Протидія жіночій злочинності

Найбільш перспективними напрямками протидії злочинності в сучасних умовах є, по-перше, продумана соціальна політика, орієнтована на людину, її потреби й інтереси. По-друге, створення і розвиток на сучасному рівні системи запобігання злочинам.

У першу чергу, турбота громадськості і держави повинна стосуватися бездоглядних, «важких», «запущених» дітей і підлітків, а також певних груп дорослого населення (жінки, безробітні, мігранти, алкоголіки, наркомани).

Третім напрямком є раціональна кримінально-правова політика. Загроза кримінального покарання, безсумнівно, має стримуюче значення, хоча її і не варто переоцінювати. Ефективна кримінальна політика повинна передбачати диференційований підхід до злочинців з урахуванням тяжкості вчиненого й особистості винного, у зв’язку з чим кримінальне законодавство повинно підтримувати розумний баланс більш суворих і більш м’яких заходів.

По-четверте, необхідна реформа пенітенціарної системи, яка повинна відповідати європейським і світовим стандартам і сприяти адаптації ув’язнених до нормальних умов людського життя. Невід’ємним елементом повинна стати система ресоціалізації після звільнення з місць ув’язнення. У сучасних умовах є тільки окремі елементи цієї системи (наприклад, адміністративний нагляд), але цілісного інституту, що забезпечує адаптацію звільненого до умов нормального життя на волі, поки що не існує.

Нарешті п’ятий напрямок – це широке і послідовне використання наукових рекомендацій у сфері протидії злочинності. Зокрема, давно порушується питання про забезпечення кримінологічної експертизи законопроектів. Не секрет, що багато з них сприяють не поліпшенню, а погіршенню кримінальної ситуації (приміром, у фінансовій, митній, банківській сферах) і створюють, таким чином умови, що сприяють шахраям, хабарникам, діячам організованої злочинності.

Світовий досвід показує, що ефективність застосування жорстких заходів впливу на злочинність завжди недовговічна: якщо первинний успіх не закріплювався цілою системою інших заходів впливу, крива злочинності знову повзла вгору.

На основі узагальнення досвіду профілактики правопорушень у Європі і Північній Америці, профілактичні заходи поділяють на два великі блоки. До першого відноситься ситуаційне запобігання злочинам, що здійснюється правоохоронними органами, а до другого – протидія злочинності з опорою на громадськість.

Ситуаційне запобігання злочинам передбачає, по-перше, застосування заходів, що ускладнюють вчинення злочину (ускладнення доступу до злочинної цілі; контроль шляхів підходу до об’єкта; відволікання правопорушників; обмеження чинників, що сприяють злочину, наприклад, контроль за носінням зброї або огляд в аеропортах). По-друге, використання фактора підвищення ризику для правопорушника при вчиненні злочину (офіційне спостереження поліції в будинках і на вулиці; неофіційне спостереження за відвідувачами з боку співробітників, сторожів; спостереження за сторонніми особами з боку громадян; використання при цьому технічних пристроїв, телевізійних камер).

Третя група заходів спрямована на зменшення вигоди від учинення злочину (фізичне видалення потенційних об’єктів; маркування майна, що може бути викрадене; запроваджування правил, що утрудняють використання викраденого, наприклад перехід від готівки до пластикових карток тощо).

Протидія злочинності з опорою на громадськість, по суті справи, передбачає усунення об’єктивних і суб’єктивних криміногенних факторів: індивідуальна робота з потенційним правопорушником, віктимологічний напрям впливу на злочинність, вирішення сімейних конфліктів, робота в школі, працевлаштування звільнених із місць ув’язнення (Грэхэм Д., Беннетт Г., 1995). Поліцейські докладають зусиль для того, щоб залучити громадян до процесу поліпшення їхнього життя в мікрорайоні, проводять роз’яснювальну роботу на предмет того, що кожний громадянин може зробити власний внесок у запобігання росту злочинності. Слід зазначити, що зростання числа поліцейських на вулицях і в інших громадських місцях чинить на злочинців більший стримуючий ефект, ніж збільшення тривалості тюремного ув’язнення.

За рівнем запобіжної діяльності виділяють три групи заходів кримінологічного впливу – загальносоціальні, спеціально-кримінологічні та індивідуальні.

Загальносоціальна протидія жіночій злочинності пов’язується з найбільше значущими і довгостроковими видами соціальної діяльності, що сприяють створенню таких позитивних умов у суспільстві, що знижують ступінь дії криміногенних чинників. Мова йде не про прямий, а опосередкований вплив на криміногенне середовище. В наших умовах необхідна розробка продуманої соціальної політики, орієнтованої на людину, її потреби й інтереси з метою подолання економічної і соціальної кризи, скорочення розриву між багатими і бідними верствами населення, повернення людям впевненості в завтрашньому дні, зниження рівня конфліктності в побуті, на виробництві, у політичній системі.

Значне місце у соціальному реформаторстві має зайняти вирішення житлової проблеми.

З метою зближення потреб і інтересів людей з їхніми реальними можливостями варто ширше використовувати соціальні й економічні засоби, відкриваючи всі можливі шляхи для законного задоволення цих потреб і інтересів. При розробці соціальних програм необхідно включати також і заходи морального виховання населення в дусі працьовитості, чесності, справедливості.

Таким чином, загальносоціальна протидія жіночій злочинності полягає в:

- удосконаленні законодавства і практики його застосування в плані гуманності і милосердя до жінок, які скоїли злочин;

- посиленні соціальної підтримки безробітних жінок (збільшенні матеріальної допомоги, сприянні їхній професійній перепідготовці, створенні додаткових робочих місць для жінок);

- поліпшенні побутових умов життя людей, зміцненні сім’ї, поліпшенні умов праці жінок, із тим, щоб завантаженість на роботі не заважала догляду за дітьми або повноцінним відпочинком;

- проведенні культурно-виховних заходів, спрямованих на підвищення етичної, трудової, естетичної і правової культури населення та ін.

Однак, оскільки зазначені проблеми знаходяться у сфері економічних, правових і соціальних відносин, більш ґрунтовною їх розробкою займаються відповідні науки (економіка, соціологія, теорія управління тощо).

Кримінологія розробляє спеціально-кримінологічні заходи, що представляють собою сукупність напрямів практичної діяльності, які переслідують мету безпосереднього недопущення вчинення злочинів. Вони зводяться до усунення криміногенних факторів; припинення, запобігання і профілактики злочинів; діяльності суб’єктів системи кримінальної юстиції з розслідування і розгляду злочинів; організації процесу відбування винними призначеного судом покарання; соціальної адаптації осіб після відбування ними покарання; до поширення позитивного досвіду протидії злочинності і т.д.

Спеціально-кримінологічні заходи протидії жіночій злочинності зводяться до:

- виявлення й усунення обставин, що сприяють учиненню жінками агресивних посягань на життя, здоров’я, гідність, а також майнових злочинів;

- оздоровлення ситуації й обстановки в окремих мікрорайонах і соціальних групах, найбільше уражених асоціальними проявами (особи, які обтяжені алкоголізмом, наркоманією, займаються проституцією, жебракуванням тощо);

- забезпечення ефективної діяльності підрозділів органів внутрішніх справ по запобіганню і припиненню злочинів;

- досягнення цілей, що стоять перед системою кримінальної юстиції;

- пропаганди правових знань серед жіночої частини населення.

Реалізація більшості з названих заходів покладається на служби і підрозділи органів внутрішніх справ. Підрозділи карного розшуку виконують основну роботу з розкриття загальнокримінальних злочинів, вчинених жінками та їх розшуку. Крім цього, ними встановлюються особи (у тому числі жіночої статі), які готуються або вчиняють замах на злочини, і приймаються заходи для запобігання або припинення злочинів, недопущення шкідливих наслідків.

Припинення злочинної діяльності шахрайок, грабіжниць досягається їхнім затриманням «на гарячому» за допомогою реалізації спеціальних оперативно-розшукових заходів. У межах своєї компетенції оперативні працівники проводять попереджувальну роботу серед жінок, що раніше вчиняли правопорушення.

Дуже важливим є напрям профілактичної роботи, здійснюваний відділами з забезпечення громадського порядку, відділами дільничних інспекторів міліції, які входять до Департаменту профілактики правопорушень. Вони забезпечують охорону громадського порядку, запобігають і припиняють правопорушення на вулицях, у домоволодіннях і в інших громадських місцях. Крім того, до їх завдань відноситься забезпечення постійної роботи з населенням і громадськими формуваннями, надання громадянам необхідної правової допомоги і проведення роз’яснювальної роботи з питань профілактики порушень; організація роботи з дотримання паспортного режиму, правил проживання і переміщення іноземних громадян і осіб без громадянства.

Значна частина обов’язків дільничних інспекторів міліції пов’язана із запобіганням злочинам на підвідомчих адміністративних ділянках. Зокрема, дільничний інспектор виявляє і обліковує раніше суджених жінок, які підлягають постановці на профілактичний облік, а також піднаглядних і засуджених до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі.

Важливу роль у пропаганді правових знань серед жіночої частини населення відіграють засоби масової інформації. Преса, радіо, телебачення й інші засоби масового впливу дозволяють правоохоронним органам підключитися до системи складних соціальних зв’язків у суспільстві і, завдяки цьому, активно впливати на скорочення сфери негативного впливу на особистість. Кримінологічна поінформованість населення припускає постійне ознайомлення населення з кількісно-якісними характеристиками найбільш поширених у даній місцевості, регіоні злочинів із метою: спонукання населення до позитивної активної поведінки; зниження віктимності; розкриття специфіки способів вчинення злочинів; виявлення латентних злочинів; активізації попереджувальної (охоронної) роботи державних органів, громадських організацій і громадян; поліпшення взаємодії і координації в профілактиці злочинності.

Сутністю індивідуальної профілактики є визначення кола осіб, від яких очікується вчинення злочинів; виявлення джерел і умов несприятливого впливу на них; індивідуальне прогнозування злочинної поведінки; застосування передбачених законом заходів, що забезпечують корегуючий вплив.

Недостатня ефективність даного напряму обумовлена, зокрема, відсутністю чітко діючої системи виявлення осіб, схильних до вчинення злочинів, у результаті чого багато хто з тих, хто потребує профілактичного впливу, залишаються поза увагою органів внутрішніх справ. Виявлення осіб, схильних до вчинення злочинів, регламентується відомчими нормативними актами. У результаті формується специфічний масив – підоблікові особи. Ними є особи, які знаходяться на спеціальному обліку в органах внутрішніх справ.

Нормативні акти (зокрема, Наказ МВС України від 11.11.2010 № 550 «Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України»), визначаючи різновиди антигромадської поведінки, її суб’єктів, заходи і засоби індивідуальної профілактики у відношенні таких осіб, організацію і порядок їх застосування, виступають правовими основами для індивідуально-профілактичної діяльності.

Індивідуальна профілактика злочинів – одна зі стадій профілактичної роботи, максимально віддалена від злочину і мінімально від джерел, що породжують форму поведінки, що відхиляється. Однак заходи корекції припустимі лише, виходячи з фактів поведінки, що вже має місце. На жаль, на практиці подібним профілактичним заходам не приділяється належної уваги.

Зміст індивідуального запобігання злочинам, зокрема, і тим, що вчинюються жінками, полягає:

- у виявленні джерела і каналів негативного впливу на конкретних осіб у період, коли в них ще не сформувалося істотне перекручування ціннісних орієнтацій і мотивації їхньої поведінки;

- у протидії негативному впливу ще до того, коли під його дією свідомість людини буде уражено асоціальними поглядами і на цій основі виникнуть і зміцняться злочинні мотиви;

- у здійсненні превентивно-виховних заходів стосовно дівчат, у поведінці яких виявляються небезпечні тенденції до вчинення будь-яких злочинних проявів. До них відносяться індивідуальні виховні заходи, встановлення опіки і піклування, направлення до загальноосвітніх шкіл і професійних училищ соціальної реабілітації неповнолітніх, надання медичної допомоги в центрах медико-соціальної реабілітації;

