Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Нові процеси в духовному житті: реформування церкви та освіти, розвиток науки 13 страница



Передумовою розвитку української культури є зростання в бага­тьох її сферах національної культурної самосвідомості, реального освоєння культури.

Сьогодні основним засобом в освоєнні здобутків української куль­тури виступають засоби масової комунікації (радіо, телебачення, преса, кіно), позитивний вплив яких відзначає три чверті громадян. Біль­шість громадян суттєвим здобутком національної культури останніх років вважає, насамперед "зрушення в оволодінні громадянами дер­жавною мовою", яке закладає основи подальших позитивних змін.

Важливою традицією розвитку української культури був і є її високий фольклоризм, порівняно з високорозвиненими країнами. Переважна більшість вважає, що за останні роки відбулись позитивні зміни в опануванні населенням фольклору, звичаїв, народного мистец­тва. Результати вивчення разом з тим свідчать, що народ не просто підтримує етнографічну культуру як таку (бо в її масових осучаснених формах немало "шароварщини"), а ставить на одне із головних місць в її опануванні якісний рівень ("відродження української культури в її кращих класичних зразках").

У системі багатьох складових національної культури є такі, які в свідомості народу займають особливе місце як найважливіші, бо з ни­ми громадяни пов'язують образ своєї культури. В її якісне "ядро" пере­важна більшість опитаних громадян дев'яти регіонів України включили мистецтво, історію та мову. Насамперед мистецтво уособлює в свідомості народу живу душу його культури (виділяється музика, пісня, література).

608___________________________________________________

Образ своєї культури громадяни також пов'язують з тією її скла­довою, питома вага якої в умовах науково-технічного прогресу та урбанізації все зменшується — національні звичаї, побут, предметне середовище, спосіб життя.

Менше місця в системі національної культури надається грома­дянами релігії та рисам національного характеру. Однак слід зазна­чити, що в моделюванні системи базових елементів національної (української) культури існують значні відмінності між Східним та Західним регіонами України, які часто мають принциповий харак­тер і які є свідченням варіативності її розвитку.

Якщо в Західній Україні при більшій насиченості релігійними організаціями релігійність зростає значно швидше порівняно з загально­українським (як і фольклоризація населення), то Східна (індустрі-ально-урбанізована, зросійщена) Україна характеризується більшим зростанням потягу до світської культури, відвідування дискотек, відеосалонів, театрів, інтересом до розважальних телепередач, читання художньої літератури.

У Східній Україні залучення до національної культури відбуваєть­ся значно повільніше, долаючи на своєму шляху значні перепони.

Перехідний період, який характеризується модернізаційними про­цесами, супроводжується і радикальними змінами не тільки в умо­настроях суспільства, хоч період "культурних революцій" уже про­йшов. У нових умовах змінюються функції закладів культури. Крім загальнотрадиційної організації культурного відпочинку вони сприя­ють відродженню художньої самодіяльності, фольклору, розвитку творчих здібностей, вихованню моральності та естетичних смаків, формують потреби в прекрасному.

Важливими складовими національної культури є всі сфери націо­нального буття (господарське життя, військова справа, політика, по­бут, повсякденне спілкування тощо) і насамперед наука. У ці роки відбувалось осмислення української науки як цілісності та "україн-ськості" української науки як національної. Усвідомлення сучасни­ками доволі, здавалось би, простої істини, що джерелом й ініціато­ром розвитку національної української ідеї і національної самосвідо­мості є інтелігенція (як гуманітарна так і природничо-технічна), не тільки надавало нового імпульсу її діяльності тепер, але й сприяло постановці важливої проблеми осягнення в усій повноті ролі націо­нальної інтелігенції, її! покликання і відповідальності перед народом за характер тих змін, що відбуваються в суспільстві.

Запитання для самоконтролю

1. Які здобутки і втрати української культури в другій половині XX століття?

2. Дайте характеристику новій соціально-культурній ситуації. в період так званої перебудови, її особливості.

3. Визначте основні риси нової соціально-культурної ситуації в Україні в сучасних умовах.

4. Які перспективи розвитку української культури в сучасних умовах?

5. Що свідчить про зростання національної культурної самосвідо­мості в сучасних умовах та її основні фактори.

Література

1. Культурна політика України. — К., 1995.

2. Другий міжнародний конгрес україністів (Історіографія україно­знавства, етнологія, культура). — Львів, 1994.

3. Жулинський М. Із забуття в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини). — К., 1990.

4. Попович М.В. Нарис історії культури України. — К., 1998. — С. 536—715.

5. Культура українського народу. — К., 1994. — С. 213—266.

6. Маланюк Є. Книга спостережень. — К., 1996.

7. Міжнародна охорона, захист і повернення культурних цінностей: Збірник документів. — К., 1993.

8. Основні напрями розвитку духовності, захисту моралі та фор­мування здорового способу життя громадян України // Орієнтир: Додаток до газети "Урядовий кур'єр". — 1999. — 6 травня.

о >

О

н з:

Ї О от от

X о

от

Абсолютизм— абсолютна, необмежена форма правління, за якої верховна влада повністю належить монархові — імператору, королю, царю.

Автохтони— перші мешканці країни чи їх нащадки (у проти­лежність народам, що прибули на дану територію). Грецька назва "автохтони" відповідає римській "аборигени".

Авгури— у Стародавньому Римі жерці, які ворожили головним чином за летом і співами птахів.

Агіографія(від грец. "святий" і "пишу") — вид церковно-історич­ної літератури, який містить життєписи святих; це розповіді про ду­ховних і світських осіб, канонізованих християнською церквою.

Агон— складова частина давньогрецької трагедії й комедії, супе­речка дійових осіб. Ширше: публічні змагання.

Адепт— пристрасний прихильник якогось вчення, ідеї.

Академізм— художня школа в мистецтві XIX—XX століть, спря­мована на збереження і відтворення творчих здобутків своїх попе­редників. Іноді це призводило до догматичного наслідування форм, стильових прийомів, канонів минулого мистецтва, до еклектизму.

Акварель— живопис фарбами, які розводяться водою. Основні її якості: прозорість барв, крізь які просвічують тон і фактура основи, чистота кольору.

_________________________________________________________613

Акведук— міст, який служить для прокладення водопровідних труб через яри, ущелини, долини річок тощо.

Альтернатива— необхідність вибору між двома чи кількома мож­ливостями, які взаємно виключають одна одну.

Амбівалентність— двоїстість чуттєвого переживання, яка вира­жається в тому, що однаковий об'єкт викликає у людини одночасно два протилежних почуття (наприклад, любові і ненависті). Звичайно одне з амбівалентних почуттів витісняється й маскується іншим. Амбівалентність сягає корінням у неоднозначність ставлення люди­ни до навколишнього світу, у суперечливість системи цінностей.

Анклави— ізольовані етнічні осередки.

Апокрифи(від грец. "таємничий", "прихований") — твори христи­янського фольклору і літератури, які не визнавалися церквою кано­нічними і заборонялися нею.

Апологія— захист від звинувачення, вихваляння когось чи чогось.

Апофеоз— заключна урочиста масова сцена святкової концерт­ної програми, яка уславлює народ, героя, громадську подію.

Ареопаг— вищий судовий орган у Стародавній Греції (в Афінах), який названо так за місцем засідання ("Пагорб Ареса").

Аристократія(від грец. "аристос" — найкращий і "кратер" — сила, влада, панування) — вищий прошарок привілейованого стану в су­спільстві.

Атавізм— прояв предкових, реліктових форм, критеріїв, особли­востей світорозуміння.

Бестселер— видання, що швидко набуло величезної популярності. Буквально: "те, що найкраще розходиться".

Бестіарій— середньовічний (XII ст.) збірник віршів чи прози, які містять напівфантастичні описи тварин із натяком на людські вла­стивості і вади.

Берестяні грамоти— давньоукраїнські тексти, розміщені на бе­ресті (корі берези) шляхом видавлювання чи видряпування спеціаль­ною паличкою — писалом. За змістом це короткі листи світського характеру, доручення, боргові зобов'язання, чолобитні, любовні послан­ня, учнівські вправи тощо.

Бріколаж— нашарування однієї події на іншу, хоч вони не сумісні в реальності. Ознака міфологічного мислення.

Вакханалія(від імені Вакха — римського бога плодючості й ви­норобства) — бенкетування, розгул, невтримна сваволя.

614_________________________________________________________

Вандалізм(від назви племені — "вандали") — дике руйнування культурних і матеріальних цінностей.

Васал— в середні віки в Західній Європі феодал, який одержав землю в лен від іншого феодала і зобов'язаний останньому (своєму сюзерену) військовою службою та іншими послугами.

Варвари(від грец. "барбара" — іноземці) — назва, яку стародавні греки (а затим і римляни) давали племенам, що жили поза межами їх держав і відрізнялися звичаями й культурою.

Вертеп— вид мандрівного лялькового театру, що ставив п'єски, пов'язані із біблійним різдвяним сюжетом. ("Вертеп" з грец. — печера, в якій народився Ісус.)

Гармонія1)в музиці — закономірне поєднання тонів в одно­часному звучанні, підпорядкування нормам ладової побудови музи­ки; 2) в широкому (первісному) розумінні — зв'язок, стрункість, домірність.

Герменевтика— напрямок гуманітарної науки, який займається інтерпретацією та коментуванням тексту, а також проблемами взаємо­розуміння різних культур.

Гільдії— станові спілки купців.

Гістріони1)професійні актори у Стародавньому Римі; 2) ман­дрівні комедіанти в добу раннього середньовіччя.

Глаголиця— одна із стародавніх слов'янських систем письма. Напевне, передує кирилиці.

Гладіатори(від лат. "меч") — у Стародавньому Римі бійці, спе­ціально навчені для поєдинків або боїв групами на арені цирку. Іноді гладіатори билися зі звірами. Зразком боїв гладіаторів, вперше влашто­ваних у Римі 264 р. до н. є., стали давні ігри етрусків.

Голосіння— старовинні українські народні пісні (на похованнях). Це імпровізаційні поетичні твори, пов'язані переважно зі смертю, похованням та поминками небіжчика.

Гравюра— вид графіки, в якому зображення є друкованим відбит­ком малюнка, який нанесений на дошку малярем-гравером; відбит­ки також називаються гравюрами.

Графіка— вид образотворчого мистецтва, основним зображаль­ним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пером, пензлем, вуглиною або відбитий на папері зі спеціально підготовленої форми.

Графіті— написи та малюнки, виконані в давнину майстрами-

_________________________________________________________615

будівельниками або й відвідувачами на стінах архітектурних споруд, а також на різних предметах.

Гугеноти— протестанти-кальвіністи у Франції XVI—XVIII століть.

Дебют— перший (чи пробний) виступ на сцені або на будь-якому поприщі загалом.

Дедукція(від лат. "виведення") — один з основних способів мірку­вання (умовиводу) і методів дослідження: 1) перехід у пізнанні від загального до часткового та одиничного, виведення часткового та одиничного із загального; 2) у логіці та методології науки — процес логічного висновку, що становить собою перехід від засновків до висновків (наслідків) на підставі застосування правил логіки.

Демагог— спочатку так називали голову так званої демократич­ної партії в деяких рабовласницьких державах Стародавньої Греції (Афінах тощо). Пізніше слово "демагог" почало означати політика­на, що робить собі популярність шляхом надмірних і брехливих обі­цянок.

Демонологія— релігійне вчення про демонів. Походить від пер­вісної віри у злих духів. Демонологія невідривна від релігійної мо­ралі, в якій диявол — джерело і носій гріха.

Деміург— вища урядова особа в деяких державах Стародавньої Греції (наприклад, в Ахейському союзі). Алегорично — творець.

Детинець— укріплена центральна частина стародавнього міста на Русі, обнесена стінами. З XIV ст. почала називатися Кремлем.

Дидаскал— вчитель у Стародавній Греції та Візантії. Так само називали часто вчителів в українських братських школах XVI—XVII століть.

Догмат(з грец.) — основне положення віровчення, обов'язкове для всіх віруючих, визнане як незаперечна істина, вічна і незмінна, яка не підлягає критиці.

Євангелія— частина Біблії, 4 пов'язані спільною темою релігійні твори, що становлять основну частину Нового Заповіту. Містять жит­тєпис Ісуса Христа та основні положення християнського віровчення.

Бмпатія— вміння входити в психологічний стан іншої особи.

Еклектизм(еклектика) — безпринципне, механічне поєднання різнорідних поглядів, теорій, напрямів, стилів.

Епігони— 1) наступники діадохів-полководців Александра Ма­кедонського; 2) малооригінальні наслідувачі якогось громадсько-політичного, літературного чи художнього напряму.

616_________________________________________________________

Епіталама(з грец.) — весільна пісня. Вид хорової лірики у Ста­родавній Греції та Римі. Одна з форм епіталами — гіменей — пісня, яка супроводила наречену в дім нареченого.

Епос(грец. "слово", "розповідь", "історія") — сукупність народних героїчних пісень, сказань, поем. Оповідний рід літератури, що, на відміну від лірики й драми, характеризується розповідно-описовою (епічною) формою, широтою зображення подій і характерів.

Есхатологія(з грец.) — релігійне вчення про долю світу і люди­ни, про кінець світу і Страшний суд. В основі есхатології — давні уявлення про наявність у природі прихованих діючих сил, боротьбу доброго і злого начал, про загробне покарання грішників і нагороду праведникам. У розвинутій формі есхатологія притаманна іудаїзму, християнству, ісламу. Есхатологічні настрої особливо поширювали­ся під час соціальних і політичних криз.

Жрець— особа, що займається відправою релігійних обрядів у язичників. Жрець здійснював жертвопринесення божеству, стежив за вшануванням богів, доглядав за їх статуями і священними твари­нами, молився їм. Жерці звільнялися від будь-яких податків.

Жупел— щось таке, що викликає жах, лякає. На церковнослов'ян­ській мові — сірка, що горить, чи смола для грішників у пеклі.

Заклинання— усталена словесна формула, що супроводжується відповідними діями, яка мала магічну силу. Метою заклинань було вплинути на когось чи щось, підкорити його своїй волі або чаклунській силі, висловити настійне прохання, благання.

Замовляння— магічні слова, які за давніми уявленнями, маючи чаклунську силу, чинять вплив на щось — загоюють рани, лікують хвороби тощо.

Ідіома(з грец.) — стале словосполучення, що виконує функцію окремого слова, значення якого не виводиться із значень компонентів, з яких воно складається (наприклад, "накивати п'ятами"). Ідіома є результатом мовної творчості народу протягом багатьох століть.

Ієрогліф— знак деяких видів ідеографічного письма (єгипетська ієрогліфіка, давньошумерський клинопис, сучасна китайська ієро­гліфіка).

Ініціація— обряд посвячення юнаків у повноправні члени су­спільства, що імітував вмирання та нове народження або перетворення на іншу істоту.

Іронія— прихована насмішка, спеціально вдягнена у форму позитив­ної характеристики чи вихваляння. Злу іронію називають сарказмом.

_________________________________________________________617

Каста— (від португ. "рід", "походження") — замкнена група людей, місце якої в суспільстві визначається звичаями і законами. Для каст характерні замкненість, спілкування лише між особами однієї кас­ти, суворе обмеження стосунків з представниками інших каст, спіль­ність і спадковість професій.

Катарсис(від грец. "очищення") — поняття давньогрецької есте­тики, яке характеризує естетичний вплив твору мистецтва на люди­ну. Слово "катарсис" вживалося греками у багатьох значеннях: у релігійному, етичному, фізіологічному і медичному. Катарсис, очевидно, включає і полегшення після великого напруження почуттів і облаго-родження цих почуттів, синтезовані в естетичному переживанні.

Катехізис— церковно-навчальний посібник, що у формі запитань і відповідей викладає основні догмати православної, католицької чи протестантської церкви.

Календарно-обрядова поезія— найдавніший вид усної поетич­ної творчості. Виникла у дохристиянську добу. Цикли цієї уснопое­тичної словесності пов'язані з певними періодами року (календарем)

— колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, петрівчані пісні тощо — або ж з відповідною трудовою діяльністю людини — косарські пісні, обжинкові пісні.

Кіклічний епос(циклічний епос) — група епічних творів, почина­ючи з найдавніших часів, об'єднаних авторським задумом, історич­ною епохою, головними героями, місцем дії. Кіклічними називалися поети — наступники Гомера, які мали намір охопити якнайбільше коло ("цикл") міфологічних подій.

Кітч(від нім. жаргон, "збирання вуличного сміття", пізніше: "імі­тація унікальних художніх виробів") — явища художньої культури, позначені еклектизмом, різностильовістю. Найчастіше — маскульт.

Комедія дель арте,або комедія масок— вид італійського народ­ного театру, що виник в середині XVI ст. Особливість комедії масок

— відсутність літературного тексту, акторська імпровізація, постійні персонажі (наприклад, Арлекін, Панталоне), які носили на обличчях напівмаски.

Колабораціоністи(від фр. "співробітники") — зрадники батьків­щини; особи, які співробітничали з фашистськими загарбниками в окупованих ними країнах під час другої світової війни.

Конформізм— пристосовуваність, пасивне прийняття існуючого порядку, смаків, суджень (альтернатива — нонконформізм).

Коран(араб, "читання") — священна книга мусульман; збірник

618_____________________________________________________

релігійно-догматичних, міфологічних і правових матеріалів, складе­ний у VII ст.

Лейтмотив— провідний мотив; у переносному значенні — важ­лива думка, що неодноразово повторюється у творі, промові тощо.

Літописання, літопис— хронологічно послідовний запис історич­них подій, зроблений їх сучасником.

Літографія— один з основних видів графіки; спосіб друкування, при якому відбитки одержуються перенесенням фарби під тиском з плоскої друкованої форми безпосередньо на папір.

Літургія— 1) обідня, вид богослужіння у православній церкві; 2) у Стародавній Греції та Візантії — деякі види державних повинностей.

Магія(від грец.) — чаклунство, чародійство, обряди, покликані впливати на людей, духів, явища природи. Магія є складовою части­ною всіх релігійних культів.

Маги— у Стародавньому Ірані жерці зороастризму і деяких інших вірувань. В VI—IV ст. до н. є. становили окреме плем'я і брали ендогамні шлюби. Персидські маги, як і жерці вавилонської релігії (халдеї), займалися пророцтвами і заклинаннями. Згодом магами почали називати усіх провісників долі, чаклунів, астрологів, закли­нателів.

Мадригал— невеликий музично-поетичний твір любовно-лірич­ного змісту. Розвинувся в епоху Відродження в Італії.

Маньєризм— стильова течія XVI—XVII ст. в Європі, для якої характерні екзальтація та гіперболізм (підготувала появу бароко).

Маргіналія— назва чи малюнок, вміщені на полях книги.

Медитація— розумова дія, спрямована на приведення психіки людини у стан поглибленої зосередженості. Особливого розвитку медитація набрала в індійській та буддійській йозі, в античному "філо­софському екстазі" платоніків і неоплатоніків, в уславленому "розум­ному діянні" ("Ісусова молитва"), а також в деяких школах сучасно­го психоаналізу.

Метаморфоза— повна зміна.

Метеки(від грец. "переселенці") — в полісах Стародавньої Греції чужоземці, а також відпущені на волю раби. Були особисто вільні, проте не мали політичних прав.

Меса— 1) католицька обідня (літургія); 2) багатоголосий цикліч­ний хоровий твір на текст літургії (із супроводом органа чи оркестру). Меценат— ім'я римського державного діяча (І ст. до н. є.), близько-

_________________________________________________________619

го до імператора Августа; уславився своїм широким покровитель-ством над поетами і художниками. Його ім'я стало називним.

Мода— панування в певному середовищі в певний час тих чи інших смаків в уподобаннях, формах побуту і одягу.

Мозаїка— зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців, смальти і т. д.

Набат— 1) у Стародавній Русі мідний військовий барабан вели­чезних розмірів, який перевозили чотирма кіньми; 2) сигнал тривоги для зібрання людей, який подавався зазвичай ударами в дзвін ("бити у набат").

Натюрморт— живописне зображення неістот, як правило — пред­метів домашнього посуду, плодів, квітів, забитої дичини тощо.

Нонконформізм— демонстративне неприйняття загальнопоши-рених нормативів, правил, догм.

Народні звичаї та обряди.Народний звичай — традиційний по­рядок відзначення подій, свят, який пов'язаний з виконанням пев­них дій та використанням відповідних атрибутів та предметів. На­родний обряд — сукупність установлених звичаєм дій, пов'язаних з побутовими традиціями або з виконанням релігійних настанов; це­ремонія культових та звичаєвих обрядів.

Нігілізм— у широкому розумінні слова заперечення загально­прийнятих цінностей і норм, які вкорінилися в суспільному житті.

Обскурантизм— вкрай вороже ставлення до освіти і прогресу, реакційність, мракобісся.

Одіозний— дуже неприємний, небажаний, такий, що викликає негативне ставлення.

Оранта— один з іконографічних образів Богоматері, який склав­ся у середні віки. Богородицю зображали на повний зріст з піднесе­ними руками і повернутими від себе долонями. Оранта дістала по­ширення в іконографії і живопису Візантії та Давньої Русі в IX— XIII століттях.

Ордалії— "божий суд" — рід випробування, з допомогою якого нібито встановлювали судову істину. Спочатку пвняття зв'язувало­ся з уявленням про всезнаюче божество, яке може захистити невин­ного і звинуватити винного. Найпоширеніші форми "божого суду" — випробування водою, вогнем, розпеченим залізом.

Офорт— вид гравюри; малюнок вишкрябується гравірувальною

І

620___________________________________________________

голкою у шарі лаку, що вкриває поверхню металевої пластини, після чого прошкрябані місця протравлюються кислотою. Зображення відбивається з пластини, витравлені місця якої заповнені фарбою.

Палімпсести1)писання по стертому старому тексту на пер­гаменті; в широкому розумінні — поверх "священних текстів".

Папірус— багаторічна трав'яниста рослина родини осокових. У Стародавньому Єгипті з папірусу виготовляли своєрідний папір, який називався папірусом, а також — одяг, циновки тощо.

Парія— безправна, пригнічена людина. Походить із "параян" найменування однієї з нижчих "недоторканих" каст у Південній Індії.

Парафраза— музична п'єса у формі фантазії на теми (мелодії) з іншого твору.

Пастораль— літературний, музичний і театральний жанр, в ос­нові якого — поетизація та ідеалізація простого сільського життя. У переносному значенні пастораль має дещо іронічний відтінок як стан ніжності і тиші, однак з певною часткою манірності, солодкува­тості.

Патетика— захоплена, пристрасна, схвильована мова, що має ме­тою вплинути на почуття.

Патристика— християнська філософія, викладена у творах "отців церкви" (Тертуліана, Августина та ін.).

Патриції і плебеї— римський народ офіційно складався з патри­ціїв (старої знаті) і плебеїв (вільного населення, яке володіло зе­мельною власністю). В імператорський період частина плебеїв, втра­тивши свої земельні володіння, перетворилася на нероб, яких держа­ва взяла на утримання. У І—II ст. кількість утриманців держави до­сягала 200 тисяч чоловік. "Хліба і видовищ" — у ці слова вклався своєрідний "світогляд" цієї бездіяльної юрби.

Пафос— 1) натхнення, ентузіазм, зумовлені боротьбою за високу мету; 2) пристрасний, піднесений тон промови.

Пієтет— глибока повага, шанобливе ставлення до когось, до чо­гось.

Підтекст(у театрі) — внутрішній зміст сцени, який не розкриваєть­ся безпосередньо * діалозі.

Пленер— у живопису термін, який позначає передачу в картині всього багатства змін кольору, зумовлених дією сонячного світла і атмосфери. Пленерний живопис склався в результаті роботи худож­ників на вільному повітрі, а не в майстерні.

_________________________________________________________621

Профанація— тлумачення невігласами якоїсь ідеї, вчення, твору мистецтва, їх викривлення, опошлення.

Рапсоди— мандрівні співаки, виконавці епічних пісень у Старо­давній Греції (як і аеди).

Раритет— рідкісна річ, рідкісний примірник старої книги.

Риторика— мистецтво красномовства і (ширше) наука про ху­дожню прозу взагалі. Виникла у Стародавній Греції в V ст. до н.е., у Стародавньому Римі — зі ст. до н. є. Антична риторика орієнтована головним чином на судові і парадні промови.

Ритуал— особлива програма поведінки, в якій актуалізується зв'язок з минулими нормами життя предків.

Сикофант— в Афінах та інших полісах Стародавньої Греції так називали професіонального донощика, наклепника і шантажиста. Сикофанти збирали відомості, котрі компрометували впливових гро­мадян з метою порушити проти них судову справу, звести політичні рахунки або одержати хабара.

Символ— речовий, графічний чи звуковий умовний знак чи умов­на дія, що означає якесь явище, поняття, ідею.

Синкретизм1)злитість, нерозчленованість, яка характеризує первинний нерозвинутий стан чогось, наприклад, первісного мистец­тва; 2) у філософії — різновид еклектизму, поєднання суперечливих поглядів.

Скоморох, скомороство— 1) за часів Київської Русі — блазень, мандрівний середньовічний актор при дворі князя, монарха, що роз­важав господаря та його гостей різними витівками, жартами, удаючи із себе дурника, штукаря; 2) заняття, професія скомороха.

Станкове мистецтво— термін, яким визначають твори образо­творчого мистецтва, що мають самостійний характер; у живопису — картина, в скульптурі — статуя, погруддя і т. ін. У добу Київської Русі це — ікони.

Тропи— форми художнього інакомовлення (метафора, метонімія, гіпербола тощо).

Універсалізм— методологічна позиція, яка передбачає наявність вселюдських феноменів.




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.