Міжнародні валютно-фінансові організації

У сучасних умовах значення і роль міжнародних валютно-фінан­сових організацій постійно зростає, адже сфера валютно-фінансових відносин найбільш вразлива, нестабільна та непередбачувана. Най­більш значущу роль у сфері валютного регулювання відіграють що­річні економічні наради провідних країн світу — "Великої сімки" та всесвітньо відомі фінансово-економічні організації.

"Велика сімка"— неформальний клуб семи провідних країн сві­ту із змішаною економікою та розвиненою системою політичної де­мократії. До "Великої сімки" належать: США, Канада, Великобри­танія, Франція, ФРН, Італія, Японія. Щорічні зустрічі керівників країн "Великої сімки" утворюють особливий міжнародний інститут, який належить до найвищого рівня міждержавного регулювання по­літичних та економічних зв'язків. Він координує дії країн, що вхо­дять до "сімки".

Основні міжнародні фінансові інституції об'єднані під загальною назвою "Світовий банк", який налічує 180 членів, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) і Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності — одна з форм участі держави в економічному житті, що виявляється у прямо­му й опосередкованому впливі на всі напрями економічної інтегра­ції, формуванні оптимальних пропорцій зовнішньоекономічної ді­яльності. У країнах з розвиненою ринковою економікою державне регулювання здійснюється на основі диверсифікації форм і методів такого регулювання.

Пряме державне економічне регулювання використовує різнома­нітні форми безповоротного фінансування (субвенції, дотації, допла­ти, допомоги) секторам економіки, територіям і підприємствам. До них належать також кредити та податкові пільги. До опосередкова­них форм державного економічного регулювання належать важелі кредитно-грошової, податкової, амортизаційної, валютної, зовніш­ньоекономічної, в тому числі митно-тарифної, політики та ін. Регу­лювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за всіма за­значеними напрямами. Основними формами державного регулю­вання в цій сфері є державне регулювання валютних курсів, митне регулювання, ліцензування, квотування. Державне регулювання ва­лютних курсів здійснюється на основі валютної політики і дає низку переваг: забезпечує відносну стабільність умов зовнішньоекономіч­ної діяльності, знижує валютні ризики.

Національні (державні) банки впливають на валютні курси через купівлю-продаж валюти. Купівля центральними банками національ­ної валюти і відповідний продаж зарубіжних активів на зовнішньо­му валютному ринку приводить до рівнозначного зменшення запа­сів міжнародної валюти та грошової маси на ньому. Результатом продажу центральними банками національної валюти для купівлі зарубіжних активів на зовнішньому валютному ринку є рівнозначне збільшення міжнародних резервів банку і грошової маси. Втручання національних банків у функціонування валютного ринку називають валютною інтервенцією.

Для регулювання валютних курсів вдаються і до жорстких адмі­ністративних заходів. Серед них слід виокремити метод раціональ­ного використання іноземної валюти. Один з його варіантів застосо­вувався в Україні в 1993-1994 рр. Відповідно до цього методу всі 428

суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані фіксовану частину виручки у валюті продавати державі, яка в свою чергу сама визначає найважливіші статті імпорту. За такої ситуації імпортні можливості ставляться в залежність від виручки, отриманої підпри-ємствами-експортерами. Частина ж попиту на іноземну валюту за­лишається незадоволеною. Держава може регулювати валютний курс і через здійснення відповідної макроекономічної політики. Так, у разі різкого підвищення національного доходу порівняно з іншими країнами, коли виникає загроза зниження курсу національної валю­ти, держава може підвищити ставки податку і в такий спосіб стрима­ти зростання купівельної спроможності. Другою поширеною фор­мою державного регулювання валютного курсу є торговельна полі­тика. Підтримуючи або стримуючи експорт чи імпорт, держава збільшує або зменшує попит на іноземну валюту на ринку.

Основним завданням торговельної політики є забезпечення необ­хідного рівня захисту внутрішнього ринку від негативного впливу дії світової конкуренції. Основними методами здійснення торговель­ної політики є митно-тарифна політика (встановлення імпортного та експортного мита), заходи нетарифного регулювання. Останнє включає обмеження експорту й імпорту, ліцензування зовнішньо­торговельних операцій, заборону та обмеження експорту (імпорту), підвищений контроль якості, визначення стандартів.

Контрольні питання

1. Перелічіть форми здійснення міжнародних економічних зв'язків.

2. Які є засоби регулювання зовнішньої торгівлі?

3. Що розуміють під політикою протекціонізму? Чи необхідно здій­
снювати її в Україні?

4. Які чинники визначають привабливість капіталовкладень в еко­
номіку країни?

5. Міжнародний кредит і його види.

6. Назвіть види валют.

7. Для чого потрібні резерви в іноземній валюті?

8. Чим зумовлюється курс валюти?

9. Визначте елементи національної і міжнародної світової валютних
систем.

10. Перелічіть основні міжнародні валютно-фінансові організації.

11. Коли і з якою метою національний банк країни використовує ва­
лютні інтервенції?

Поиск по сайту: