Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Розвиток науки в середньовічній Європі. Схоластика. Середньовічні університети



В науці Середньовіччя виділяють 4 напрямки: перший фізико-динамічний, ядром якого було вчення про рух на основі натурфілософії арістотелізму. Другий – вчення про світло; оптика була частиною загальної доктрини – “метафізики світла”. Третій – наука про живе; вона охоплювала комплекс питань про душу, як джерело рослинного, тваринного і людського життя, в дусі арістотелізму. Четвертий напрямок стосувався астролого-медичних знань, у тому числі алхімії.

Слід підкреслити, що в цей період активно розвивається схоластика, яка найбільш яскраво виявилася в головному вченні Середньовіччя – Богослов’ї: “Святе письмо” і “Святий переказ” - основні праці схоластики. Схоластики після тривалої перерви відновили вивчення античної спадщини, звернулися до найважливіших проблем пізнання. Багато схоластів займалися вивченням усіх доступних наук. Найвідоміші схоласти – П’єр Абеляр, Альберт Великий, Фома Аквінський. Схоластика – середньовічна філософія, представники якої ставили своїм завданням представити у вигляді наукоподібної системи релігійне вчення i обґрунтувати його посиланнями на авторитет батьків церкви та на священне письмо. Вона зародилася у XI ст. і систематизувалася у науку у XII-XIII ст.Поштовхом до її виникнення стало поширення у цей час єресей, коли релігійні постулати, які раніше сприймалися на віру, почали ставитись під сумнів і їм вимагали пояснення. Найбільш відомою у середні віки є схоластична система Фоми Аквінського. Позитивними сторонами схоластики було те, що вона оживила на деякий час релігійно-філософську думку, познайомила Європу з багатьма працями древньогрецьких і арабських мислителів (передусім Платона і Арістотеля).

У XV-XVI ст. схоластика зжила себе, виродившись у формалізовану шкільну мудрість. Схоластичне навчання вело до начотництва i догматизму. Зі схоластикою пов’язаний пануючий у тодішніх школах катехізичний спосіб навчання (у формі запитань i відповідей). Це приводило до заучування учнями напам’ять готових визначень i до відмови від самостійного мислення. У цілому схоластика стала перепоною поступальному розвитку науки, освіти й школи.

Характерною рисою з а х і д н о г о середньовічного розумування було чітке й тверезе розрізнення інтелектуальної моделі та realia – реальних речей. Відома суперечка філософських шкіл – номіналістів та реалістів – щодо існування абстрактних понять типу “доброчинність”, “справедливість” тощо: перші вважали, що це лише імена (слова); другі гадали, що це прояви якоїсь тілесної субстанції.

Інтерес до властивостей realia й технічного винахідництва яскраво проявився в діяльності АЛЬБЕРТА ВЕЛИКОГО, видатного теолога, знавця Аристотеля, автора фундаментальної праці Summa theologia. Займався Альберт фізикою, хімією, ботанікою, механікою.

Завдяки такому західному інтересу до вивчення природи та конструювання артефактів поступово вимальовувалася інша методологія думки, яка полягала в застосуванні не дедукції (від загального до часткового), а індукції (від часткового до загального). Пов'язують такий перехід з ім'ям видатного теолога Оксфордського університету ХІІІ ст. РОДЖЕРА БЕ́КОНА. Вважається, що Бекон вперше запровадив математичні методи та експеримент, прагнучи до практичних результатів знання. Займаючись оптикою та збільшувальним склом, він передбачив винахід телескопа й мікроскопа.

Отож, наукова думка Заходу починає тяжіти вже до конкретних і практичних проблем, які виникають у повсякденному житті людини. На початку XIV ст. італійський капітан ФЛАВІО ДЖІОЙЯ вдосконалив компас, який саме тоді набув сучасного вигляду.

У ХІІІ ст. ЛЕОНАРДО ПІЗАНСЬКИЙ описав відкритий ним спосіб вирахування числа “пі” (Практична геометрія) та виклав методику вирішення невизначених рівнянь (Книга про квадрати).

Розвиток університетської освіти в епоху середньовіччя.У епоху Середньовіччя високого рівня досягла освіта. Шкільна та університетська наука трималася на одному з перших місць. Для навчання кліриків використовувалися єписькопські й монастирські школи, у яких Боецієм і Ф.Клесідором (487-578) було введено поділ «семи вільних мистецв» на 2 частини: тривіум (3 шляхи знань граматика, риторика і діалектика та квадривіум (чотири шляхи знання: геометрія, арифметика, астрономія і музика). У ХІ-ХІІ ст. на базі таких шкіл виникли університети. Ініціаторами заснування університетів виступали, як правило, вчені, які були незадоволені тим, що церковні школи ігнорували нові знання, оскільки вони не відповідали догматам віри.

Серед перших були засновані університети в Болоньї (1158 р., Італія), Оксфорді (1168 р., Англія), Кембриджі (1209 р., Англiя), Парижі (1253 р., Франція), Празі (1348 р., Чехія), Кракові (1364 р., Польща) та iн. На 1500-й р. у Європі нараховувалося уже 65 університетів.

Головним центром освіченості стала «Академія» в Аахені,створенаКарлом Великим. Сюди були запрошені найбільш освічені люди тої Європи. Найбільшим діячем Каролінзького відродження став Алкуїн. З ХІV ст. географія університетів розширюється. Набувають розвитку колегії (звідси-коледж). Спочатку так називалися гуртожитки студентів, але поступово колегії ставали центром знань, лекцій, диспутів. Заснована у 1257 р. духовником французького короля Габеротом де Сорбон колегія, яка названа Сорбоною, помалу розрослося та так закріпила свій авторитет, що за її ім’ям став називатися весь Паризький університет. При церкві Св. Апостолів було створено вищу медичну школу.

Перші університети мали своє самоврядування i користувались певною автономією по відношенню до церкви, феодалів i міських магістратів. Викладачі вибирали голову факультету – декана. Ректором називали голову університету, якого також вибирали.

Але з моменту виникнення університетів церква, користуючись монополією на навчання, постаралась підкорити їх собі. Для цього давала університетам різні привілеї та матеріальні допомоги, наводнювала їх своїми викладачами i навіть засновувала свої університети (наприклад, так було з Паризьким університетом). Поступово церква добилася своєї мети, а богословський факультет стає найголовнішим.

Середньовічні університети мали звичайно 4 факультети: артистичний (або факультет мистецтв), богословський, юридичний та медичний.

Артистичний факультет (термін навчання на ньому – 6-7 років) був підготовчим i виконував роль середньої школи. Тут вивчали традиційні “сім вільних мистецтв“. Хто закінчував цей факультет, отримував ступінь “магістра мистецтв“, а також право вступати на інші три головні факультети.

Термін навчання на основних факультетах тривав 5-6 років. Особи, які закінчували повний курс навчання (11-13 років), здобували вище звання “доктора наук“.

Слід відзначити, що в середньовічних університетах навчання було схоластичним. Вчені-богослови прагнули примирити науку i релігію. Диспути, що тут організовувались, часто являли собою набір словесних суперечок i хитросплетінь схоластичної вченості, були відірваними від життєвих потреб.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.