Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Головні риси візантійської культури. Періодизація



Візантійська держава виникла IV ст. у східній частині Римської імперії внаслідок її розколу, проіснувавши до середини XV ст. Столиця Візантії Константинополь була заснована імператором Константаном І 324-330 pp. на місці колишньої мегарської колонії - містечка Візантій. Самі ж -візантійці називали себе римлянами (грецьк. "ромеі"), а свою державу - "Ромейською".

Культура Візантії була логічним історичним продовженням греко-римської античності. Зокрема, своєрідність полягає в тому, що вона відрізняється від середньовічної культури Західної Європи елементами східних цивілізацій і спадкоємністю з культурою стародавніх Греції та Риму. Етнічну основу становили греки й еллінізоване населення областей, де панували грецька мова, античні звичаї. Тут тривалий час зберігалася романізація адміністративного апарату, армії та судочинства. Відмінності православ'я від католицизму відбилися у своєрідності філософсько-богословських поглядівгрецького Сходу, догматиці, літургії й обрядовості Православної Церкви, системі християнських етичних і естетичних цінностей Візантії.

Візантійська держава була першою православною державою з офіційно сповідуваною вірою – православ’ям і на відміну від Католицької Церкви Православна Церква Візантії розглядалась як невід'ємна складова частина держави, підпорядкована "самодержавству" (самодержавному правлінню візантійського імператора).

Візантійська культура забезпечила домінанту духовного в життєдіяльності, орієнтувала людину на ідеальний, ірреальний, неземний світ, де перебуває істина, - світ вищої, позаматеріальної християнської духовності, що і забезпечило їй особливе значення в середньовічній європейській культурі й загалом надзвичайно помітне місце в історії світової культури.

Згадані особливості візантійського життя не могли не позначитися на художніх процесах, що відбувалися в культурі, зумовлюючи особливості візантійського, художнього феномену, у тому числі візантійського художнього стилю, передусім — спіритуалізм візантійської естетики.

Головними образами художніх творів виступали тільки Бог, святі, апостоли, в окремих випадках — божественний імператор та його родина. Сюжети творів ґрунтувалися на Святому Письмі, воно ж визначало іхні персонажі, композиції, типи фігур, атрибути святих та іншу християнську символіку, зображення образів і композицій затверджувала церква.

Водночас візантійська культура, на відміну від середньовічної західноєвропейської культури, мала риси не лише християнства, а й античної спадщини. Тому, незважаючи на всезростаючий вплив християнства, тут ніколи не згасала світська художня творчість. Освіта ґрунтувалась не тільки на Святому Письмі, а й на античних творах, які широко читали і вивчали. їх засвоєння було достатньо схоластичне, що зумовлювало появу різноманітних компіляцій. Взагалі істотна особливість візантійського суспільства — його тенденція до застою і ретроспекції, сліпого схиляння перед традиціями, авторитетами, стародавністю, стереотипами і штампами минулого. При виникненні ситуації історичного виклику зазвичай зверталися до античних мислителів, античної спадщини, книжники вважалися найшанованішими людьми в суспільстві. Одночасно наслідування художніх прийомів стародавніх авторів сприяло збереженню класичної грецької мови.

Істричні етапи: ранній, класичний і пізній.

Рання доба візантійської історії (IV - середина VII ст.) характерна розладом рабовласницького ладу і формуванням феодальних відносин. Найбільшого територіального розширення Візантія досягла у період правління Юстиніана І (482-565 pp., імператор - з 527 p.), перетворившись на могутню середземноморську державу.

Класичний період історії Візантії епохи раннього Середньовіччя (друга половина VII-XII ст.) позначився інтенсивним розвитком феодалізму. В цей час утвердилась фемна система, яка призвела до децентралізації країни.

У пізній Візантії (XIII - перша пол. XV ст.) посилилась феодальна роздробленість, ослабився опір зовнішній агресії. Константинополь 1204 р. захоплюють латинські хрестоносці. На початку 1453 p., зазнавши навали турків-сельджуків, Візантію завоювала Османська імперія, і вона припинила існування.

В культурному житті Візантії сучасна культурологія виділяє такі основні періоди:

1) відмирання старої античної та становлення нової середньовічної культури в дусі християнського віровчення (IV- VII ст.);

2) культурний спад у зв'язку з економічним занепадом та аграризацією міст (кін. VII - початок IX ст.);

3) нове культурне піднесення Константинополя та провінційних міст (середина IX-X ст.);

4) найвищий розвиток візантійської культури, зумовлений розквітом міського життя (XI-XII ст.);

5) занепад культури, викликаний політичним послабленням Візантії (кінець XII-XIII ст.);

6) зародження наприкінці XIII-початку XIV ст. "візантійського передгуманізму" і становлення обмеженого "візантійського гуманізму", характерною ознакою якого було відновлення античної освіченості (XIV-початок XV ст.).

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.