Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Пізньовізантійська культура (XIII- сер. XV ст.)



Загарбання Константинополя хрестоносцями 1204 р. стало причиною короткочасного існування Латинської імперії (1204-1261 pp.). У цей період посилюється культурна взаємодія грецької та західноєвропейської цивілізацій. Католицька Церква доклала багато зусиль для поширення серед греків латинської культури і католицького віровчення. Православну патріархію у Константинополі замінила католицька.

Центром поширення католицизму в Латинській імперії став монастир св. Домініка у Константинополі, де чернець Бартоломейнаписав полемічний трактат "Проти помилок греків".При дворах латинських імператорів, князів і баронів укорінювалися західні звичаї та розваги, проводилися турніри лицарів, театральні вистави. Помітним явищем у культурі Латинської імперії стала пісенна творчість трубадурів. Одночасно й візантійська культура впливала на освічених людей, які прибували зі Заходу. Під її впливом католицький архієпископ Корінфу Гійом де Мербеке переклав латиною окремі праці Аристотеля, Гіппократа, Архімеда і Прокла. Події IV хрестового походу поклали кінець культурному пануванню Константинополя. Нікея відтіснила його з провідних позицій у культурному житті. Константинопольська знать перетворила Нікею в своєрідний "Константинополь у вигнанні". Константинопольська трагедія дала новий поштовх вивченню античної спадщини .у зв'язку з прагненням знайти пояснення тому, що сталося в історії Візантії. Ось чому саме в Нікеї зміцніли основи "енциклопедизму", який став згодом характерним для візантійської культурної еліти XIII-XIV ст. і перетворив її представників на неперевершених знатоків античної спадщини.

Кін. XIII – поч. XIV ст. зароджується "візантійський передгуманізм", його представники з духовної еліти не зуміли створити нічого нового, окрім засвоєння античної спадщини. Енциклопедичні знання таких уславлених візантійських мислителів, як Георгій Геміст Плифон, Дмитро Кидоніс, Емануїл Хрисолор та Віссаріон Нікейський, викликали захоплення італійських гуманістів, багато з яких стали їхніми учнями і послідовниками. Саме вони відкрили західним гуманістам чудовий світ греко-римської культурної спадщини, ознайомили їх з класичною античною літературою та філософією.

Водночас із розвитком гуманістичних поглядів у пізній Візантії спостерігається посилення впливу містицизму. В атмосфері безнадії, зумовленої смертельною зовнішньою небезпекою та феодальними чварами, серед візантійців зростало переконання, що пізнання істини та спасіння від земних бід можливе лише за пасивного споглядання, повного заспокоєння (ісихії) - самозаглибленого екстазу, що настає внаслідок містичного злиття з Богом. Це вчення ґрунтувалося на аскетичній проповіді Григорія Палами про відсутність зв'язку духовного життя з довкіллям.

У живописі почала переважати атмосфера суворого аскетизму, посилилась асиметрія облич. Все це стало яскравим виявом перемоги ісихазму в образотворчому мистецтві, що так само, як і у філософській думці, заперечував зв'язок духовного життя з навколишнім світом, розглядав духовні явища ізольовано від матеріальної реальності. Зображені на іконах божественні та святі лики перетворювалися на окремий, замкнутий світ.

Гуманістичні риси візантійської культури XIV-XV ст., так само як і суперечності останнього періоду історії Візантії, відображені також у будівництві та художній творчості. Для візантійської архітектури залишалась характерною розробка попереднього типу будівель, однак з більшою елегантністю і вишуканістю їх зовнішнього та внутрішнього оформлення. До чудових пам'яток архітектури цього періоду належать Кахріє-Джамі, церква монастиря Хора у Константинополі, храм Св. Софії у Трапезунді, комплекс церковно-монастирських споруд і палац деспотів у Містрі, Храм Панагія Порта.

Характерними ознаками візантійського живопису стали чуттєвість і динамізм. Фігури в русі, яскраві фарби і використання жанрових сцен створювали не тільки емоційну напругу, а й підвищений драматизм, характерний для фресок Містри незадовго до загибелі Візантії. Цей стиль відображав реальний стан візантійського суспільства - нестійкість буття, неспокій очікування біди.

Реальною спадщиною візантійської історії стало формування грецького народу, новогрецької мови і культури та православної культурно-релігійної спільноти.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.