головний акцент він робить на тарифній структурі й тому, у скільки це рішення обійдеться мешканцям Вестчестера. Головна відмінність, за його словами, полягає в тому, що, за підрахунками "Кон Ед», це істотно збільшить вартість електроенергії порівняно з теперішніми цінами. Дискусії точаться навколо того, чи варта «Кон Ед» Вестчестерського округу і тих сотень мільйонів доларів.

Це порушує основні правила. Абстрактний термін «тарифна структура» і незрозуміле скорочення «Кон Ед» ще більше заплутують доволі незрозумілу думку. Виправданням для цього репортажу не може бути навіть той факт, що репортер записав його у блокноті, а тоді продиктував по телефону за кілька хвилин до ефіру. Власне, складні екстремальні умови, в яких пишеться більшість репортажів, навпаки, повинні схиляти репортерів до простішого і зрозумілішого написання тексту. Це основний момент, де треба продемонструвати філігранну словесну майстерність.

Теле- і радіорепортажі, як і решта новинних сюжетів, не повинні містити багато повідомлень. Навіть провівши глибокий аналіз, репортер повинен писати просто і зрозуміло:

Президент «Консолідейтед Едісон» Чарлз Люк не погоджується із постановою, прийнятою сьогодні владою Вестчестера... У ній ідеться про можливу економію коштів округу завдяки контролюванню діяльності «Консолідейтед Едісон». «Але не у такий спосіб», — каже Люк. Згідно з його підрахунками, запропоновані зміни підвищать ціну на електроенергію. За таких умов ціни залежатимуть від того, що округ повинен буде сплачувати за майно «Консолідейтед Едісон». Люк вважає, що купівля контрольного пакету коштуватиме округу на кілька сотень мільйонів доларів більше, ніж це передбачається у постанові. Ці сотні мільйонів доларів, за словами Люка, доведеться виплачувати споживачам... за підвищені тарифи на електроенергію.

Більшість репортажів закінчуються нагадуванням імені репортера і станції:

— Грег Адамс, WERC Ньюз.

— Це була Даян Грей, 12-10 Ньюз.

Деякі станції просять своїх репортерів називати також місце події. Це справляє надзвичайне враження тоді, коли кореспонденти їздять по всьому світу, а не лише своїм рідним містом:

— Білл Рідекер, ABC Ньюз, Токіо.

— Девід Доу, CBS Ньюз, Кіото, Еквадор.

Одна чи дві станції настільки захопилися таким стандартом, що він перетворився на кліше, в якому вказують навіть назву вулиці, з якої ведеться репортаж. Нью-йоркська станція WNEW якось вимагала від репортерів вказувати місце свого перебування на початку репортажу:

Це Майк Ісґроу з міської ради...

Іноді після завершення репортажу репортера можуть попросити надиктувати на диктофон ще один варіант повідомлення — коротший або більш розмовний — для використання в інших інформаційних випусках. Зазвичай цей «додатковий» репортаж робиться у форматі «запитання — відповідь», де запитання ставить хтось із відділу новин.

Коментарі

Коментарі — це злободенні публіцистичні виступи, що пояснюють та оцінюють важливі події і явища дійсності. Спершу репортер розповідає історію, потім герой сюжету дає свій коментар, а після того репортер знову продовжує свою думку:

Репортер: Наказ застосовувати санкції арешту проти учасників страйку подіяв, і більшість шкільних вчителів Дейтона у штаті Огайо припинили пікетування і повернулися на свої робочі місця. Таким чином вчителі відмовляються від своїх вимог збільшити їхню заробітну платню на шість із половиною відсотків. Але попри санкції уряду і загрозу ув’язнення, багато хто поділяє думку вчителя Боба Браґґемана щодо того, що страйкарі не мають іншого вибору, як кинути виклик судовому наказу.

Герой: Я зробив свій внесок у те, що всі називають самопожерт

вою, і вони не залишили мені іншого вибору, тож я тут.

Репортер: Суддя, який виніс розпорядження про застосування санкцій, каже, що арешти розпочнуться сьогодні по обіді. Кожен заарештований учитель може бути ув’язнений на термін до десяти днів.

Боб Фоу, CBS Ньюз, Дейтон, Огайо

Щоб підготувати коментар, репортер повинен відібрати факти чи, в деяких випадках, запитання із відповідями, а потім підготувати репортаж для передачі. Такий репортаж має розгортатися навколо відібраних ним фактів. Завдання полягає у тому, щоб підготувати репортаж, який становитиме собою лише частину сюжету. Крім того, цей репортаж повинен чітко представити позицію журналіста і висвітлити факти. Це вимагає таких самих здібностей, як і написання тексту для звичайного новинного сюжету. Перша частина коментаря («підводка», див.: Розділ 10. Написання текстів для аудіоматеріалів) має відповідати на будь-яке запитання, яке можуть викликати факти, і давати слухачам чітке розуміння того, чий голос вони почують у коментарі. Після коментаря репортер повинен підсумувати саму історію («підсумовування», також див. Розділ 10).

Єдина відмінність між написанням коментаря і написанням звичайного сюжету полягає в тому, що коментарі, так само як і репортажі, мають переваги в тому, що репортер перебуває в епіцентрі події.

Коментар — найскладніший тип аудіорепортажу. По суті, коментарі є самодостатніми історіями.

Якого обсягу повинні бути коментарі? Середня тривалість від 30 до 60 секунд. Вони є найтривалішими з усіх типів аудіоматеріалів, оскільки вони є найбільш мінливими.

ТЕХНІЧНІ ПРИЙОМИ

Інтерв’ю

У попередньому розділі йшлося про отримання інформації через опитування. Робота з аудіо накладає на репортера додаткові обов’язки під час опитування героїв — треба, щоб герой сказав те, що потрібно репортеру.

Газетярам потрібні лише факти. Радіорепортерам потрібна переконлива підбірка фактів на 20 секунд, які мають бути записані на диктофон без звуків літаків чи вантажівок, що проїжджають поряд. Немає рекомендацій щодо того, як зупинити вантажівки і літаки, але є способи, як заохочувати героя надати потрібну інформацію.

Підготовка. Шалений темп гарячих подій неодмінно обмежує час на підготовку, але будь-які інші моменти — по дорозі до місця події, під час перерви чи нудної розмови — можна і потрібно використовувати з цією метою.

Репортери повинні приїздити на інтерв’ю настільки підготовленими, наскільки це можливо. Для цього потрібно читати — газетні статті, прес-релізи, Інтернет — і спілкуватися — з контактними особами, опонентами і навіть з іншими репортерами.

Репортери повинні починати інтерв’ю з чітким розумінням того, про що вони хочуть запитати. Як зазначалося у Розділі 8 «Збирання новин», написання запитань заздалегідь допомагає зосередити думки, навіть якщо репортер жодного разу не загляне у записаний перелік запитань. Зрештою, репортери повинні знаходити мить для того, щоб обдумати й сформулювати запитання.

Запитання — розповідь. Якщо репортер запитує: «Це правда, що ви розмістили цю будівлю у центрі тому, що хотіли розділити вулицю навпіл?», то він може почути у відповідь: «Так». Але одне слово не дає вичерпної інформації.

Репортери прагнуть отримувати на свої запитання «розповідні» відповіді, отож їм не варто запитувати правда чи ні, так чи ні або інші запитання з варіантами відповідей. Запитання слід формулювати так, щоб говорив герой, а не репортер: «Як ви ставитеся до будівництва цього великого комплексу посеред вулиці?»; «Як, на вашу думку, цс сприйматимуть люди?» Отримавши таке запитання, герой змушений буде щось пояснити.

Неправильно

Я чув, що ця аварія була найстрашнішою з усіх, які колись траплялися на цьому шосе, і що обидві машини горіли, коли ви приїхали. Так?

Правильно

Що ви побачили, коли приїхали на місце аварії? Чи траплялися раніше подібні аварії на цьому шосе?

Робота репортера полягає в тому, щоб отримувати вражаючі відповіді, а не ставити вражаючі запитання.

Якщо репортеру потрібна базова інформація, запитання можуть бути щирими і загальними: «Проти ного ви протестуєте?» Але частіше час і кількість плівки обмежені, тож репортери роблять ставку на конкретні запитання, які проникають у саму суть проблеми: «Що ви робитимете, якщо Міністерство освіти не виконає ваших вимог?»

Повторення. Що робити, якщо кандидат почав висловлюватися ще до того, як репортер доїхав до місця події чи ввімкнув диктофон? Чи в той час, поки телевізійні оператори голосно сперечаються за місце? Просто попросіть кандидата повторити його слова ще раз. Репортер може сказати: «Я не встиг це записати, не могли б ви повторити?» чи «Не могли б ви ще раз це пояснити?»

Більшість людей це розуміють. Зазвичай вони мають не менше бажання, щоб їхні слова записали, ніж цього хоче сам репортер. Репортери не повинні боятися повторювати запитання чи просити співбесідника повторити відповідь вдруге чи навіть утретє. Одна з переваг такого повторення — це те, що щоразу відповідь стає все більш відточеною і кращою, що збільшує її інформативність.

Спрямування. Більшість репортерів, перш ніж брати в когось інтерв’ю, чітко розуміють, чого власне вони хочуть від цієї людини і що вона повинна їм сказати. Вони хочуть, щоб ті, хто врятувався, сказали, що це було жахливо; вони хочуть, щоб учасники демонстрації озвучили свої скарги. Не вкладаючи слова у вуста людей, запитання репортерів мають підводити героїв безпосередньо до потрібних відповідей.

Інтерв’ю рідко використовують для отримання інформації. За їх допомогою здобувають специфічні частини історії. Їх необхідно ретельно контролювати. Героя треба «вести» під час інтерв’ю, даючи йому можливість повторити і пояснити незрозумілі відповіді і нагадуючи про необхідність дотримання стислості у твердженнях. Якість відповідей може бути серйозною проблемою. Деякі люди, особливо непрофесіонали, бувають занадто багатослівними і мають тенденцію висловлюватися незрозуміло. Запитання репортера може витягти зі свідка відповідь, схожу на цю:

Я стояв тут і раптом побачив літак, який, значить, летів нереально низько. Я стою тут, і це просто жах, навіть не можу повірити своїм очам. Знаєте, я працюю по ночах на сусідній заправці. Тож я, знаєте, люблю приходити сюди і дивитися на літаки. Ну добре, я стояв тут, і тут раптом цей літак, він весь горить, і до того ж летить так низько. Б’юся об заклад, я такого в житті не бачив! Він летів так низько! Я ледь зі штанів не вистрибнув. Але я бачив усю аварію. Хочете, щоб я ще щось вам розповів?

Щоб уникнути подібних відповідей, можна попросити людину бути лаконічною і змістовною у своїх відповідях. Якщо ж їй це не вдається, можна зупинити людину і попросити почати розповідь спочатку:

Вибачте, не могли б ви просто пояснити, що відбувалося з літаком, коли ви його побачили?

Інтерв’ю, як багато інших форм міжособистісного спілкування, вимагає чіткості та щирості у різних комбінаціях. «Існує дві репортерські школи, — каже Мітч Ліб, репортер нью-йоркської станції WCBS, — в одній, щоб змусити людей говорити, ви б’єте їх по руках (звісно, образно кажучи). В іншій — ви просто просите їх по-людськи. Як на мене, прохання спрацьовує набагато краще». Це можна порівняти з тим, що людина, яку виховували з любов’ю, буде привітнішою за ту, яку постійно сварили. «Ви можете використати якийсь жарт, щоб заспокоїти людину, якщо вона нервується», — пояснює Річард Трелкельд з CBS News. Але репортерам не слід гаяти багато часу на дружні балачки. Мета — швидко записати потрібний матеріал.

Роз’яснення. Репортери є представниками слухачів. Вони мають пам’ятати про свою відповідальність і ставити будь-які запитання, які можуть виникнути у слухачів. Відповіді із жаргонізмами чи незрозумілими словами є мало корисними з погляду інформативності. Репортери повинні бути готові зупинити людину і попросити її пояснити свої слова:

Зачекайте секунду. Про який саме законопроект ви зараз говорите?

Чи можуть вони побудувати торговий центр без цього закону?

Яке значення матиме цей торговий центр для населення?

Запис інтерв’ю на диктофон можна порівняти із написанням сюжету. Кінцевий продукт має бути чітким і зрозумілим. Інтерв’юер повинен скеровувати опитувану людину до зрозумілих тверджень, які потім можна буде використати в ефірі. Це може означати формулювання запитань, на які кожен з них легко зможе відповісти. Знову ж таки, тут ідеться про щось більше, ніж про звичайний збір інформації.

Слухання. Коли диктофон увімкнений, а переляканий герой широко розкритими очима дивиться на мікрофон, уся напруга лягає на плечі репортера. На щастя, наш розум з народження здатен виконувати одразу кілька функцій. Репортерам доводиться одночасно обдумувати запитання, вести інтерв’ю й роз’яснювати деякі незрозумілі твердження героя. Крім того, вони ще й повинні слухати.

Існує небезпека того, що репортер, відчувши впевненість і переконаність у тому, що герой збирається сказати, забуває слухати, що він насправді каже. Посеред стандартної відповіді може вибухнути якась несподівана бомба: «Ні, мене не хвилює, що подумають виборці. Власне, я вирішив не виставляти свою кандидатуру на повторні вибори». У більшості випадків подібна заява вимагає додаткового запитання.

Крім того, репортери слухають для того, щоб визначити, чи «впіймали» вони те, що хотіли — те чітке й промовисте твердження, яке надасть сюжету інформативності. Коли репортер WCAU почув слова від жінки, чий будинок в Атлантік-сіті хотіли перетворити на казино, стало зрозуміло, що це і була потрібна інформація:

Я живу тут вже дев’ять років — тут мій дім. Ми продали свій бізнес, зараз ми пенсіонери. Моєму чоловікові уже за 70. І в цей період нашого життя вони хочуть, щоб ми не боялися залишити свою домівку і переїхати у невідоме нам місце.

Отримавши те, «що треба», репортер повинен відзначити у своїй пам’яті чи у записнику те, що було сказано, щоб потім можна було легко знайти це місце в інтерв’ю. Потім, якщо йому потрібен лише один вдалий синхрон від людини, репортер може закінчити інтерв’ю. Якщо ж потрібних слів витягти не вдалося, репортер повинен сам прокласти до них шлях.

Мікрофони. На місці подій ви зазвичай використовуєте ненаправлений мікрофон, який уловлює одночасно звук з усіх напрямків. Але існують також однонаправлені мікрофони, які вловлюють звук лише з одного напрямку, і радіомікрофони, які особливо підходять для запису окремого джерела звуку на відстані (наприклад, президент звертається до репортерів з поля для гольфу чи з-під пропелера гелікоптера). Петлички — маленькі мікрофончики, які чіпляються на одяг — часто використовують на телебаченні. Телевізійні репортери також нерідко використовують радіомікрофони.

Ненаправлені мікрофони працюють найкраще тоді, коли вони розташовані на відстані 10-12 см від рота людини, що говорить, а не тоді, коли їх тримають на великій відстані, за спинами людей з натовпу. Радіо- і телевізійні репортери, котрі працюють з такими мікрофонами, повинні пробиватися наперед і не повинні соромитися тицяти своїм мікрофоном людям просто в обличчя.

На організованих прес-конференціях усі репортери встановлюють свої диктофони і мікрофони на столі, за яким сидять люди, які таким чином говорять безпосередньо у їхні мікрофони. Іноді можна встановити мікрофон просто біля колонки гучномовця, що транслює виступ.

Мікрофони досить чутливі до сприйняття будь-яких видів звуку. Рука, що тримає мікрофон, не повинна рухатися; на столі, де стоїть мікрофон, не повинні шарудіти папери. І звісно ж, мікрофон уловлює всі «охи» і «ага-ага», які ми використовуємо, висловлюючи згоду із людьми, яких слухаємо. Ці звуки можуть мати ефект в особистісному спілкуванні, але як інтершуми до аудіозапису всі ці «ох... ага-ага» звучать досить безглуздо і смішно. Для того щоб продемонструвати свою зацікавленість, репортер може схвально похитати головою; а деякі навіть цього не роблять, оскільки вважають, що це є формою упередженого ставлення до почутих слів.

Касети і батарейки. Інтерв’ю є надзвичайно важливими, щоб ризикувати. Стежте за тим, щоб батарейки у вашому диктофоні завжди були зарядженими, оскільки вони можуть зіпсувати вам весь матеріал. Те саме стосується і касет. Перевіряйте, щоб вони були перемотаними і не зіпсованими. Завжди носіть із собою запасну касету чи міні-диск.

У складних умовах подій репортер повинен бути готовий записувати одне інтерв’ю одразу після іншого — затираючи деякий матеріал. Знову ж таки перевіряйте.

Репортери записують ім’я людини на початку і в кінці інтерв’ю; таким чином, якщо вони забудуть, із ким розмовляли, це буде легко з’ясувати.

Телефонні інтерв’ю

Головне, про що треба пам’ятати, беручи інтерв’ю по телефону, це безпека. Люди, з якими ви розмовляєте, мають бути попереджені, що те, що вони кажуть вам по телефону, може бути використано в ефірі. Винятком з цього правила можуть бути лише репортери станції, яких попереджати не треба, і люди, що дзвонять у прямий ефір, котрі й так знають, на що вони йдуть.

Міністр просить зменшити муніципальний податок; мер каже, що зараз це неможливо. Репортер Боб Парланте з бостонської станції WHDH телефонує голові міської ради, щоб почути його думку. Голова міської ради налаштований критично. Парланте каже йому, що його слова записуються, і починає запис, а потім отримує такий коментар по телефону:

Я думаю, мер намагається зберегти прибуток, який він отримує від податку, а наступного року, перш ніж іти на повторні вибори, він зменшить податок.

Звісно, це телефонне інтерв’ю має й іншу назву. Воно також є фактичним матеріалом. Крім того, телефонне інтерв’ю може бути опитуванням, яке проводиться по телефону.

Це найпростіший спосіб отримати звуковий матеріал для новинного випуску. Замість того, щоб бігати від однієї події до іншої, репортер може набрати телефонний номер й отримати коментарі з будь-якого місця. Звісно, це не може замінити репортаж із місця подій, але цим варто скористатися, коли терміново потрібні факти, а репортер не може залишити відділ новин.

Ось приклад телефонного репортажу: співробітник ABC, що працював у монтажній, отримав завдання дізнатися деякі факти про торнадо, що було зафіксовано того вечора поблизу Сент-Пола у Міннесоті. Перший дзвінок — у поліцію. Зайнято. Другий дзвінок — до місцевої пожежної частини. (Всі ці номери він дізнався в оператора довідкової служби). Зайнято. Ще кілька десятків дзвінків за цими ж самими й іншими номерами поліцейського відділку та пожежної частини. Зайнято, зайнято, зайнято... Тоді дзвінок до місцевої лікарні. Пішов виклик. «Доброго дня, можу я поговорити із відділенням швидкої допомоги?»

«Добрий день! Я з NBC Radio News. Чи є у вас хтось, хто бачив торнадо і хто може підійти до телефону?» Там був працівник місцевої крамниці, котрий і розповів драматичну історію про те, як йому, коли він почув попередження про торнадо, довелося бігати по магазину, щоб змусити покупців лягти на підлогу. Цей продавець, який потрапив до лікарні з численними ушкодженнями, також розповів, як в останню мить він вибіг із крамниці до маленького хлопчика, якого побачив біля дверей. Він схопив його, кинув на землю і накрив собою якраз перед тим, як налетів торнадо. Дитина залишилася цілою. Продавцеві порізало руку уламком скла. NBC провела чотири телефонні інтерв’ю, зателефонувавши ще до заправки, ще однієї крамниці і до ресторану, що був на тій території, й отримавши таким чином ще кілька свідчень від людей, котрі на власні очі бачили торнадо.

Природні звуки

Репортера послали на залізничну станцію, щоб він записав реакцію одного з пасажирів на зміни у сервісі. Зробивши потрібний синхрон і зібравши інформацію, репортер повернувся до відділу новин, щоб записати голосовий репортаж. Але режисер відправив його назад на вокзал — репортаж повинен містити звуки поїздів і метушню пасажирів на задньому фоні. Колишній керівник NBC Radio News Джим Фарлі, наприклад, і досі сердиться на одного зі своїх репортерів, який записав репортаж про автоперегони в Індіанаполісі зі свого готельного номера.

Природні звуки виконують на радіо ту ж саму функцію, яку в газеті виконують ілюстрації. Репортер х’юстонської радіостанції KUNF Лорі Джонсон каже, що репортери їхньої станції будь-що намагаються записати звуки, оскільки цей інтершум «відтворює реальне життя, переносячи людей у вир подій». Репортери NBC, описуючи технологію посадки надзвукового Конкорда, підіймали мікрофони просто в небо, щоб записати звук посадки літака. А один репортер з WNEW якось навіть перейшов Бруклінський міст, щоб знайти на тому боці затоки супермаркет, де можна було б записати голосовий репортаж на фоні звуків сканування касиром товарів. Він хотів мати інтершум касового апарату.

Військові репортажі бажано робити на фоні звуків стрілянини, — хоча свист куль може бути трохи віддаленим. В історії на тему фермерства можна використати звуки корів, овець чи курей. Сюжет про магазин одягу можна зробити на фоні шелестіння тканини. Один репортер NBC якось записав репортаж про смерть іноземного лідера на тлі церковних дзвонів.

Звісно, природні звуки не повинні заглушувати слова самого репортера. Крім того, вони завжди повинні бути чіткими, щоб слухачі могли зрозуміти, які саме звуки вони чують. Якщо інтершумом є людські крики, в сюжеті має пояснюватися, хто кричить і чому.

Найкращий спосіб записати інтершум якісно — це записати його окремо, а потім накласти на сюжет. У такий спосіб можна легко відрегулювати його гучність і прибрати там, де це буде потрібно. Майк Ізгроу з WNEW записав звуки пострілів у місцевому стрілецькому клубі, потім наклав цей запис на репортаж про контроль над зброєю. Спочатку він подав звуки пострілів на повній гучності, а потім зменшив їх до рівня, на якому вони не перешкоджали начитці.

Завдяки останньому поколінню аудіотехніки все це можна робити просто на місці, звідки робиться репортаж. Деякі репортери носять із собою невеличкий диктофон, яким вони записують інтершум. Потім вони підключають його до основного запису спеціального передавача і відтворюють таким чином природні звуки під час свого репортажу. Існує і простіший спосіб редагування звуку: репортер підносить мікрофон до джерела звуку, який йому потрібен, фіксує його, а потім підносить мікрофон до свого рота і просто говорить у нього, а сторонні звуки вже не заважають його роботі. У кінці репортажу він може знову повернути мікрофон до джерел природних звуків і зафіксувати їх на кілька секунд. Крім того, інтершум завжди є у «фондах», якщо вони доступні. Наприклад, репортер NBC, описуючи вибух бомби на манхеттенській Парк-авеню, розпочав свій репортаж з того, що потримав кілька секунд мікрофон біля двірника, що підмітав розбите скло з вулиці. У «розерах» репортери повинні описувати вигляд, запах чи відчуття події. Що ж стосується звуку, то його, зрештою, можна дати слухачам почути самостійно.

Одного разу репортери отримали завдання, для якого їм навіть не знадобилося виходити за межі відділу новин — їм треба було записати інтершум до сюжету про смерть винахідника телетайпу.

Передача інформації

Різні станції вимагають від своїх репортерів різні добірки аудіоматеріалів. У багатьох випадках очікується, що репортер робитиме з кожної події лише один запис, щоб просто «засвідчити свою присутність» там. Такі репортери намагаються отримати кілька потенційних синхронів чи відповідей на запитання, з яких потім можна буде вибрати тільки один потрібний. Інші станції зацікавлені передусім у синхронах. Великі станції часто орієнтуються переважно на синхрони, тоді як маленькі локальні станції віддають перевагу коротким репортажам і невеликим синхронам.

Якщо є час, то репортер може привезти весь зібраний аудіоматеріал на редагування до відділу новин. Але зазвичай часу немає. Щогодинні випуски новин завжди створюють тиск, і станція хоче включити щось свіже у найближчий випуск. Репортерам доводиться передавати зібрану інформацію настільки швидко, наскільки це можливо.

Тім Леннокс з WERC із Бірмінгема, штат Алабама, якось готував сюжет, у якому все потрібно було робити дуже швидко. Того дня Національна метеослужба попередила про можливість сильних злив — нормального явища для тієї території в ту пору року. Раптом на станції почули повідомлення про надзвичайно сильний вітер, що спричинив руйнування на околицях міста. Леннокс уже був у машині і мчав до того місця, яке кілька станцій назвали осередком «торнадо».

Приїхавши на місце, Леннокс взявся до роботи, намагаючись спершу з’ясувати, де саме з’явився торнадо. Його метод — запитувати кожного, хто трапляється на вулиці доти, поки не буде знайдене місце. Опинившись там, він дізнався, що 13 будинків майже зрівняло із землею. Леннокс описав побачене у трьох «розерах», які він надиктував просто на радіо у своїй робочій машині. (Більшість станцій нині використовують у своїх машинах мобільні телефони). У відділі новин його слова записали на диктофон і передали запис для використання у наступному випуску новин. Усе частіше інформаційні служби відділів новин записують сюжети на свої сервери (встановлені у комп’ютері) і використовують їх у випусках.

Поки рятівники і родичі шукали в руїнах тіла загиблих, Леннокс шукав аудіоматеріал. Головним об’єктом уваги був хтось, хто володів фактами. Леннокс звернувся до пожежника, який направив його до свого начальника, який у свою чергу відрядив його до представника департаменту цивільної оборони. Леннокс записав із ним коротке інтерв’ю на диктофон. Потім приїхав мер, і Леннокс записав на плівку його коментар; знову настав час передавати інформацію.

Аудіоматеріал можна було передати у відділ новин, відтворивши запис на касеті на службовому радіо, але це б погіршило якість звуку. Як правило, телефони — мобільні чи стаціонарні — менше спотворюють звук, тож Ленноксу був потрібен телефон. Зруйнувавши будинки на одному боці вулиці, торнадо зовсім не зачепив ті, що стояли на другому боці. Леннокс підійшов до одного з тих будинків, мешканці якого й досі перебували у стані шоку через смерть своїх сусідів і друзів. Попри всю незручність ситуації, Леннокс зробив те, що мав зробити, але надзвичайно ввічливо. Він отримав дозвіл скористатися телефоном, а також записав інтерв’ю з однією з жінок у будинку, яка виступила у ролі свідка: «Раптом зовсім несподівано все стало зруйнованим...» Діставшись до телефону, він розпочав процес передачі історії. Він складався з одинадцяти головних етапів:

Відбір. Ленноксу потрібно було швидко вибрати потрібні уривки з усіх його інтерв’ю. Він швиденько промотав касету в пошуках придатних уривків і обрав це інтерв’ю із мером:

Мер: Думаю, зараз ми вже взяли ситуацію під контроль. Хоча вони все ще шукають кількох людей, які зникли. Знайдено чотири тіла, а особи ще двох загиблих досі не можуть ідентифікувати. Я сподіваюся, поліцейські і пожежники найближчим часом все з’ясують.

Леннокс: Ці четверо, чи були серед них діти? Я чув щось таке...

Мер: Там була мати із двома дітьми — їх придавило дверима. Я не маю інформації щодо інших осіб. Зникло двоє дітей, але їх уже знайшли на сусідньому пагорбі. Власне, вісім будинків на цьому боці вулиці злетіли у повітря, і буревій закинув їх на пагорб, за яким розташоване озеро. У воді може бути ще кілька тіл.

Позначка. Аудіозаписувальні пристрої мають таймер, що дає змогу легко позначити початок і кінець потрібного уривку. У міні-диску це зробити ще легше: він має індикатор треків, за допомогою якого можна позначити кожний уривок. У своєму записнику Леннокс записав усі ці вхідні і вихідні цифри з початковими словами фраз: вхідна позначка «Гадаю, зараз ми вже взяли...» — і вихідна позначка «...ще кілька тіл». Подивившись на свій годинник, він підрахував тривалість кожного уривку, що також записав у блокноті.

Підготовка до ефіру. Натиснувши кнопку перемотування, Леннокс повертається до початку першого уривка, який він позначив. Він готовий до перегону.

Зателефонувати. Наступний крок — додзвонитися до відділу новин. Буря пошкодила телефонні лінії, але Ленноксу вдалося зв’язатися із редакцією. Повідомивши репортеру, що у нього є три блоки матеріалу, готові до ефіру, Леннокс сказав: «Тримай».

Передати інформацію. Перебуваючи на зв’язку з репортером із відділу новин, Леннокс готується переслати першу порцію аудіоматеріалу — інтерв’ю з мером. У відділі новин цю інформацію використають під час написання підводки до аудіоповідомлення (див.: Розділ 10. Написання текстів для аудіоматеріалів). Потім Леннокс передає необхідні деталі — вхідні й вихідні дані і тривалість цього інтерв’ю.

Зворотний відлік. Репортер у відділі новин натискає вимикач, щоб телефонна лінія, на якій перебуває Леннокс, була підключена до магнітофона. Леннокс перевіряє кілька секунд свій запис, щоб у відділі новин могли налаштувати потрібний рівень запису, і промовляє «п’ять, чотири, три, два, один...» Цей зворотний відлік потім допоможе під час перезапису матеріалу на сервер відділу новин.

Пуск. На слові «нуль» Леннокс натискає кнопку «пуск» на диктофоні. Інтерв’ю передається телефоном і записується у відділі новин.

Стоп. Пересилаючи аудіоматеріал за допомогою телефона, Леннокс уважно за всім стежить. Коли плівка наближається до вихідної позначки уривка, він натискає кнопку «стоп». Потім, використовуючи часову шкалу, Леннокс диктує вхідні й вихідні дані наступного уривка — це синхрон представника комітету цивільної оборони, після чого повідомляє його хронометраж і передає цей уривок. Потім те саме він робить із синхроном свідка.

Звуковий репортаж. Натиснувши кнопку «запис», Леннокс через мікрофон надиктовує свій репортаж, який також записується через телефон на магнітофон у відділі новин. Він знову рахує у зворотному порядку і починає начитку після цифри «нуль»:

Важко повірити, яку шкоду заподіяв торнадо. Як сказав мер, деякі будинки просто знесло вітром з фундаментів, перенесло на пагорб і скинуло в озеро. На жаль, ситуація погіршилася ще й тим, що почався дощ. Він і досі не вщухає. Він поливає рятівників і тих, хто вижив. В однієї родини з будинку із протилежного боку вулиці зникла дитина. Її мати плаче і сподівається, що дитину знайдуть і повернуть додому цілою.

Тім Леннокс, WERC News, зі Смітфілду

Підтвердження. Перш ніж попрощатися, Леннокс перевіряє, чи репортер у відділі новин записав на магнітофон усі уривки.

У відділі новин переслані Ленноксом уривки перезаписують на потрібну касету і відправляють до студії на ефір.

Якби Леннокс записав коментар, він би пересилав його таким самим чином. Поки новинний відділ записував, він би начитував свій текст на мікрофон, натиснувши при цьому кнопку «запис», потім ввімкнув би диктофон, щоб передати синхрон, а потім знову б надиктував би висновок. Або ж частини коментаря можна було б пересилати окремо, а вже у відділі новин зібрати все докупи. Але наразі для цього не було часу.

Тім Леннокс провів решту дня і вечір під дощем, записавши ще одну касету. Зрештою під руїнами було знайдено двадцять три тіла. Висвітлення станцією WERC того торнадо отримало нагороду від Ассошіейтед Пресс.

Не всі історії розгортаються за подібних умов, але процедура залишається незмінною.

Редагування

На місці події редагування аудіоматеріалу часто зводиться лише до обрання потрібних уривків із нього. Іноді єдине, що репортер може зробити, це вставити весь запис у свій репортаж. Але якщо запис передано до відділу новин, його легко можна порізати і посклеювати — дідівський метод, — або ж, що нині більш поширене, провести цифрове редагування. У обох випадках аудіоматеріалу надається досконаліша й ефективніша форма.

Боб Парланте з бостонської WHDH провів по телефону інтерв’ю з керівником Державної асоціації полісменів Фредом Гуерреро:

Репортер: Послухайте, Фред, я знаю, про що ви збираєтеся говорити сьогодні ввечері. Чому б вам коротко не повторити все це зараз, гаразд? Ми записуємо.

Гуерреро: На сьогоднішній зустрічі я збираюся повідомити нашим членам про стан переговорів, які поліцейська асоціація проводить з урядовим представництвом з питань взаємовідносин. На цій зустрічі будуть присутні всі члени Державної асоціації полісменів, яких налічується 900 чоловік. Крім того, в цей самий час, хух... в цей самий час проходитиме голосування за прийняття положень, до яких нас підштовхнули останні події і які пропустив на останніх переговорах пан Говард з Мічигану.

Репортер: Що це за положення, Фреде, коротко?

Гуерреро: Якщо коротко, то це положення, на які ми вже чекаємо протягом п’яти останніх років, і якщо вони не будуть прийняті, ми можемо оголосити повний страйк.

Парланте об’єднав два підкреслених уривка разом в одну цитату і використав її в ефірі WHDH. Він користувався старим способом, про який зараз варто згадати лише тому, що його термінологія і досі існує.

Вставивши касету в магнітофон, Парланте знайшов на плівці потрібні місця, позначив відстань між словами «пан Говард з Мічигану» і «це положення», витяг касету з магнітофона і виклав її на монтажний стіл — металевий пристрій для тримання касети. За допомогою леза він перерізав плівку, відокремивши потрібні йому частини. Потім Парланте склав їх докупи і склеїв липкою стрічкою. Тепер вони стали одним суцільним висловом.

За допомогою цього способу можна вирізати з аудіоматеріалу кашель, глибоке дихання чи зайві слова на кшталт «ну...» або «знаєте». Крім того, можна переставляти фрази синхрону місцями чи об’єднувати кілька речень докупи. Все це називають внутрішнім редагуванням.

Звісно, сьогодні редагування аудіоматеріалів переважно здійснюється на комп’ютері з використанням функцій пересування, вирізання і вставлення, схожих на ті, що використовуються у текстових редакторах. Аудіофайли відображаються на екрані у вигляді хвиль, що дає змогу бачити паузи і, в окремих випадках, відстані між словами. Цифрове редагування має одну велику перевагу — його робити значно легше. Крім того, воно має ще одну меншу перевагу — для нього не потрібне лезо. «Цифрове редагування більшою мірою надає можливість проявляти творчість і таким чином зацікавлює слухачів», — зазначає Лайза Вулф з WTOP-AM.

Звісно, репортери не повинні дозволяти всім цим технологічним досягненням закривати собою їхню головну мету — якісний репортаж. «Сюжети можна робити швидше і з кращим звуком, що робить процес редагування важливішим, ніж будь-коли, — зазначає директор інформаційної служби й відділу зв’язків із громадськістю телерадіостанції Орегону, — у такому темпі легко може проскочити помилка, яку легко не помітити».

Правила редагування:

1. Видаляйте весь аудіоматеріал, який не є важливим, потрібним чи зрозумілим. Паузи, довші за три секунди, і запитання репортера, які нічого не додають до бесіди, також вирізайте. Вирізайте фрагменти, які мають незадовільну якість запису чи містять сторонні шуми. Викидайте факти, які можуть бути краще пояснені диктором, чи уривки, де герой затинається.

Якщо є час на редагування наступного аудіозапису, краще залишити лише підкреслені фрагменти:

Знаєте, це вперше ми, я маю на увазі... я маю на увазі не особисто ми, а відділ середньої освіти проголосував за. якби це сказати, проведення переговорів із громадою.

2. Залишайте самостійні чи викривальні коментарі, слова експертів, свідчення очевидців. Залиште запитання репортера, якщо вони важливі чи необхідні. Залиште зітхання і паузи, якщо вони несуть якесь повідомлення:

Так... думаю, ви праві... у мене все.

Звукорежисер монтажу може легко перекрутити значення розмови, повирізавши й попереставлявши місцями різні слова і фрази. Проста склейка — і Державна асоціація полісменів вже готова до страйку:

Усі наші члени голосуватимуть за [склейка] повний страйк.

Розумно, але нечесно і неприпустимо. Репортери несуть на собі етичну відповідальність за те, що вони ніколи не повинні міняти значення цитат. Редагування не можна застосовувати для того, аби зробити вислів сильнішим чи слабшим, або для того, щоб змінити його значення.

Вислів начальника поліції:

Якщо мер віддасть наказ, ми підемо туди і визволимо заручників. Якщо мер віддасть цей наказ, мої люди на своїх місцях... Їхня зброя заряджена... ми до всього готові.

У цьому випадку ні в якому разі не можна вирізати першу частину його слів:

Якщо мер віддасть наказ, ми підемо туди і визволимо заручників.

Але з другої частини ці самі слова можна сміливо вирізати:

Мої люди на своїх місцях... їхня зброя заряджена... ми до всього готові.

Редагування має зберігати цілісність висловлювання.

Іноді два склеєних уривки дають на своєму стикові звуковий дефект. Тон і гучність голосу промовця можуть бути різними на різних фрагментах. Часто це можна відкоригувати, залишивши одну секунду ефіру — аудіо з інтершумом, але без слів — між цими двома фрагментами.

Ще одне застереження: під кінець висловлювання голоси стають нижчими. Обрізання синхронів на високій інтонації звучить незграбно і заплутує слухачів. Під час редагування намагайтеся закінчувати фрагменти на низьких тонах.

Плівки до ефіру

У відділах новин, які ще не перейшли на цифрову техніку повністю, використовують плівки до ефіру (накопичувачі), куди записується фінальна версія матеріалу, підготовленого для використання у новинах. Ці прямокутні пластикові контейнери, наповнені кільцями плівки, спроектовані таким чином, щоб за умов їх правильного використання автоматично запускати уривок з самого його початку. Все, що треба зробити диктору чи інженеру, це натиснути кнопку, і плівка йде в ефір із самого початку. Якщо на плівці записано більше, ніж один фрагмент, другий звучатиме відразу після того, як зупиниться перший.

Аудіоматеріали зазвичай переписуються на бобіни / магнітофонні плівки після того, як їх відредагували, чи після того, як репортер переслав їх з місця подій. Якщо станція має кілька апаратів, то на кожному накопичувачі зберігається один аудіофайл. Якщо ж їхня кількість обмежена, то доводиться записувати кілька файлів на один рулон плівки таким чином, щоб їх усі можна було використати у випуску.

Після запису кожен накопичувач треба підписати. Станції зазвичай позначають кожну бобіну наклейкою, на якій пишеться ім’я людини або кількох людей, чиї слова там записані, тайм-коди і хронометраж. Багато станцій доповнюють ці наклейки записками, на яких зазначають вміст усього рулона/бобіни. Журналісти можуть використовувати ці записки під час написання підводок до цих аудіоматеріалів, хоча більшість все ж таки прагне прослухати матеріал перед написанням сюжету.

Відділи новин можуть мати спеціальний магнітофон для цих накопичувачів, що дає змогу прослуховувати матеріал і зупиняти їх у будь-якому місці, поки журналіст працює з ними до ефіру. У такому випадку журналісти не повинні забувати перемотувати накопичувачі перед тим, як занести їх до ефірної студії. Однією з найпоширеніших проблем радіоновин є плівки, які вмикають

Поиск по сайту: