Детермінація злочинності неповнолітніх

Розглядати детермінацію злочинності неповнолітніх доцільно на підставі теоретичних положень про детермінацію, що викладені у Загальній частині цього посібника. Детермінація злочинності неповнолітніх розуміється, як взаємодія всіх процесів, явищ, факторів, що породжують, продукують злочинність неповнолітніх, обумовлюють її стан та зміни кількісних і якісних характеристик.

Доцільним є комплексне розуміння детермінант злочинності неповнолітніх, яке передбачає інтегративне сприйняття всіх існуючих факторів злочинності неповнолітніх – природних, психологічних, соціальних – з певним акцентом на провідному значенні соціально-психологічного пояснення злочинності неповнолітніх.

З’ясовуючи зміст детермінант злочинності неповнолітніх, необхідно мати на увазі, що по відношенню до злочинністі неповнолітніх діють загальні фактори (обставини), які в цілому генерують злочинність в суспільстві. Вони достатньо повно розглянуті в Загальній частини, тому немає сенсу повертатись до розгляду їх змісту. Другий рівень детермінант – це притаманні переважно злочинності неповнолітніх видові детермінанти, які відрізняють злочинність неповнолітніх від інших груп злочинів. До них відносяться соціальні фактори, елементи соціального середовища, дія яких, з урахуванням впливів біологічних і психологічних чинників, призводить до формування криміногенної спрямованості особи всіх неповнолітніх злочинців. Загальні детермінанти злочинності та видові фактори злочинності неповнолітніх перетворюються у криміногенні обставини на індивідуальному рівні.

Деформації особистості у взаємодії з конкретною життєвою ситуацією безпосередньо призводять до виникнення у свідомості неповнолітнього відповідної мотивації та прийняття рішення про задоволення актуальних потреб злочинним шляхом. Це цілісний внутрішній процес формування, розвитку і реалізації мотиву злочину; процесом суб’єктивної (тобто психічної або внутрішньої) детермінації суспільно небезпечного діяння (Савченко А.В., 2002). Мотивами злочинів вважаються пов’язані із задоволенням певних потреб антисоціальним способом активні стани психіки неповнолітньої особи, стани спонукання особи до вчинку, які визначають її суспільно небезпечне діяння (Тузов А.П., 1987).

Спонуканнями до злочинної поведінки слугують основні глибинні потреби – вітальні фізіологічні (їжа, одяг, притулок та інші), почуття та емоції (задоволення, гнів, ненависть, страх, ревнощі, азарт, інші), соціальні потреби (самовираження і самоствердження – власний імідж, престиж, групова солідарність, допомога комусь, інші ). Ці некримінальні за своєю первиною природою потреби з причин негативної деформації особистості неповнолітній задовольняє злочинними засобами – вчиняє злочин. Таким чином мотиви набувають кримінального характеру.

В кримінологічному розумінні ці мотиви трансформуються в більш звичну юристам класифікацію, де в структурі суб’єктивної сторони злочину виділяють окрім мотиву, ще вину, мету та емоційний стан. В цьому сенсі мотиви злочинної поведінки неповнолітніх мають переважно корисливий, агресивний, деструктивно-нераціональний характер. Хоча неповнолітні вчиняють здебільшого умисні злочини, вони відрізняються низьким рівнем усвідомлення об’єктивних ознак злочину, мотивів і мети своєї поведінки, імпульсивністю та раптовістю виникнення наміру вчинити злочин, піддані впливам криміногенної ситуації, що викликає значну кількість «ситуативних» мотивів.

На відміну від загальних і видових, індивідуальні чинники злочинів неповнолітніх доцільно розділяти на причини та умови, адже в механізмі індивідуальної злочинної поведінки різниця між типами детермінаційного зв’язку має суттєве значення. Безпосередньою причиною злочину є криміногенні якості особи неповнолітнього, криміногенна спрямованість особистості, що знаходить кінцевий вираз в мотивах злочину. Умовою виступає криміногенна ситуація, тобто сукупність обставин, що об’єктивно обумовлюють, сприяють або провокують вчинення злочину неповнолітньою особою.

Отже, соціальні фактори, соціальне середовище детермінують вчинення злочину двома шляхами – через формування криміногенної спрямованості особи неповнолітнього до моменту вчинення злочину і через криміногенну ситуацію, що існує під час вчинення злочину, або безпосередньо передує злочину.

Таким чином, розглядаючи детермінанти злочинності неповнолітніх слід враховувати дію детермінант трьох рівнів. Але переважна увага приділяється видовим детермінантам, розкривається зміст факторів, що впливають на формування криміногенної спрямованості особистості всіх неповнолітніх злочинців.

З точки зору психологічних механізмів сприйняття і привласнення негативної інформації соціального середовища, причинами особистісних деформацій і формування криміногенної спрямованості особи неповнолітнього вважаються:

1. Педагогічна занедбаність дітей, що здебільшого походять з неблагополучних сімей, де головним фактором виховання є негативний життєвий досвід, або ззовні благополучних сімей, де основним фактором стає гіперпротекція по відношенню до неповнолітнього, потурання, матеріальне і моральне розбещення. В обох випадках відсутнє правильне педагогічне керівництво, належна організація життєвого простору, увага з боку дорослих.

2. Цілеспрямований негативний вплив на неповнолітнього особи, яка вже має криміногенну спрямованість, вплив асоціальної групи, вплив негативних проявів групової психології неповнолітніх.

3. Біологічно обумовлені відхилення у психічній діяльності неповнолітнього, що заважають йому нормально сприймати соціальну інформацію, вікові психологічні особливості.

4. Невміле виховання дітей батьками або іншими відповідальними дорослими з причин низької культури, примітивного розуміння своїх виховних функцій, відсутності передбачення наслідків своїх виховних дій, їх безсистемність.

5. Негативний інформаційний вплив засобів масової інформації, електронних ресурсів всесвітньої мережі.

6. Помилкове позитивне сприйняття неповнолітнім прикладів і стереотипів кримінальної активності, що стають йому відомі в процесі соціалізації, сприйняття їх як життєво ефективної моделі поведінки.

7. Накопичені в процесі соціалізації первинні асоціальні деформації особистості, як психологічні новоутворення, що стали функціональними чинниками подальшого пріоритету вибіркового сприйняття криміногенної інформації і спотворення нейтральної та антикримінальної.

Джерелами отримання негативної інформації є видові детермінанти злочинності неповнолітніх. В кримінології до них традиційно відносять низку факторів:

1. Первинне місце в формуванні криміногенної спрямованості особи посідає сім’я. В суспільстві набули розповсюдження різні форми сімейного неблагополуччя, з причин якого сім’я не виконує виховних функцій.

По-перше, – це сім’ї з негативним соціально-психологічним кліматом особистих відносин, які складаються з причин матеріальної і духовної бідності, безкультур’я, сімейного насильства, алкоголізму, наркоманії, співмешкання, як сурогату сім’ї, спільного проживання подружжя після фактичного або навіть юридичного розпаду шлюбу, неповної сім’ї, внутрішньо-сімейного індивідуалізму і егоїзму, приниження слабшого в родині, відмови батьків від виконання обов’язків щодо піклування і виховання дітей. Руйнування сімейних відносин викликає безнаглядність, безпритульність при наявності батьків, заміщення рольової функції сім’ї референтними групами антисоціальної або кримінальної спрямованості, під приводом повнолітніх злочинців.

З іншого боку, в зовні благополучній сім’ї, без критичних матеріальних та морально-психологічних проблем можуть мати місце обставини, що криміналізують особу неповнолітнього. Наприклад, якщо сім’я має подвійну систему моральних цінностей, постійний внутрішній конфлікт, що дезорієнтують неповнолітнього. Майже типовою стала ситуація, коли в нормальних сім’ях дорослі не можуть приділити дитині достатньо уваги, тому що зайняті ненормованою роботою або домашнім господарством. На спілкування, тим більше на цілеспрямоване виховання дитини не вистачає часу, фізичної і психічної енергії. Діти надані самі собі, педагогічна занедбаність та криміналізація стають наслідком некерованого самовиховання або позасімейних негативних впливів.

2. В умовах відсутності належного виховного впливу сім’ї домінуючими стають зовнішні позасімейні негативні фактори, зокрема, неформальних груп в побутовому оточенні, в які входить або на які орієнтується неповнолітній, та дорослих, що мають асоціальну або криміногенну спрямованість. Провідна роль дорослих у багатьох злочинах за участю неповнолітніх підкреслюється співвідношенням злочинів, які вчинені групами, що складались виключно з неповнолітніх, та злочинних груп за участю неповнолітніх і дорослих. Воно становить відповідно 40 % до 60 % всіх злочинів, де фігурують неповнолітні. Зросла за 2010 рік на 5 % і кількість кримінальних справ за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність та за схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

3. Суттєво впливає на формування криміногенних якостей особистості неповнолітнього занедбаність і безсистемність організації дозвілля неповнолітніх, обмеженість доступу до установ розвитку творчого, спортивного здорового образу життя, де можливо докласти дитячу енергію і природну цікавість, набути позитивного досвіду і емоцій. Але більш згубною є зміна стереотипів відпочинку і дозвілля неповнолітніх, її комерціалізація, підкорення ідеології безмежного споживання. Установи культури перетворюються в установи торгівлі.

Сучасною формою дозвілля стала клубна культура. Вона захоплює неповнолітніх псевдопрестижем, вимагає чималих грошей, до того ж має неодмінний елемент – вживання алкоголю і наркотиків. Невід’ємним атрибутом участі неповнолітніх у якості спостерігачів-споживачів спортивних чи інших культурних масових заходів є пиво, неконтрольована агресивна продаж якого сприяє розвитку унікального для Європи явища – дитячого пивного алкоголізму.

4. До факторів, що сприяють криміналізації неповнолітніх належить незадовільна робота установ дошкільного і шкільного виховання. Комерціалізація і диференціація установ освіти в залежності від кваліфікації викладачів та якості навчально-педагогічного процесу призводить до створення в окремих шкільних закладах осередків соціального аутсайдерства. В діяльності установ освіти перевага віддається засвоєнню знань, а не цілісному навчально-виховному процесу. Робота за принципом – аби педагогічно занедбані не заважали іншим учням, що виявляють бажання навчатись, полегшують відрахування педагогічно занедбаних учнів. Тому серед неповнолітніх злочинців спостерігається високий рівень незайнятості. Так, серед засуджених до позбавлення волі неповнолітніх 25 % на момент вчинення злочину ніде не працювали та не навчалися.

5. Сучасні електронні технології створюють умови щодо змін якості інформаційного середовища, криміналізації віртуальних аудіо-візуальних образів: нав’язливі зразки агресії та насильства, миттєвого нетрудового збагачення, взірці красивого безкарного життя злочинців, корупціонерів, багатіїв, шоу та спорт богеми, можновладців, а особливо – безкарність злочинів представників «елітарної» частини суспільства. Все це сприймається неповнолітніми переважно не в повсякденному житті, а через телебачення, в електронних ресурсах Інтернету, комп’ютерних іграх, рекламі, спотворює їх правосвідомість.

Виникли такі небезпечні новітні явища, як Інтернет-спільноти, в тому числі наркозалежних осіб, де неповнолітній може проконсультуватися з досвідченими наркоманами з будь-якого питання незаконного обігу наркотиків, знайти джерела придбання наркотиків і поради щодо безкарного вчинення злочинів.

6. Відсутність цілісної державної політики і системи захисту прав дітей та запобігання правопорушенням та злочинам серед дітей. Має місце перекладання основного профілактичного навантаження з соціальних служб, інституцій державної влади і місцевого самоврядування, зокрема, служб у справах дітей, на міліцію і установи перевиховання неповнолітніх правопорушників та злочинців, без достатнього для того правового, організаційного і ресурсного забезпечення.

Достатньо високий рівень рецидиву правопорушень і злочинів неповнолітніх свідчить про наявність суттєвих проблем і в діяльності спеціалізованих закладів соціальної реабілітації неповнолітніх правопорушників та виховних колоній для неповнолітніх злочинців Державної пенітенціарної служби України. Станом на 1 січня 2011 року в установах відбування покарання знаходилось 1432 неповнолітніх. Більше половини з них (54,8 %) засуджені до позбавлення волі строком від 3 до 5 років. 58,3 % засуджених раніше притягувались до кримінальної відповідальності, не пов’язаної з позбавленням волі.

Отже, детермінаційний комплекс злочинності неповнолітніх характеризується розгалуженістю та обтяженістю біологічними, обумовленими віковими особливостями, факторами. Поряд з цим, провідна роль у процесі генерації кримінальної поведінки неповнолітніх визнається саме за соціальними детермінантами, що мають місце, перш за все, у мікросоціальному середовищі та інформаційному просторі.

Поиск по сайту: