Конституційне (державне) право – система принципів і норм конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, форму правління і державного устрою, механізм здійснення державної влади, правове становите особи.
Адміністративне право – система правових норм, які регулюють управлінські відносини у сфері здійснення виконавчої влади, розпорядничої діяльності державного апарату, його взаємовідносин з іншими державними та недержавними організаціями і громадянами.
Цивільне право – система правових норм, які регулюють майнові і особисті немайнові відносини, що укладаються між фізичними та юридичними особами як рівноправними.
Кримінальне право – система правових норм, які охороняють від злочинних посягань на права і свободи людини і громадянина, конституційний лад, усі види власності тощо, установлюючи міру кримінальної відповідальності за їх вчинення.
Міжнародне право – система правових норм, які регулюють публічні взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) або приватні правові відносини між громадянами різних країн та їх об'єднань (міжнародне приватне право).
Адміністративно-процесуальне право – система норм права, яка регулює порядок здійснення і розгляду адміністративно-правових справ, тобто таких, що складаються в сфері державного Управління.
Цивільне процесуальне право – система норм права, яка регулює порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ, а також порядок виконання судових рішень.
Кримінально-процесуальне право – система норм права, яка регулює порядок діяльності правоохоронних органів і судів у зв'язку з розкриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їхнім розглядом у суді й винесенням вироку.
Предмет і метод правового регулювання як критерій поділу системи права на галузі та інститути, їх структура
Фактична та юридична визначеність правового регулювання представлені передусім за його предметом і методом.
Під предметом правового регулювання мають на увазі те, що регулює право, тобто ті суспільні відносини, які ним регулюються.
Структура предмета правового регулювання охоплює такі елементи:
Ø суб’єкти – індивідуальні та колективні;
Ø їх поведінку (дії, діяльність)
Ø об’єкти – предмети та явища навколишнього світу, з приводу яких люди вступають у взаємозв’язок;
Ø соціальні факти (обставини випадки) які безпосередніми підставами виникнення чи припинення відповідних правових відносин.
Метод правового регулювання відповідає на питання, яким чином право регулює суспільні відносини. Це сукупність засобів, прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини; це такій юридичній критерії, який значною мірою залежить від предмета.
Методи правового регулювання суспільних відносин характеризуються:
Ø різним порядком встановлення прав та обов’язків учасників суспільних відносин, які можуть випливати із законі (право брати участь у виборах), із договору (договір купівлі продажу) та ін.
Ø різним ступенем автономності суб’єктів при виникненні прав і обов’язків. Норми права можуть вичерпно визначати їм можливість самостійно вирішувати питання що до обсягу цих прав і обов’язків. Тому суб’єкти права вступають в ті чи інші відносини, врегульовані нормами права, або як рівноправні сторони, або як рівноправні сторони, або на умовах супідрядності.
Ø рішення способом захисту встановлених прав та забезпечення використання юридичних обов’язків, які може здійснюватись в різному порядку та за допомогою різних засобів.
До найбільш загальних методів належать:
Ø централізований (інтерактивний) метод;
Ø децентралізований (диспозитивний) метод.
Ø метод матеріального і нормативного заохочення, який притаманний трудовому, цивільному та іншим галузям права;
Ø метод рекомендацій, який застосовується до самоврядних організацій, щодо владно-імперативні методи впливу не мають бути застосовані.