Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Міжнародні валютно-фінансові організації



У сучасних умовах значення і роль міжнародних валютно-фінан­сових організацій постійно зростає, адже сфера валютно-фінансових відносин найбільш вразлива, нестабільна та непередбачувана. Най­більш значущу роль у сфері валютного регулювання відіграють що­річні економічні наради провідних країн світу — "Великої сімки" та всесвітньо відомі фінансово-економічні організації.

"Велика сімка"— неформальний клуб семи провідних країн сві­ту із змішаною економікою та розвиненою системою політичної де­мократії. До "Великої сімки" належать: США, Канада, Великобри­танія, Франція, ФРН, Італія, Японія. Щорічні зустрічі керівників країн "Великої сімки" утворюють особливий міжнародний інститут, який належить до найвищого рівня міждержавного регулювання по­літичних та економічних зв'язків. Він координує дії країн, що вхо­дять до "сімки".


Основні міжнародні фінансові інституції об'єднані під загальною назвою "Світовий банк", який налічує 180 членів, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) і Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності — одна з форм участі держави в економічному житті, що виявляється у прямо­му й опосередкованому впливі на всі напрями економічної інтегра­ції, формуванні оптимальних пропорцій зовнішньоекономічної ді­яльності. У країнах з розвиненою ринковою економікою державне регулювання здійснюється на основі диверсифікації форм і методів такого регулювання.

Пряме державне економічне регулювання використовує різнома­нітні форми безповоротного фінансування (субвенції, дотації, допла­ти, допомоги) секторам економіки, територіям і підприємствам. До них належать також кредити та податкові пільги. До опосередкова­них форм державного економічного регулювання належать важелі кредитно-грошової, податкової, амортизаційної, валютної, зовніш­ньоекономічної, в тому числі митно-тарифної, політики та ін. Регу­лювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за всіма за­значеними напрямами. Основними формами державного регулю­вання в цій сфері є державне регулювання валютних курсів, митне регулювання, ліцензування, квотування. Державне регулювання ва­лютних курсів здійснюється на основі валютної політики і дає низку переваг: забезпечує відносну стабільність умов зовнішньоекономіч­ної діяльності, знижує валютні ризики.

Національні (державні) банки впливають на валютні курси через купівлю-продаж валюти. Купівля центральними банками національ­ної валюти і відповідний продаж зарубіжних активів на зовнішньо­му валютному ринку приводить до рівнозначного зменшення запа­сів міжнародної валюти та грошової маси на ньому. Результатом продажу центральними банками національної валюти для купівлі зарубіжних активів на зовнішньому валютному ринку є рівнозначне збільшення міжнародних резервів банку і грошової маси. Втручання національних банків у функціонування валютного ринку називають валютною інтервенцією.

Для регулювання валютних курсів вдаються і до жорстких адмі­ністративних заходів. Серед них слід виокремити метод раціональ­ного використання іноземної валюти. Один з його варіантів застосо­вувався в Україні в 1993-1994 рр. Відповідно до цього методу всі 428


суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані фіксовану частину виручки у валюті продавати державі, яка в свою чергу сама визначає найважливіші статті імпорту. За такої ситуації імпортні можливості ставляться в залежність від виручки, отриманої підпри-ємствами-експортерами. Частина ж попиту на іноземну валюту за­лишається незадоволеною. Держава може регулювати валютний курс і через здійснення відповідної макроекономічної політики. Так, у разі різкого підвищення національного доходу порівняно з іншими країнами, коли виникає загроза зниження курсу національної валю­ти, держава може підвищити ставки податку і в такий спосіб стрима­ти зростання купівельної спроможності. Другою поширеною фор­мою державного регулювання валютного курсу є торговельна полі­тика. Підтримуючи або стримуючи експорт чи імпорт, держава збільшує або зменшує попит на іноземну валюту на ринку.

Основним завданням торговельної політики є забезпечення необ­хідного рівня захисту внутрішнього ринку від негативного впливу дії світової конкуренції. Основними методами здійснення торговель­ної політики є митно-тарифна політика (встановлення імпортного та експортного мита), заходи нетарифного регулювання. Останнє включає обмеження експорту й імпорту, ліцензування зовнішньо­торговельних операцій, заборону та обмеження експорту (імпорту), підвищений контроль якості, визначення стандартів.

Контрольні питання

1. Перелічіть форми здійснення міжнародних економічних зв'язків.

2. Які є засоби регулювання зовнішньої торгівлі?

3. Що розуміють під політикою протекціонізму? Чи необхідно здій­
снювати її в Україні?

4. Які чинники визначають привабливість капіталовкладень в еко­
номіку країни?

5. Міжнародний кредит і його види.

6. Назвіть види валют.

7. Для чого потрібні резерви в іноземній валюті?

8. Чим зумовлюється курс валюти?

9. Визначте елементи національної і міжнародної світової валютних
систем.

 

10. Перелічіть основні міжнародні валютно-фінансові організації.

11. Коли і з якою метою національний банк країни використовує ва­
лютні інтервенції?





©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.