- у застосуванні до дівчат, що допускають правопорушення, цивільно-правових, адміністративних і примусових заходів виховного характеру;

- у реалізації оперативно-пошукової інформації про жінок, які готують злочин, з метою вжиття необхідних заходів для схилення до відмови від доведення злочину до кінця, недопущення настання суспільно небезпечних наслідків;

- у спостереженні за поведінкою певних категорій жінок (засуджених з відстрочкою та ін.) із метою попередження вчинення правопорушень;

- у контролі за дотриманням жінками, звільненими з місць позбавлення волі, норм, установлених з метою недопущення з їхньої сторони повторних злочинів.

Найбільш істотною причиною злочинної поведінки неповнолітніх дівчат є недоліки виховання. У зв’язку з цим рання профілактика пов’язується, насамперед, із педагогізацією різних сфер впливу на підлітків, забезпеченням або відновленням нормальних умов їхнього життя і виховання.

Особливістю поведінки неповнолітніх злочинниць є, насамперед, знижена спроможність до адаптації (пристосованості) у соціальному середовищі. У процесі адаптації виробляються необхідні для життєдіяльності соціальні стереотипи, якості і властивості. Порушення механізму адаптації тягне за собою соціально-психологічну ізоляцію, посилюючи особливості в поведінці і характері підлітків, що перешкоджають правильним взаємовідносинам і породжують міжособистісні конфлікти. Опинившись в ізоляції, позбавлена можливості задовольнити найважливіші потреби в спілкуванні і самоствердженні, дівчина в деяких випадках намагається затвердити свою особистість асоціальними способами (Миньковский Г.М., Тузов А.П., 1987).

Вельми важливий вплив на формування особистості індивіда відіграє сім’я. У сім’ї проходять своє становлення базові якості індивіда, що надалі впливають на успішність адаптації в суспільстві і засвоєння необхідного об’єму суспільного досвіду у виді навиків, зразків поводінки, способів реагування на різні ситуації. Сім’я є першим соціальним інститутом, із яким зіштовхується людина й у якому формуються її моральні критерії, оцінки явищ дійсності і власних учинків. Формування лінії поведінки конкретної дівчини досягається вимогами родичів дотримувати традицій і звичаїв, що мають безпосереднє відношення до виховання дітей, взаємовідносин між старшими і молодшими, культурі спілкування, і тих, що характеризують в цілому духовну культуру тієї або іншої етнічної групи. Немаловажне значення відіграють і внутрісімейні стереотипи поведінки, критерії дозволеного і забороненого у взаємовідносинах людей.

У зв’язку зі зростанням форм демонстрації чоловічого типу поведінки у дівчат, яке викликається, як положенням жінки в суспільстві, рівнем його моральності, так і характером спілкування, у яке включені дівчата, першочергове значення набуває виховання жіночності. Починаючись у сім’ї, таке виховання повинно розвиватися навчальними закладами.

Школа є одним із суб’єктів профілактики, оскільки в її обов’язок входить функція виховання і забезпечення процесу подальшого становлення особистості. На відхилення у психічному здоров’ї підлітків, їхньої збудливості, запальності, що все частіше виділяються в останні роки, безсумнівно, позначається ритм сучасного життя, вплив наслідків урбанізації. Крім цього варто враховувати особливості дітей, що відстають у своєму розвитку від однолітків у результаті родової травми, перенесених у дитинстві різних хвороб, алкоголізму батьків. Специфіка виховно-профілактичної роботи з такими підлітками припускає залучення фахівців-психологів і психіатрів.

Суттєвим є питання ресоціалізації жінок у суспільство після відбуття покарання. У вітчизняній кримінології цей напрям почав розроблятися не так давно, тому цілком логічним представляється вивчення досвіду розвинених держав і запозичення засобів, що позитивно себе зарекомендували. У якості способів повернення правопорушників у суспільство в європейській кримінології домінують: 1) виховний вплив (обертання), 2) реінтеграційний підхід і 3) ресоціалізація.

Виховний вплив, спрямований на викорінення соціально неприйнятної поведінки, здійснюється шляхом державного втручання за допомогою професійної підготовки, виховання в години дозвілля, індивідуальних або групових консультацій, а також різних видів фізичної, психічної і соціальної терапії, медикаментозних методів, індивідуальної психотерапії і групової терапії.

Практика використання «терапії громадою» у США стабільно дає позитивні результати та у даний час є дуже поширеним методом впливу під час відбуванні покарання. Суть даного методу полягає в покладанні відповідальності за виправлення і ресоціалізацію не тільки на персонал, але і самого засудженого. При такому підході в’язниця представляється динамічним і досить творчим інститутом суспільства, де ув’язнений є активним співробітником, що може вплинути на будь-яке рішення, яке його стосується, а персонал заохочує самостійні відповідальні дії.

Самоврядування покликане не тільки відпрацьовувати демократичні принципи у взаємовідносинах, але і підвищувати самостійність, особисту відповідальність і самоповагу ув’язнених. З цією метою всі актуальні проблеми «громади» обговорюються в присутності і за участю всіх службовців і засуджених, причому персонал повинен допомогти ув’язненим навчитися допомагати самим собі і самостійно визначати свої задачі і шляхи їхнього рішення (J. Maxwell, 1980).

Існуюча нормативна база і менталітет нашого суспільства допускають застосування аналогічних методів роботи з засудженими й в установах з виконання покарання України. На аналогічних принципах (виховання в колективі і через колектив) будувалися відносини в колонії А.С. Макаренко, що дало у свій час позитивні результати в ресоціалізації малолітніх злочинців. Сьогодні недостатність державного фінансування і скорочення власної виробничої бази в місцях позбавлення волі змушують застосовувати директивні методи в керуванні для дотримання існуючих режимних вимог. Елементи «терапії громадою» намагаються використовувати різні релігійні конфесії, що допускаються на територію установ виконання покарань, але у відриві від цілісної комплексної системи їхні зусилля виявляються малоефективними.

Наступним методом виховного впливу на правопорушників є метод модифікації поведінки. Його автор, Б.Ф. Скіннер, виходить із того, що людина вчиться на результатах своєї діяльності, що тягне за собою або винагороду, або покарання. На його думку, поведінка закріплюється шляхом застосування заохочень і покарань, які вона викликає. Таким чином, навчання – це динамічне засвоєння умовних рефлексів (реакцій). Будь-яка поведінка (виражена в дії або бездіяльності, як погана, так і добра) є результатом розуміння. Вплив повинен бути націлений на те, щоб шляхом засвоєння визначених розпоряджень звільнити поведінку від усього «поганого, старого» і навчити «новому, доброму». Допоміжним засобом служить система штрафів і заохочень (за зароблені «бали»). Акцент, звичайно, робиться на заохоченнях, що виражені у формі привілеїв і додаткових зручностей (Шнайдер Г., 1994).

У практичній діяльності органів, що виконують покарання на території України, засвоєння засудженими жінками позитивного типу поведінки має принципове значення для обґрунтування застосування таких важливих видів стимулювання, як умовно-дострокове звільнення, помилування.

Сутність медичного підходу полягає в тому, щоб за допомогою медичного, спеціального психіатричного впливу корегувати поведінку правопорушника так довго, як це потрібно для його нормальної ресоціалізації. Засуджені жінки, що страждають на алкоголізм або наркоманію, за рішенням суду проходять обов’язковий курс лікування в місцях позбавлення волі, однак найчастіше існує необхідність продовження цього курсу і після звільнення.

Сучасні пенітенціарні системи, відмовившись від законодавчого закріплення цілі перевиховання злочинців, у даний час дещо скорочують об’єм використання наведеної вище моделі виховного впливу. Причина цього полягає не тільки в невисокій ефективності даної моделі, але й у розумінні того, що покарання не повинно привести до того, щоб злочинець перетворювався в об’єкт маніпуляцій.

Тому наступний спосіб реакції на злочинність – реінтеграційний підхід - спирається на класичну теорію злочинності (Ч. Беккаріа, Дж. Говард). Однак він відійшов від традиційного відношення до покарання, як до відплати і виходить із того, що лише той може засвоїти норми легітимної поведінки, чиї права неухильно гарантуються і захищаються. Тому передбачається, що для більшості деліктів покарання повинно являти собою альтернативу позбавленню волі (однак це не повинно бути «лікування» в умовах свободи).

З метою запобігання негативним наслідкам позбавлення волі реінтеграційний підхід передбачає також максимально можливу гуманізацію умов відбування покарання, створення в пенітенціарних установах гуманного виправного середовища. Останнє має забезпечуватись створенням комфортних побутових умов; гарантій особистої безпеки засудженого; створення невеликих в’язниць (до 300 осіб); розселення засуджених в окремих блоках в межах однієї установи; забезпечення їх якісним харчуванням, кваліфікованою медичною допомогою; чітка організація режиму; доброзичливе і зацікавлене відношення співробітників до засудженого; позитивний соціально-психологічний клімат в установах.

Прогресивна система відбування покарання в діяльності пенітенціарних систем Західної Європи дозволяє засудженим мати нерегламентовану кількість короткострокових побачень (від 1 до 8 годин) із близькими родичами. На етапі підготовки до звільнення, з метою прискорення адаптації засуджених до життя в суспільстві, їм дозволяються короткострокові відпустки з виїздом до місця проживання, а також звільнення на вихідні дні для вирішення питання працевлаштування, відвідування занять у навчальних закладах і т.п. (О.В. Беца, 1996).

В моделі соціальної реабілітації базовим є положення про те, що злочинця надзвичайно важко ресоціалізувати, відірвавши від зовнішнього середовища. У результаті тривалої ізоляції жінка позбавляється можливості бути об’єктом позитивного впливу з боку суспільства, родичів, близьких людей, соціальних служб, добродійних і релігійних організацій. Тому особлива увага тут спрямована на виправлення і поліпшення людських взаємовідносин, роблячи їх різнобічними і тривалими. Керуючись вимогами Європейських стандартів утримання ув’язнених, для всіх засуджених проводяться заходи, спрямовані на надання їм допомоги в поверненні до суспільства, сімейного життя і роботі після їхнього звільнення.

Налагодження правопорушницею відношень із своєю сім’єю, школою (якщо мова йде про підлітка), сусідами, трудовим колективом і з тими, з ким вона проводить своє дозвілля, значною мірою залучає тим самим до участі в процесі некарального впливу й суспільство.

Як справедливо зазначав А.П. Закалюк, суспільний вплив у безпосередньому соціальному оточенні особистості є складним, різноманітним процесом, свого роду мистецтвом виховання колективною думкою, авторитетом, специфічними для громадськості засобами. Вміле користування ними вимагає максимуму уваги до добору тих осіб, що із доручення колективу практично організують процес здійснення суспільного впливу. Великий соціальний досвід, внутрішня культура, володіння необхідним запасом правових знань, особистий моральний авторитет у колективі, такт, витримка, безумовна об’єктивність – навіть цей поширений перелік необхідних у таких випадках якостей є далеко не вичерпним. На жаль, недостатня увага цьому на практиці нерідко зводить нанівець ефективність суспільного впливу, робить його формальним. У результаті здійснювані витрати не приводять до бажаних результатів, а іноді викликають і небажані наслідки: образу, фактично відрив або навіть вихід із колективу (Закалюк А.П., 1975).

З метою підвищення спроможності до орієнтації в складних життєвих ситуаціях, що можуть виникнути в правопорушниць, звільнених із установ виконання покарання, з ними проводяться індивідуальні і групові поведінкові тренінги. Однак у ряді випадків процес ресоціалізації значно ускладнюється, а іноді і взагалі не дає позитивних результатів. Зрозуміло, зустрічаються і особи, стійко орієнтовані на вчинення злочинів, що не збираються припиняти злочинний промисел після звільнення. Найчастіше ж це пов’язано з відсутністю житла, професії, соціально корисних навиків, позитивного морального впливу.

Для надання освітньої, соціальної, медичної, фінансової допомоги засудженим в низці зарубіжних країнах існує мережа перехідних установ і соціальних інститутів, до яких відносяться спеціалізовані центри підготовки до звільнення, відновлюючи установи, центри соціальної адаптації, соціальні будинки-інтернати, притулки для осіб, які не мають соціальних зв’язків, родичів або місця проживання. З метою недопущення соціального виключення колишніх засуджених із життя суспільства створені відповідні соціальні служби, що здійснюють соціальний супровід і захист звільнених із місць позбавлення волі, їхню психологічну підтримку і допомогу у вирішенні проблем, із якими вони неминуче зустрічаються, розвивають навички подолання труднощів і самодопомоги.

Жіночий рух, який надає допомогу всім жінкам, які виявилися у скрутній ситуації, також може позитивно впливати на ресоціалізацію жінок-злочинниць. З цією метою працюють цілодобові «гарячі» телефонні лінії, які надають кризове психологічне і юридичне консультування. Ще одним видом діяльності жіночих центрів є проведення індивідуального консультування жінок з питань працевлаштування, щодо упорядкування необхідних для цього документів, надання списку вакансій, навчання навичкам роботи з офісною технікою, організація наставництва. Центри також проводять тренінги з працевлаштування, як почати власний малий бізнес (у малих містах і селах) і загальних життєвих навичок. На них жінки навчаються навичкам спілкування, вирішенню конфліктів, підняттю самооцінки.

Підсумовуючи викладене, акцентуймо увагу, що запобігання злочинам, які вчиняються жінками, не є відособленим, автономно функціонуючим утворенням, а включене до системи протидії злочинності в цілому. В останній поєднується цілий комплекс заходів і суб’єктів, як загально-превентивного антикримінального характеру, так і специфікованих до потреб запобіжної діяльності щодо жіночої злочинності.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть особливості кількісних показників жіночої злочинності.

2. Назвіть особливості якісних показників жіночої злочинності.

3. Розкрийте специфіку структури жіночої злочинності.

4. Що характерно для особи жінки-злочинниці?

5. Які фактори впливають на жіночу злочинність?

6. Назвіть напрями протидії жіночої злочинності.

7. У чому полягає загальносоціальне запобігання жіночої злочинності?

8. Розкрийте зміст спеціально-кримінологічних заходів запобігання жіночій злочинності.

9. Розкрийте особливості діяльності підрозділів органів внутрішніх справ України щодо запобігання і профілактики жіночої злочинності.

10. Назвіть напрямки діяльності інших суб’єктів протидії жіночої злочинності.

Література:

1. Ривман Д.В. Виктимологические факторы и профилактика преступлений. - Л., 1975.

2. Закалюк А.П. Общественное воздействие и предупреждение правонарушений. – К., 1975.

3. Антонян Ю.М. Роль конкретной жизненной ситуации в совершении преступления. - М., 1978.

4. Меграбян А.А. Личность и сознание. - М., 1978.

5. Jones Maxwell: Desirable Features of a Therapeutic Community in a Prison. Hans Toch (Hrsg.): Therapeutic Communities in Corrections. - N.Y., 1980.

6. Миньковский Г.М., Тузов А.П. Профилактика правонарушений среди несовершеннолетних. – К., 1987.

7. Шнайдер Г. Криминология. – М., 1994.

8. Грэхэм Д., Беннетт Г. Стратегии предупреждения преступности в Европе и Северной Америке. – Хельсинки, 1995.

9. Победа Н.О., Підшивалкіна В.І., Яценко А.Н. Молодіжна злочинність із жіночим обличчям. – К., 1997.

10. Мартиненко О.А. Детерминация и предупреждение преступности среди персонала органов внутренних дел Украины. – Х., 2005.

Тема 11.

Поиск по сайту: