Етапи та стадії формування рухового уміння (навички)

Незважаючи на велику різноманітність і різну ступінь складності вправ процес навчання техніці їх виконання, тобто формування рухових умінь має загальні закономірності і у всіх випадках умовно поділяється на відносно самостійні етапи. Число таких етапів (стадій) у різних авторів різна. Так, Н. А. Бернштейн [1966] виділяє сім таких стадій. Однак описані ним стадії відображають погляд на цей процес з позицій теорії побудови рухів і не зачіпають інші важливі аспекти (психологічні, педагогічні і навіть фізіологічні) формування рухових умінь.

В.Д.Мазніченко [1964] умовно поділяє процес формування рухового навику на п'ять стадій:

1. Створення початкового уявлення про руховому дії і установки на подальше оволодіння ним.

2. Освіта первісного вміння; відповідає первісному оволодінню дією.

3. Формування досконалого вміння; відповідає етапу уточнення рухового дії.

4. Становлення навику і відповідний етап закріплення рухової дії.

5. Досягнення варіативності навику і уміння його застосовувати.

Фізіологічні та психологічні основи формування рухових умінь найбільш переконливо і повно описані Є. П. Ільїн [2003], який розглядає п'ять стадій.

Педагогічні аспекти, а саме завдання, засоби і методи технічної досконалості на кожному з п'яти етапів (стадій) висвітлені в роботі В.Н.Платонова [1997] з посиланням на публікації німецьких фахівців (Штарк, 1991; Schnabel, 1982). З урахуванням думок зазначених авторів досить повна характеристика п'яти стадій може бути представлена в такому вигляді.

Перша стадія пов'язана з формуванням у спортсмена поняття і зорового уявлення про руховому дії в цілому. Головні канали отримання інформації - зоровий (показ) і слуховий (пояснення). Так виникає уявлення про рухову дію, яке носить узагальнений характер і не підкріплено м'язово-руховими відчуттями. Учень розуміє мету, але смутно представляє ще способи її досягнення.

Формування зорового уявлення про рухову дію, як показано в працях В. П. Умнова [1980], залежить від ряду психічних процесів, зокрема від здатності до «зорового схоплювання» демонстрації дії, яке визначається обсягом сприйняття. Особливе значення має здатність до перемикання уваги , а також короткочасна і довготривала пам'ять.

Інформація, що отримується спортсменом на цій стадії, повинна бути представлена в найбільш загальному вигляді і чітко характеризувати головний механізм руху. Увага спортсмена концентрується на основних частинах рухових дій і способах їх виконання. Деталі спортивної техніки, особливості її становлення в залежності від індивідуальних та інших особливостей на цьому етапі не конкретизуються.

Друга стадія пов'язана з початковим етапом виконання розучуваної дії, пошуком тієї рухової (міжм’язової) координації, яка забезпечить виконання рухової задачі. Завданням цієї і наступної стадій є навчитися слідувати пред'явленим зразкам. Ця стадія характеризується широкою іррадіацією збудження нервових центрів при недостатності внутрішнього гальмування і невпорядкованості процесів центральної нервової системи. Іррадіація збудження отримує вираження в надмірній фіксованості рухового апарату, так як в рух включаються і непотрібні м'язові групи

Ця фізіологічна картина доповнюється психологічною, та емоційною реакцією на новизну, надмірним збудженням, наявністю непевності, в ряді випадків - боязні. Все це призводить до захисних рухових реакцій, до скутості. Контроль за діями відбувається за рахунок аналізаторів (зір і слух), а м'язові відчуття, що виникають при виконанні вправи, диференціюються ще слабо. Отже, уявлення про рухову дію уточнюється на цьому етапі за рахунок «зовнішнього» зворотного зв'язку. У цій стадії формується вміння виконувати основу рухової дії із загальним ритмом дії.

Третя стадія характеризується концентрацією збудження в тих нервових центрах, які беруть участь в управлінні даним руховим актом. Розвивається внутрішнє гальмування, що дозволяє точніше диференціювати сигнали про вчиняти дії, особливо з пропріорецепторів. На цьому етапі екстероцептивний контроль («зовнішній» зворотний зв'язок) діє нарівні з пропріорецептивним контролем («внутрішнім» зворотним зв'язком). Правильне виконання рухів знімає почуття невпевненості і страху.

Педагогічний процес спрямований на вивчення деталей рухової дії. Особлива увага приділяється методам, заснованим на використанні рухового сприйняття.

У цій стадії формується раціональна кінематична і динамічна структура рухів. З метою формування доцільності ритму рухових дій використовується широкий круг традиційних методів і засобів, спрямованих на створення цілісної картини рухової дії, об'єднання в єдине ціле його частин.

Четверта стадія - автоматизація дії. Техніка руху виконується стабільно. Контроль за рухами здійснюється в основному за рахунок пропріорецептивних сигналів, а зоровий зворотний зв'язок відходить на другий план. На думку Н. А. Бернштейна [1966], це має велике значення, забезпечуючи більш високу якість виконання рухів. Крім того, свідома увага розвантажується від другорядних за змістом деталей. Однак при цьому зоровий контроль залишається в якості регулятора і в міру потреби використовується учнем. Ця стадія відповідає етапу закріплення рухової дії. У міру того, як раціональна система рухів закріплюється, визначаються характерні риси навику - автоматизація та стабілізація дії.

Педагогічна завдання полягає в стабілізації рухового дії у подальшому вдосконаленні його окремих деталей. З цією метою широко використовується багаторазове повторення вправ як в стандартних, так і особливо в варіативних умовах.

На цій стадії технічне вдосконалення найтіснішим чином пов'язується з процесом розвитку рухових якостей. Тактичної та психічної підготовкою. Особливу увагу слід приділяти технічному вдосконаленню при різних функціональних станах організму, в тому числі і в стані стомлення.

П'ята стадія - формування умінь вищого порядку. Суб'єкт навчається змінювати деталі рухової дії для того, щоб домогтися максимального результату при змінених умовах діяльності. Наприклад, метальник диска варіює кут викиду і ступінь розкриття снаряда в залежності від зустрічного або попутного вітру. Таким чином, вищим рівнем володіння рухового умінням є його варіативність.

Педагогічними завданнями цієї стадії є:

• вдосконалення технічної майстерності з урахуванням індивідуальних особливостей спортсменів і всієї різноманітності умов, характерних для змагальної діяльності;

• забезпечення максимального ступеня узгодженості рухової і вегетативної функцій, вдосконалення здатності до максимальної реалізації функціонального потенціалу при виконанні відповідних рухових дій;

• ефективне застосування засвоєних дій при зміні зовнішніх умов і при різному функціональному стані організму.

Найважливіше значення на цій стадії набуває формування у спортсмена узагальненої моделі (образу) цілісного руху, почуттєвого логічного контролю. В основі останнього лежить мислення, глибоке розуміння й усвідомлення значущості використання закономірності управління рухами.

До способів, які ускладнюють умови виконання дій при різних станах організму, відносяться:

-їх виконання на тлі значного фізичного стомлення;

-підвищення емоційної напруги;

- відволікання, розподілення уваги;

-затруднення діяльності окремих аналізаторів та ін.

Фахівці в галузі спорту (А.П.Бондарчук, В.М.Дьячков, В.Н.Платонов, А.А.Тер-Ованесян та інші) процес навчання і технічного вдосконалення спортсменів поділяють на три взаємопов'язаних і взаємообумовлених етапи.

В.Н.Платонов (1997) називає перший етап етапом початкового розучування, другий - етапом поглибленого розучування і третій етап - етапом закріплення і подальшого вдосконалення.

Розглядаючи послідовність і ефективність навчання на різних етапах технічної підготовки спортсменів, а також практичні завдання кожного етапу, на наш погляд, можна дотримуватися саме такого підрозділу та назви етапів.

На першому етапі (початкового розучування), який триває від одного до декількох занять, головним завданням прийнято вважати формування цілісного уявлення про техніку конкретного виду легкої атлетики. Вирішенню цього завдання надається важливе значення. На думку Н.Г.Озоліна [2002], саме на першому етапі закладається основа для успішного навчання спортивній техніці на наступних етапах. "Це секрет швидкого і успішного навчання", - пише він. Коли спортсмен навчиться правильно відтворювати загальну ритмічну структуру досліджуваного вправи без грубих помилок, слід переходити до другого етапу навчання, на якому проводиться поглиблене розучування. Спрямованість процесу технічної підготовки спортсмена на різних етапах найбільш ємко і лаконічно описана В.Н.Платоновим [1997]. За його уявленням, на другому етапі деталізується розуміння закономірностей рухової дії, удосконалюється його координаційна структура за елементами руху, динамічним і кінематичним характеристикам, удосконалюється ритмічна структура, забезпечується їх відповідність індивідуальним особливостям спортсменів. На третьому етапі (закріплення і подальше вдосконалення) навик стабілізується, удосконалюється доцільна варіативність дій стосовно індивідуальних особливостей спортсмена, різних умов, у тому числі і при максимальних проявах рухових якостей.

Отже, загальна динаміка формування рухової навички така. При ознайомленні з руховою дією в першу чергу формуються сенсорний і інтелектуальний компоненти навику, так як зоровий образ і поняття про вправу. Надалі ці компоненти розвиваються, збагачуються і в сукупності з іншими відчуттями (слуховими, тактильними, вестибулярними, м'язово-суглобовими) утворюють полімодальних концептуальну модель діяльності (Б. Ф. Ломов, 1959), т. Е. Програму рухової діяльності людини.

Концептуальна модель діяльності включає в себе пам'ять на ситуацію. З її допомогою людина швидко визначає, що необхідно зробити при виникненні тієї чи іншої ситуації. Пам'ять на ситуацію управляє руховою дією на початковому його етапі, до того як почне надходити інформація по каналах зворотного зв'язку. Цей вид пам'яті визначає правильність або помилкового вибору способу вирішення рухової задачі.

На початку оволодіння руховою дією багато помилок перцептивного впізнання, дуже тривалі пошукові операції, вони частіше орієнтуються на випадкові, а не на провідні в даній ситуації ознаки. Все це призводить до неправильної оцінки ситуації та до прийняття помилкових рішень. У міру навчання, набуття досвіду виникає тонке розрізнення ситуацій і розуміння їх за короткий час, а звідси і адекватність прийнятих рішень. Створюється враження, що рішення приймаються інтуїтивно. Насправді ж мова повинна швидше йти про загостреності свідомості та переказ процесу сприйняття ситуації на рівень впізнання, яке здійснюється легше і швидше. Відбувається «згортання» внутрішнього мовлення, так як замість розгорнутої думки, вираженої словами, людина використовує одне-два слова, що позначають ту чи іншу ситуацію або необхідну відповідь на дію. Це також прискорює процес прийняття рішення.

Вище вже говорилося, що в процесі формування рухового навику відбувається виключення непотрібних м'язових скорочень, пов'язаних з іррадіацією збудження.

В результаті такого виключення непотрібних м'язових груп, своєчасного включення м'язів в роботу і їх виключення, розслаблення м'язів-антагоністів з'являється раціональність рухів, що позначається і на їх енергетичній вартості.

Поиск по сайту: