ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА 4 страница

Властивість професіоналізму відбиває специфіку роботи юрис­та, відмежовує її від правової свідомості, правової культури інших суб'єктів права— не юристів. Професіоналізм як властивість юри­дичної діяльності в юридичній практиці закріплюється у відповід­них нормативно-правових актах і є основою системи офіційних норм-вимог, що ставляться до юристів конкретної спеціалізації.

Діяти професійно означає:

1)діяти за правилами, виробленими і закріпленими у встановле­ному порядку, відповідно до особливого рівня (якості) прийнятих на себе завдань;

11 І» >фесія «юрист», громадянське суспільство і держава________ 41_

2) мати високу кваліфікацію (ділову компетенцію), засновану на фа -.овій освіті;

І) керуватися морально-правовим обов'язком (а не розуміннями Юристі або вигоди); дотримуватися нормативів правової, психоло-і ІЧКОЇ, політичної, економічної, екологічної, етичної, естетичної, інформаційної культури, що пред'являються до процесу діяльності і п результатів;

4) бути підконтрольним відповідним державним органам і (або) Об'єднанням спеціалістів, але вільним від непрофесійного (в тому ЧИСЛІ партійного) втручання;

5) гарантувати здійснення роботи — забезпечити безперервність діяльності на належному рівні відповідно до поставлених завдань ■бо запитів;

6) одержувати належну оплату за свою кваліфіковану працю.

§ 2. Фах і кваліфікація юриста

І і її.

І Іайбільш розроблена діяльність юристів у сфері боротьби зі і кі'іинністю, а в меншому ступені — у сфері боротьби з економіч­ними злочинами. Тут діють потужні організаційні структури МВС, прокуратури, готуються кадри в багатьох середніх і вищих навчаль­них закладах освіти МВС України. Проте без необхідного правового убезпечення сфери економіки важко досягти успіхів у боротьбі зі

ІІОЧИННІСТЮ.

'{ розвитком ринкових відносин, зміною економічної суті поведі­нки громадян і розширенням кола цінностей, що охороняються, від-булися зміни як у сфері прикладання праці юриста, так і у змісті його професійної роботи. Вагомі комерційні організації (банки, . грахові та інвестиційні компанії, аудиторські фірми та ін.) заці-і .пшоні у залученні висококваліфікованих юристів. Роботодавцям Потрібні спеціалісти в галузі претензійно-позовної роботи, судово-господарській діяльності, юридичного супроводу угод, тобто у ді-

і п.пості, яка безпосередньо пов'язана з бізнесом.

{ розвитком ринкових відносин, зміною економічної суті пове-

ііпкп громадян і розширенням кола цінностей, що охороняються, від-

Розділ II

булися зміни як у сфері прикладання праці юриста, так і у змісті його професійної роботи. Вагомі комерційні організації (банки, страхові та інвестиційні компанії, аудиторські фірми та ін.) заціка­влені у залученні висококваліфікованих юристів. Працедавцям по­трібні спеціалісти у галузі претензійно-позовної роботи, судово-господарської діяльності, юридичного супроводу операцій, тобто у діяльності, яка безпосередньо пов'язана з бізнесом, а також з про­блематики цінних паперів, кредитування, банкрутства, злиття юри­дичних осіб, що вимагає посилення уваги до спеціальної підготов­ки юристів для праці в цій сфері суспільного життя.

За останні роки зросла роль адвокатів у вирішенні судових справ, у оспорюванні адміністративних рішень; виник попит на охоронні і детективні послуги, які є специфічним видом юридичних послуг; розширився зміст професійної роботи юриста за рахунок поширен­ня практики відшкодування збитків, заподіяних діями посадових осіб і державних органів; з'явилася потреба в підготовці суддів для адміністративних судів.

У зв'язку із зростанням юридичних фірм, що ведуть зовніш­ньоторговельні операції, збільшився попит на їх наступне право­ве забезпечення: укладення зовнішньоторговельних договорів, оформлення дозволів на ввіз і вивіз товарів, врахування зарубіжно­го законодавства при оформленні документів, маркіруванні прода­них товарів, сплаті митних зборів тощо. Зараз важко назвати будь-яку сферу суспільних відносин, в якій професійна робота юриста була б достатньою.

Сфери прикладання праці юриста можна згрупувати таким чином:

Праця юриста використовується в таких сферах:

1) власне юридичних відомствах — прокуратурі, судовій сис­темі, системах МВС, СБУ, Міністерства юстиції, Державної подат­кової адміністрації, Державної митної служби та ін.;

ІІ/хх/х'сія «юрист», громадянське суспільство і держава____________ 47

2) органах центральної представницької владні органах місцево-кі самоврядування;

І) центральних і регіональних (місцевих) органах виконавчої ВЛЯди — місцевих державних адміністраціях;

4) різноманітних державних службах (органах Державної конт-Iи > іі.но-ревізійної служби, органах реєстрації актів громадянського • гану, органах соціального забезпечення та ін.);

^) комерційних організаціях (фірмах, корпораціях, банках і т. п.);

(>) союзах (колегіях) осіб вільної професії (адвокати) і спеціалі-Юваних юридичних фірмах;

7) установах інформаційного і кадрово-ресурсного забезпечення (пачкових і освітніх закладах, юридичній пресі, інформаційних

фондах та ін.).

Всі правові форми діяльності держави забезпечують виключно

юристи.

Зрозуміло, що не можна без обмеження розширювати коло при-I надання праці юриста, як не слід всі відносини в суспільстві регла-мгіпувати юридичними нормами. Послуги юриста повинні мати Мвні межі. їх варто співвідносити з витратами і вигодами економі­чного і соціального характеру. Послуги юриста повинні бути науко-■0 обґрунтовані в плані оптимального співвідношення між позитив­ними і негативними наслідками.

48_____________________________________________ Розділ II

сферах юридичної практики (на центральному, регіональному і міс­цевому рівнях).

§ 4. Юрист як посадова особа

Юрист здійснює свою трудову діяльність або через інститут дер­жавної (публічної) служби або через громадський інститут суспіль­ного чи комерційного (приватного) об'єднання.

Юрист як посадова особа — це фахівець по управлінню в юри­дичній сфері, котрий обіймає юридичну посаду в державному органі, підприємстві, установі, комерційній організації, що постійно або тимчасово виконує організаційно-розпорядницькі та інші функції, пов'язані з владним впливом на підпорядкованих у даній сфері, із здійсненням юридично значимих дій, спрямованих на породження, зміну або припинення правовідносин.

Посада — службове місце, якому відповідає встановлений зако­нодавством спеціальний правовий статус особи, котра його обіймає. Посадою юриста визначається характер виконуваної роботи, права й обов'язки, заохочення і стягнення, вимоги до його фахової підго­товки. Існує тісний зв'язок між посадою і владними повноваження­ми юриста. Його повноваження (права й обов'язки) визначаються посадовим положенням і похідні від компетенції державного орга­ну, підприємства, установи, комерційної організації, громадського об'єднання, де працює юрист.

У правовій державі кожен державний орган і його посадові особи мають компетенцію, що позначена в нормативно-правових актах. Вони зобов'язані діяти в її межах. Компетенція державних органів має спеціальний характер і не є рівною для всіх органів держави. Порядок встановлення й обсяг компетенції залежать від того, до якої ланки державного апарату відноситься державний орган — судової влади або органів прокуратури, митної служби, державної виконавчої служби, служби міністерства і т. п.

Ознаки юриста як посадової особи держави:

1) виконує функції публічного характеру;

2) юридично наділений державно-владними повноваженнями (правами, обов'язками, обмеженнями, що позначають рамки прак­тичного здійснення кожної з покладених на нього функцій);

3) має право видавати правові акти (накази, розпорядження і т. п.). обов'язкові для інших осіб — підлеглих і (або) не підлеглих

//ух><1>есія «юрист», громадянське суспільство і держава_______ 49

ііп службі. За їхньою допомогою здійснюються функції, реалізують-і >і права й обов'язки;

4) виступає носієм і представником державної влади;

5) має організаційні зв'язки з іншими службовцями і посадови­ми особами;

(>) залучається до підвищеної юридичної відповідальності. Не може бути обраний або призначений на посаду в держав­ному органі і його апараті юрист:

— визнаний у встановленому порядку недієздатним;

— має судимість;

— у випадку прийняття на службу безпосередньо підлеглий або Илежний від осіб, що є його близькими родичами або свояками.

Посадові повноваження, обумовлені потребами служби, зако­ном заборонено підпорядковувати задоволенню особистих інтере-

Юрист як посадова особа зобов'язаний здійснювати свою діяль­нії и, відповідно до ст. 19 Конституції України: «...посадові особи инюгГязані діяти тільки на підставі, у межах повноважень і спосо-бом, що передбачені Конституцією і законами України». Його пов­ік шаження визначені Законом України «Про державну службу» та пішими законами, що встановлюють статус відомчих служб («Про міліцію», «Про державну податкову службу» та ін.).

І Іри оформленні на роботу в центральні органи виконавчої влади, І'.і і\ міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську і Се-іі.н тпольську державні адміністрації, обласні, Київську і Севасто-іюльську міські ради та інші органи, юрист повинен ознайомитися із V Анальними правилами поведінки державного службовця» і керу-и.іі ііся ними⁴. Державні службовці, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної, митної, податкової служб, Наці­ям.ип.ному банку України, службі безпеки, внутрішніх справ, управ-м мі її Збройних сил та інших військових формуваннях, зобов'язані п > і римуватися затверджених ними правил поведінки з урахуванням 0< "чіивостей роботи в цих органах (наприклад, Етичний кодекс Працівників органів внутрішніх справ).

Конкретні права й обов'язки за посадою визначаються на основі Шпових кваліфікаційних характеристик і відбиваються в посадових

¹ <і Іагальні правила...» затверджені наказом Головного управління державної 5и України від 23.10.2000 р.

Розділ II

положеннях і інструкціях, що затверджуються відповідними держа­вними службами України.

§ 5. Юрист як керівник. Основні стилі керівництва (авторитарний, ліберальний, демократичний)

Будучи посадовою особою, здійснюючи керівництво колективом (групою), юрист виступає як управлінець, тобто функціонує лінія взаємовідносин: «керівник — підлеглий».

Ефективне керівництво юриста як посадової особи залежить від підбору і розстановки кадрів, уміння працюватиз людьми:

1) розподіляти функції між підлеглими, делегувати їм повнова­ження;

2) використовувати різноманітні способи для включення праців­ників в дану організаційну систему з урахуванням їх ділових якос­тей;

3) виховувати відчуття відповідальності у підлеглих за доручену справу

Помилки вкомплектуванні особового складу призводять до зни­ження ефективності провадження юридичної справи, її результати­вності.

Керівник організовує діяльність колективу, орієнтує його на ви­конання законів згідно із службовими повноваженнями, ухвалює управлінські рішення, контролює їх виконання, має власні обов'я­зки і права, несе персональну відповідальність за ведення юри­дичної справи тощо. Керівник повинен відповідати конкретним вимогам, брати на себе функції управління, мати певний стиль ке­рівництва. Він взаємодіє з робочою (формальною) групою, з особа­ми, які об'єднані усередині даної організації на певній формальній основі (відповідно до офіційного посадового положення).

Результати роботи такої групи залежать від методів керівництва групою з боку керівника, сукупності практичних прийомів його поведінки і відносин із підлеглими в процесі управління, що визна­чають стиль керівництва.

Від стилю управління керівника залежить психологічний і ді­ловий клімат і колективі. Основою взаємовідносин керівника і спів­робітників повинна бути довіра. Ефективність роботи підлеглого істотно залежить від довіри і готовності керівника цінувати його допомогу. «Взаємна довіра — загальна основа передачі частини

111'< >(/>(■(• і я «юрист», громадянське суспільство і держава____ 51^

гікііч повноважень», — підкреслюється в американському «Курсі і її ічпцого управлінського персоналу».

(' гиль керівництва— це певна система постійно застосову­ваних методів керівництва, робочих прийомів поведінки керівника і Його відносин з підлеглими в процесі управління (у розробці та Прийнятті рішень, організації їх виконання і контролю). Типові рік її індивідуальних стилів керівництва можна об'єднати в три най-(іиіі.іп загальні стилі, що представляють собою діяльність керівника і нию апарата, коли «управлінський почерк» окремого керівника І і .н ішзначальним для його апарату і всієї групи.

і Киовиі загальні стилі керівництва: авторитарний (директив­ним автократичний); демократичний (колегіальний); ліберальний

( ні ПИЛЬНИЙ).

Авторитарний стиль керівництвахарактеризується чітким проявом особи керівника, концентрацією влади в його руках, фор-м.і и.ним відношенням між керівником і працівниками.

При авторитарному стилі керівник:

1) втручається у вирішення більшості питань;

2) виявляє особисту активність і самостійність у вирішенні питань; !) дає вказівки імперативним (наказовим) тоном, тоном команд

і.іпитує потрібну інформацію;

4) як правило, не бере до уваги думку працівника, чим придушує іки о активність; зважає на чужу думку настільки, наскільки вдаєть-і і ного переконати;

5) здійснює всеохоплюючий контроль і дріб'язкову регламента­цію

Така поведінка керівника веде до нестійкості групи, таємної не-по ні або байдужості з рішенням керівника, незадоволеності своїм і і.шовищем у зв'язку з незатребуваністю здібностей, приховування Інформації, необхідної для якісного виконання роботи.

11 є можна не відзначити, що в деяких екстремальних ситуаціях, орієнтованих на виконання глобального завдання, авторитарний (особливо прихильно-авторитарний, застосовуваний у відношенні ю високоосвічених підлеглих) стиль керівництва може зіграти по­ні і мину роль (затримання озброєного злочинця, тушіння пожежі та пі ) але його недоцільно застосовувати постійно і повсюдно.

Керівник, як правило, змушений застосовувати авторитар­ній стиль у двох випадках: 1) професіоналізм керівника нижчий

Розділ II

загальної і професійної культури керованої ним групи (керівник не в змозі глибоко осягнути справу і прогнозувати можливі наслідки при­йнятих рішень, але прагне нав'язати підлеглим свою владу і тим са­мим заважає справі, провокує конфлікти в групі); 2) керована група має низьку загальну і професійну культуру, позбавлена професіона­лізму та ініціативи (у цьому випадку професіоналізм керівника, його передбачення наслідків прийнятих рішень дозволяють «витягнути» роботу всього колективу, проте розбещують групу, породжуючи утриманство її членів).

У першому і другому випадках авторитарний стиль керівництва є наслідком поганої розстановки кадрів.

Ліберальний стиль керівництва характеризується найменшим ступенем прояву влади та особистого впливу керівника, грунтується на повній довірі до виконавців, на їхніх самостійних діях у межах своїх повноважень, невтручанні в справи підлеглих.

Ліберальний стиль керівництва полягає в тому, що керівник:

1) вважає підлеглих рівними партнерами в процесі підготовки і прийнятті рішень з найбільш важливих питань;

2) довіряє своїм підлеглим, може прийняти рішення, запропонова­не групою, навіть, якщо воно не збігається з його власним;

3) не демонструє своєї влади в процесі розгляду юридичної спра­ви, вважає за краще не ризикувати, відійти від виконання складної справи, діяти від випадку до випадку або коли на нього чинять тиск зверху чи знизу;

4) сприяє розвитку широких ділових контактів у групі (зокрема повному використанню здібностей кожного його члена);

5) не прагне бути координатором дій групи, спілкування з підле­глими веде конфіденційним тоном, діє умовляннями і налагоджен­ням особистих контактів, що знижує згуртованість групи і розвиває індивідуалізм;

6) дає можливість неформальним лідерам сильно впливати на вирішення питань і розвинутися неформальним взаємостосункам у групі, що послабляє його особисту позицію і провокує конфлікти;

7) не контролює діяльності підлеглих, потакає їм, що призводить до накопичення помилок і невирішених проблем.

Зрозуміло, що ліберальний стиль керівництва має позитивні риси, проте в остаточному підсумку він призводить до нездорового суперництва в групі і є неефективним. Характерним для нього є очі-

II/к)</>есія «юрист», громадянське суспільство і держава________ 53

м іання вказівок зверху, відсутність ініціатив. Цей стиль керівни­ці на в чистому вигляді зустрічається рідко. Слабкість вольових ці н гей особи як керівника є характерною їх особливістю. Групи, ке­ровані лібералами, як правило, розформовуються.

Демократичний стиль керівництва — найбільш поширений,

■ н кільки він сприяє реалізації більш досконалої форми організації
і. гри, щчної діяльності, де керівник і колектив будують свої відноси­
ни на довірі, співробітництві і співпереживанні за доручену справу,

її приховуються можливості підлеглих і має місце толерантне став-

Н пі і» до їхніх недоліків.

Демократичний стиль керівництва займає проміжне місце між Ііторитарним та ліберальним, він вбирає в себе позитивні якості

■ «оох У колективі з демократичним стилем керівництва встановлю-

■ 11.ся атмосфера порозуміння, здоровий психологічний клімат.

При демократичному стилі керівник:

1) враховує думки підлеглих і забезпечує їх участь (як індивіду-.і іьну, так і колективну) в прийнятті рішень, аж до права вето, коли І) їсться про ключові питання аналізованої юридичної справи;

2) проводить наради за участю членів групи з метою вирішення Найбільш важливих питань, що стосуються учасників справи; регу-

і ірію і своєчасно інформує колектив про важливі питання;

3) залучає членів групи до обговорення питань, обміну думками и інформацією, наявною в їхньому розпорядженні (обмін думками ОТЕЄ основною формою робочих взаємовідносин); стимулює ініці-.іі мну з боку підлеглих — висування нових альтернативних рішень > прави;

4) приймає рішення одноосібно і несе повну відповідальність за ш.ого, навіть якщо воно засновано на невдалих порадах підлеглих;

5) має широкий кругозір у спеціальній галузі знань, володіє прак-і п'тими професійними навичками (точна передача розпоряджень, Офіційної інформації, вміння відповідати на запитання колег, забез­печувати і захищати інтереси групи), вмінням працювати з людьми і домагатися ефективності при вирішенні складних юридичних і прав.

Поиск по сайту: