Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Вимоги законності обгрунтованості й доцільності в процесі правозастосовної діяльності



Загальними вимогами, або принципами застосування правових норм є законність, обгрінтованість та доцільність. Суть законності полягає у тому, що застосування правових норм повинно мати місце тільки:

1) в межах компетенції, повноважень державного органу, закріплених в законодавстві;

2) на підставах, передбачених у гіпотезі правової норми, що застосовується;

3) у точній відповідності і за процедурою, встановленою законом;

4) у точній відповідності зі змістом закону;

5) у формі, передбаченій законом.

Обгрунтованість при застосуванні правових норм полягає у тому, що прийняття правозастосовувального рішення повинно базуватися на основі таких знань про юридично значущі факти, передбачені гіпотезою застосувальної норми, які є об"єктивно істиними, правильними, вірогідними.

Доцільність при застосуванні правових норм полягає у тому, що. коли застосувальна норма дає можливість обрати в її межах один з кількох варіантів поведінки, то у правозастосувальному рішенні має бути закріплений саме такий, який досягатиме мети, яку ставив законодавець перед даною правовою нормою.

Акти застосування норм права

Акт застосування права – це індивідуальний правовий акт державного характеру, прийнятий компетентним органом у встановленій законодавством формі, з конкретної справи, стосовно конкретного субєкта і підтверджує, встанолює, змінює або припиняє його права чи обовязки.

Акт застосування є одним з видів правових актів, що характеризується визначеними специфічними рисами. По-перше, акт застосування виходить від компетентних органів, тому і сам носить державно-владний характер, охороняється їм і забезпечується державою в його реалізації. По-друге, він носить конкретно-індивідуальний характер, оскільки адресований конкретним суб'єктам, указує на те, хто при даній ситуації має суб'єктивні права і юридичні обов'язки і якими і т.д. По-третє, акт застосування права має визначену встановлену законом форму.

Кожен акт застосування права є актом – документом. У ньому є текст, що складається відповідно до вимог використання юридичної термінології, чітких юридичних конструкцій. Згодом виробляються й одержують закріплення в нормативних актах і в звичаях практики типізовані, стандартні формуляри актів – документів, що упорядковують юридичну роботу, вносять у неї необхідну визначеність, юридичну і документальну строгість. Особливості правозастосовчіх актів, вимоги до них вивчаються в спеціальних юридичних науках, раніше науках процесуального права – кримінального, цивільного, адміністративного.

Класифікація актів застосування норм права: за суб’єктом прийняття, юридичною формою

Акти застосування права поділяються за наступними категоріями:

Ø За субєктами прийняття: правозастосувальні акти органів державної влади та управління, правозастосувальні акти судових органів, правозастосувальні акти контрольно-наглядових органів тощо.

Ø За галуззю права: цивільно-правові, кримінально-правові та ін., акти застосування права.

Ø За формою зовнішнього виразу: письмові, усні, конклюдентні.

Ø За характером індивідуальних приписів: уповноважуючі, зобов"язуючі, забороняючі.

Ø За юридичними наслідками: правоконстатуючі, правовстановлючі, правозмінюючі.

Прогалини в праві

Прогалини в праві – це відсутність в діючому законі норм. Що мають врегульовувати суспільні відносини.

Прогалини в системі нормативно-правових актів бувають дійсними і уявними. Питання про відмежування їх ще в повній мірі не вирішено, оскільки це залежить від законодавця, рівня суспільної правосвідомості і потреб суспільного розвитку. Всі суспільні відносини з позиції можливості і необхідності правового впливу на них можуть бути:

Ø відносини, які по своїм властивостям не можуть бути врегульовані законодавством (відносини дружби, кохання, товаришування тощо);

Ø відносини, які допускають можливість правового регламентування, але не потребують його (шефство, спонсорство тощо);

Ø відносини, які допускають правовий вплив, потребують правової регламентації в даний час, але ще неврегульовані законодавством. Таких відносин, особливо в економічній сфері, може бути багато;

Ø відносини, які не врегульовані нормативними актами і правотворчий орган виразив волю на їх регламентацію через регулювання аналогічних відносин;

Ø в сферу правового регулювання входять суспільні відносини, які уже врегульовані законодавством, а також відносини, з приводу яких законодавець в відповідній формі виразив бажання на їх регламентацію.

Межі правового регулювання встановлюються і змінюються законодавцем.

В залежності від ступеня неврегульованості правом суспільних відносин, можна виділити такі види прогалин:

Ø відсутність нормативного акту;

Ø відсутність сукупності норм;

Ø відсутність окремої норми або її частини;

Ø відсутність певного нормативного припису.

Крім того виділяють прогалини початкові і наступні. Перші виникають в момент видання нормативних актів, а другі появляються в результаті виникнення нових суспільних відносин. Така класифікація дозволяє певним чином усувати прогалини в законодавстві.

Аналогія закону

До аналогії закону звертаються тоді, коли немає норми, яка відображає і регулює конкретну ситуацію, але є норми які регулюють подібні ситуації або відносини.

Суть аналогії закону полягає в тому, що субєкт застосування правових норм виходить від подібності правовідносин і переходить до подібності в юридичній основі.

Тут розповсюджується дія норми на відносини, подібні предмету правового регулювання. Використання аналогії закону передбачає застосування окремої, конкретної норми нормативно-правового акта. В даному виадку не можна ототожнювати аналогію закону і застосування нормативного акта, так як нормативний акт має багато норм права. Ці норми можуть мати різний зміст, регулювати різні правовідносини і виключають аналогію. З таких же причин неможливе застосування по аналогії закону цілого комплексу норм, які входять в правовий інститут.

Аналогія права

Аналогія права використовується тоді, коли суспільні відносини, які вимагаютьправового врегулювання, не врегульовані прямо ніякими нормативно-правовими актами і немає норм, які регулюють подібні відносини, коли відсутня можливість для застосування аналогії закону. В такому випадку потрібно керуватись галузевими, міжгалузевими чи загальними принципами права.

Застосування аналогії права має свою логічну основу. і її потрібно відрізняти від методу аналогії. Логічну основу аналогії права складають сукупність різних прийомів, які створюють метод логічного розвитку правових норм. Суть його зводиться до наступних основних правил:

1. висновок на підставі тотожності. Суть цього прийому полягає в тому, що встановивши тотожність двох явищ, певні властивості, ознаки одного з них перености без змін на інші. Прикладом можуть бути об"єкти авторського права. Якщо вияснити юридичні властивості одного із них, можна зробити висновок про належність цих ознак і іншим обєктам, які законодавство відносить до усних чи письмових творів;

2. індукція - висновок від конкретного до загального. Наприклад, із зобов"язань, які виникають внаслідок нанесення шкоди, виводиться принцип загальної охорони інтересів потерпілого;

3. висновки a fortiori. Існує три види таких висновків: а) хто уповноважений або зобов"язаний до більшого, той уповноважений або зобов"язаний до однорідного меншого; б) кому заборонено менше, тому заборонене однорідне більше; в) що необхідне для меншого, те необхідне для однорідного більшого;

4. висновки по аналогії дозволяють вияснити звязки між найбільш близькими, схожими суспільними відносинами. Найбільш розповсюджені – коли робиться висновок від схожих причин до схожих дій, а також від схожих явищ до схожості причин;

5. висновки по протилежності. Із правового припису, який регулює певні суспільні відносини виводиться новий припис, який необхідний для регулювання протилежних по змісту відносин;

6. дедукція – висновок від загального до конкретного. В даному випадку із загального правового матеріалу виводиться конкретний правовий припис, необхідний для прийняття рішення по справі.

При застосуванні аналогії права можуть використовуватись як принципи права, що закріплені в діючому законодавстві, так і такі принципи, що ще не закріплені в законодавстві.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке механізм правового регулювання?

2. Як реалізуються норми права?

3. Які існують способи реалізації норм?

4. Яка роль правозастосування як виду реалізації?

5. Які є стадії в процесі правозастосування?

6. Як оформлюється процедура застосування норм права?

7. Що таке прогалини в праві та як їх ліквідовують?

 

Тлумачення норм права

План

1. Поняття тлумачення норм права та його значення для правового регулювання

2. Способи (методи) тлумачення норм права: граматичний (філологічний, текстовий), логічний, історичний, систематичний, телеологічний та ін.

2.1. Тлумачення норм права за суб’єктами

2.2. Доктринальне тлумачення правових норм

2.3. Професійне і буденне тлумачення норм права

2.4. Тлумачення норм права за обсягом: буквальне (адекватне), поширювальне та обмежувальне

3. Значення тлумачення для прийняття юридичних рішень

4. Нормативне та казуальне тлумачення норм права

5. Інтерпретаційно-правові акти, їх юридична природа та види




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.