Неселективний виклик програм

Якщо ми стикаємося з необхідністю одночасно робити декілька речей, це може привести до моторного ступора (ср. Heuer, 1996). У тривіальному випадку причина цього полягає в тому, що якась частина тіла в певний момент часу може знаходитися тільки в одному місці, тому для ефективної регуляції дій потрібне виборче сприйняття (ср. Neumann, 1987); в результаті потенційні критерії дії можуть реєструватися органами чуття, але при цьому залишатися бездіяльними. Увага повинна бути тимчасово направлене на безпосередньо значущу для дії ділянку навколишнього світу, тому інші правила ініціації не викликають реакції; виняток становлять тільки ті подразники на навколишньому світі, які сигналізують про потенційну небезпеку. Розлади захисту виконуваних дій від переривання новими викликами можна представити, по-перше, як розлади виборчої уваги. По-друге, вони можуть виявлятися як гіперактивність і відсутність стримуючих моментів або ж як неконтрольоване виникнення конкретних рухів у відповідь на зовнішні подразники.

Гіперактивність і порушення уваги відносяться до головних симптомів гіперкінетичних розладів в дитячому віці (огляд, наприклад, у: Baxter, 1995). Якщо ми постулювали зв'язок між увагою і регуляцією дій, то безглуздим представляється питання, що тут первинно — моторний розлад або ж розлад уваги. Неспокій, відсутність стримуючих моментів і гіперактивність — іноді у поєднанні з розладами соціальної поведінки — це ознаки, які яскраво виявляються у дітей в дитячих садах або школі. Зрозуміло, в різних ситуаціях ступінь активності може значно варіювати, і нерідко бувають ситуації, в яких діти спокійні. Гіперактивність убуває з віком, як і рівень активності дітей взагалі.

Для гіперкінетичних розладів в дитячому віці іноді висуваються монокаузальні пояснення. Деякі учені (наприклад, Heilman et al., 1991) висловлюють думку, що в основі гіперкінетичного розладу лежить дисфункція правої півкулі мозку, проте це пояснення підходить тільки для деякої підгрупи дітей з гіперкінетичними розладами (Baxter, 1995). Вражає сприятлива реакція, що здається парадоксальною, на стимулятори: призначення таких стимуляторів іноді розглядається як основне лікування (Brown, 1991), хоча таке лікування дає лише короткочасний ефект (Baxter, 1995). До того ж немає ніяких доказів того, що такі медикаменти лікують причину розладу (Conners & Wells, 1986, S. 97-98). Мабуть, при виникненні гіперкінетичного розладу певну роль грають генетичні чинники, проте тип спадкоємства поки невідомий (Hechtman, 1994). Як і при багатьох функціональних розладах ЦНС, тут, ймовірно, навряд чи можна звести розлад до одной-единственной причини.

Яскраві приклади складних рухів, які виникають у відповідь на навколишні умови безвідносно до навмисної мети дії, можна спостерігати у пацієнтів з пошкодженнями структур фронтальних доль мозку. Один пацієнт (по Lhermitte, 1986) прямо-таки нав'язливо наслідував рухам, показаним дослідником, і використовував інструменти, що були під рукою, незалежно від контексту дії. Лермітт назвав цю поведінку імітаційною, або утилізацією, поведінкою. У разі так званої «Alien hand» («чужої руки») руху ураженої руки часто навіть протидіють дійсним цілям дії пацієнта (Della Sala et al., 1991). Так, наприклад, нам довелося спостерігати пацієнта, який здоровою рукою запалив сигарету, а інший, «чужою рукою» вирвав її з рота і роздавив в попільничці. У повсякденному житті пацієнт міг захиститися від «посягань» своєї «чужої» руки тільки тим, що сідав на неї (Прозігель і Шенк, особисте повідомлення).

Для пояснення цих химерних розладів Голдберг і Блум (Goldberg & Bloom, 1990) припустили наявність дуальної системи виклику моторних програм. Латеральна премоторная система отримує сенсорну інформацію і примушує відреагувати на впливи навколишнього світу тим або іншим рухом. Медіальна ж премоторная система — це частина системи, призначеної для планування дій; вона контролює латеральну систему. Якщо із-за пошкодження мозку порушується функція медіальної системи, то тим самим порушується і направлений контроль над рухами: рухи стереотипно виникають у відповідь на стимули навколишнього світу незалежно від наміру пацієнта.

Поиск по сайту: