Пріоритет міжнародних договорів, у яких бере участь Україна, перед внутрішнім законодавством

У національне законодавство України про міжнародні договори входять такі нормативно-правові акти:

Ø Конституція України від 28 червня 1996 року;

Ø Закон України від 22 грудня 1993 року «Про міжнародні договори»;

Ø Закон України від 10 грудня 1991 року «Про дію міжнародних договорів на території України»;

Ø Постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 р. №422 «Про затвердження Положення про порядок укладання, виконання і денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру» та ін.

У статті 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Слід зазначити, що, виходячи з конституційних положень, міжнародні договори однозначно є частиною національного законодавства України. Це витікає і з Закону України від 10 грудня 1991 року «Про дію міжнародних договорів на території України», відповідно до якого укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Проте з зазначених положень не можна зробити висновок про те, чи володіють норми міжнародного договору (тобто по суті норми міжнародного права) пріоритетом стосовно норм національного законодавства. Закладений у Конституції і Законі механізм їхньої імплементації (трансформація у формі прямої рецепції) включає їх.у національне законодавство та нівелює їхню пріоритетність.

Слід мати на увазі, що в поточному законодавстві України укладений інший механізм імплементації. Наприклад, у Законі України «Про внесення змін і доповнень у Закон України «Про плату за землю» від 19 вересня 1996 року, і інших закріплене положення про те, що якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що визначені дійсним Законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Дія нормативних актів за колом осіб

По колу осіб чинність закону поширюється на всіх проживаючих або, що перебувають на території держави. Правда, існують виключення відносно осіб, що володіють дипломатичним імунітетом.

Суб'єктами чинності закону з різним обсягом правоздатності й дієздатності є громадяни (піддані), іноземні громадяни, особа без громадянства.

принципі суверенітету (територіального верховенства держави), а також обмежуючий цей принцип вимоги міжнародного права. Всі громадяни (піддані) зобов'язані бути законослухняними, але із цього випливає й рівність всіх перед законом, зокрема поширення дії карних законів на правопорушників – громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства.

Відносно формальної рівності також існують виключення – принцип екстериторіальності. Він діє відносно деяких категорій іноземців, що зокрема володіють дипломатичним імунітетом. Ці особи у випадку здійснення правопорушень попадають під дію законів рідної країни.

Дія нормативно-правового акту за колом осіб визначається їх поширенням на певних суб'єктів права.

Розрізняють:

а) нормативні правові акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави, тобто громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, державні й недержавні організації, установи, міжнародні організації та інших суб'єктів правових відносин.

б) нормативні правові акти спеціальної дії, які поширюються на певне коло спеціальних суб'єктів (наприклад, Закон України «Про статус народного депутата України», Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Тобто, згідно зі загальним правилом, дія нормативно-правового акту поширюється на всіх осіб, що перебувають на певній території, а винятки прямо встановлюються в самому нормативно-правовому акті.

Поиск по сайту: