Архітектура Європи в 17-18 ст. Бароко, рококо, класицизм

Бароко - це мистецтво, збудоване на контрастах, асиметрії, мистецтво, що тяжіє до грандіозності, перевантаження декоратив­ними мотивами та елементами.

Відомим архітектором бароко був італієць Джованні Лоренцо Берніні. Митець створив насамперед у Римі: церкву Сант Андреа аль Квірінале, фонтан Тритона на площі Барберіні, балдахін-ківорій у соборі св. Петра. Головний же твір Берніні - колонада собору св. Петра та оформлення площі біля цього собору. Глибина площі 280 м; у центрі її стоїть обеліск, а саму її утворюють чотири ряди колон 19 м заввишки, які складають незамк- нене коло, «подібно до розкритих обіймів», як казав сам митець. Берніні також був і видатним скульптором. Йому належать скульптурні портрети Людовіка XIV, герцога д’Есте, групи «Аполлон і Дафна», «Екстаз св. Терези».

Сучасником і земляком Берніні був Франческо Борроміні(1599-1667). Працював каменотесом на будівництві со­бору св. Петра, потім співпрацював з Берніні при спорудженні палаццо Барберіні (1625-1663). Його перша само­стійна робота - церква Сан Карло алле Куатро Фонтане в Римі (1634-1641, фасад - 1662-1667) фасад «Ораторія філіппінців» (1637-1662). В оформленні інтер’єрів палаццо Фалькон’єрі (1639-1641) найбільший інтерес представляють вестибюль і тонкий елегантний декор плафонів. У архітектурі церкви Сант Іво алла Сапієнца (1642-1660) план будівлі, єдність простору інтер’єру і куполу, овальна форма ліхтаря є тими рисами, за якими можна визнати стиль Борроміні. Йому належать також декорація інтер’єру базиліки Сан Джо- ванні ін Латерано (1649), фасад церкви Сант Ан’єзе на площі Навона (1653- 1655) і дзвіниця церкви Сант Андреа делле Фратте (1665). Твори Борроміні - одна з вершин архітектури бароко.Талановитим архітектором був і Бартоломео Растреллі (1700-1777), який уславив своє ім’я спорудженням Смольного монастиря, Зимового палацу, Виховательного будинку у Санкт-Петербурзі, Царськосільського та Петергофського палаців, Андріївської церкви у Києві.

Рококо - породження винятково світської культури, двору, французької аристократії. Проте, воно зуміло не тільки залишити виплив в мистецтві, але і вплинути на подальший її розвиток. Архітектура рококо прагне бути легкою, привітною, грайливою будь-що-будь; вона не піклується про доцільність форм частин спорудження, а розпоряджається ними як завгодно, по велінню капризу, уникає строгої симетричності.Для рококо типові невеликі кімнати з закругленими кутами або ж овальні в плані. У створеннях цієї архітектури прямі лінії і плоскі поверхні майже зникають або, принаймні, замасковуються фігурною обробкою. Стіни членуються тонкими тягами на окремі панно, розташовані в два ряди. Архітектори рококо намагалися згладити кут між стіною і стелею за допомогою падуги - плавного напівкруглого переходу, що декорувався тонким орнаментальним рельєфом. Відмітна риса рококо - дрібний стилізований тонкий рельєфний орнамент у виді переплетень, гротесків, завитків, опуклих щитів, неправильно оточених такими ж завитками, з масок, квіткових гірлянд і фестонів, і рокайля - орнаменту у виді черепашок.

Стиль рококо прагнув зорово зруйнувати конструкцію будинку. Для цих цілей використовувалися масштабні розписи і величезні дзеркала. Щоб візуально розширити простір невеликих кімнат, дзеркальні поверхні розташовувалися одна напроти іншої, а для збільшення кількості денного світла - напроти вікна. Щоб зняти відчуття масивності стін і перекриттів і додати легкість і легкість інтер'єрам, вікна розташовувалися майже в одній площині зі стіною.Стиль рококо залишив багато пам'ятників, що донині залучають своєю оригінальністю, розкішшю і веселою красою. Це Версальський палац у Франції, Дрезденський Цвінгер у Німеччині, Зимовий палац і інші будинки Растреллі в Росії. В архітектурі інтер'єру з'являються тонкі рельєфні різьблені і ліпні обрамлення, переплетення, візерунки, завитки, розірвані картуші, маски-голівки амурів і гротески в з'єднанні з рокайлем. Рокайль - морська раковина - це основний мотив, власне, що дав назву стилеві, вона використовується буквально усюди: полки, стіни, меблі, дрібні аксесуари.

Архітектура класицизму- це світ гармонії та симетрії. Перед архітекторами з самого початку постала проблема співвідношення ансамблю палацу та парку. Однією з перших спроб вирішити її було спорудження Луї Лево та Андре Ленотром палацового комплексу Воле Віконт (1657-1661). Він став прообразом голов­ного пам’ятника класицистичного будівництва - Версальського палацу. В до­сить пустельній місцевості, на відстан 18 км від Парижа, виріс казковий палац (1668-1669) з велетенським парком з фонтанами. Сам палац будувався Лево і на останніх етапах - Ардуеном Манса- ром, а парк спроектував Андре Ленотр. Декоративні роботи у Версалі очолював директор академії живопису та скульптури Шарль Лебрен. Він виконав ескізи килимів та гобеленів, картки для шпалер, малюнки для меблів. У наступному столітті відомими спорудами класицизму були у Франції церква св. Женев’єви у Парижі архітектора Ж. Суффло (з 1791 - Пантеон, місце поховання видатних людей Франції), Паризька застава де ла Віллет архітектора Нікола Ладу. У Росії представниками класицизму в архітектурі були В. І. Баженов (палац у Царицині), М. Ф. Казаков (Петровський палац у Москві), І. Старов (Таврійський палац у Петербурзі).

Поиск по сайту: