Візантійська держава виникла IV ст. у східній частині Римської імперії внаслідок її розколу, проіснувавши до середини XV ст. Столиця Візантії Константинополь була заснована імператором Константаном І 324-330 pp. на місці колишньої мегарської колонії - містечка Візантій. Самі ж -візантійці називали себе римлянами (грецьк. "ромеі"), а свою державу - "Ромейською".
Культура Візантії була логічним історичним продовженням греко-римської античності. Зокрема, своєрідність полягає в тому, що вона відрізняється від середньовічної культури Західної Європи елементами східних цивілізацій і спадкоємністю з культурою стародавніх Греції та Риму. Етнічну основу становили греки й еллінізоване населення областей, де панували грецька мова, античні звичаї. Тут тривалий час зберігалася романізація адміністративного апарату, армії та судочинства. Відмінності православ'я від католицизму відбилися у своєрідності філософсько-богословських поглядівгрецького Сходу, догматиці, літургії й обрядовості Православної Церкви, системі християнських етичних і естетичних цінностей Візантії.
Візантійська держава була першою православною державою з офіційно сповідуваною вірою – православ’ям і на відміну від Католицької Церкви Православна Церква Візантії розглядалась як невід'ємна складова частина держави, підпорядкована "самодержавству" (самодержавному правлінню візантійського імператора).
Візантійська культура забезпечила домінанту духовного в життєдіяльності, орієнтувала людину на ідеальний, ірреальний, неземний світ, де перебуває істина, - світ вищої, позаматеріальної християнської духовності, що і забезпечило їй особливе значення в середньовічній європейській культурі й загалом надзвичайно помітне місце в історії світової культури.
Згадані особливості візантійського життя не могли не позначитися на художніх процесах, що відбувалися в культурі, зумовлюючи особливості візантійського, художнього феномену, у тому числі візантійського художнього стилю, передусім — спіритуалізм візантійської естетики.
Головними образами художніх творів виступали тільки Бог, святі, апостоли, в окремих випадках — божественний імператор та його родина. Сюжети творів ґрунтувалися на Святому Письмі, воно ж визначало іхні персонажі, композиції, типи фігур, атрибути святих та іншу християнську символіку, зображення образів і композицій затверджувала церква.
Водночас візантійська культура, на відміну від середньовічної західноєвропейської культури, мала риси не лише християнства, а й античної спадщини. Тому, незважаючи на всезростаючий вплив християнства, тут ніколи не згасала світська художня творчість. Освіта ґрунтувалась не тільки на Святому Письмі, а й на античних творах, які широко читали і вивчали. їх засвоєння було достатньо схоластичне, що зумовлювало появу різноманітних компіляцій. Взагалі істотна особливість візантійського суспільства — його тенденція до застою і ретроспекції, сліпого схиляння перед традиціями, авторитетами, стародавністю, стереотипами і штампами минулого. При виникненні ситуації історичного виклику зазвичай зверталися до античних мислителів, античної спадщини, книжники вважалися найшанованішими людьми в суспільстві. Одночасно наслідування художніх прийомів стародавніх авторів сприяло збереженню класичної грецької мови.
Істричні етапи: ранній, класичний і пізній.
Рання доба візантійської історії (IV - середина VII ст.) характерна розладом рабовласницького ладу і формуванням феодальних відносин. Найбільшого територіального розширення Візантія досягла у період правління Юстиніана І (482-565 pp., імператор - з 527 p.), перетворившись на могутню середземноморську державу.
Класичний період історії Візантії епохи раннього Середньовіччя (друга половина VII-XII ст.) позначився інтенсивним розвитком феодалізму. В цей час утвердилась фемна система, яка призвела до децентралізації країни.
У пізній Візантії (XIII - перша пол. XV ст.) посилилась феодальна роздробленість, ослабився опір зовнішній агресії. Константинополь 1204 р. захоплюють латинські хрестоносці. На початку 1453 p., зазнавши навали турків-сельджуків, Візантію завоювала Османська імперія, і вона припинила існування.
В культурному житті Візантії сучасна культурологія виділяє такі основні періоди:
1) відмирання старої античної та становлення нової середньовічної культури в дусі християнського віровчення (IV- VII ст.);
2) культурний спад у зв'язку з економічним занепадом та аграризацією міст (кін. VII - початок IX ст.);
3) нове культурне піднесення Константинополя та провінційних міст (середина IX-X ст.);
4) найвищий розвиток візантійської культури, зумовлений розквітом міського життя (XI-XII ст.);
5) занепад культури, викликаний політичним послабленням Візантії (кінець XII-XIII ст.);
6) зародження наприкінці XIII-початку XIV ст. "візантійського передгуманізму" і становлення обмеженого "візантійського гуманізму", характерною ознакою якого було відновлення античної освіченості (XIV-початок XV ст.).