Поняття злочинності неповнолітніх

Злочинність неповнолітніх завжди викликала підвищену увагу суспільства, держави та територіальних громад, адже діти – це природний резерв соціального розвитку. Поширення серед дітей злочинних форм поведінки загрожує прогресу суспільства. Злочинність неповнолітніх складає найбільш негативну частину девіантної поведінки неповнолітніх, тобто такої поведінки, що відхиляється від встановлених соціальних норм і правил. В той же час, злочини неповнолітніх – це правопорушення неповнолітніх, що відрізняються істотною суспільною небезпечністю.

Звертаючись до розгляду злочинності неповнолітніх необхідно виходити з того, що вона є частиною злочинності в цілому, розвивається під впливом тих же факторів, має з нею інші спільні риси. Проте злочини неповнолітніх мають певні особливості, що дозволяє виділити їх в окремий вид злочинності, конкретизувати об’єкт профілактичного впливу, однорідність якого забезпечує цілеспрямований підхід до запобігання злочинам неповнолітніх. Злочинність неповнолітніх розглядається відособлено у зв’язку з її високим суспільним значенням, особливостями кримінально-правової та кримінологічної характеристики, що безпосередньо випливає з юридичних, психологічних, педагогічних і суто кримінологічних якостей особи неповнолітнього злочинця. Ці обставини визначають зміст поняття «злочинність неповнолітніх».

В основі поняття «злочинність неповнолітніх» знаходяться особливості її загально-юридичної та кримінально-правової характеристики, що пов’язані з віком кримінальної відповідальності та покаранням неповнолітніх. Стаття 6 Сімейного кодексу України встановлює, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. У кримінології узагальнено визнають неповнолітньою кожну особу, якій з моменту народження не виповнилось 18 років, при необхідності уточнюючи її статус відповідно до законодавства або неюридичних чинників. Така позиція переважає і в нормативних актах, що регулюють запобігання правопорушенням та злочинам неповнолітніх.

Проте, необхідно зауважити, що у новітніх документах, які визначають напрями реформування законодавства щодо запобігання злочинам неповнолітніх, зокрема, у Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні (затверджена Указом Президента України від 24.04.2011 року), на рівні з поняттям «злочинність неповнолітніх» використовується поняття «дитяча злочинність».

Визначальною щодо сутності злочинності неповнолітніх є стаття 22 Кримінального кодексу України, яка встановлює мінімальний вік кримінальної відповідальності з 14 років. Психологи, педагоги та юристи вважають, що саме з цього віку особа повністю здатна свідомо керувати своєю поведінкою, оцінювати її суспільну небезпечність в мірі достатній, щоб нести кримінальну відповідальність.

Кримінальний кодекс встановлює вихідні параметри структури злочинності неповнолітніх, визначаючи дві групи злочинів неповнолітніх. З 14 до 16 років неповнолітні можуть нести кримінальну відповідальність за окремі тяжкі та особливо тяжкі злочини відповідно до частини 2 статті 22 КК України. З 16 до 18 років встановлюється можливість притягнення до кримінальної відповідальності неповнолітніх за більшість злочинів, що передбачені Особливою частиною КК, за винятком злочинів, що можуть бути вчинені повнолітніми спеціальними суб’єктами, наприклад, державними службовцями або іншими службовими особами, підприємцями, військовослужбовцями, тощо, що не виключає, але суттєво зменшує можливість потрапляння цих злочинів до структури злочинності неповнолітніх.

Кримінально-правові особливості злочинів, вчинюваних неповнолітніми, визначаються також Розділом XV Загальної частини КК України «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх», який встановлює засади кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, обмежує призначення окремих видів покарання, створює нормативні підстави застосовування примусових заходів виховного характеру. Це суттєво впливає на кримінологічну характеристику злочинності неповнолітніх, зокрема, на стан та показники злочинності.

Необхідно відрізняти поняття злочинності неповнолітніх від суспільно небезпечних вчинків дітей у віці до 14 років, а також від інших близьких понять, що мають в основі не юридичне, а переважно соціологічне, психологічне, педагогічне та медичне підґрунтя: дитяча, підліткова, юнацька, молодіжна злочинність. Останні вказують на групи злочинів, що вчинюються дітьми у різні періоди соціалізації або вчинені безпосередньо після досягнення повноліття, не пов’язуючи ці періоди з юридичними статусами дитини, передбаченими Сімейним кодексом. Законодавство взагалі не визначає понять підліток, юнак, тощо. В такому контексті у кримінології розглядаються окремі періоди соціалізації особи неповнолітнього злочинця під кутом зору профілактичного інтересу з урахуванням стану особистості у цей період життя, особливостей мотивації антисоціальної поведінки та деяких інших важливих кримінологічних характеристик, включаючи єдиний комплекс детермінуючих, як правопорушення, так і злочини, факторів. Ці поняття близькі за змістом до поняття злочинності неповнолітніх, але повинні використовуватись лише в певному завчасно обумовленому сенсі і контексті. Вони розмежовуються з урахування того, що підліток – це дитина у віці з 12 до 16 років. Поняття «юнак» може застосуватися до осіб, вік яких від 16 років і дещо перевищує 18 років, а поняття «дитина» має узагальнююче значення для визначення злочинної поведінки осіб у віці неповноліття.

Кримінальний кодекс за критерієм віку не передбачає інших суб’єктів злочину, окрім неповнолітніх та повнолітніх. Натомість в кримінології з метою підвищення результатів запобіжної діяльності злочини неповнолітніх розглядаються більш диференційовано, враховується неоднорідність особистісних якостей неповнолітніх. Молодіжна злочинність розглядається у кримінології, як сукупність злочинів, що вчинена особами у віці від 18 до 29 років.

Відповідно до законодавства суди, правоохоронні органи, служби у справах дітей та спеціалізовані установи для дітей мають право з 11-річного віку застосовувати до осіб, які вчинили діяння, що мають ознаки злочину, до досягнення віку кримінальної відповідальності, заходи примусового адміністративного, профілактичного, кримінально-виховного характеру, соціального та медико-соціального реабілітаційного впливу. Вчинені ними суспільно небезпечні діяння не кваліфікуються, як злочини, а інколи навіть, як правопорушення. Маючи зі злочинністю неповнолітніх спільну детермінацію та інші кримінологічно важливі характеристики, вони не входять до статистичних показників останньої і не охоплюється поняттям злочинності неповнолітніх, як і випадки вчинення таких діянь у більш ранньому віці. Тим не менш, під час достатньо ґрунтовного аналізу стану та криміногенних факторів злочинності неповнолітніх ці обставини враховуються.

Такій підхід дає можливість виокремити «фактичну злочинність» дітей, як всю сукупність суспільно небезпечних діянь, передбачених КК України, вчинених особами, що не досягли на момент вчинення діяння віку повноліття – повних 18 років (А.П. Закалюк, 2007). Проте в кримінології використовують переважно «офіційне» поняття злочинності неповнолітніх, тобто визначене Кримінальним кодексом України та вимогами державної статистики. У відповідності до цього, злочинність неповнолітніх – це сукупність злочинів, вчинених особами у віці з 14 до досягнення 18 років та офіційно зареєстрованих органами статистичного обліку за певний період часу на певній території. З урахуванням змісту викладеного поняття необхідно розглядати та оцінювати сучасний стан злочинності неповнолітніх.

Поиск по сайту: