Методичні рекомендації до проведення семінарського заняття

Змінами та доповненнями до законодавства України впроваджено основні конституційні засади судочинства єдині для всіх судів держави. Приведено у відповідність до Конституції систему судів загальної юрисдикції, її побудову за принципами територіальності й спеціалізації.

Згідно ст. 20 Закону України “Про судоустрій” – систему судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції складають місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верховний суд України.

Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя здійснюється виключно судами. Але щоб розмежувати повноваження різних ланок судової системи, а також окремих судів кожної ланки на здійснення правосуддя в конкретних кримінальних справах, необхідно звернутися за допомогою до правил про підсудність.

Підсудність – це сукупність юридичних ознак (властивостей) кримінальної справи, на основі яких кримінально-процесуальний закон визначає суд, що має право розглянути її і вирішити по суті пред’явленого обвинувачення.

Чинне законодавство України встановлює такі види підсудності:

- родову, або предметну;

- територіальну, або місцеву;

- спеціальну;

- персональну;

- альтернативну;

- за зв’язком справ.

До ознак (властивостей), які характеризують і визначають підсудність, належать ознаки самого злочину (рід, характер), суб’єкт злочину, місце його вчинення та зв’язок кримінальних справ між собою, якщо їх декілька.

З метою забезпечення найбільш об’єктивного і повного розгляду справи, а також найкращого забезпечення виховної ролі судового розгляду в окремих випадках справа може бути передана на розгляд суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем знаходження більшості свідків (ч.1 ст.38 КПК).

Суддя встановивши, що кримінальна справа не підсудна даному суду, надсилає її за підсудністю, про що виносить постанову (ч.1 ст. 41 КПК).

При розв’язанні можливих колізій під час визначення підсудності в кримінально-процесуальному законодавстві України діє загальне правило – спори про підсудність не допускаються.

Завдання для практичного заняття

1.До місцевого суду Київського району м. Харкова надійшла кримінальна справа по обвинуваченню Заболотного в шахрайстві, що завдало потерпілому значної шкоди (ч. 2 ст.190 КК). Під час попереднього розгляду справи суддя вирішив, що злочинні дії Заболотний скоїв на території Дзержинського району і своєю постановою надіслав кримінальну справу до місцевого суду Дзержинського району. Суддя місцевого Дзержинського районного суду ознайомився з матеріалами справи і встановив, що злочин було скоєно на території Васильківського району.

Яке рішення повинен прийняти суддя?

2.Слідчий міліції порушив кримінальну справу за фактом крадіжки товарів з автомагазину, що знаходиться у Київському районі м. Харкова. Під час слідства було встановлено, що злочин скоїли Вівчаренко та Митний, які працювали на авто підприємстві “Грандтранс”, та військовослужбовець строкової служби Черненко, який перебував у звільнені.

У який суд необхідно надіслати кримінальну справу після закінчення досудового слідства?

3.Кримінальна справа по обвинуваченню Овчаренко у скоєні крадіжки державного майна надійшла до Комінтернівського районного суду м. Харкова. На цей момент було встановлено, що знаходячись на свободі після скоєння першого злочину, Овчаренко на території Московського району м. Харкова вчинив розбійний напад на приватного підприємця Волкова.

Ким і яким чином буде вирішено питання про підсудність вказаних кримінальних справ?

4.Васильєв притягнутий до кримінальної відповідальності за вбивство із хуліганських спонукань. Із кримінальної справи по обвинуваченню Васильєва виділена в окреме провадження кримінальна справа у відношенні дій Тарасенко, який допоміг Васильєву приховати сліди злочину, та Ваніна, обвинуваченого у недонесенні про вчинене вбивство.

Кому підсудні дані кримінальні справи?

5.На дискотеці у м. Приморську Мелітопольського району Запорізької області, де під час канікул відпочивала група студентів Харківського автодорожнього інституту, місцевий житель Балкін вчинив бійку, заподіявши тілесні ушкодження середньої тяжкості студенту Бойко. Свідками події були п’ять студентів інституту та один місцевий житель. На момент закінчення досудового слідства у кримінальній справі потерпілий та свідки-студенти повернулись у Харків на навчання.

Визначте підсудність кримінальної справи.

6.Рокотов перед призовом на строкову службу до лав армії здійснив крадіжку із продуктового магазину у м. Вінниця. Коли було встановлено, ким скоєна крадіжка, та закінчено розслідування у кримінальній справі, Рокотов у складі військової частини знаходився у м. Львові.

Якому суду підсудна кримінальна справа по обвинуваченню Рокотова?

7.Під час розгляду у судовому засіданні кримінальної справи по обвинуваченню Сорокіна, Дергачівський районний суд Харківської області встановив, що дана справа підсудна Золочівському районному суду Харківської області.

Як належить поступити суду?

Змістовий модуль № 4: Судові стадії кримінального процесу:

Література

1. Брынцев В.Д. Судебная власть (правосудие): пути реформирования в Украине. – Х., 1998.

2. Брынцев В.Д., Чернухи В.Г. Судебный прецедент (неофициальный). Судебная практика Харьковского региона по уголовным делам. – Х.: Ксилон, 1999.

3. Герасимчук О. Захист прав потерпілого при зміні та відмові прокурора від обвинувачення // Вісник Академії прокуратури України.- 2006.- № 4.-C. 80-85.

4. Грошовий Ю.М. Правові властивості вироку – акту правосуддя: Навч. посібник. – Х.: Укр.ЮА, 1994. – 48с.

5. Зеленецький В.С., Лобойко Л.М. Природа та зміст обвинувальної діяльності потерпілого при відмові прокурора від обвинувачення // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ України. 2007. №2(33).- Д.: Дніпропетр. держ. уні-т внутр. справ,2007.- C.227-239.

6. Кожевніков Г. Державне обвинувачення як елемент кримінального переслідування // Вісник Академії прокуратури України.- 2006.- № 1.-C. 46-48.

7. Крючко Ю.І. Проблеми підтримання державного обвинувачення у справах про навмисні вбивства: Монографія. – Х.: Легас, 2000. – 248с.

8. Маляренко В. Ознайомлення учасників процесу з матеріалами кримінальної справи // Право України. – 2002. – № 4. – С.47-53.

9. Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи: Навч. посібник. – Острог, 2003. – 196с.

10. Середа В.О. Як підвищити ефективність державного обвинувачення в суді: Монографія / В.О. Середа. - Х. : Харків юрид., 2007. - 304 c.

11. Силин А.Б. Организация работы судьи по изучению уголовного дела и подготовке к рассмотрению его в судебном заседании : метод. пособие / А.Б. Силин. – Х. : Харьков юрид., 2008. – 68 c.

12. Слинько С.В. Судебное производство по уголовным делам: Учеб. пособие. – Х.: Арсис, 2002. – 384с.

13. Хруслова Л. Організація підтримання державного обвинувачення у кримінальних справах зі спрощеною процедурою судового розгляду //Вісник Академії прокуратури України.- 2006.- № 1.-C. 78-82.

14. Шепітько В.Ю. Проблеми судового допиту в наукових працях Л.Ю. Ароцкера // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. Вип. 7.- Х.: Право,2007.- C.488-489.

15. Юрчишин В. Публічне обвинувачення в кримінальному процесі України // Вісник прокуратури.- 2007. - № 11.-C. 58-62.

16. Янович Ю.П. Організаційно-правові проблеми забезпечення ефективного захисту від обвинувачення у кримінальному процесі України // Право обвинуваченого на кваліфікований захист та його забезпечення: Матеріали міжнар. наук.-практ. семінару, 1-2 груд. 2005 р., м. Харків.- Х.; К.: ЦНТ "Гопак", 2006.- C.77-79.

Поиск по сайту: