Культура Візантії класичного періоду (друга пол. VII-XII ст.)

В VII-VIII ст. у візантійському суспільстві спостерігався занепад освіченості й писемності, інтересу до античної літературної спадщини. Натомість відживання античної системи мислення й утвердження емоційно-чуттєвого сприйняття зумовили зростаючу популярність поезії. Відомий літератор Писида описував походи імператора Іраклія проти Ірану вже не прозою, а у віршах.

Найпопулярнішим літературним жанром стала житійна література, що перетворилася на своєрідну енциклопедію географічних та історичних знань. Візантійська література того часу була розрахована головно не на читача, а на слухача.

Особливо суттєві наслідки були викликані церковними реформами перших Ісаврів під час іконоборства, зумовленого глибокими соціальними і духовними протиріччями, переоцінкою релігійно-філософських й естетичних цінностей.

Перший період іконоборства розпочався у VIII ст. Культ ікон і святих, надії на божественного Спасителя збільшували прибутки і авторитет церкви, а не імператорів. Тому з 726 p., коли Лев III заборонив пошанування ікон, іконоборство стало офіційною державною політикою, що втілювала прагнення імператорів підкорити собі церкву. Другий період іконоборства у IX ст. завершився перемогою іконошанувальників. їхній лідер і теоретик Феодор Студіт виступав за повну незалежність чернецтва та самоізоляцію монастирів від мирського життя. Іконоборці не заперечували світське образотворче мистецтво та архітектуру, тому іконоборчий рух привів до їх нового злету у Візантії. На розвитку архітектури позначився вплив мусульманської традиції. Один з відомих константинопольських палаців Вриас був споруджений за зразком палаців Багдада, оточений парками з фонтанами.

В образотворчому мистецтві прийшли сцени битв, полювання, народних свят та ігор. У мистецтві утвердились і такі форми зображення, як пейзаж і побутові сцени. У Х ст. завершується складання детально розробленої системи символіки у зображенні євангельських персонажів і святих - канону, що індивідуалізував їхню зовнішність, надаючи рис портретності.

Особливої досконалості у зображенні спіритуалістичних начал досягло мистецтво візантійської мозаїки. Багатоманітність фарб і відтінків кубиків смальти створювала ілюзію "божественної вічності". У константинопольських монастирях розквітло мистецтво мініатюри. Книжкові ілюстрації виконувались у рукописі декількома художниками-мініатюристами у характерній для кожного з них манері.

У X ст. узагальнюється і класифікується все досягнуте в науці, богослов'ї, філософії, літературі. З'являються енциклопедії з історії, географії, сільського господарства, політики, медицини. Обширна інформація про політичну й адміністративну структуру Візантійської держави містилась у трактатах імператора Константина Багрянородного"Про управління імперією", "Про феми", "Про церемонії візантійського двору". Починає відроджуватися у Візантії вища світська освіта. В Константинополі 1045 р. поновив роботу університет з юридичним та філософським факультетами, функціонували наукові гуртки при дворі. Відроджується світська література, з'являються громадянські історії та світські біографії, настанови і поради світського змісту на зразок "Порад" Какавмена — своєрідного синтезу житійної мудрості. Відомими виразниками раціоналістичних віянь у XI ст. були Михаїл Пселл («Логіка»), Іоанн Італ та їхні послідовники, які відстоювали самостійну пізнавальну цінність філософії, намагалися прикласти логіку до богослов'я, розглядаючи її як засіб пізнання Бога.

Однак раціоналістичні тенденції візантійської філософії, не отримавши необхідного розвитку у XII ст., поступилися ідеям християнського містицизму, що ґрунтувалися на проповіді Григорія Сінаїта. Значного розквіту в XI — XII ст. досягли архітектура та мистецтво Візантії. Міське будівництво стало легким і відкритим, будинки не відгороджували від вулиці, прикрашали балконами та лоджіями. Широко застосовували тесаний камінь з цегляною кладкою, що надавало спорудам життєрадісного вигляду.

В образотворчому мистецтві найвищого розвитку досягло виготовлення емалі. Чудовим твором, виконаним у цій техніці, є зображення царя Соломона в соборі св.Марка у Венеції. Досягнення у виготовленні фарб широко використовувались також у мистецтві мозаїки і фрескового живопису.

Характерними ознаками творчості візантійських митців стали гармонія глибокого звернення до почуттів з підкресленим аристократизмом при зображенні персонажів, поєднання земної і небесної влади (образ фрескового портрета Христа Пантократора в монастирі Дафні), урочистість і піднесеність зображення. Все це мало великий вплив і на романський живопис Заходу, і на живопис християнського Сходу. Візантійські майстри прикрашали собор св.Марка у Венеції, собор у Чефалу (Сіцілія), брали участь у будівництві та оформленні храмів і монастирів Київській Русі (Софія К-ка, Володимирський собор).

Поиск по сайту: