ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА 2 страница

¹ Див.: ШмоткінО. В. Юридична деонтологія. — К.: МНТУ, 1995. — С. 4.

² Див.: Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д.Юридична деонтологія. — К.: Віра-Р,
1999. — С. 14.

³ Сливка С. С. Юридична деонтологія. — Львів, 1996. — С. 6.

Л >/чн)іічіш деонтологія як наука і навчальна дисципліна 15

и його первинному, моральному, значенні. Ним охоплюються прави-іі (нормативи, регулятиви) культури, які визначають поведінку юриї і а в процесі практичної діяльності. Перш за все це — норма-• їїічі моральної (етичної) культури. Окрім них, ще й нормативи /(і ихологічної, політичної, правової, економічної, екологічної, есте­тичної , інформаційної культур юриста, тобто вся гамма культур, яка обумовлює професійну юридичну діяльність, регламентує відно-піі пня до об'єкта праці — клієнта, а також до колег і забезпечує І цілому режим належної і гарантованої поведінки осіб у стані їх п і.к мозалежності.

Безліч варіантів прояву культури юриста і різноманітність юриди­чних спеціальностей не виключає^ а передбачає необхідність стан­дарту професійної діяльності. Такий стандарт, з одного боку, ви-ріжає ступінь реалізації можливостей і потенціалу юристів у своїй професійній діяльності, з іншого — є обов'язковим (належним) орі-' НТиром для будь-якого члена кожної професійної групи юристів — прокурорів, суддів, нотаріусів та ін.

§ 2. Предмет юридичної деонтології

І Іредмет юридичної деонтології — система (оптимальний звід) правових, політичних, психологічних, етичних, естетичних, інформа­ційних й інших норм-вимог, що загалом визначає соціально-правовий режим професійного спілкування юриста з колегами і клієнтами, і іакож основні види юридичних професій та характер юридичної практики у співвідношенні її з наукою і освітою.

Соціально-правовий режим професійного спілкування юриста — ік атмосфера взаємостосунків по лінії «юрист—громадянин», що розривається в особливих психологічних, етичних, правових та піших зв'язках: юрист—клієнт, юрист—колеги, юрист—родичі клі-і кта.

Предмет юридичної деонтології— складний:

1) юридичні професії за їх характерними рисами;

2) юридична практика у взаємовідношенні з юридичною освітою і юридичною наукою;

3) нормативи поведінки юристів різних спеціальностей, яких ВОНИ повинні дотримуватися в процесі професійної діяльності. Іііімоги, що пред'являються до юристів, концентровано виражені а професіограмах юридичних професій.

Усі елементи структури предмета юридичної деонтології тісно взаємопов'язані і, по суті, два перших «працюють» на третій еле-і мент, оскільки наука, що вивчається Вами, називається «юридич-| ною деонтологією» і покликана дати узагальнення деоотологічних стандартів поведінки і основних принципів професійної діяльності юриста. Сухий опис юридичної професії, юридичної освіти і науки не може вичерпати або замінити розкриття оцінної сторони профе­сійної діяльності юриста, що виражається в нормативах (регуляти-вах) його поведінки. Тільки через вимоги, правила (нормативи, моделі) поведінки юристів-практиків у всьому різноманітті їх вчи­нків відкриваються можливості пізнати якість, ефективність юриди­чної практики.

Юрист одночасно виступає як:

До соціальної діяльності юрист залучається з його суб'єктивним світом відчуттів, переживань, прагнень, образом мислення, етични­ми оцінками. У ході професійної роботи юрист, керуючись міркуван­нями юридичного характеру, спирається на знання соціальних норм (моралі, звичаїв, політики, естетики) і виробляє відношення до тих со­ціальних цінностей (правових, політичних, економічних, екологічних, етичних, естетичних та інших), які захищаються цими нормами.

Поведінка юриста виявляється в культурі професійного мислен­ня, умінні на науковій основі організувати свою працю, майстерності спілкування, здатності оцінювати і переоцінювати професійний до­свід, аналізувати власні можливості і помилки, ухвалювати пра­вильні рішення, орієнтуватися в психологічних і моральних особли­востях клієнта, створювати сприятливий для справи психологічний клімат у колективі, естетично оформляти документи і своє робоче місце, ефективно використовувати інформаційні системи. Специфіка професійної поведінки юриста обумовлена, окрім юридичного мис­лення, рівнем кваліфікації, стилем керівництва, особливостями юри­дичної практики, компетентністю, періодичною атестацією, дисцип­лінарною відповідальністю та ін.

І'і шоманітність варіантів поведінки юриста в практичній діяль-НОігі (під час здійснення владних повноважень по відношенню до і ромадян і надання громадянам професійно-юридичних послуг) не мі і і.їм і.ся підрахунку. Під впливом певних нормативних приписів і конкретних життєвих ситуацій, в яких він виявляється, його пове-іінк;і кожного разу є неповторною, «разовою». Проте вона у всіх іипадках повинна бути деонтологічною, тобто заснованою на прави-юОов'язуючого, дозволяючого, забороняючого і рекомендацій­ною характеру.

§ 3. Передумови виникнення і етапи розвитку юридичної деонтології

Передумови виникнення юридичної деонтології слід шукати п давнині, коли виник суспільний розподіл праці, що перетворив лю­тих на відносно самостійного індивіда і поклав початок професій­ному відособленню соціальних груп усередині суспільства. Суспіль» < піні розподіл праці поставив людей в залежність одних від інших. ■ • і \ конфлікти, що виникли між ними, між суспільством і особою, ви-, . і пікали необхідність в їх урегулюванні. Роль арбітрів виконували найбільш авторитетні і знаючі члени суспільства: старійшини, жерці. V зв'язку з розвитком економічних, політичних, соціальних, культу­рних відносин усередині держави і за її межами, з'явився ряд про-, фесій, що постійно оновлювався.

Однією із стародавніх є і юридична професія. її оформлення по­в'язане з розвитком права, появою особливого інституту соціальної влади держави, його апарату, спеціалізованих органів: суду, поліції, каральних установ, що володіли владними повноваженнями, і особ­ливого прошарку людей, що займаюлися управлінням і правовим об­слуговуванням населення — застосовувсічів права, юристів-прак-гиків. Першою передумовою появи юридичної деонтології стала суспільна затребуваність в праці юриста.

Професія юриста спочатку виникла і розвивалася і як вид со­ціальних послуг, і як засіб виконання управлінських функцій. Як правило, юристи займали високий соціальний стан, а їх клієнти були особами з різним соціальним статусом. Рухомі пошуком справед­ливості, яка розумілася по-різному різними шарами суспільства, клієнти, позбавлені знань у правовій сфері, знаходилися у цілковитій залежності від юриста, до якого зверталися за правовою допомо

гою. Внаслідок відсутності юридичних пізнань клієнти неспроможні були оцінити законність дій застосовувачів права, у провадженні яких знаходилися їх справи і якими вершилася справедливість. Вони вимушені були покладатися на компетентність і сумлінність юристів. Розбіжності між правосвідомістю юриста і клієнта, диспро­порції в знанні права — друга передумова появи юридичної деонтології.

З розвитком соціальних, економічних і соціально-культурних від­носин відбулася диференціація юридичних професій, збільшилося соціальне навантаження на юридичну професію, чітко визначилася роль юридичної практики. З одного боку, зріс вплив практикуючих юристів на розвиток суспільства, функціонування правової системи держави. Покращала професійна підготовка юристів. Підвищився авторитет юридичної професії. Вона стала виступати одночасно як об'єкт і як суб'єкт регулювання. З іншою, спостерігається зростан­ня правосвідомості населення, зміна культурно-правового рівня клі­єнтів, збільшення їх вимогливості до якості юридичної допомоги. У таких умовах склалася третя передумова розвитку юридичної деонтології, а саме — потреба населення в ефективній юриди­чній практиці.

Етапи розвитку юридичної деонтології як науки тісно по-в 'язані з передумовами її появи. Виділення етапів є умовним, їх кількість може бути різною, все залежить від критерію, покладеного у підставу розрізнення таких етапів. Відомо, що кожна професія створювала і створює свою деонтологію. На розвиток юридичної деонтології істотний вплив зробила медична деонтологія, яка заро­дилася в античні часи. Початок їй покладено «клятвою» Гіппократа, що містить принципи і правила, котрі регламентують діяльність лі­каря. А в XX—XXI століттях медична деонтологія стала одним із розділів медичної науки, присвячених вивченню ролі психологічних, етичних і інших соціальних вимог до діяльності медичних працівни­ків з метою досягнення максимальної користі в лікуванні і профіла­ктиці хвороб, оздоровленні і продовженні життя людини.

Перший етап розвитку юридичної деонтології, що виразився в уявленнях про те, якою повинна бути юридична діяльність, відно­ситься до часів Стародавнього Риму і пов'язаний з іменами класи­ків юриспруденції (Гай, Ульпіан, Модестин, Павло, Папініан). Вони бачили зміст юридичної діяльності в трьох її складових: а§еге —

/(>і>іі(>іічііа деонтологія як наука і навчальна дисципліна________ 19

Квр) І1.ІІП юридичними діями сторін; сауеге — складати формули (Окумснтів; гезропсіеге — давати поради, консультації. Та й сам ГОрмін «юриспруденція» виник у Стародавньому Римі в кінці IV — на початку III століття до н. є. (лат. зигізргасіепііа— знання права). Діяльність провідних юристів Стародавнього Риму істотно вплину-іі.і на подальші покоління юристів країн Західної Європи в плані формування професійних якостей, навиків і установок. Проте тер­міном «юрист» тоді ще не називалися фахівці у галузі права. Він ви­користовувався для позначення багатьох явищ правового характе-І>\ - права, сукупності законів, справедливості тощо.

У міру ускладнення соціального життя, розвитку моральності і є нічної культури суспільство передавало накопичуваний обсяг різ­них видів діяльності, що регулюють їх життя і забезпечують цю регуляцію (особливо при вирішенні конфліктів), спеціально виділеним і професійно підготовленим людям. Поступово в усіх країнах світу йшов процес становлення, а потім організаційного і методичного оформлення професійної юридичної освіти. Перші університети, що шіникли в XII—XIII століттях у Болоньї, Падуї, Кембриджі, Сала-манки, Парижі, мали юридичні факультети, де готувалися юристи з урахуванням обсягу і змісту правових робіт і послуг у даному суспільстві. Вже в середньовіччі від термін «]игіз», який, як і в да-внину, уживався в різних значеннях, з'явилося слово «іигізіа».

Другий етап розвитку юридичної деонтології пов'язаний з пері­одом розвитку буржуазних відносин і формуванням світського, юри­дичного, світогляду (XVII—XVIII ст.), коли юридична практика змінюється, розширюється її зміст, з'являються нові форми і засоби здійснення. Властива юридичному світогляду буржуазії ідеалізація права як основи суспільства і держави багато в чому сприяла фо­рмуванню інтересу до юридичної професії. Накопичений досвід у дер­жавах Західної Європи став одним з важливих етапів розвитку део-нтологічних якостей вітчизняного юриста. Тоді ж у Росії (XVIII ст., при Петрі І) запроваджено в ужиток термін «юрист», запозиче­ний з Німеччини («зигізі»), як похідний від середньолатинського

«Іигізіа».

Деонтологічні вимоги пред'являлися до випускників юридичних факультетів університетів дореволюційної Росії і України, які функ­ціонували з 60-х рр. XIX ст. Випускники юридичних факультетів, в основному, йшли на службу в державний апарат по відомству

__ Розділ І

Міністерства юстиції (судді, прокурори, слідчі, нотаріуси) і в юрис­консультські частини казенних і комерційних установ. Багато хто з них обирав «вільну» професію адвоката. Принципи і норми деон­тології залежали від рівня соціально-економічного розвитку, від су­спільно-політичного ладу, способу життя, менталітету народу, його національних і релігійних традицій. Деонтологія завжди була орга­нічно вплетена в систему духовної культури.

Третій етапрозвитку юридичної деонтології припадає на поча­ток XX століття і пов'язаний з оформленням перших документів про стандарти юридичної професії (зокрема відомостей з питань юри­дичної деонтології).

Відомо, що тільки в результаті набуття фахової правосвідомості професія досягає якісних найвищих характеристик, що відрізняють її від роду занять. Ці якісні характеристики виявляються в здат­ності професії до саморегулювання (саморегуляції). Завдяки пра­гненню до впорядкування відносин усередині професії відбува­ється внесення її регулюючої дії в суспільне життя. Здатність до саморегулювання втілюється в ідеях, принципах, методах, умовах і порядку регулювання професії. Сформовані правила оформляються в єдиний документ, що приводить їх до одноманітності. Положення таких документів стають корпоративно-нормативними (норматива­ми культури юриста) і набувають значення професійних стандар­тів,тобто розповсюджуються на всіх представників професії, вима­гають підпорядкування і забезпечуються заходами примусу. Саме ці документи служать офіційними джерелами юридичної деонто­логії, їх можна назвати актами про корпоративні норми-стандарти, що пред'являються до юридичної професії, про регулятиви (норма­тиви) культури юриста.

Усвідомлення необхідності регулювання юридичної професії, а значить і досягнення її цілісності, відбулося не відразу. Значний внесок у процес визрівання права професії на саморегулювання і ви­значення корпоративних нормативів культури юриста внесли амери­канські судді Джорж Шарсвуд, котрий опублікував 1854 р. курс ле­кцій «Професійна етика», і Давид Гофман, який в 1856 р. включив п'ятдесят рішень в «Курс правових досліджень». їх напрацюван-ня були використані при складанні Першого професійного кодексу, прийнятого Американською Правовою Асоціацією (АВА) в 1908 р. під назвою «Канони професійної Етики». Положення «Канонів»

/< Юридична деонтологія як наука і навчальна дисципліна___ 2\_

І її їм дсо і іто логічними стандартами, які забезпечували, з одного цілісність професії, а з іншою — довіру до юридичної професії і іиііч\ суспільства.

Регулювання юридичної практики в США, як і раніше, здійснює ЧІЛза допомогою: 1) розробки етичних кодексів (професійних і гандартів), які стають законодавчою базою штатів у цьому пи-і.ипії, 2) винесення резолюцій (рішень) з різних аспектів адвокатсь-і "і практики, де найзначнішими є роз 'яснення з питань професій­ної стики. Ці роз'яснення не володіють нормативною силою, проте, виступають «переконливою інстанцією», тобто є своєрідними де­нні ологічними нормами-рекомендаціями. У 1967 р. АПА видала І [огляди на професійну етику», в 1984 р. — «Формальні і нефор-і.і и.ін погляди на етику» (2 томи) та інші.

Четвертий етапрозвитку юридичної деонтології пов'язаний і міжнародною уніфікацією вимог, що пред'являються до юри-і і т,виходом за національні рамки, появою міжнародних станда-ртіву професійно-юридичній діяльності(з 80-х рр. XIX ст.).( я пилися європейський деонтологічний кодекс, міжнародні станда­рт незалежності юридичної професії, міжнародні кодекси етики та пі (див.: «Міжнародні стандарти професійної діяльності юриста»). Інтерес до деонтології юридичної професії зріс як у науковій, так і в павчально-освітшй сфері.

Годі ж було започатковане викладання (як вступ до юридичної і меціальності) навчального курсу «Юридична деонтологія» в Хар-к міському юридичному інституті (нині Національна юридична ака-цемія України імені Ярослава Мудрого). Викладання цього курсу і шіснювалося на основі першого навчального посібника з аналогі­чною назвою (1987 р.) за редакцією В. М. Горшеньова і В. В. Ко­марова. Запровадження навчального курсу юридичної деонтології і і имулювало розробку проблем у даній галузі наукових знань.

Отже, впродовж майже всієї історії суспільства потреба в праві, професійній діяльності юристів була різною. Усвідомлення цієї потреби змінювалося. Але завжди в суспільстві жило прагнення мати можливість справедливого вирішення спорів і захисту від сва­ні лля за допомогою професійних юристів.

Розділ І

§ 4. Нормативні основи юридичної деонтології

Нормативними (регулятивними) основами юридичної деон­тології є Конституція, поточне законодавство країни, кодекси етики, правила поведінки і дисциплінарні статути, інші службові докумен­ти окремих професійних груп юристів, які юридично або морально зобов'язують дотримуватися викладених в них норм при здійсненні професійної діяльності. Коли ми говоримо про нормативи культури (поведінки) юриста-практика, маємо на увазі, що нормативи міс­тяться як в правових актах держави, так і в корпоративних докуме­нтах, в моральних (деонтологічних) кодексах юридичних об'єднань (спілок адвокатів, корпорації суддів і т. п.) — внутрішньодержавних і міжнародних.

Нормативні основи юридичної деонтології:

1) етичні або деонтологічні кодекси (правила поведінки) профе­сійних груп юристів, які прийняті в державі — кодекси національ­них об'єднань (корпорацій) юристів,

2) етичні або деонтологічні кодекси (правила поведінки) юрис­тів, які затверджені як міжнародні стандарти — кодекси міжнаро­дних об'єднань юристів;

3) законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти держави в тій їх частині, в якій містяться нормативні приписи етичного (де-онтологічного) змісту — національне законодавство.

Забезпеченість норм (нормативів), що містяться в цих докумен­тах, залежить від суб'єктів їх ухвалення. Ними є національні профе­сійні об'єднання юристів, міжнародні (європейські) організації юристів, правотворчі органи держави⁴.

⁴ Доцільно на законодавчому рівні встановити механізм ухвалення етичних (деонтологічних) правил. Для цього необхідно визначитися в питанні, чи є етичні правила, що містяться в кодексах (правилах), корпоративними або юридичними нормами. У разі визнання їх корпоративними етичні кодекси (правила) повинні прийматися з'їздами об'єднань адвокатів, суддів, нотаріусів та ін., а не відомствами або комісіями і комітетами, створеними при відомствах або при уряді. Наприклад, Правила адвокатської етики були схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адво­катури при Кабінеті Міністрів України. Правильніше було б прийняти їх з'їздом адвокатів. Тоді природа такого роду етичних правил відповідала б тій, яка спочатку закладалася при їх створенні, а саме як норм саморегулювання кожною професій­ною групою юристів. Тільки після ухвалення органами об'єднань юристів етичні правила могли б бути схвалені офіційними комісіями, колегіями при відомствах або уряді, що означало б можливість застосування державних санкцій (зокрема примусового характеру) у разі їх порушення. Крім того, не повинно бути колізій

ідична деонтологія як наука і навчальна дисципліна_____ 23

V цивілізованому суспільстві виникла соціальна необхідність N і її. гсматизації і приведенні в дію наукових і практичних способів формування атмосфери взаєморозуміння між виконавцями службо-функцій і споживачами їх послуг. Документи, що регулюють і гич ні та інші соціальні норми поведінки окремих юридичних профе-' їм и різних країнах, мають різноманітні назви.

Назвемо деякі деонтологічні документи, що діють у США:

І) «Канони професійної етики» — затверджені Американською І Ірявовою Асоціацією; 2) «Правила професійної поведінки» — при­ми 111 и кожному штаті для регулювання діяльності членів адвока­тур штатів. У їх основі лежать Типові правила професійної пове-мпки (прийняті АВА в 1983 р. з подальшими поправками). Вони Юлодіють силою нормативного документа на відповідній території; Ч Федеральні правила цивільного процесу» — служать зразком і іVI цивільного процесу в штатах; 4) «Кодекс судової етики» — міс­тить такі правила: суддя повинен зберігати чесність і незалеж­ніш, судової влади; суддя не повинен здійснювати неналежних дій \ і воїй діяльності і не допускати сумнівної поведінки; суддя повинен виконувати посадові обов'язки неупереджено і старанно; суддя може займатися позасудовою діяльністю з метою вдосконалення 1.1 кону, правової системи і процесу здійснення правосуддя; суддя Повинен регулярно подавати звіти про свої доходи, які він одержав

правову і позасудову діяльність; суддя не повинен втручатися и політичну діяльність; 5) «Висновки Верховного Суду з етичних Витань» — Верховні суди штатів виробляють етичні роз'яснення ібо безпосередньо, або через створювані ними органи (комісії, ко­мітети); 6) «Етичні стандарти прокурорів округу Окленд» — прий-пі п правоохоронними органами майже в кожному штаті країни; 7) «Статут поліцейських міста Ленсинга», «Кодекс етики поліцей-с і.міх штату Мічиган»; 8) «Морально-етичний кодекс поліцейського (НІЛ» — служить моделлю для морально-етичних кодексів праців­ників поліції кожного штату.

Етичні правила та інші нормативи культури адвокатів, суддів 1.1 інших юридичних професій діють у Франції, Англії і Уельсі, Шотландії, Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Данії, Австрії, Польщі,

її * нормами, які містяться в етичних кодексах, загальних для всіх юристів і для КОЖНОЇ їх професійної групи. Відповідальність за забезпечення узгодженості тако-іо роду документів доцільно покласти на Вищу раду юстиції.

24_____________________________________________ Розділ І

Туреччині, Ізраїлі, Росії та інших країнах. Тільки відносно адвокатів розроблені «Етичні правила солісторів Великобританії», «Регла­мент Паризької колегії адвокатів», «Кодекс адвокатської етики Нідерландів», «Правила професійної етики російських адвока­тів», «Зібрання основ адвокатської етики і професійної гід­ності» Польщі (схвалено в 1961 р., вносилися зміни в 1970, 1987, 1993, 1998 рр.)⁵.

Існують акти деонтологічного змісту для працівників системи органів внутрішніх справ і згідно з їх нормативами проводиться освітня підготовка. Декретом № 86592 введено «Кодекс деонтології національної поліції Франції». У Англії діє «Положення про ети­чні принципи поліцейської служби Великобританії», у ФРН— «Етика поліцейського ФРН», в Росії — «Кодекс честі рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ Російської Фе­дерації».

Активізувалася діяльність з розробки і ухвалення деонтоло-гічних (за назвою — етичних) правил для юридичних професій в Україні з метою: 1) підвищення ефективності досягнення професій­ного результату; 2) забезпечення сприятливих умов для користува­чів послуг.

Наведемо основні документи деонтологічнічного значення в Україні (за роками появи):

Кодекс честі працівника органів внутрішніх справ України

Раритети . Правила адвокатської етики

Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ

Загальні правила поведінки державного службовця

Наказ Національної служби посе-редництва і примирення (2000 р.)

⁵ Польський кодекс професійної етики складається з шести розділів, в яких, окрім
загальних положень, містяться правила, що стосуються виконання професійних пов­
новажень і обов'язків (2-й розділ); відносин адвоката з судом і іншими органами, пе­
ред якими він виступає при здійсненні професійної діяльності (3-й розділ); відносин
з колегами (4-й розділ); відносини з клієнтами (5-й розділ); діяльність в органах само­
врядування і відносини з органами влади адвокатури (6-й розділ).

⁶ Раритет (нім. Кагіїаі від лат. гагііаз) — рідкість, цінність.

Юридична деонтологія як наука і навчальна дисципліна_____ 25

Затверджені V з'їздом Союзу

юристів України (2001 р.)

Затвердженій V з'їздом суддів Ук-раїни (2002 р.)

Затверджений рішенням Конфе­
ренції Української нотаріальної
палати (2007 р.)__________

Кодекси юридичних професій в нашій країні і за кордо­ном, що мають назву моральних (етичних), не вичерпуються мине етичними нормами.їх зміст становлять положення мате­рі.! и.ного і процесуального права, правила судочинства та інші нор­ми що відносяться до юридичної практики взагалі, а також до її спе­ціальних питань (ліцензування, взаємостосунки адвоката і клієнта і пню). Крім того, ці норми забезпечені механізмом їх реалізації і си-0ТЄМОЮ відповідальності в межах дисциплінарного процесу.

Як правило, етичні (або деонтологічні) кодекси юридичних про-фесій в Україні розробляються з орієнтацією скоріше на Євро­пі ііські, чим на американські моделі, хоча вивчаються при їх скла-

І.І1ІІ1І ВСІ.

ІІормативними основами юридичної деонтології є також служ­бові документи, затверджені певними міністерствами і відомствами (відомчі акти). Наприклад, «Статут патрульно-постової служби міліції України», затверджений наказом МВС від 28.07.1994 р. V найбільш загальному вигляді деонтологічні вимоги до юристів рі-(ішх спеціальностей закріплені в законах (закони України «Про адвокатуру», «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про нотаріат», «1 Іро статус суддів» та ін.).

На відміну від нормативно-правових актів деонтологічні доку­менти (декларації, рекомендації, принципи, основоположні принципи, керівні положення, етичні кодекси та ін.) не мають обов'язкової юри­дичної сили. Вони, по суті, є заявами про наміри, звичайно націлени­ми на конкретні професійні галузі, наприклад, роль поліцейських, прокурорів, суддів. Проте заяви такого роду є легітимними в межах певної корпорації (об'єднань адвокатів, нотаріусів і т. д.) і з часом можуть бути занесені до нормативно-правових актів, стати обов'я­зковими для виконання (легальними). Якщо ж вони офіційно (на дер­жавному рівні) закріплюються, то тим самим підтверджується їх легальність (законність).

Розділ І

На рубежі XX і XXI століть в світі спостерігається об'єктивна тенденція га/жом/заг/п деонтологічних (або етичних) норм поведі­нки професійних груп юристів, незалежно від їх державної прина­лежності. У національних правилах утілюються міжнародновизнані єдині принципи і підходи, затверджуються схожі нормативи культури юриста: судді, адвоката, прокурора і ін. Іншими словами, відбува­ється зближення у вимогах до правил поведінки юристів різних країн завдяки розробці деонтологічних (або етичних) моделей їх культури. Вищими стандартами служать міжнародні деонтологічні (або етич­ні) документи юридичних професій, наприклад Деонтологічний ко­декс (Кодекс правил здійснення адвокатської діяльності адвокатів Європейського співтовариства, прийнятий делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні в Страсбурзі в жовтні 1988 р.) та ін. (див.: Міжнародні стандарти професійної діяльності юриста).

§ 5. Методи юридичної деонтології Метод юридичної деонтології — це сукупність логічних при­йомів і конкретних способів обґрунтування системи знань про тео­ретичне осмислення і практичне застосування деонтологічних нор­мативів (стандартів) культури поведінки юриста. Слід враховувати, що поняття методу включає поняття про всяку планомірну діяль­ність і її практичну ефективність. Методи юридичної деонтології:

— філософські;

— загальнонаукові;

— міждисциплінарні,

— спеціальні (конкретні).

Загальним методом юридичної деонтології є діалектич­ний метод, який дає можливість розкрити генезис, еволюцію, озна­ки, зміст і види юридичної практичної діяльності; врахувати чинни­ки — матеріальні (матеріалістична діалектика) і духовно-культурні; виявити варіативність системи вимог до культури поведінки юриста різної спеціалізації; уяснити форми взаємодії юриста з суспільним середовищем у процесі виконання службових обов'язків. Діалекти­чний метод починає працювати тільки з поняттями і категоріями, що вже сформувалися, тому його цінність виявляється в єдності з синергетичним підходом (методом соціальної синергетики) і си-

/(){>ндична деонтологія як наука і навчальна дисципліна____ 27

Поиск по сайту: