Детермінація злочинності в місцях позбавлення волі

Специфіка відбування покарання у місцях позбавлення волі обумовлює формування факторів злочинності даного виду, а її детермінанти можуть знаходитись у двох площинах: зовнішній (за межами УВП) та внутрішній (всередині УВП). Втім, у більшості випадків одні й ті самі обставини можуть одночасно перебувати і в зовнішньому, і у внутрішньому контурах детермінаційного комплексу злочинності.

З огляду на це доцільним є розгляд детермінант злочинності у місцях позбавлення волі за такими видами: об’єктивні та суб’єктивні детермінанти, а також фактори, що їх визначають.

До об’єктивних детермінантзлочинності у місцях позбавлення волі можна віднести:

Соціально-економічні фактори, які характерні для будь-якого виду злочинності, що існує в нашому суспільстві. Ці причини обумовлені загальною нестабільністю у соціальній та економічній сферах в Україні, реформуванням різних державних систем, у тому числі пенітенціарної.

Матеріально-побутові фактори, які обумовлені перевантаженням УПВ кількістю засуджених, які в них відбувають покарання, незадовільним фінансуванням системи пенітенціарних установ, матеріальна неспроможність адміністрації задовольнити побутові потреби ув’язнених, що провокує протиріччя у побуті засуджених та ін.

Соціально-правові фактори– їх сутність та зміст полягає у існуванні прогалин у національному законодавстві загалом, та недосконалості існуючого правового механізму із захисту прав і свобод засуджених, зокрема. Одними з найпоширених є порушення законності при умовно-достроковому звільненні від покарання і переведенні в інші види установ.

Суб’єктивні детермінанти злочинності у місцях позбавлення волі включають:

Соціально-психологічні фактори,які пов’язані із особливостями психіки, вихованням засудженої особи та мотивацією поведінки під час перебування в УВП. Чим триваліший строк ув’язнення, тим значніші психологічні переживання засудженого від втрати волі. Соціальний аспект даної детермінації злочинної поведінки засудженого обумовлений розірванням соціально-корисних, родинних зв’язків для зазначеної особи (особливо це стосується засуджених, які мають сім’ю та (або) дітей, а також тих, хто вперше відбуває покарання у вигляді позбавлення волі).

Вплив кримінальної субкультуриз її специфічним набором ціннісних орієнтацій, норм і правил поведінки, системою стійких неформальних зв’язків засуджених до позбавлення волі осіб, є однією з перешкод для нормальної діяльності УВП.

Деформація ціннісних орієнтацій у засудженого під час відбування ним покарання у місцях позбавлення волі. Самі умови життя в колонії часто стають передумовою насильницьких та інших злочинних проявів серед засуджених. Примусове переміщення із звичного середовища, постійне знаходження як на очах у адміністрації УВП, так і на очах у інших засуджених, постійна психологічна напруженість серед засуджених – ось декілька типових підбурюючих мотивів формування настанови на вчинення засудженими злочинів у місцях позбавлення волі.

Розрізняють такі фази адаптації засуджених до позбавлення волі:

1. Період призвичаювання до нових умов життя (в цей період особливо гостро відчувається обмеження потреб, змінення стереотипу життєдіяльності і поведінки).

2. Період появи й розвитку інтересів у нових умовах життя.

3. Період поєднання зовнішнього впливу з самовихованням (для якого характерним є з’явлення конкретних цілей і розроблення шляхів їх досягнення).

4. Період, що передує звільненню (очікування звільнення часто переживається досить важко. У цей період стає можливим розвиток психологічних станів пригніченості, невпевненості, нестриманості та ін.).

Міжгрупові конфліктивнутрішній уклад серед засуджених являє собою повернення до первісної общини із суворо окресленими групами в ній (Лукашевич С.Ю., 2006). Цим групам заздалегідь відведено відповідне місце в структурі суспільства, а всередині групи відведено місце для кожного її члена. Самовільне порушення меж цих соціально-психологічних утворень може тягнути застосування санкцій з боку групи (своєї, або тієї, інтереси якої зачіпаються).

Окремо слід зауважити на існуючих факторах, які детермінують вчинення злочинів засудженими в УВП, серед яких особливе місце посідають:

Організаційно-управлінські фактори, які пов’язані із невідповідністю умов тримання та відбування покарання у вигляді позбавлення волі міжнародним (зокрема, європейським) стандартам. Це має прояв у переповненні місць позбавлення волі засудженими зверх ліміту; неукомплектованість та низький професіоналізм кадрів УВП, особливо тих, хто безпосередньо відповідальний за забезпечення безпеки в даних установах; неефективність оперативно-розшукової та попереджувальної діяльності з боку співробітників УВП та інших правоохоронних органів (у т.ч. ОВС). Як свідчить практика функціонування УВП, там постійно існує потреба у виявленні каналів надходження до засуджених заборонених предметів.

Технічні фактори – застарілість і технічна недосконалість охоронної сигналізації, інженерно-технічного устаткування, систем цілодобового стеження за засудженими, відсутність необхідної апаратури для перевірок посилок і передач, догляду автотранспорту, спеціальних залізничних вагонів. Усе це сприяє вчиненню правопорушень та злочинів засудженими в УВП.

11.4. Протидія злочинності в місцях позбавлення волі.

Протидія злочинності в місцях позбавлення волі полягає у системі заходів і дій з боку державних органів та громадськості зі зменшення і нейтралізації впливу на засуджених до позбавлення волі кримінальних традицій, звичаїв, специфічних умов та факторів, що детермінують вчинення цими особами злочинів у місцях позбавлення волі, зменшення практичних можливостей вчинення ними злочинів.

Рівні протидії злочинності в місцях позбавлення волі:

- загальносоціальний

- спеціально-кримінологічний

- індивідуальний.

Загальносоціальні заходи протидії злочинності в місцях позбавлення волі спроможні вирішити проблеми, пов’язані із працею, здобуттям освіти, умовами проживання і дозвілля в’язнів в установах виконання покарань. Це досягається за рахунок модернізації підприємств у місцях позбавлення волі, навчання необхідним професіям, підвищення рівня освіти і загальної культури, створення сприятливих життєвих умов, осмисленості дозвілля, підвищення духовності тощо.

Станом на 1 січня 2011 р. виробництво Державної пенітенціарної служби України представлене 130 промисловими та 11 сільськогосподарськими підприємствами, тобто 76,6 % із загальної кількості установ виконання покарань мають можливість забезпечити засуджених суспільно-корисною працею. При 88 установах виконання покарань функціонують професійно-технічні навчальні заклади, в яких навчається 8,6 тис. засуджених. Загальноосвітнє навчання засуджених забезпечує 151 загальноосвітній навчальний заклад, де навчаються 14644 засуджених. Таким чином 14,7 % від загальної кількості засуджених навчаються. Для задоволення релігійних потреб засуджених функціонує 123 культові релігійні споруди.

Загальносоціальна протидія злочинності у місцях позбавлення волі складається з комплексу заходів, які спрямовані на вирішення загальнодержавних, регіональних проблем в цілому, зокрема:

- соціально-економічні заходи (подолання безробіття, реформування податкової та пенсійної систем тощо);

- правові заходи (зміни у законодавчій базі, які стосуються впровадження міжнародних стандартів під час виконання засудженими покарань; виконання правових норм, покликаних сприяти ресоціалізації засуджених);

- політично-ідеологічні заходи (формування у громадян ставлення до засуджених);

- культурно-виховні заходи (протидія проникненню елементів кримінальної субкультури у побут звичайних людей, що в певній мірі може популяризувати ці традиції та «переконувати» у їх величезній силі).

У сукупності загальносоціальні заходи націлені на зменшення суспільних протиріч, що здатне істотно понизити рівень і тяжкість насильницьких та корисливо-насильницьких злочинних проявів, у тому числі в місцях позбавлення волі, веде до певного витискування криміногенних явищ з установ виконання покарань.

Отже, загальносоціальна протидія злочинності в місцях позбавлення волі є комплексним явищем, яке складається з низки профілактичних заходів, що проводяться державними та недержавними органами (у т.ч. громадськими, релігійними) і в кінцевому підсумку, змінює уявлення про роль і місце пенітенціарної системи в боротьбі зі злочинністю взагалі.

З огляду на постійне реформування системи виконання покарань в Україні у цілому, удосконалюються та з’являються нові форми протидії злочинності у місцях позбавлення волі. В Положенні про Державну пенітенціарну службу України прямо передбачено декілька завдань із протидії злочинності:

- організовувати запобігання вчиненню злочинів і дисциплінарних проступків засудженими й особами, взятими під варту, та вживати щодо них заходів припинення злочинів і дисциплінарних проступків;

- забезпечувати виявлення і розкриття злочинів, учинених в органах і установах, що належать до сфери управління ДПтС України, проводити дізнання у справах про такі злочини;

- організовувати проведення соціально-виховної та психологічної роботи з особами, які відбувають покарання, залучати до її проведення представників релігійних і благодійних організацій, об’єднань громадян, творчих спілок, окремих осіб;

- сприяти спостережним комісіям та об’єднанням громадян у здійсненні громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань;

- організовувати у взаємодії з Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України професійно-технічне і загальноосвітнє навчання засуджених та надання освітніх послуг особам, узятим під варту;

- взаємодіяти з Антитерористичним центром при Службі безпеки України у питаннях боротьби з тероризмом та здійснювати заходи щодо запобігання та припинення злочинів терористичної спрямованості на об’єктах органів і установ, що належать до сфери управління ДПтС України.

Концепція соціального партнерства громадських організацій та органів і установ виконання покарань від 9 грудня 2003 р. передбачає організацію здійснення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань в органах і установах ДПтС України і відповідно до статті 25 Кримінально-виконавчого кодексу України покладається на спостережні комісії, що утворюються виконавчими комітетами міських рад, місцевими держадміністраціями.

З метою вдосконалення організації громадського контролю за дотриманням прав людини, свобод і законних інтересів засуджених та осіб, звільнених від відбування покарання, сприяння органам та установам виконання покарань у забезпеченні процесу виправлення і ресоціалізації засуджених та створенні належних умов для їх тримання, а також сприяння в наданні ефективної допомоги у соціальній адаптації особам, звільненим від відбування покарання, Кабінетом Міністрів України внесено зміни до Положення про спостережні комісії, які передбачають здійснення заходів профілактичного спрямування, а саме:

- надання членам спостережних комісій права відвідувати установи виконання покарань без спеціальних дозволів;

- більш докладне визначення порядку утворення спостережних комісій, що сприятиме гласності та прозорості під час їх формування;

- обов’язкова наявність у складі спостережних комісій не менш половини представників громадських організацій та громадян;

- погодження постанов і подань, які приймаються і вносяться установами виконання покарань, щодо зміни умов тримання засуджених у межах однієї виправної колонії або у зв’язку з переведенням їх до виправної колонії вищого рівня безпеки, якщо передбачається збільшення обсягу встановлених для засуджених правообмежень і більш суворі умови тримання;

- визначення випадків, коли члени спостережних комісій не мають права здійснювати громадський контроль щодо засуджених, які тримаються в установах виконання покарань;

- встановлення обов’язку для спостережних комісій щодо проведення частини своїх засідань безпосередньо в установах виконання покарань;

- встановленні обов’язку для спостережних комісій щодо інформування громадськості через засоби масової інформації про результати своєї роботи та про стан дотримання прав людини, основних свобод і законних інтересів засуджених під час виконання кримінальних покарань.

Стаття 149 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачає, що для надання допомоги адміністрації виховної колонії в організації навчально-виховного процесу і зміцненні матеріально-технічної бази колонії, здійснення громадського контролю та оцінки рівня дотримання прав людини, вирішення питань соціального захисту засуджених та ін. при виховних колоніях створюється піклувальна рада з представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій.

Співробітництво громадських організацій з органами і установами виконання покарань здійснюється насамперед у таких напрямах:

- залучення можливостей громадських інституцій, благодійних фондів до надання допомоги установам виконання покарань у створенні належних житлово-побутових умов для засуджених та ув’язнених, їх матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення;

- сприяння адміністрації установ виконання покарань у проведенні соціально-виховної роботи із засудженими, організації їх загальноосвітнього та професійно-технічного навчання, реалізації інших освітніх програм;

- допомога виправним колоніям у створенні додаткових робочих місць для залучення засуджених до суспільно корисної праці;

- сприяння засудженим та їх сім’ям у відновленні та підтриманні соціально-корисних зв’язків, допомога адміністрації установ виконання покарань у підготовці засуджених до звільнення;

- надання засудженим правової допомоги у сфері цивільного, трудового, сімейного та житлового законодавства;

- участь у здійсненні заходів соціального патронажу щодо осіб, звільнених від відбування покарання;

- створення та підтримка діяльності центрів соціальної адаптації та інших установ, що здійснюють заходи соціального патронажу звільнених осіб;

- інформаційна та правова допомога працівникам органів і установ виконання покарань, сприяння їх соціальному захисту;

- участь в організації індивідуально-профілактичної роботи із засудженими до покарань у виді громадських робіт та виправних робіт, а також осіб, звільнених від покарання з випробуванням;

- здійснення за дорученням спостережних комісій громадського контролю за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, а також проведення виховної роботи з ними за місцем роботи або за місцем проживання цих осіб;

- підготовка та внесення у встановленому порядку пропозицій щодо зміни законодавчої та нормативної бази з метою забезпечення захисту прав, законних інтересів засуджених, а також правового і соціального захисту персоналу.

Співробітництво громадських організацій з органами і установами виконання покарань здійснюється, як правило, на підставі відповідної угоди. Станом на 1 січня 2011 року 203 громадські організації на постійній основі співпрацюють з регіональними управліннями та установами ДПтС України. Представники громадських організацій можуть у встановленому порядку відвідувати установи виконання покарань, вивчати в межах своєї компетенції стан матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення засуджених та стан дотримання людини.

Для відвідання установи виконання покарань громадська організація заздалегідь (як правило, не пізніше ніж за сім днів) повідомляє територіальний орган Департаменту про дату, час та мету відвідання, робочу програму, членів громадський організації, які відвідують установу. У разі відсутності можливості відвідання установи територіальний орган Департаменту надає громадській організації обґрунтовану відповідь та пропозиції щодо інших можливостей відвідати установу.

Спеціально-кримінологічні заходи протидії злочинності в місцях позбавлення волі, включають:

1) здійснення постійного оперативного (в тому числі й за допомогою технічних засобів) контролю за криміногенними зонами в установах виконання покарань, де найчастіше й у певний період виникають типові серйозні (й у той же час специфічні для кожної установи) негативні явища, що сприяють виникненню й розвитку напружених міжособистісних (групових) конфліктів або особливого психічного стану засуджених, що погрожує вчиненням злочинів;

2) проведення комплексних профілактичних операцій в установах виконання покарань за участю всіх підрозділів, залучення сил і засобів інших установ для вирішення нагальних проблем;

3) реалізація заходів протидії професіоналізації та консолідації злочинців, особливо серед тих, хто відбуває покарання за насильницькі та корисливо-насильницькі злочини, а також серед жінок і молоді;

4) забезпечення психологічної підтримки засудженим, які прибувають у місця позбавлення волі (особливо в період пенітенціарної адаптації), орієнтування їх на свідомий вибір позитивного шляху відбування покарання, своєчасне блокування неформальних стосунків із засудженими з антигромадською спрямованістю;

5) удосконалення постпенітенціарної практики, контролю, зокрема, створення спеціальної служби пробації з нагляду за особами, які звільнилися з місць позбавлення волі, та надання їм підтримки і допомоги;

6) використання необхідних заходів з виявлення осіб, які потребують психологічного, клініко-психіатричного або іншого обстеження з метою попередження й усунення чинників, що травмують психіку.

Певне значення у протидії злочинності в місцях позбавлення волі має релігія. Багато засуджених – віруючі люди. Церква, релігія з їх основними постулатами ненасильства, милосердя, співчуття, терпіння здатні сформувати відносини, які зможуть допомогти подолати духовну кризу, вирішити міжособистісний чи груповий конфлікт, життєву проблему і взагалі поступово підточувати кримінальну субкультуру. Крім того, деякі релігійні організації провадять добровільну роботу серед засуджених, надають їм матеріальну допомогу.

Таким чином, профілактична діяльність у місцях позбавлення волі повинна спиратись на методи нейтралізації криміногенних явищ, деалкоголізації і девіктимізації, руйнування кримінальної субкультури, утримання від учинення злочинів, медико-реабілітаційну допомогу. Проте потребують правового врегулювання питання надання допомоги потерпілим від злочинів в установах виконання покарань.

Окремої уваги заслуговуєіндивідуальна профілактика вчинення злочинів у місцях позбавлення волі, яка є системою цілеспрямованого виховного впливу на свідомість, почуття, волю засудженої особи з обов’язковим застосуванням засобів педагогіки для формування у неї позитивних якостей, стереотипів і звичок законослухняної поведінки, а також усунення, нейтралізації та блокування негативних якостей, антисуспільних намірів.

При здійсненні індивідуальної профілактики вчинення злочинів у місцях позбавлення волі суб’єкти (у першу чергу це персонал установи) мають справу із двома видами інформації профілактичного спрямування, а саме:

- інформація орієнтуючого характеру;

- безпосередньо індивідуально-профілактична інформація.

Зміст першої (орієнтуючої) інформації вказує на обставини, які необхідно усунути, змінити чи нейтралізувати методами загальної профілактики опосередковано впливаючи на особу засудженого через середовище, в якому він перебуває. Саме зазначена інформація має вводитись у процедуру індивідуальної профілактики злочинів у місцях позбавлення волі, адже вона забезпечує поінформованість про індивідуальні властивості осіб, їх замасковані зв’язки, місця концентрації злочинних антисуспільних елементів та ін.

При цьому доцільним є виконання відповідними підрозділами установ виконання покарання таких оперативно-тактичних дій:

1) ввід негласних співробітників у певні групи засуджених з метою виявлення кола осіб, найбільш схильних до деструктивних форм поведінки;

2) руйнування малих груп засуджених антисуспільної спрямованості;

3) проведення оперативних комбінацій (не тільки всередині виправної колонії);

4) ізоляція осіб, схильних до вчинення злочину від негативного впливу з боку криміногенного оточення (на стадії виявлення умислу на злочин);

5) переведення окремих осіб до інших формальних груп позитивної спрямованості з метою усунення конфлікту і недопущення відкритого зіткнення конфліктуючих сторін;

6) фіксація протиправної поведінки (своєчасне, повне документування);

7) застосування передбачених кримінально-виконавчим законодавством стягнень;

8) виявлення джерел активної дії детермінант злочинності у конкретно взятій виправній колонії та, відповідно, осіб, які проявляють кримінальну активність;

9) вивчення та аналіз конкретної кримінологічної ситуації (зокрема, у виправній колонії).

При цьому індивідуально-профілактична робота ведеться суворо диференційовано, як це передбачено ст. 5 КВК України, і вимагає планування проведення оперативних комбінацій, які б забезпечували досягнення цілей переконання засуджених.

Зміст другого виду інформації – безпосередньо профілактичного спрямування, пов’язаний із використанням її у таких індивідуально-запобіжних заходах:

- проведення індивідуальних бесід представниками різних підрозділів установи (оперативних, соціально-психологічних тощо) із засудженими, які знаходяться у так званих «групах ризику»;

- індивідуальні бесіди представників громадських організацій із засудженими з вказаних груп, а також тими, хто виявляє неадекватну, пограничну поведінку під час виконання покарання;

- компрометація лідерів груп з антисуспільною спрямованістю;

- переміщення особи в інше середовище засуджених з метою виключення виявленого криміногенного впливу на неї;

- залучення до суспільно-корисної роботи (переключення уваги).

Отже, успішне досягнення профілактичної мети залежить від того, наскільки характер, обсяг та інтенсивність запобіжного впливу відповідає не тільки особливостям особи, а й особливостям найближчого оточення тих, хто є об’єктом індивідуальної профілактики.

У сучасних умовах діяльність виправних колоній не може здійснюватися без оперативних підрозділів, які, безперечно, є їх органічною, невід’ємною частиною. Саме вони забезпечують реалізацію передбачених законом завдань з виконання покарань (ст. 1 КВК) та досягнення мети покарання (ст. 50 КК України). Слід вказати, що оперативно-розшукова діяльність у виправних колоніях має розвідувально-пошуковий та профілактичний (запобіжний) характер (Коваленко В.В., 2011). Це обумовлено таємністю і замаскованістю дій злочинців у місцях позбавлення волі загалом, і членів злочинних угруповань зокрема.

Відповідно до наказу МВС України від 24.09.2010 р. № 456 «Про затвердження Положення про основи організації розкриття злочинів органами внутрішніх справ України» стосовно осіб, у т.ч. членів організованих груп і злочинних організацій, яких засуджено за вчинення тяжких, особливо тяжких та резонансних злочинів, оперативно-розшукові заходи продовжують проводитися в місцях позбавлення волі у взаємодії з органами, установами виконання покарань і слідчими ізоляторами з метою розкриття злочинів, учинених заарештованими і засудженими до їх прибуття в слідчий ізолятор чи установу виконання покарань, та в межах заведених оперативно-розшукових справ про ці злочини.

Втім, існує певна невизначеність щодо конкретних шляхів взаємодії оперативних підрозділів ОВС та оперативних підрозділів Державної пенітенціарної служби України, яка полягає, між іншим, у відсутності правового закріплення поняття і структури т.з. «комплексної оперативно-розшукової операції». Ця система включає сукупність оперативно-розшукових, кримінологічних, кримінально-виконавчих та інших заходів, що здійснюються в межах компетенції оперативними підрозділами кримінально-виконавчих установ та інших правоохоронних органів з метою виявлення, усунення та нейтралізації причин і умов злочинів, а також недопущення формування і реалізації кримінальної мотивації осіб, схильних до вчинення злочинів (Коваленко В.В., 2011).

Як засвідчує практика, неможливість застосовувати таку системну взаємодію між оперативними підрозділами установ виконання покарань та інших правоохоронних органів вкрай негативно впливає на рівень оперативно-розшукового запобігання злочинам в цих закладах, тим більше організованій злочинності в місцях позбавлення волі.

Слід звернути увагу, що саме оперативні підрозділи пенітенціарної служби відіграють ключову роль у протидії злочинності у місцях позбавлення волі, і перекладення цих функцій на оперативні підрозділи ОВС є помилковим. Оскільки, персонал оперативних підрозділів виправних колоній поряд з оперативно-розшуковими засобами впливу на засуджених, застосовують й інші засоби (наприклад, виправлення та ресоціалізацію), що не вправі здійснювати працівники міліції.

Здійснення завдань індивідуальної профілактики злочинів у місцях позбавлення волі одночасно сприятиме вирішенню й інших завдань, зокрема:

- працівники оперативних підрозділів УВП при збиранні даних про спецконтингент мають виявляти і вивчати інформацію про ступінь виправлення цих осіб;

- отримання інформації про систему соціальних відносин між засудженими, зв’язки з персоналом місць позбавлення волі і зовнішнім світом тощо;

- особливо цінною є оперативна інформація про злочини на стадії задуму, про злочинні наміри членів злочинних угруповань.

Одержання таких відомостей є не лише надскладним у виконанні, але й легалізації, тобто її вводу в офіційну процедуру оперативно-розшукової профілактики злочинів у місцях позбавлення волі. Одним із засобів такої легалізації виступає документування протиправної діяльності, що, у свою чергу, вимагає підготовленості та компетентності суб’єктів профілактичної діяльності (персоналу місць позбавлення волі).

Питання для самоконтролю:

1. Надайте визначення поняття «злочинність у місцях позбавлення волі».

2. Назвіть види злочинів, які вчиняються в місцях позбавлення волі.

3. Які рівні протидії злочинності в місцях позбавлення волі?

4. Перерахуйте основні загальносоціальні заходи протидії злочинності в місцях позбавлення волі.

5. Яка роль належить піклувальним радам у спеціально-кримінологічній протидії злочинам у місцях позбавлення волі?

6. Яка сутність та значення індивідуальної профілактики вчинення злочинів у місцях позбавлення волі?

7. Охарактеризуйте специфіку організованої злочинності у місцях позбавлення волі.

Література:

1. Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современность. ‑ М., 1990.

2. Наказание и исправление преступников: пособие / Под ред. проф. Ю.М. Антоняна. – М., 1992.

3. Курс кримінології: Особлива частина: Підручник: У 2 кн. / М.В. Корнієнко, Б.В. Романюк, М.І. Мельник та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. – К., 2001.

4. Старков О.В. Криминопенология: Учебное пособие. – М., 2004.

5. Лукашевич С.Ю. Попередження злочинності засуджених в місцях позбавлення волі: Монографія. – Харків, 2006.

6. Кримінологія та оперативно-розшукові засади запобігання злочинам і правопорушенням, що вчиняються персоналом виправних колоній: монографія / В.В. Коваленко, О.М. Джужа, О.Г. Колб та ін.; заг. ред. докт. юрид. наук, проф. В.В. Коваленка. – К., 2011.

7. Кримінально-виконавче право: підручник / В.В. Голіна, А.Х. Степанюк, О.В. Лисодєд та ін.; за ред. В.В. Голіни і А.Х. Степанюка. – Х., 2011.

Тема 12.

Поиск по сайту: