Культура відродження в Німеччині

У середині XV ст. художні центри Німеччини пересуваються на Південний захід країни. Одним із найрозвиненіших центрів південної Німеччини був Нюрнберг. Крім книгодрукування, тут процвітали також зброярство, виготовлення різноманітних інструментів та інших виробів з металу.

Образотворче мистецтво Німеччини доби Відродження. Культура німецьких міст у XV ст. багато у чому залишалася середньовічною. У ній виявилися всі характерні риси пізньої готики з одного боку — криза та згасання великого стилю, а з іншого — проторенесансне начало, що виростало безпосередньо з цього стилю. Архітектура була, як і колись, готична. Але її готичний вигляд ставав більш зовнішнім, більше зводився до декорування. Починають переважати споруди ділового призначення, які не так сильно потребували єдності з образотворчим мистецтвом.

Живопис та скульптура поступово віддалялися від архітектури, втрачали органічну єдність з нею. Фреска майже зовсім зникає, залишається вітраж, що зберігав досить високі художні якості. Головною сферою застосування образотворчого мистецтва були надгробки та вівтарі, у живопис проникають деякі віяння з Італії і особливо з Нідерландів, однак сприйняття цих віянь поки що не робило німецьке мистецтво ні ренесансним, ні проторенесансним. Такою є вельми граційна «Мадонна в альтанці з троянд» кельнського живописця Стефана Лохнера.

Справжній проторенесанс у Німеччині був пов´язаний із новим приливом готичної експресії. Це відбулося вже на межі XV-XVI ст. напередодні Селянської війни. Це доба розквіту творчості Тільмана Ріменшнайдера, скульптора й різьбяра по дереву. Він працював у місті Вюрцбург, створював багатофігурні рельєфи для вівтарів і статуї для церков і каплиць. Серед його найвидатніших творів — дерев´яні скульптури вівтаря «Святої крові», портрет єпископа Рудольфа фон Шеренберга (частина надгробка), кам´яні статуї Адама і Єви.

У XV ст. у Німеччині виникає мистецтво гравюри. Виникнення гравюри тісно пов´язане з початком ери книгодрукування. Перші гравюри на дереві — ксилографії з´являються ще у перші десятиліття XV ст., раніше, ніж перші друковані книги Гутенберга. Хоча на німецькому ґрунті гравюра почала поширюватися лише трохи раніше, ніж в Нідерландах та Італії, однак для Німеччини це демократичне мистецтво мало особливе значення. На ранніх стадіях це була безіменна «низова» творчість на зразок усного фольклору. Пізніше, коли цією технікою зацікавилися професійні художники, гравюра на дереві переживає справжнє художнє піднесення. Молодий Альбрехт Дюрер створює у техніці ксилографії свої перші шедеври.

Гравюра на міді, більш вигадлива техніка, починає розвиватися дещо пізніше за ксилографію і з самого початку — як здобуток професійних митців, які були також і живописцями. Як гравер на міді уславився Мартін Шонгауер. Його гравюри відзначаються красою малюнка, багатством живих спостережень і майстерністю впевненого штриха.

Найяскравішою зіркою німецького мистецтва XVI ст. був Альбрехт Дюрер — видатний живописець, гравер, перший на німецькому ґрунті художник-універсал ренесансного типу. Дюрер був автором теоретичних трактатів «Про живопис», «Про прекрасне», «Про пропорції». У них йдеться про закони співмірності й пропорційності, про важливість геометрії, про те, що необхідно постійно вчитися в природи і брати в різних моделей найкраще і поєднувати в одному образі.

Щоправда, у нього є роботи цілком у дусі Чінквеченто, такі як оголені фігури Адама і Єви, однак вони — не найхарактерніше для майстра. Характерніші аркуші «Апокаліпсиса» — великі гравюри на дереві. Серія «Апокаліпсис» була створена на межі XV—XVI ст. і на зламі епох. Як завжди у середні віки, відчуття великих подій і змін у людській свідомості пов´язувалося із біблійними пророцтвами. На п´ятнадцяти аркушах цього циклу Дюрер проілюстрував здійснення апокаліпсичного пророцтва, підсилив пафос загибелі того, що має загинути. Ці твори просякнуті по-справжньому космічним жахом. Найвідоміший із аркушів серії — «Чотири вершники». Він символізує страшні людські біди — війну і смерть, неправедний суд і голод. Через п´ятнадцять років були створені знамениті гравюри на міді Дюрера: «Вершник, диявол і смерть», «Святий Ієронім», «Меланхолія». Це найкращі його твори, насичені філософськими роздумами. Гравюра — ще відносно молоде мистецтво досягає в Дюрера монументальності, вищої художньої зрілості. У цих аркушах переходи від темного до світлого утворюють багату тональну гаму. Лінія чітка й сувора. Художник досконало моделює об´єми і створює просторове середовище.

Живописець Грюневальд був повною протилежністю Дюреру. За красою кольору цей митець може нагадати венеціанців, однак за внутрішнім змістом образів Грюневальд цілком від них відрізняється. Один із його центральних творів - Ізенгеймський вівтар. Центральна частина цього вівтаря - «Голгофа».

У ці роки навіть врівноважений Ганс Гольбейн молодший художник зовсім іншого спрямування, котрий уже не мав нічого спільного з готичною традицією, створив серію гравюр на дереві «Образи смерті». Його пензлю належать портрети Еразма Роттердамського та астронома Ніколаса Кратцера, Томаса Мора и Джейн Сеймур. Гаїсом також створені чудові ілюстрації до Біблії та «Похвали глупоті», цикл гравюр «Танці смерті, «Мертвий Христос в гробу». Ганс Гольбейн старший – автопортрет, «Марія з ангелами»

Помітною є також творчість Лукаса Кранаха Старшого (Німеччина). Його мадонни та інші біблійні героїні – це звичайні городянки та сучасниці художника. Однією з кращих його робіт є новаторське „Розп’яття”. «Адам и Ева в райском саду», «Венера и Амур». 1509, Эрмитаж.

Поиск по сайту: