Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Раньовізантійська культура (IV-VII ст.)



Наприкінці IV ст. Константинополь перетворився на найбільший торгово-ремісничий центр Візантійської імперії, став своєрідною «майстернею Всесвіту», що приваблювала купців з усього світу. На початку V ст. були побудовані його нові стіни ("стіни Феодосія") - вершина військово-інженерного будівництва. Близько 500 башт, три ряди сухопутних та ряд морських мурів зробили столицю Візантії неприступною фортецею.

Освіта у ранній Візантії підтримувала прямий спадкоємний зв'язок з античністю. Існувала її розгалужена міська система від муніципальних, приватних і монастирських шкіл до професійних носіїв вищої античної освіти: риторів, педагогів, філософів, лікарів та юристів. Продовжували діяти старі центри античної освіченості – Александрія, Афіни, Антіохія. Згодом ці центри занепали: Александрійська бібліотека згоріла, а Платонівська Академія в Афінах закрилася за наказом імператора Юстиніана.

Формування ранньовізантійської культури відбувалося в умовах гострої боротьби християнського віровчення з філософськими, етичними, естетичними та природознавчими поглядами пізньоантичного світу. Тому перші століття існування Візантії були важливим етапом становлення світогляду візантійського суспільства, що дотримувався традицій язичницького еллінізму, а також християнства. Цей період історії Візантії характерний ідеологічним обґрунтуванням християнством боговстановленості своєї церковної організації, популяризацією християнського способу життя та боротьбою проти єретичних течій всередині самого християнства. Помітна роль у цьому належала відомим християнським проповідникам Григорієві Богослову та Іоанну Златоусту, які здійснили систематизацію християнського богослов'я, заклавши основи його спеціального розділу -гомілетики (теорії і практики проповідницької діяльності). Водночас у патристичній літературі ранньовізантійської доби, працях Василія Кесарійського, Григорія Назіанзина і Григорія Нисського був закладений фундамент середньовічної візантійської філософії, яка корінням сягала в історію еллінського мислення. Запеклі філософсько-богословські суперечки, що точилися у IV—V ст. навколо проблеми природи Христа та його місця в Святій Трійці, сприяли не лише систематизації християнської догматики. Філософським змістом цих суперечок стала й антропологічна проблема про сенс людського існування, місце людини у Всесвіті та про межу її пізнавальних можливостей...

У IV-V ст. не відбулося глибокої християнізації свідомості візантійців. Духовне життя ранньовізантійського суспільства вирізнялося драматичною напруженістю. В літературі та мистецтві спостерігалась еклектична суміш язичницьких і християнських ідей, різноманітних образів і уявлень, колоритне поєднання язичницької міфології з християнською містикою. Незважаючи на це, художня творчість досягла високої витонченості, поєднуючи вишукану елегантність форми з глибоким, спіритуалізмом змісту. В ранній період історії Візантія, як уже зазначалося, досягла найвищого розквіту за імператора Юстиніана І, котрий в умовах соціальної кризи і розкладу пізньоантичного суспільства у VI ст, прагнув зберегти "велич" імперії. Побудована ним на Балканах колосальна лінія фортець була останньою спробою закріпитися на "старих кордонах".

За Юстиніана у культурі Візантії сформувалося багато в ідеології, естетиці, архітектурі, живописі. Саме тоді була здійснена знаменита Юстиніанівська кодифікація римського права.

З небаченою пишністю у 532-537 pp. збудовано храм Св.Софії. З ним утвердився основний тип купольного храму, характерний для візантійської архітектури. Його внутрішнє оформлення та високий 55-метровий купол (31 м у діаметрі).

Основу розвитку візантійського мистецтва та літератури VI ст. становить відображення пізньоантичного бачення художніх цінностей. Грунтуючись більше на роздумах, аніж на емоційно-чуттєвому сприйнятті, воно виявилось у багатому за символікою "юстиніанівському класицизмі", що відображав офіційний характер одержавленого християнства юстиніанівської епохи.

З кінця VI - початку VII в. зароджуються нові літературні форми - наприклад, церковна поезія, найвизначнішим представником якої був Роман Сладкопевец. Більшу популярність в VII-IX вв. одержує жанр повчального читання релігійного характеру для широких мас, так звані житія святих. Із другої половини IX в. і особливо в X в. починається активне збирання візантійськими письменниками й ученими робіт античних авторів. Патріарх Фотій, Костянтин Багрянородний і інші внесли значний вклад у справу збереження пам'ятників елліністичної культури.

Візантійський стиль живопису характеризувався комбінацією плоских силуетів із плавною ритмікою ліній, шляхетною гамою фарб із перевагою пурпурних, лілових, синіх, оливково-зелених і золотих тонів. Провідною формою живопису у Візантії була настінна мозаїка й фреска. Мала поширення також станковий живопис - іконопис- на дошках темперою, а в ранній період (VI в.) - восковими фарбами. Великою популярністю користувалася й книжкова мініатюра.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.