ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА 3 страница

Юридична деонтологія, що розглядається в широкому її розу­мінні, тісно пов'язана з суспільними науками: етикою, соціальною Психологією, політологією, естетикою, інформатикою, оскільки попа включає елементи цих наук. Більшою мірою наочний зв'язок Простежується між юридичною деонтологією і прикладними наука­ми: правовою психологією, правовою етикою, правовою естетикою, правовою інформатикою, тобто тими науками, які виникли на сти-к\ юриспруденції і вказаних вище суспільних наук. Місце юридич­ної деонтології серед інших соціальних і юридичних наук визначило­ся за десятиліття її розвитку.

32 Розділ І

Юридична деонтологія виділилася в окрему галузь знань в про­цесі розвитку правової етики. Проте вона не тотожна їй. Юридична деонтологія, з одного боку, є стрижнем, «серцевиною» правової етики⁷; з іншою вона значно ширше за неї за змістом, оскільки ра­зом з морально-етичною культурою включає тісно пов'язані з нею інші грані культури юриста як особи. Юридична деонтологія лише частково збігається з правовою етикою. Вона не поглинає її пред­мет і методи, а є певним вступом до неї як в спеціальну науку і учбову дисципліну, використовує її як джерело, з якого черпає де-онтологічні норми. Нормативним змістом юридичної деонтології є як норми, не забезпечені юридичними санкціями (етичні, есте­тичні та ін.), так і норми, що встановлюють юридичну відповіда­льність за невиконання приписів, закріплених в службових докуме­нтах (юридичні).

Маючи свій власний предмет, юридична деонтологія зайняла конкретне місце в системі соціальних наук як юридичних, так і не-юридичних (психологічної, політичної, економічної, екологічної, етичної, естетичної, інформаційної).

Співвідношення юридичної деонтології з суспільно-правовими науками можна подати так:

Юридична деонтологія

Юридична конфліктологія

Юридична деонтологія, як спеціальна професійно-прикладна наука, входить у систему юридичних наук, об'єднаних загальною назвою — правознавство (юриспруденція) і пов'язана (прямо або побічно) зі всіма.

Система юридичних наук:

⁷ Термін «серцевина» вперше застосований С. С. Сливкою для позначення спів­відношення юридичної деонтології з правовою етикою. — Див.: Сливка С. С.Юридична деонтологія. — Львів, 1996. — С. 4—5.

Юридична деонтологія як наука і навчальна дисципліна_____ 33

Юридична деонтологія перш за все пов'язана з теоретико-історичними науками. Це пояснюється тим, що вона має стриж­нем свого поглибленого вивчення професійно-правову поведінку юриста, його професійну культуру, гармонійно сполучену з етич­ною, політичною, економічною, екологічною, психологічною, есте­тичною і інформаційною культурами. Проблематику юридичної деонтології можна вважати теоретико-правовою, але органічно по­в'язаною з правовою етикою, правовою психологією, правовою по­літологією, правовою естетикою. Формування загальних закономі­рностей професійного кодексу юриста виражаються в поєднанні психологічних, юридичних і інших соціальних (політичних, мораль­них, економічних, екологічних, етичних естетичних) механізмів, що тісно взаємодіють на основі найважливіших структурних зв'я­зків правових принципів.

Предмет юридичної деонтології має відмінності від пред­метів інших наук, що входять до групи історико-теоретичних наук. її об'єднує з теорією держави і права лише те, що теорія дер­жави і права певною мірою є вступом до галузевих наук (конститу­ційного, цивільного, адміністративного, кримінального, екологічного права тощо), а юридична деонтологія — до міжгалузевих (організа­ційним) юридичних наук (прокурорський нагляд, організація право­суддя, правоохоронні органи та ін.). Проте на відміну від юридичної деонтології теорія держави і права є загальнотеоретичною, оскільки виявляє і пояснює основні загальні закономірності розвитку дер­жави і права, виробляє загальні поняття, категорії і принципи, на які спираються інші юридичні науки.

Юридична деонтологія має свою цільову спрямованість. Вона покликана узагальнити інформацію про якість юридичної практики і представити майбутньому юристу систему дозволяючих, заборо­няючих, зобов'язуючих і рекомендаційних норм, яких він повинен дотримуватися в цивілізованому суспільстві, дати загальні відо­мості про специфіку і зміст юридичної діяльності. Вона «рифмуєть-ся» з теорією держави і права, але звернена не до розкриття загаль­нотеоретичних основ права, а до пізнання юридичної практичної діяльності, до людей, що її здійснюють, до загальних і особливих якостей їх праці, морально-психологічних, етичних та інших влас­тивостей її прояву. Виробляючи нормативи (регулятиви) культури поведінки практикуючого юриста, юридична деонтологія доповнює

Розділ І

і збагачує ті галузі права, які безпосередньо «обслуговують» юри­дичну діяльність. Це — процесуальне право, а також прикладні дисципліни — криміналістика, судова медицина, судова психіатрія, правова статистика, оперативно-розшукова діяльність та ін.

При цьому юридична деонтологія спирається на знання галузе­вих і міжгалузевих наук — конституційного, цивільного, криміналь­ного, адміністративного, трудового, екологічного, інформаційного права тощо. Крім того, вона використовує досягнення наук, що вивчають державу і право зарубіжних країн у порівняльному плані (конституційне право зарубіжних країн та ін.), і міжнародно-пра­вові відносини (публічне і приватне міжнародне право, європейське право таін.).

Вітчизняна юридична деонтологія стоїть перед багатьма скла­дними питаннями, які поки що невирішені або недостатньо вирі­шені. Це закономірно, бо юриспруденція розвивається, переживає інформаційно-технічні зміни, у зв'язку з чим висуваються нові про­блеми. Сьогодні формування юридичної деонтології досягло того рівня, при якому і для неї стає характерним процес диференціації, властивий розвитку юриспруденції в цілому. Загальні принципи і положення переломлюються при цьому в специфіці окремих юри­дичних сфер, напрямків і дисциплін і вже в такій опосередкованій формі стають основою для вироблення конкретних рекомендацій для юридичних працівників (наприклад в правоохоронній сфері для працівників міліції, органів прокуратури, органів служби безпеки і т. д.). Професія юриста незалежно від спеціалізації і різноманітності варіантів поведінки кожного з її носіїв має єдині основи, схожі риси, які визначаються спільністю права, його єдністю, взаємозалежністю схвалюваних рішень у процесі практичної юридичної діяльності. При всій відмінності роботи нотаріуса від роботи слідчого прокуратури або органів внутрішніх справ, а останніх від роботи службовців со­ціального забезпечення всі вони є юристами однієї співдружності, яка стоїть на варті законності і правопорядку, захисту і охорони прав і свобод громадян.

Можна виділити три напрямки зв'язку юридичної деонто­логії з іншими правовими науками і навчальними дисциплінами.

Юридична деонтологія:

1) є вступною наукою і містить відомості, необхідні для поглибле­ного розуміння закономірностей юридичної діяльності слідчого, про­курора, судді, нотаріуса, адвоката і інших професій.

к)ична деонтологія як наука і навчальна дисципліна_____ 35

V цьому сенсі її можна назвати загальнопідготовчою наукою, всту­
пі юридичної практики;

') сі ворює теоретичні основи для прикладних юридичних наук і Мінімальних дисциплін: судової психології, судової етики, юридичної ИОнфліктології тощо.

V ньому сенсі її можна вважати своєрідною узагальнюючогою
і і ірс нічною наукою, загальною частиною прикладних юридичних

и.і\ К

І) поповнює багаж юридичної науки і практики завдяки самостій-иому предмету дослідження, розвиває нові підходи, постачає нову інформацію, що почерпнута з досягнень соціальних наук, і тим са­мим збагачує всю юриспруденцію як прикладну, так і теоретичну.

V цьому сенсі її можна вважати самостійною теоретико-юриди-
'пі. по наукою, що утворилася на стику юриспруденції та інших сус-
иі її.них наук.

§ 8. Юридична деонтологія як навчальна дисципліна

І( )ридична деонтологія як наукова і як навчальна дисципліна — не одне і теж. Як навчальна дисципліна вона переслідує мету дати м.ііібутньому юристу своєчасні уявлення про реальний сенс і зміст ічи іраної професії, представити цілісну картину юридичної діяльності і місце в ній юриста-професіонала, культура поведінки якого відпові-і.к вимогам, які пред'являються до нього суспільством і державою її цаний історичний період. Цю мету можна виразити через єдність Грьох складових:

1) ознайомити з видами професій юриста і розкрити характер юридичної практичної діяльності;

2) визначити стандарти, яким повинен відповідати кожен юрист-Практик, зокрема випускник юридичної навчальної установи;

3) виробити в стінах юридичної учбової установи основні устано-Пси на якісне вивчення юридичних дисциплін, на розвиток професій­ні їх умінь і навиків.

Виходячи з мети, завданнями юридичної деонтології є:

1) визначити нормативи культури поведінки юриста, необхідні гни його ефективної професійної діяльності;

2) навчити правильно розуміти професійний обов'язок, розкрити і» повні етапи його морально-психологічного і професійно-правового ін мислення;

Розділ І

3) сприяти гуманізації юридичної діяльності, виключити фор­мальне прикладання знань при наданні професійно-правових по­слуг;

4) навчити своєчасно виявляти і усувати деформації в юридичній практиці;

5) розкрити ступінь залучення юриста в політичну та інші сфе­ри соціального життя країни, орієнтувати на можливі обмеження в ступені і формах участі юриста в політиці;

6) виявити значення міжнародних норм професійної діяльності юриста для вітчизняної юридичної практики;

7) визначити шляхи підвищення престижу юридичної професії;

8) стимулювати юриста до активності в підвищенні рівня право­вої культури суспільства та ін.

Значення юридичної деонтології як навчальної дисципліни не вичерпується тим, що вона є вступом у юридичну спеціальність. Діапазон її впливу на культуру юриста досить широкий. її більш по­глиблене і ґрунтовне вивчення можливо на старших курсах і необ­хідно при проходженні стажування юристів кожної спеціальності з метою підвищення кваліфікації.

Розвиток теоретичної юриспруденції, вдосконалення юридичної практики вносять істотні поправки і зміни в юридичну деонтологію, бо вона є не набір формальних умовностей, а вираз суспільної необ­хідності. Вона покликана розкривати причини виникнення й існуван­ня тих або інших етичних, естетичних, правових та інших правил в юридичній професії, формувати систему нормативів заборонного, дозволяючого, зобов'язуючого і рекомендаційного характеру для кожної її спеціальності згідно з досягнутим рівнем соціальної культу­ри суспільства. В цьому відношенні можливості юридичної деон­тології як наукової теорії професійного обов'язку юриста значні і виражаються в тому, що:

1) нормативність юридичної діяльності не суб'єктивується, не від­ривається від соціально-психологічних чинників. Надаючи правові послуги (консультування, виступ в якості захисника або обвинувача в суді та ін.), юрист проводить профілактичну роботу в суспільстві, «лікує» його, викорінює пороки, допомагає людині у вирішенні життє­вих питань;

2) деонтологічні нормативи культури юриста орієнтують його професійну свідомість на причетність до долі іншої людини, на бо-

Іі >/чк)пчна деонтологія як наука і навчальна дисципліна____ 37

ротьбу з протиправними діяннями, на встановлення законності і пра­це шорядку в суспільстві.

Як гуманістична дисципліна юридична деонтологія роз'яснює ІНАчення тих або інших дій, вчинків, мотивів, характерних якостей Юридичних працівників; сприяє формуванню необхідних для даної Професії етично-психологічних рис; запобігає деформації, можливій і\ результаті тривалого виконання професійних специфічних функ­ції!

Юридична деонтологія покликана допомогти студенту навчитися і пі псуватися з клієнтами і колегами, керувати людьми, зважено іналізувати складні ділові ситуації, самостійно ухвалювати рішен­ня, робити позитивні висновки з негативного досвіду, вдаватися до постійного самоаналізу і об'єктивної оцінки як своїх дій, так і дій Навколишніх людей.

Юридична деонтологія (наука і навчальна дисципліна) є система, і. як всяка система, має свою структуру, тобто складається з еле-чсіііів логічного складу системи.

('истема нормативів культури, що пред 'являються до юрис­ти:

Структура юридичної деонтології: професія «юрист», гро-м.і пінське суспільство і держава; основні види професії «юрист»; Юридична освіта і юридична наука в системі професійної підгото-ІКИ юриста; юридична практика, юридична практична діяльність; .'. чч/іивості кваліфікаційної атестації юридичних професій; дисци-ПЛІнарна відповідальність юриста; правова, психологічна, політич-

на, економічна, екологічна, етична, естетична, інформаційна культу­ра; професіограми юридичних професій.

Саме така структура покладена в підставу курсу юридичної деонтології як навчальної дисципліни. Для об'єднання структурних елементів у єдине ціле, єдину систему необхідною передумовою єцілісність діяльності, яка полягає в досягненні вищого ступеня впо­рядкованості, організованості, узгодженості її елементів. Ця ціліс­ність виражається у формуванні деонтологічного кодексу професій­ної діяльності юриста, сучасної моделі (стандарту) юридичної професії.

Розділ II

ПРОФЕСІЯ «ЮРИСТ», ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І ДЕРЖАВА

§ 1. Професія «юрист»: поняття, загальні ознаки. Професіоналізм юриста

Професія «юрист»(лат. рго&ззіо, от ргоіїїеог— повідомляю про свою справу) — рід трудової діяльності в правовій сфері суспі-ІЬС гва, що потребує юридичних знань, умінь і навичок, необхідних цля професійного виконання прав й обов'язків.

Юридична професія визначається специфічними умовами діяль-п.ісїї даної сфери і виражається у високій правовій культурі юридич-НОго працівника цієї сфери.

Професія «юрист» розкривається через такі поняття:

1)діяльність, взята як певна реальність;

2) професіоналізм як якість діяльності;

*) юридичний характер діяльності, що відрізняє її від економіч­ні >і. управлінської та інших соціальних сфер застосування праці

и. і)Г)И.

Юрист— фахівець, що одержав повний набір юридичних знань, \ мшь і навичок відповідно до державних стандартів освіти та во-ВОДІє правом займати певні посади в різних сферах юридичної практики, тобто займатися визначеною юридичною практичною

І ЦІЛЬНІСТЮ.

Загальні ознаки професії юриста:

1)служить громадянському суспільству і державі: його діяль­нії її» має насамперед суспільний і державний характер;

2) надає соціальні послуги громадянам у вигляді юридичної до­помоги і має справу, як правило, із соціальними аномаліями, відхи-ВСннями від норм, «хворобами» у суспільстві;

3) користується офіційним статусом посадової особи: при занятті Посади він нерідко присягає на вірність своєму професійному обо-и взку;

4) не бере прямої участі у створенні матеріальних і духовних благ: пні має визначені владні повноваження, що містять в собі управ-іінські основи (але не обов'язково є винятково управлінськими). Гак праця прокурора, судді, слідчого, оперативного працівника мі иіції і ряду інших пов'язана із здійсненням особливих владних

Розділ II

повноважень, з правами й обов'язками застосовувати владу від імені закону;

5) діє автономно: його робота цілком не збігається з діяльністю закладу, відомства, працівником якого він є, хоча і здійснюється в інтересах цього закладу або відомства;

6) діє творчо: він знаходиться в постійному пошуку істини, у нього немає стандартних (шаблонних) рішень, оскільки йому до­водиться вирішувати різноманітні завдання, і кожна нова справа являє собою нове завдання;

7) він є служителем закону: у своїй діяльності завжди обмежуєть­ся рамками закону, уже під час планування своєї роботи він у думці зіставляє свої дії з нормами чинного законодавства;

8) є носієм професійної специфічної культури, що охоплює всі культурні аспекти юридичної діяльності, не лише правові, а й етич­ні, психологічні, політичні, економічні, екологічні, інформаційні та ін., що забезпечує престиж його професії і фаху.

Професіоналізм — невід'ємна властивість юридичної діяльності, що означає добре володіння своєю професією, тобто володіння знан­нями, досвідом, вміннями і навичками. Закінчення юридичної навча­льної установи — лише формальне, а не фактичне свідоцтво рівня юридичної підготовки. Як професіонал юрист повинен володіти фу­ндаментальними і спеціальними юридичними знаннями, мати розви­нене правове мислення, бути впевненим у верховенстві права і не­обхідності дотримання законності; уміло користуватися юридичним інструментарієм при вирішенні юридичних завдань у цілях захисту прав людини. Професіонал — це добре підготовлений спеціаліст кон­кретної справи. Високий професіонал — це людина внутрішньої самодисципліни, яка ніколи не дозволяє собі поверхового став­лення до справи.