Котирування процентних ставок. Сторони котирування.

Зазвичай депозитна ставка подається у вигляді двосторонньо­го котирування: ставка залучення — bid, тобто та ставка, під яку банк, що здійснює котирування, залучає ресурси на певний період, та ставка розміщення — offer (ask), за якою банк пропонує ресурси на певний період. BID OFFER USD 1m 6,28, 6,38.

Це означає, що комерційний банк залучає долари США стро­ком на один місяць під 6,28% річних, а розміщує, відповідно, під 6,38%.

Банк, що здійснює котирування, бере на себе зобов'язання за­лучити або розмістити депозит під дану процентну ставку. Якщо ж він установлює довідкові ставки, то він має попереджати своїх контрагентів, що цей рівень ставок є індикативним (тобто лише Довідковим). Інакше ставки, що були прокотирувані, розгляда­ються як тверді умови, обов'язкові для виконання.

На розмір спреду та значення ставок bid та offer впливають такі чинники:

• статус банку, що здійснює котирування: великі банки маркет-мейкери можуть дозволити собі котирувати незначний спред і одержувати прибуток за рахунок великих обсягів залучення та розміщення коштів. Дрібні банки з незначним обсягом операцій змушені котирувати більш низькі ставки залучення та більш ви­сокі ставки розміщення ресурсів;

• статус банку, що запитує котирування, чим вищий рейтинг контрагента, тим менший спред буде котируватися. Також мають значення взаємовідносини між банками: якщо котирування запи­тує банк, котрий регулярно співпрацює з банком, що здійснює котирування, і обсяг операцій між цими банками є значним або постійно зростаючим, то спред буде невеликим. Якщо ж котиру­вання запитує малий банк або банк, з яким банк, що здійснює ко­тирування, ніколи не працював раніше, то спред буде значно бі­льшим. Це пов'язано з тим, що процентні ставки містять у собі премію за кредитний ризик. Ризик країни теж відіграє значну роль. Так, банкам Східної Європи процентні ставки будуть коти­руватися зі значно більшим спредом порівняно із західноєвро­пейськими та американськими банками. Після фінансової кризи 1998 p. багато західних банків взагалі відмовилося від роботи з українськими та російськими банками, і якщо вони і котирують для них процентні ставки, то лише зі сторони bid;

• потреба в залученні або розміщенні ресурсів, якщо банк від­чуває гостру потребу в ресурсах, то він буде котирувати більш привабливі ставки залучення коштів, і навпаки, якщо банк має значні надлишки коштів, він намагатиметься розмістити їх на ри­нку і може котирувати більш низьку ставку розміщення. Ці чин­ники можуть також спонукати банки котирувати лише ставку bid або лише offer;

• валюта депозиту, найбільш ліквідним є ринок депозитних операцій у доларах США, тут спред буде найменшим, високоліквідними є також ринок депозитів у британських фунтах, євро, швейцарських франках та японських єнах. Банки можуть котиру­вати процентні ставки також за депозитами в інших валютах, але із значно більшим спредом;

• сума депозиту, на світовому міжбанківському валютному ринку суми депозитів коливаються від 1 до 100 млн. дол, США - Стандартна сума депозиту зазвичай становить 10 млн. Депозити На суму меншу за 1 млн. будуть котируватися з більшим спредом. Це пов'язано з тим, що банку вигідніше залучати та розміщувати

великі суми (так званий ефект масштабу). Розміщення депози­тів на суму понад 100 млн. дол. пов'язане з підвищеними ризи­ками, отже, за такими депозитами будуть котируватися вищі про­центні ставки.

Депозитна позиція

Депозитна позиція — це різниця між сумою активів та зо­бов'язань в іноземній валюті, яка виникає внаслідок здійснення депозитних операцій (тобто залучення чи розміщення коштів).

Залучення чи розміщення коштів в іноземній валюті створю­ють довгу або коротку депозитну позицію в цій валюті. При за­лученні коштів залишки на кореспондентському рахунку банку в даній валюті збільшуються, тим самим відкривається довга пози­ція. Якщо ж банк розміщує кошти, то сума залишків на кореспо­ндентському рахунку зменшується, відповідно відкривається ко­ротка позиція.

Закрити позицію можна укладенням протилежної у годи. Якщо банк одночасно укладає угоди на залучення та розміщення одна­кової суми коштів у одній й тій самій валюті на однаковий тер­мін, то валютна позиція банку буде закрита. Якщо ж терміни дії угод або суми залучених та розміщених коштів не збігаються, то банк матиме відкриту позицію.

Наприклад, банк залучає 20 млн. дол. США строком на один місяць, він цим створює довгу позицію (+20 000 000 USD). У той самий день він розміщує 10 млн. дол., тобто створює коротку по­зицію (- 10 000 000 USD). У результаті цих операцій банк матиме відкриту довгу депозитну позицію в доларах США + 10 000 000 USD. Якщо ж банк залучив 10 млн. дол. на три місяці та розмістив 10 млн. дол. на шість місяців, то він закриває свою позицію лише на три місяці, а далі в нього виникає тримісячна коротка депози­тна позиція в доларах США.

Відкрита позиція завжди пов'язана для банку з ризиком лікві­дності та процентним ризиком. Слід зазначити, що сучасний стан розвитку міжбанківського ринку валютних депозитів дає змогу банку без особливих проблем вирівнювати ліквідність за опера­ціями в будь-якій валюті, що ж до процентного ризику то управ­ління ним є більш важким завданням. Гра на зміні процентних ставок є одним з основних елементів банківської діяльності. Закриваючи позицію за фіксованими або плаваючими ставками з однаковою базою (тобто здійснюючи процентний арбітраж на збігу строків), банк одержує гарантований дохід, але позбавляє себе можливості використати сприятливі зміни процентних ставок.

Наприклад, 10 лютого банк уклав на умовах спот угоду про залучення 5 млн. дол. США строком на три місяці під 7%. Пара­лельно банк уклав угоду про розміщення 5 млн. дол. під 8% на та­кий самий термін. Дата валютування обох угод — 12 лютого, да­та закінчення депозитів — 12 травня. Отже, депозитна позиція банку закрита, банк не наражається ані на процентний ризик, ані на ризик ліквідності. Дохід банку від операції дорівнює:

Проте при здійсненні процентного арбітражу на збігу строків дохід банку фіксований і банк не може використати сприятливих змін процентних ставок. Повернемось до нашого прикладу. Якщо протягом березня процентні ставки на ринку впадуть на 0,5%, банк не зможе знизи­ти ставки за залученими коштами до 6,5%.

Якщо ж банк навмисно залучає та розміщує ресурси на різні строки, тобто має намір закрити позицію пізніше за більш вигід­ною ставкою (процентний арбітраж на різних строках), то він зможе використати на свою користь сприятливі зміни процент­них ставок, але зазнає втрат, якщо його прогнози щодо руху про­центних ставок не виправдаються.

Приклад. 10 лютого банк уклав на умовах спот угоду про за­лучення 5 млн. дол. США строком на один місяць під 7%. Пара­лельно банк уклав угоду про розміщення 5 млн. дол. під 8% стро­ком на три місяці. Дата валютування обох угод — 12 лютого, дата закінчення першої угоди — 12 березня, а другої — 12 травня.

Протягом першого місяця позиція банку закрита. Проте з 12 бе­резня банк матиме коротку депозитну позицію в доларах США. Для закриття цієї позиції 10 березня банк укладає нову угоду про залучення 5 млн. дол. США строком на один місяць, при цьому, враховуючи, що ставки впадуть на 0,5%, кошти залучаються під 6,5%. За умов, що процентні ставки продовжують знижуватися банк 10 квітня знов укладає угоду про залучення коштів, але вже під 6%. У підсумку дохід банку становить 18 750 дол. США.

Тобто за умов. сприятливих для банку змін процентних ста­вок, арбітраж на незбігу ставок є більш дохідним, але при цьому банк наражається на процентний ризик і за умов несприятливих змін процентних ставок на ринку може зазнати збитків.

Закрита депозитна позиція не захищає банк від процентного ризику, якщо операції щодо залучення та розміщення коштів ма­ють різні бази нарахування відсотків, наприклад, залучення кош­тів під фіксовану ставку, а розміщення під плаваючу. У таких ви­падках банк має використовувати інші ринки або інструменти для захисту від процентного ризику (FRA, процентні ф'ючерси або свопи). Детальніше питання, пов'язані з управлінням процен­тним ризиком, будуть розглянуті в наступних розділах.

Ринок євровалюти

Ринок євровалюти є специфічним сектором валютного ринку. Ринок євровалюти — це ринок депозитних операцій в інозе­мній валюті за межами країни походження цієї валюти (напри­клад, депозити в доларах США розміщені у Великій Британії або Японії"). Історично цей ринок почав розвиватися в Європі, звідси і префікс «євро», але такі операції можуть здійснюватися у будь-якій країні, як у Європі, так і за її межами. Проте приблизно 50% операцій ринку євровалюти припадає на Європу. Основним фі­нансовим центром цього ринку є Лондон, тут здійснюється 15% від світового обсягу операцій в евровалют.

Основною валютою є долар США: приблизно 45% угод укла­дається саме в цій валюті.

Ринок евровалют має свої специфічні риси: в цьому ринку бе­руть участь лише першокласні позичальники, мінімальна сума депозиту становить 1 млн. дол. США або еквівалент цієї суми, кредити в евровалют завжди незабезпечені, термін угод зазвичай не перевищує одного року, операції здійснюються на міжбанківському ринку депозитів та за допомогою депозитних сертифіка­тів. Довгострокове залучення та розміщення коштів у евровалю­тах здійснюється на ринку єврооблігацій.

Учасниками ринку евровалют є:

• центральні банки та уряди країн, що діють переважно на ринку єврооблігацій;

• комерційні банки, які є головними учасниками ринку євро­валюти. Комерційні банки є активними учасниками як ринку ко­роткострокових операцій, так і ринку єврооблігацій, проте найбі-льщу активність проявляють на ринку короткострокових опе­рацій;

• приватні установи та інвестори: йдеться передусім про мультинаціональні комерційні та промислові компанії, які мають

у розпорядженні значні суми коштів та відіграють значну роль на фінансовому ринку.

Ринок євровалюти виник у 1950-х роках з розміщення доларо­вих депозитів у європейських банках. Низка факторів спричини­ла бурхливий розвиток цього ринку: ;;

• особливості банківського регулювання в США в 50-х та 60-х роках призвели до того, що філії американських банків у Європі':

та європейські банки могли сплачувати за доларовими депозита­ми вищі відсотки, аніж банки в США, водночас доларові кредити, що надавалися в Європі, коштували дешевше;

• надлишки коштів (здебільшого в доларах США), у країн— експортерів нафти з Близького Сходу та тих країн, що віддавали перевагу розміщенню коштів у європейських банках;

• значний попит на доларові кредити з боку урядів країн, що розвиваються;

• часткове або повне усунення більшістюкраїн обмежень щсь:

до руху капіталів та конверсійних операцій;

• відсутність контролю та резервних вимог щодо здійснення операцій.

Боргова криза початку 80-х років викликала значні зміни у структурі ринку евровалют. Саме в цей час ринок набуває рис, що притаманні йому сьогодні: це оптовий ринок, до участі в яко­му допускаються лише першокласні позичальники. Ринок евро­валют є більш конкурентним, ніж внутрішні фінансові ринки. Поряд з доларами США значного поширення на ньому набули операції з фунтами стерлінгів, німецькими марками, швейцарсь­кими франками та японськими єнами. Введення євро мало ство­рити значну конкуренцію ринку євродоларів та змінити структу­ру ринку евровалют, проте значне знецінення євро проти аме­риканського долара протягом перших років існування виклика­ють сумніви щодо послаблення позицій долара США на міжна­родних фінансових ринках. Цілком можливо, однак, що ситуація зміниться в найближчі кілька років.

Поиск по сайту: