Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Медичні засоби захисту. Серед засобів захисту від зброї масового ураження особливе місце займає застосування



 

Серед засобів захисту від зброї масового ураження особливе місце займає застосування засобів медичного призначення. Під терміном «засоби медичного захисту» розуміють засоби попередження, профілактики впливу на людину уражаючих факторів зброї масового ураження та засоби надання допомоги й лікування ура­жених. Одним із найважливіших завдань ме­дичної служби є своєчасне і повне забезпечення особового складу військ, частин і підрозділів медичної служби цими засобами.

Медичні засоби захисту зручно класифі­кувати за видами ЗМУ на три групи:

1. Медичні засоби протирадіаційного захисту.

2. Медичні засоби протихімічного захисту.

3. Медичні засоби протибактеріального за­хисту.

За призначенням розрізняють три групи медичних засобів:

1. Засоби виявлення.

2. Засоби профілактики.

3. Засоби надання невідкладної допомоги та лікування.

За використанням медичні засоби поді­ляють на:

1. Індивідуальні, які видаються кожному військовослужбовцю (ППІ, ІПП, АІ, та­блетки аквасепту).

2. Групові, які видаються на групу військо­вослужбовців: екіпаж, відділення тощо (АВ, АБ-3, АЕ).

3. Засоби, які знаходяться в сумках та комп­лектах спеціалізованої медичної допомоги і призначені для використання тільки пред­ставниками медичної служби, медичними частинами та підрозділами (СС, СМВ, СМД, СЛВ, ПФ, В-3, В-4, ВБ, В-1, В-2, АП-2, ОВ, ЛУЧ, Г-1, Г-2, Г-3, Ш-1, УТ, В-4, В-5, СО).

 

Аптечка індивідуальна (АІ) призначена для запобігання або зменшення уражаючої дії різних видів сучасної зброї, а також для надання першої медичної допомоги при ура­женні особового складу. Ліки, що є в аптечці, застосовують при пораненнях, опіках, уражен­нях ФОР, радіаційних ураженнях, а також для запобігання інфекційних захворювань при застосуванні противником біологічної зброї. Аптечка носиться військовослужбовцем у на­грудній кишені верхнього одягу. В аптечці є:

1. Будаксим — 1-2 шприц-тюбики з червоним ковпачком, по 1 мл препарату в кожному.

2. Промедол-2% — 1,0 мл в 1-2 шприц- тюбики з білим (безбарвним) ковпачком. Застосовують при сильних болях, виклика­них переломами, великими ранами, розтро­щенням тканин і опіками, дією алогенних отруйних речовин.

3. Цистамін — у таблетках по 0,2 г, знахо­диться в двох восьмигранних пеналах ро­жевого кольору (по 6 таблеток у кожному).

4. Доксицикліну гідрохлорид — у двох чо­тиригранних пеналах без забарвлення (у кожному пеналі є 2 капсули по 0,2 г препарату). Це антибіотик широкого спек­тру дії. Застосовують вміст одного пеналу при небезпеці ураження бактеріальними засобами, збудниками інфекційних захво­рювань, а також при пораненнях і опіках. Вживається за ЗО хв. до входу в зону бак­теріологічного зараження. Повторний при­йом (вміст другого пеналу) — через 12 год.

5. Диметкарб — у пеналі із синім циліндрич­ним корпусом 6 таблеток.

6. Препарат П-6 — у пеналі жовтого кольору, б таблеток. Це профілактичний антидот ФОР. Уживається по 2 таблетки за 30 хв. до входу в зону хімічного зараження. По­вторний прийом через 12 год.

 

Медичні засоби протирадіаційного захисту

Радіопротектори (радіозахисні засоби) — це хімічні медикаментозні засоби синтетичного або біологічного походження, введення яких в організм перед його опроміненням, призводить до зменшення впливу іонізуючого випроміню­вання на радіочутливі тканини та прискорення їх відновлення, що забезпечує зниження сту­пеня важкості променевого ураження. Вико­ристання радіопротекторів після опромінення практичного ефекту не дає.

Підвищення радіорезистентності тканини досягається завдяки впливу препарату на пер­винні радіохімічні реакції або на механізми захисту організму або ж на те й інше одно­часно. Радіопротектори належать до найрізно­манітніших класів хімічних сполук.

 

Прикладне значення має виділення таких двох груп.

1. Радіопротектори короткочасної дії (РКД) — ефективні при імпульсному або деяких видах нетривалого опромінення, їхня захисна активність при прийманні максимально допустимих доз, які виклика­ють зрушення в обміні речовин радіочутли- вих клітин, виявляється вже через декіль­ка хвилин або в кінці першої години після введення, але обмежується ЗО хв. — о год.

РКД залежно від механізму захисної дії та хімічної структури поділяються на дві групи:

· відновлювачі, до яких належать сір- комісткі сполуки (цистамін, цистеїн, меркаптоетиламін, гаммафос та ін.), антиоксиданти (аскорбінова кислота, вітамін Е, токофероли та ін.);

· препарати, які викликають гіпоксію клітин і тканин (радіопротектор Б-190, метгемоглобіноутворювачі, ціаніди, ні­трити та ін.).

 

2. Радіопротектори пролонгованої дії (РПД) — ефективні при пролонгованому та фрак­ційному опроміненні, меншою мірою при інтенсивному. їхня дія взагалі спрямована на підвищення резистентності організму і продовжується від одного до декількох днів. До групи РПД належать:

• препарати з анаболічними властивостями (естрогени — РТД-77 — діетилстильби- строл);

• полімери поліаніонної природи (гепарін, полісахариди, нуклеїнові кислоти, поліну- клеотиди, деякі вакцини (черевнотифозна вакцина з секстанатоксином), синтетичні полімери).

 

Зараз в Україні вивчаються нові речовини, які є перспективними медичними засобами протирадіаційного захисту. Особливий інтерес становлять ті з них, які можуть бути застосо­вані в умовах нормованого переопромінення, зокрема при ліквідації наслідків ядерних ава­рій. До таких сполук належать похідні янтарної кислоти — суфан та яктон. Вони не лише мають захисну дію відносно «малих» доз радіації, але також і антигіпоксичні властивості та підви­щують фізичну працездатність.

Засоби попередження та припинення пер­винної променевої реакції

Первинна променева реакція виявляється вже в перші хвилини після опромінення вна­слідок утворення токсичних продуктів, які викликають подразнення інтерорецепторів і прямого пошкоджуючого впливу іонізуючого випромінювання на структурні елементи нер­вових клітин, що спричиняє нейроендокринні пошкодження. Клінічними проявами первинної реакції на опромінення є блювання, головний біль, слабкість, м'язовий тремор, порушення координації рухів, гіпертонія та ін.

Після опромінення в дозі 50 г і більше через 2-5 хв. розвивається на період 20-30 хв. стан ранньої минаючої недієздатності (РПН), який характеризується втратою свідомості, адинамією, можливо, симптомом діареї. Засоби попередження та припинення первинної проме­невої реакції призначені для підтримки бойової здатності особового складу та полегшення орга­нізації та проведення лікувально-евакуаційних заходів. Табельними засобами є діметкарб, ді- метпрамід, сіднокарб, діксафен.

 

Для профілактики та лікування радіа­ційних уражень прийнято комплексну полі- функціональну схему. За своєю ефективністю та цільовою направленістю препарати, які ввій­шли до цієї схеми, не мають аналогів в іно­земних арміях. На тлі застосування РПД-77 використовують Б-190 і цистамін за схемою: при ядерних вибухах або за 10 хв. до входу в зону радіоактивного ураження перорально приймають 3 таблетки Б-190 і 6 таблеток РС-1;

через 5 год. після першого прийому — 3 та­блетки Б-190; через б год. знову 3 таблетки Б-190 і 6 таблеток РС-1 і т. д. до виходу із зони ураження (до двох діб). Таке комплексне застосування препаратів зменшує кількість уражених при опроміненні в мінімально смер­тельній дозі до 90 % . У схемі використовуються також диметкарб і діксафен.

 

Медичні засоби протихімічного захисту.

Серед медичних засобів протихімічного захисту особливе місце посідають антидоти (протиотрути).

Антидоти — це лікарські засоби або спе­ціальні рецептури, які запобігають або усувають основні ознаки інтоксикації завдяки фізичним або хімічним перетворенням при безпосередній взаємодії з отрутою або внаслідок антагонізму з отрутою в дії на біомішені (рецептори, фер­менти) та фізіологічні системи.

Залежно від застосування антидоти поді­ляються на профілактичні та лікувальні.

За механізмом захисної дії та токсико- кінетичними особливостями дії ОР та отрут антидотні речовини можуть бути поділені на такі групи:

I. Засоби запобігання доступу отрути в орга­нізм (антидоти місцевої дії). Ці антидоти використовуються в першу чергу. Серед них можна виділити дві підгрупи:

1. Неспецифічні засоби фізико-хімічної дії — розчинники і сорбенти, вико­ристання цієї групи засобів засноване на фізичних принципах: розчинність, сорбція та наступне видалення.

2. Специфічні засоби хімічної дії, які вступають у хімічну реакцію з отрутою з утворенням нетоксичних продуктів. Механізм взаємодії — нейтралізація, окислення, відновлення, зв'язування. Це компоненти рецептури розчину ІПП, комплексоутворюючі речовини: унітіол, дикаптол, гіпосульфіт Na, амінополі- карбонові, амінополіфосфорні кислоти (ЕДТА, ДТПА та ін.).

 

II. Засоби, які змінюють швидкість біотранс- формації та «втрату» отрути в крові та тка­нинах на шляху до біомішеней. Ці засоби можна поділити на п'ять підгруп:

1. Безпосередньо взаємодіючі з отрутою з утворенням нетоксичних продуктів. Прикладом можуть бути: кетони та аль­дегіди (глюкоза), унітіол.

2. Речовини (тіосульфат натрію), які під­лягають ферментативним перетворенням в організмі («знешкоджуючий синтез») із наступною безпосередньою взаємодією метаболіту з ОР з утворенням неток- сичних продуктів.

3. Речовини (амілнітрит та антиціан), які сприяють утворенню в організмі з'єднань, які мають підвищену спорідне­ність до отрут, і тим самим зв'язуючи їх.

4. Активатори або інгібітори ферментів, метаболізуючих отрути (бензонал, спіро- налактон, фенобарбітал, антиоксиданти: метіонін, цистеїн).

5. Речовини, які конкурентно взаємодіють із метаболізуючими отруту ферментами і тим самим запобігають «летальному синтезу» (етиловий спирт).

 

III. Антидоти, що ґрунтуються на принципах фізіологічного (функціонального) антаго­нізму. До антидотів цієї групи належать речовини, які викликають фізіологічні (фармакологічні) ефекти, протилежні тим, які виникають при дії ОР (отрути). Так, при перезбудженні холінергічних відділів нервової системи використовуються холі- нолітики, зокрема атропін, при збудженні центральної нервової системи — нейролеп­тики та транквілізатори тощо.

 

Можна виділити три підгрупи подібних речовин:

1. Антидоти, які взаємодіють із тими ж біомишенями, з якими реагують ОР (отрута), яка має до біомішеней більш виражену спорідненість — конкурент­ний вид фізіологічного (фармакологічно­го) антагонізму тощо (М-холінолітики).

2. Антидоти, дія яких ґрунтується на не­залежному (непрямому) виді антоганіз- му відносно ОР (отрути), тобто коли дія отрути й антидота спрямована на різні біомішені, але при цьому спостерігають­ся протилежні фізіологічні (фармако­логічні) ефекти. Прикладами є проти- судомні засоби, які використовуються при ураженнях різними судомними діями, в тому числі ФОС.

3. Антидоти, дія яких основана на не­конкурентному виді антагонізму по від­ношенню до ОР (отрути) (пирідоксин, ефективний при профілактиці уражень фосфорорганічними сполуками).

 

IV. Речовини, які запобігають взаємодії отрути з біомішенями або деактивують біомішені. Це одне з найбільш радикальних засо­бів антидотної профілактики та терапії при ураження ОР (отрутами). Антидоти цієї групи використовуються з обліком

механізмів токсичної дії ОР. Тут можна виділити такі підгрупи:

1. Речовини, які утворюються з актив­ними центрами біомішеней зворотні комплекси, що запобігають взаємодії ОР з біомішенями. Як правило, ці ре­човини є зворотними конкурентними інгібіторами ферментів. Наприклад, зворотні інгібітори холінестераз (амі- ностигмін, галантамін, прозерин та ін.) захищають активні центри холенестераз від взаємодії з ФОС.

2. Речовини, які безпосередньо деак­тивують активні центри біомішеней (ферментів), інгібованих ОР. До них належать: деактиватори холінестераз, інгібованих ФОС (дипіроксим), деак­тиватори пируватоксидази, інгібованої люїзитом (унітіол) та ін.

3. Реактиватори «непрямої» дії. При їхньо­му використанні реактивація інгібова­ного фермента відбувається в результаті взаємодії з ним антидота, а внаслідок непрямої дії антидота. Це має місце, наприклад, при використанні метгемо- глобінутворювачів (амілнітрит, антиці­ан) при отруєнні цианідами. Утворен­ня ціангемоглобіну в крові призводить до порушення рівноваги вмісту ціаніону в тканинах і крові в бік останньої і тим самим до звільнення цитохромокси- дази від молекул отрут і відновленню її функцій.

 

V. Речовини, які замінюють пошкоджені біо- структури або які були втрачені під дією отрути. До речовин замінюючого типу, які відвертають отруту від біомішені до сво­єї структури, належать холінестераза, протеолітичні ферменти (химотрипсин, трипсин), які використовуються при ін­токсикації фосфорорганічними сполуками; цитихром С, який використовується при інтоксикації оксид вуглецю; пирідоксин, ефективний при отруєнні блокаторами пиридоксалевих ферментів (гідрозином, сірковуглецем). Крім того, речовини цієї групи заміщають брак в організмі тієї ре­човини, дефіцит якої виник у результаті токсичної дії отрут.

 

VI. Імуноантидоти. Ці засоби працюють за принципом імунохімічної детоксика­ції, заснованої на тому, що в тканинах організму завжди виробляються антитіла (білки), специфічні до антигенів. Концен­трація цих антитіл у крові та тканинах ор­ганізму («напруження» імунітету), ступінь подібності антитіл до антигена й визначає ефективність імунного захисту.

1. Імуноантидоти високомолекулярних ток­синів — анатоксини.

2. Імуноантидоти низькомолекулярних токси­нів, що є комплексом токсину з макроно- сієм, який має антигенні ознаки (антитіла до морфіну, барбітуратів, ФОС).

 

Неважко помітити, що низці антидотів притаманний багатосторонній механізм дії. Так, наприклад, унітіол, з одного боку, безпо­середньо взаємодіє з люїзитом, з іншого — ре- активує, інгібовані люїзитом, тіолові ферменти вчасності, піруватоксидазу. Деякі реактиватори холінестерази окрім того, що відновлюють активність пригніченої ФОС холінестерази, мають таку ж дію на н-холінорецептори (ган- гліоблокуючою дією), що сприяє зніманню судом тощо.

В антидотних рецептурах, поряд з осно­вними антидотами, часто використовуються також «коректори» — лікарські засоби, які використовують для підвищення ефективності рецептур та усування побічних ефектів від дії антидотів.

 

Деякі автори виділяють, так звані, «симп­томатичні» антидоти. Так, у фармакотерапії уражень ОР широко використовуються:

• різні групи нейротропних лікарських за­собів (нейролептики, транквілізатори, ноотропи, ГАМК-ергічні, протисудомні, анальгетики);

• препарати різних фармакологічних груп, які володіють антиоксидатним, антиги- поксичним, адаптогенними ефектами;

• засоби, які впливають на обмін речовин (гормони та їхні аналоги, вітаміни, фер­ментні препарати);

• препарати, які впливають на згортання крові, плазмозамінюючі розчини;

• засоби, які використовують для корекції кислотно-лужної та іонної рівноваги в ор­ганізмі та ін.

Із метою реабілітації після впливу ОР, осо­бливо вищої нервової діяльності, перспективне використання актопротекторів і психоенерги- заторів, тобто препаратів, первинно активи- зуючих енергетичний і пластичний обмін, зо­крема мозку, та за рахунок цього підвищуючи резерви, рівень функціонування та адаптацію організму в цілому та центральної нервової системи зокрема.

На наш погляд, виділення групи «симпто­матичних» антидотів дещо передчасне, оскільки наведені вище в якості прикладів лікарські за­соби не відповідають повною мірою сучасному, хоча й не до кінця встановленому визначенню поняття «антидоти», та й механізм їхньої лі­кувальної дії при ураженнях ОР та отрутами з'ясований ще недостатньо.

 

Відповідно до специфічної дії антидоти класифікуються за групами залежно від від­ношення до певних груп ОР: антидоти ФОС, антидоти миш'якоутримуючих ОР та ін.

Необхідно зауважити, що деякі антидоти мають кілька механізмів дії.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.