Кримінологічна характеристика особи неповнолітнього злочинця

Відображення кримінологічно значущих рис неповнолітнього злочинця є однією з найбільш важливих складових кримінологічної характеристики злочинності неповнолітніх. Знання особистісних властивостей неповнолітніх дозволяє скласти уявлення про те, які якості особи генерували вчинення злочину, що важливо для формування методик запобігання злочинам відносно кожного типу неповнолітніх злочинців, проведення індивідуальної профілактики злочинів. Неповнолітні злочинці, як фізичні особи (люди), що вчинили злочин у віці неповноліття, в межах кримінологічної характеристики розглядаються узагальнено на рівні типових властивостей. Основу кримінологічної характеристики неповнолітнього злочинця складають кримінально-правові та соціально-демографічні ознаки осіб, що вчинили злочини до досягнення повноліття. Але провідне значення в кримінологічній характеристиці неповнолітніх злочинців має розуміння сукупності притаманних цим особам соціально-психологічних якостей, які оцінюються, як криміногенні, тобто визнаються продукуючими чинниками скоєних злочинів.

Під особою неповнолітнього злочинця в кримінології прийнято розуміти сукупність морально-психологічних та соціально-демографічних криміногенних якостей і характеристик неповнолітньої особи, яка вчинила злочин, якими вона в певній мірі відрізняється від своїх правослухняних однолітків, дорослих злочинців та інших громадян. Криміногенний характер можуть мати біологічно обумовлені якості особистості неповнолітнього, особливості функціонування психіки, набутий життєвий досвід у вигляді знань, вмінь, соціальних статусів, стереотипів поведінки, і нарешті система ціннісних орієнтирів, переконань, установок на кримінальні форми поведінки. Сукупність цих якостей визначає спрямованість особи неповнолітнього, в результаті реалізації якої особа до досягнення повноліття вчиняє злочин.

Слід звернути увагу, що особа неповнолітнього злочинця асоціюється лише з характеристиками осіб, які вчинили злочини, відмінних від ознак злочинної особистості, що займається злочинною діяльності і має загальну криміногенну спрямованість особистості. Про це свідчить низький рівень рецидиву, примітивність й імпульсивність умисних злочинів неповнолітніх, відсутність інших ознак злочинної діяльності та стійкої криміногенності особистості. Кримінологічними дослідженнями також не підтверджена більш-менш помітна належність неповнолітніх до злочинної субкультури.

Вчинення злочину неповнолітнім – це відправна позиція у з’ясуванні криміногенних рис особистості неповнолітніх, що відрізняють їх від неповнолітніх з правомірною поведінкою. Тому важливе значення в кримінологічній характеристиці неповнолітнього злочинця мають кримінально-правові ознакивчиненого ним злочину і неповнолітнього, як суб’єкту злочину. Основні ознаки злочинів неповнолітніх, що безпосередньо випливають з положень Кримінального кодексу, постійно супроводжують кримінологічну характеристику неповнолітнього злочинця, розглядаються у цьому та попередніх розділах теми і додатково не виокремлюються.

Безумовно, кримінологічна характеристика неповнолітнього злочинця виходить з того, що неповнолітній злочинець – це фізична осудна особа, визнана судом винною у вчиненні злочину у віці від 14 до досягнення 18 років. Неповнолітня особа визнається суб’єктом злочину, на якого розповсюджуються норми щодо особливостей кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, інші спеціальні положення Кримінального кодексу. Відповідно до кримінально-правових ознак неповнолітні злочинці розподіляються на групи в залежності від виду злочину, за ступенем тяжкості, за мотивами вчиненого злочину, за призначеними видами покарання, що має важливе значення для загальної кримінологічної характеристики особи неповнолітнього злочинця.

Соціально-демографічна характеристика неповнолітніх злочинців містить інформацію про стать, розподіл за віком, зайнятість, рівень освіти, сімейне оточення, тощо. Вона дає можливість сформувати уявлення про важливі ознаки особистості неповнолітніх злочинців, зокрема, статево обумовлені властивості, набуті соціальні зв’язки, суспільні статуси і ролі, залежні від них навички, звички і стереотипи поведінки, що впливає на вимір злочинної спрямованості і ступень злочинної активності неповнолітніх.

Серед неповнолітніх злочинців переважають чоловіки, що значно перевищує питому вагу неповнолітніх цієї статі у структурі населення. В 2010 році кількість неповнолітніх жіночої статі зросла, що відповідає тенденції останніх років. Проте зростання йде темпами нижчими від приросту злочинів повнолітніх жінок. Питома вага неповнолітніх дівчат серед неповнолітніх злочинців складає 9 %, що нижче від відповідного показника повнолітніх жінок, який складає майже 14 %. Серед неповнолітніх дівчат переважають особи у віці 16-17 років (67 %). Зростання відбулося переважно за рахунок дівчат, що вчинили майнові злочини, передусім крадіжки. Досить помітною залишається участь дівчат у вчинені групових насильницьких злочинів.

Пояснення статевого розподілу злочинів неповнолітніх кримінологи шукають у особливостях гендерної та вікової психіки і психології протиправної поведінки, а також у розповсюдженні в суспільстві викривленого уявлення про стереотипи, еталони чоловічих та жіночих особистих якостей і форм поведінки, суспільних функцій, що не критично сприймається та відтворюється у злочинах неповнолітніми.

Виходячи з вимог Кримінального кодексу, показників статистики, вікових особливостей неповнолітніх злочинців та завдань профілактики злочинів, кримінологи поділяють неповнолітніх на дві вікові групи: 14-15 років (підлітки – молодша група неповнолітніх) і 16-17 років (старша група неповнолітніх або юнаки). Впродовж тривалого часу відмічається незначне збільшення серед неповнолітніх питомої ваги підлітків. Періодично збільшується також кількість осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності. Це дає підстави кримінологам стверджувати, що має місце тенденція зменшення віку неповнолітніх злочинців і злочинності в цілому. Проте, питома вага старшої вікової групи зараз складає близько 75 % неповнолітніх злочинців, що не можливо пояснити лише обмеженим переліком складі злочинів в частині 2 статті 22 Кримінального кодексу, тим більше не дає підстав сконцентрувати профілактичні зусилля виключно чи переважно на цій групі неповнолітніх.

Особа неповнолітнього злочинця несе на собі відбиток досвіду неправомірної поведінки допідліткового періоду. Суттєво впливають на поведінку неповнолітніх повнолітні злочинці, з якими неповнолітні мають дуже багато схожих характеристик. Тому всі групи дітей і молоді потребують підвищеної профілактичної уваги.

Необхідність такого підходу знаходить підтвердження в порівняльній кримінологічній характеристиці злочинів двох основних вікових груп неповнолітніх злочинців. Відомо, що види та тяжкість вчинених злочинів вказують на ступінь кримінальної активності, глибину деформації особистості неповнолітніх. Молодша вікова група в цьому відношенні за окремими показникам випереджає старших неповнолітніх. Підлітки вчинили 32% тяжких злочинів. Серед неповнолітніх злочинців, що мали на момент вчинення злочину не зняту або не погашену судимість, кожний шостий – підліток. Неповнолітні злочинці молодшої групи вчинили четверту частину злочинів проти життя та здоров’я, в тому числі умисних вбивств, половину всіх крадіжок, третю частину грабежів та розбоїв, що вище від їх питомої ваги серед неповнолітніх злочинців.

Особистісні якості неповнолітнього злочинця формуються в спілкуванні, навчанні та інших видах діяльності. Не занурюючись у змістовні елементи цих процесів слід зважати на певний зв’язок, залежність криміногенних проявів неповнолітніх від освітнього рівня, загальної культури поведінки та виконання своїх соціальних функцій. Неповнолітні злочинці мають більш низький ніж у однолітків рівень освіти та працевлаштування. За показниками 2009 року серед неповнолітніх злочинців значну частину склали особи, що мають початкову загальну освіту або взагалі не мають освіти – 40 % , повну загальну середньо та базову загальну середню освіту мали 52 %, професійно технічну – 6 %, незначна частка неповнолітніх злочинців навчались у вищих навчальних закладах – 0,8 %. Працювали на момент вчинення злочину лише 0,8 %. Загальна частка неповнолітніх, які не навчались або не працювали на час вчинення злочину незначна – близько одного відсотку. У порівнянні з аналогічними показниками 2004 року освітній рівень неповнолітніх злочинців помітно знизився. Повну загальну середню та базову загальну середню освіту тоді мали 72 % неповнолітніх, а початкову загальну освіту – 24 %. Значна частина неповнолітніх злочинців, відстають від своїх однолітків не тільки за кількістю повних років навчання, але й за якістю навчання, обсягом отриманих знань, рівнем успішності засвоєння знань та вмінь.

В кримінологічній характеристиці особи неповнолітнього злочинця в залежності від практичних потреб профілактичного впливу може робитися акцент на інші соціально-демографічні ознаки неповнолітнього злочинця, наприклад, міграційні ознаки, громадянство, національно-культурну приналежність тощо.

Розгляд соціально-психологічних рис особистості неповнолітніх злочинців, якими вони відрізняються від дорослих і однолітків, має суттєве значення, адже індивідуальний психологічний комплекс особистості є безпосередньою причиною вчинення неповнолітнім певного злочину при наявності криміногенної життєвої ситуації. Психологічний портрет неповнолітнього злочинця складається з двох груп психологічних особливостей: притаманних всім неповнолітнім і притаманних переважно особистості неповнолітнього з проявами злочинної активності.

Провідна роль у походженні злочину неповнолітнього належить суспільному середовищу. Особливості віку лише підсилюють значення впливу середовища, проте неодмінно повинні враховуватись в кримінологічній характеристиці і профілактичній роботі з неповнолітніми.

Вікові особливості впливають на всі підструктури особистості: на біологічний стан і обумовлений ним стан психіки, на життєвий досвід неповнолітнього, на формування системи особистих цінностей і криміногенної спрямованості особистості. Підлітковий період з біологічної точки зору розглядається як період дозрівання (пубертатний період). Для нього властиві не тільки соматико-фізіологічні і нейроендокринні зміни, але й особливі психічні зрушення, які можуть передувати фізичному дозріванню і зберігатися певний час після його завершення, в нормі з 11-12 до 17-18 років. Психологи відмічають початок цього періоду зрушеннями настрою і емоційно-вольової сфери, змінами світу психічних переживань, проявами підвищеної чутливості до критичних зауважень і в цілому до оцінки його особистості оточенням. Неповнолітній в цей період стає дратівливим і безпорадним, спостерігається загальне зниження працездатності з відчуттям фізичного нездужання. Істотні зміни відбуваються у сфері інтересів, дитина вважає себе дорослою, що викликає протидію з боку повнолітніх і призводить до втрати авторитету батьків і сім’ї пошуком того, хто може його зрозуміти і сприйняти як «свого», пошуком відносної самостійності і визнання однолітками, оточенням. Це утворює умови негативного впливу середовища на формування особистості неповнолітнього. Відсутність належної соціалізації, тобто засвоєння дитиною традицій, стереотипів спілкування, ролей, моральних цінностей і правил, правових норм поведінки, які дозволяють стати повноцінним правослухняним членом суспільства, може призвести до дезадаптації неповнолітнього і в кінцевому результаті – до криміногенної спрямованості особистості. Вплив середовища, десоціалізуючі фактори набувають спрямованого значення щодо ознак особистості завдяки діяльності і переживанням дитини.

В міру соціальної зрілості особистість неповнолітнього стає відносно незалежною від зовнішніх впливів. Суб’єктивні, особистісні чинники перетворюються на провідні в сприйнятті середовища, суспільної дійсності та в подальшому вибірково впливають (як своєрідний інформаційний фільтр) на розвиток криміногенних властивостей самої особистості, та визначають на тлі конкретної життєвої ситуації вибір злочинної форми поведінки.

На підставі психологічної характеристики можливо виокремити типові вікові особливості особи, що мають кримінологічне значення, характерні в цілому для неповнолітніх, включаючи неповнолітніх злочинців. До них відносять: незавершеність формування власних моральних та інших соціальних установок; недостатність життєвого досвіду, інтерес до освоєння нових в тому числі і несхвальних оточенням форм поведінки; некритичне ставлення до себе, оточення і суспільної дійсності; нестабільність психічних процесів і емоційних станів; навіюваність (сугестивність), підвищений рівень конформізму, залежності поведінки від оцінки найближчого оточення; прагнення до самостійності, прояви демонстрування незалежності і елементів опору виховному впливу, орієнтація на самоствердження в неформальній групі, інші. Вони перешкоджають подальшій нормальній соціалізації неповнолітнього і при наявності несприятливих умов впливу соціального середовища (сім’ї, референтної групи, інших соціальних факторів) можуть сприяти формуванню криміногенній спрямованості особистості. Остання розуміється як сукупність негативних якостей особистості, що з високою ймовірністю може призвести до вчинення злочину, свідчить про високий ступінь здатності особи вчинити злочин.

До цього необхідно додати, що соціально-психіатричні дослідження засвідчують збільшення дітей групи ризику в аспекті їх соціальної дезадаптації, тобто відхилення від загальноприйнятих стереотипів і норм поведінки, у зв’язку з вадами розвитку – розумовою відсталістю, різноманітними психічними розладами (затримкою емоційного розвитку, патологіями характеру, наслідками органічного ураження головного мозку, психозами), що успадковані або придбані у несприятливих умовах життя і виховання. За даними наукових досліджень та статистики за 2010 рік, серед неповнолітніх злочинців, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, кількість осіб з психічною патологією, включаючи порушення вікових норм психічного розвитку, складає більше 50%.

Кримінологи і соціальні психологи неодноразово констатували, що у більшості неповнолітніх злочинців спостерігаються риси деформації особистості за дезадаптивним, асоціальним типом. Найчастіше вказують на такі притаманні неповнолітнім злочинцям соціально-психологічні ознаки особистості:

1. Викликана сімейною і педагогічною занедбаністю відсутність відповідних віку знань та умінь, інтересу до навчання, пізнавальної та іншої цілеспрямованої діяльності. Знижені інтелектуальні можливості. При цьому може мати місце соціальна компетентність і комунікативність.

2. Обмеженість емоційної сфери, байдужість до відчуттів інших людей, відсутність схильності до співпереживання, нездатність встановлювати і підтримувати емоційно позитивні, стабільні відносини.

3. Дефекти вольових якостей, прагнення до отримання простих задоволень без певного вольового зусилля і праці, особливо у зв’язку з вживанням алкоголю і наркотиків, високий відсоток враженості різновидами адиктивності (залежності) від психоактивних речовин;

4. Нестійкий настрій зі схильністю до дратівливості, гнівливих реакцій, станів внутрішньої конфліктності і напруги в поєднанні з неадекватним, афективно-агресивним реагуванням на конфліктні ситуації, схильність до жорстокості.

5. Соціальне і психологічне відчуження особистості, не сприйняття або зневажливе ставлення до загальновизнаних моральних цінностей, правових норм та інших правил поведінки, деформація правосвідомості, полегшене засвоєння елементів кримінальної субкультури, навичок асоціальної поведінки, викривлені уявлення про систему цінностей суспільства, ідеали, стереотипи поведінки, соціально-корисні види діяльності.

6. Нездатність реалістичної або критичної оцінки своєї поведінки, егоцентризм з відчуттям правомірності своєї асоціальної поведінки, прагнення до його виправдання або звинувачення оточуючих у наслідках своїх вчинків, відсутність відчуття провини за негативні наслідки своїх дій, формування в особи переважної орієнтації лише на внутрішні критерії в оцінці своєї поведінки.

7. Підвищена чутливість до впливу дорослих правопорушників або референтної групи.

Соціально дезадаптовані неповнолітні, особливо ті що вже вчинили правопорушення або мають прояви адиктивної поведінки, пов’язані з залежністю від алкоголю або наркотиків, мають незначні відмінності за соціально-демографічними, соціально-психологічними рисами від неповнолітніх, які вчинили злочини. Це спільна за ознаками особистості група неповнолітніх. Єдина відмінність особи злочинця від не злочинця, з кримінологічної точки зору, – факт вчинення злочину, наявність досвіду злочинної поведінки, що супроводжується поглибленням і фіксацією в структурі особистості неповнолітнього криміногенних якостей.

Природно, що ознаки асоціальної деформації, криміногенні якості особистості у неповнолітніх злочинців розвинуті не однаково і мають певну диференціацію. Це дає підстави кримінологам стверджувати про наявність чотирьох основних типів неповнолітніх злочинців.

1. «Випадковий» неповнолітній злочинець. Це неповнолітня особа, яка в цілому має позитивну спрямованість особистості, але вчиняє злочин через легковажність, недосвідченість, непідготовленість до некримінального вирішення складної, криміногенної або не криміногенної, життєвої ситуації, а також через випадковий збіг життєвих обставин.

2. «Ситуативний» неповнолітній злочинець. Такі особи характеризуються нестійкою соціальною спрямованістю. Неповнолітній вчиняє злочин під впливом криміногенної ситуації, що провокує прояв негативних особистісних якостей, виводить особу з відносної рівноваги чинників поведінки в бік злочинної активності, продукує прояв злочинних мотивів поведінки.

3. «Нестійкий» неповнолітній злочинець. Особа з негативною соціальною або асоціальною спрямованістю, яка не досягла рівня усталеності, остаточної сформованості антигромадської установки особистості, але вчиняє злочин внаслідок домінуючої негативної спрямованості особистості. Неповнолітній має досвід дозлочинної протиправної і асоціальної поведінки: вчиняв правопорушення, мали місце прояви небезпечних форм адиктивної поведінки, знаходився на обліку в органах і службах у справах дітей.

4. «Злісний» неповнолітній злочинець. Це неповнолітня особа з криміногенною, стійкою антисоціальною спрямованістю, що вже має ознаки або знаходиться на шляху до формування злочинної особистості. Якщо для перших трьох типів у якості фактора, що активує прояв злочинної поведінки, можна назвати вплив на них кримінально спрямованих осіб, то злісний тип сам є таким фактором, сам створює криміногенну ситуацію, продукує мотиви і умови злочину. До цього типу відносяться неповнолітні злочинці, що раніше вчиняли умисні злочини, в тому числі тяжкі та особливо тяжкі, раніше відбували покарання або знаходились у спеціальних виховних закладах для неповнолітніх правопорушників, вражені алкоголізмом та наркоманією.

Підвищена увага до розгляду кримінологічної характеристики особи неповнолітнього злочинця має суттєве значення для з’ясування детермінант злочинної поведінки неповнолітніх.

Поиск по сайту: