Серед засобів захисту від зброї масового ураження особливе місце займає застосування засобів медичного призначення. Під терміном «засоби медичного захисту» розуміють засоби попередження, профілактики впливу на людину уражаючих факторів зброї масового ураження та засоби надання допомоги й лікування уражених. Одним із найважливіших завдань медичної служби є своєчасне і повне забезпечення особового складу військ, частин і підрозділів медичної служби цими засобами.
Медичні засоби захисту зручно класифікувати за видами ЗМУ на три групи:
1. Медичні засоби протирадіаційного захисту.
2. Медичні засоби протихімічного захисту.
3. Медичні засоби протибактеріального захисту.
За призначенням розрізняють три групи медичних засобів:
1. Засоби виявлення.
2. Засоби профілактики.
3. Засоби надання невідкладної допомоги та лікування.
За використанням медичні засоби поділяють на:
1. Індивідуальні, які видаються кожному військовослужбовцю (ППІ, ІПП, АІ, таблетки аквасепту).
2. Групові, які видаються на групу військовослужбовців: екіпаж, відділення тощо (АВ, АБ-3, АЕ).
3. Засоби, які знаходяться в сумках та комплектах спеціалізованої медичної допомоги і призначені для використання тільки представниками медичної служби, медичними частинами та підрозділами (СС, СМВ, СМД, СЛВ, ПФ, В-3, В-4, ВБ, В-1, В-2, АП-2, ОВ, ЛУЧ, Г-1, Г-2, Г-3, Ш-1, УТ, В-4, В-5, СО).
Аптечка індивідуальна (АІ) призначена для запобігання або зменшення уражаючої дії різних видів сучасної зброї, а також для надання першої медичної допомоги при ураженні особового складу. Ліки, що є в аптечці, застосовують при пораненнях, опіках, ураженнях ФОР, радіаційних ураженнях, а також для запобігання інфекційних захворювань при застосуванні противником біологічної зброї. Аптечка носиться військовослужбовцем у нагрудній кишені верхнього одягу. В аптечці є:
1. Будаксим — 1-2 шприц-тюбики з червоним ковпачком, по 1 мл препарату в кожному.
2. Промедол-2% — 1,0 мл в 1-2 шприц- тюбики з білим (безбарвним) ковпачком. Застосовують при сильних болях, викликаних переломами, великими ранами, розтрощенням тканин і опіками, дією алогенних отруйних речовин.
3. Цистамін — у таблетках по 0,2 г, знаходиться в двох восьмигранних пеналах рожевого кольору (по 6 таблеток у кожному).
4. Доксицикліну гідрохлорид — у двох чотиригранних пеналах без забарвлення (у кожному пеналі є 2 капсули по 0,2 г препарату). Це антибіотик широкого спектру дії. Застосовують вміст одного пеналу при небезпеці ураження бактеріальними засобами, збудниками інфекційних захворювань, а також при пораненнях і опіках. Вживається за ЗО хв. до входу в зону бактеріологічного зараження. Повторний прийом (вміст другого пеналу) — через 12 год.
5. Диметкарб — у пеналі із синім циліндричним корпусом 6 таблеток.
6. Препарат П-6 — у пеналі жовтого кольору, б таблеток. Це профілактичний антидот ФОР. Уживається по 2 таблетки за 30 хв. до входу в зону хімічного зараження. Повторний прийом через 12 год.
Медичні засоби протирадіаційного захисту
Радіопротектори (радіозахисні засоби) — це хімічні медикаментозні засоби синтетичного або біологічного походження, введення яких в організм перед його опроміненням, призводить до зменшення впливу іонізуючого випромінювання на радіочутливі тканини та прискорення їх відновлення, що забезпечує зниження ступеня важкості променевого ураження. Використання радіопротекторів після опромінення практичного ефекту не дає.
Підвищення радіорезистентності тканини досягається завдяки впливу препарату на первинні радіохімічні реакції або на механізми захисту організму або ж на те й інше одночасно. Радіопротектори належать до найрізноманітніших класів хімічних сполук.
Прикладне значення має виділення таких двох груп.
1. Радіопротектори короткочасної дії (РКД) — ефективні при імпульсному або деяких видах нетривалого опромінення, їхня захисна активність при прийманні максимально допустимих доз, які викликають зрушення в обміні речовин радіочутли- вих клітин, виявляється вже через декілька хвилин або в кінці першої години після введення, але обмежується ЗО хв. — о год.
РКД залежно від механізму захисної дії та хімічної структури поділяються на дві групи:
· відновлювачі, до яких належать сір- комісткі сполуки (цистамін, цистеїн, меркаптоетиламін, гаммафос та ін.), антиоксиданти (аскорбінова кислота, вітамін Е, токофероли та ін.);
· препарати, які викликають гіпоксію клітин і тканин (радіопротектор Б-190, метгемоглобіноутворювачі, ціаніди, нітрити та ін.).
2. Радіопротектори пролонгованої дії (РПД) — ефективні при пролонгованому та фракційному опроміненні, меншою мірою при інтенсивному. їхня дія взагалі спрямована на підвищення резистентності організму і продовжується від одного до декількох днів. До групи РПД належать:
• полімери поліаніонної природи (гепарін, полісахариди, нуклеїнові кислоти, поліну- клеотиди, деякі вакцини (черевнотифозна вакцина з секстанатоксином), синтетичні полімери).
Зараз в Україні вивчаються нові речовини, які є перспективними медичними засобами протирадіаційного захисту. Особливий інтерес становлять ті з них, які можуть бути застосовані в умовах нормованого переопромінення, зокрема при ліквідації наслідків ядерних аварій. До таких сполук належать похідні янтарної кислоти — суфан та яктон. Вони не лише мають захисну дію відносно «малих» доз радіації, але також і антигіпоксичні властивості та підвищують фізичну працездатність.
Засоби попередження та припинення первинної променевої реакції
Первинна променева реакція виявляється вже в перші хвилини після опромінення внаслідок утворення токсичних продуктів, які викликають подразнення інтерорецепторів і прямого пошкоджуючого впливу іонізуючого випромінювання на структурні елементи нервових клітин, що спричиняє нейроендокринні пошкодження. Клінічними проявами первинної реакції на опромінення є блювання, головний біль, слабкість, м'язовий тремор, порушення координації рухів, гіпертонія та ін.
Після опромінення в дозі 50 г і більше через 2-5 хв. розвивається на період 20-30 хв. стан ранньої минаючої недієздатності (РПН), який характеризується втратою свідомості, адинамією, можливо, симптомом діареї. Засоби попередження та припинення первинної променевої реакції призначені для підтримки бойової здатності особового складу та полегшення організації та проведення лікувально-евакуаційних заходів. Табельними засобами є діметкарб, ді- метпрамід, сіднокарб, діксафен.
Для профілактики та лікування радіаційних уражень прийнято комплексну полі- функціональну схему. За своєю ефективністю та цільовою направленістю препарати, які ввійшли до цієї схеми, не мають аналогів в іноземних арміях. На тлі застосування РПД-77 використовують Б-190 і цистамін за схемою: при ядерних вибухах або за 10 хв. до входу в зону радіоактивного ураження перорально приймають 3 таблетки Б-190 і 6 таблеток РС-1;
через 5 год. після першого прийому — 3 таблетки Б-190; через б год. знову 3 таблетки Б-190 і 6 таблеток РС-1 і т. д. до виходу із зони ураження (до двох діб). Таке комплексне застосування препаратів зменшує кількість уражених при опроміненні в мінімально смертельній дозі до 90 % . У схемі використовуються також диметкарб і діксафен.
Медичні засоби протихімічного захисту.
Серед медичних засобів протихімічного захисту особливе місце посідають антидоти (протиотрути).
Антидоти — це лікарські засоби або спеціальні рецептури, які запобігають або усувають основні ознаки інтоксикації завдяки фізичним або хімічним перетворенням при безпосередній взаємодії з отрутою або внаслідок антагонізму з отрутою в дії на біомішені (рецептори, ферменти) та фізіологічні системи.
Залежно від застосування антидоти поділяються на профілактичні та лікувальні.
За механізмом захисної дії та токсико- кінетичними особливостями дії ОР та отрут антидотні речовини можуть бути поділені на такі групи:
I. Засоби запобігання доступу отрути в організм (антидоти місцевої дії). Ці антидоти використовуються в першу чергу. Серед них можна виділити дві підгрупи:
1. Неспецифічні засоби фізико-хімічної дії — розчинники і сорбенти, використання цієї групи засобів засноване на фізичних принципах: розчинність, сорбція та наступне видалення.
2. Специфічні засоби хімічної дії, які вступають у хімічну реакцію з отрутою з утворенням нетоксичних продуктів. Механізм взаємодії — нейтралізація, окислення, відновлення, зв'язування. Це компоненти рецептури розчину ІПП, комплексоутворюючі речовини: унітіол, дикаптол, гіпосульфіт Na, амінополі- карбонові, амінополіфосфорні кислоти (ЕДТА, ДТПА та ін.).
II. Засоби, які змінюють швидкість біотранс- формації та «втрату» отрути в крові та тканинах на шляху до біомішеней. Ці засоби можна поділити на п'ять підгруп:
1. Безпосередньо взаємодіючі з отрутою з утворенням нетоксичних продуктів. Прикладом можуть бути: кетони та альдегіди (глюкоза), унітіол.
2. Речовини (тіосульфат натрію), які підлягають ферментативним перетворенням в організмі («знешкоджуючий синтез») із наступною безпосередньою взаємодією метаболіту з ОР з утворенням неток- сичних продуктів.
3. Речовини (амілнітрит та антиціан), які сприяють утворенню в організмі з'єднань, які мають підвищену спорідненість до отрут, і тим самим зв'язуючи їх.
5. Речовини, які конкурентно взаємодіють із метаболізуючими отруту ферментами і тим самим запобігають «летальному синтезу» (етиловий спирт).
III. Антидоти, що ґрунтуються на принципах фізіологічного (функціонального) антагонізму. До антидотів цієї групи належать речовини, які викликають фізіологічні (фармакологічні) ефекти, протилежні тим, які виникають при дії ОР (отрути). Так, при перезбудженні холінергічних відділів нервової системи використовуються холі- нолітики, зокрема атропін, при збудженні центральної нервової системи — нейролептики та транквілізатори тощо.
Можна виділити три підгрупи подібних речовин:
1. Антидоти, які взаємодіють із тими ж біомишенями, з якими реагують ОР (отрута), яка має до біомішеней більш виражену спорідненість — конкурентний вид фізіологічного (фармакологічного) антагонізму тощо (М-холінолітики).
2. Антидоти, дія яких ґрунтується на незалежному (непрямому) виді антоганіз- му відносно ОР (отрути), тобто коли дія отрути й антидота спрямована на різні біомішені, але при цьому спостерігаються протилежні фізіологічні (фармакологічні) ефекти. Прикладами є проти- судомні засоби, які використовуються при ураженнях різними судомними діями, в тому числі ФОС.
3. Антидоти, дія яких основана на неконкурентному виді антагонізму по відношенню до ОР (отрути) (пирідоксин, ефективний при профілактиці уражень фосфорорганічними сполуками).
IV. Речовини, які запобігають взаємодії отрути з біомішенями або деактивують біомішені. Це одне з найбільш радикальних засобів антидотної профілактики та терапії при ураження ОР (отрутами). Антидоти цієї групи використовуються з обліком
механізмів токсичної дії ОР. Тут можна виділити такі підгрупи:
1. Речовини, які утворюються з активними центрами біомішеней зворотні комплекси, що запобігають взаємодії ОР з біомішенями. Як правило, ці речовини є зворотними конкурентними інгібіторами ферментів. Наприклад, зворотні інгібітори холінестераз (амі- ностигмін, галантамін, прозерин та ін.) захищають активні центри холенестераз від взаємодії з ФОС.
2. Речовини, які безпосередньо деактивують активні центри біомішеней (ферментів), інгібованих ОР. До них належать: деактиватори холінестераз, інгібованих ФОС (дипіроксим), деактиватори пируватоксидази, інгібованої люїзитом (унітіол) та ін.
3. Реактиватори «непрямої» дії. При їхньому використанні реактивація інгібованого фермента відбувається в результаті взаємодії з ним антидота, а внаслідок непрямої дії антидота. Це має місце, наприклад, при використанні метгемо- глобінутворювачів (амілнітрит, антиціан) при отруєнні цианідами. Утворення ціангемоглобіну в крові призводить до порушення рівноваги вмісту ціаніону в тканинах і крові в бік останньої і тим самим до звільнення цитохромокси- дази від молекул отрут і відновленню її функцій.
V. Речовини, які замінюють пошкоджені біо- структури або які були втрачені під дією отрути. До речовин замінюючого типу, які відвертають отруту від біомішені до своєї структури, належать холінестераза, протеолітичні ферменти (химотрипсин, трипсин), які використовуються при інтоксикації фосфорорганічними сполуками; цитихром С, який використовується при інтоксикації оксид вуглецю; пирідоксин, ефективний при отруєнні блокаторами пиридоксалевих ферментів (гідрозином, сірковуглецем). Крім того, речовини цієї групи заміщають брак в організмі тієї речовини, дефіцит якої виник у результаті токсичної дії отрут.
VI. Імуноантидоти. Ці засоби працюють за принципом імунохімічної детоксикації, заснованої на тому, що в тканинах організму завжди виробляються антитіла (білки), специфічні до антигенів. Концентрація цих антитіл у крові та тканинах організму («напруження» імунітету), ступінь подібності антитіл до антигена й визначає ефективність імунного захисту.
2. Імуноантидоти низькомолекулярних токсинів, що є комплексом токсину з макроно- сієм, який має антигенні ознаки (антитіла до морфіну, барбітуратів, ФОС).
Неважко помітити, що низці антидотів притаманний багатосторонній механізм дії. Так, наприклад, унітіол, з одного боку, безпосередньо взаємодіє з люїзитом, з іншого — ре- активує, інгібовані люїзитом, тіолові ферменти вчасності, піруватоксидазу. Деякі реактиватори холінестерази окрім того, що відновлюють активність пригніченої ФОС холінестерази, мають таку ж дію на н-холінорецептори (ган- гліоблокуючою дією), що сприяє зніманню судом тощо.
В антидотних рецептурах, поряд з основними антидотами, часто використовуються також «коректори» — лікарські засоби, які використовують для підвищення ефективності рецептур та усування побічних ефектів від дії антидотів.
Деякі автори виділяють, так звані, «симптоматичні» антидоти. Так, у фармакотерапії уражень ОР широко використовуються:
• різні групи нейротропних лікарських засобів (нейролептики, транквілізатори, ноотропи, ГАМК-ергічні, протисудомні, анальгетики);
• препарати різних фармакологічних груп, які володіють антиоксидатним, антиги- поксичним, адаптогенними ефектами;
• засоби, які впливають на обмін речовин (гормони та їхні аналоги, вітаміни, ферментні препарати);
• препарати, які впливають на згортання крові, плазмозамінюючі розчини;
• засоби, які використовують для корекції кислотно-лужної та іонної рівноваги в організмі та ін.
Із метою реабілітації після впливу ОР, особливо вищої нервової діяльності, перспективне використання актопротекторів і психоенерги- заторів, тобто препаратів, первинно активи- зуючих енергетичний і пластичний обмін, зокрема мозку, та за рахунок цього підвищуючи резерви, рівень функціонування та адаптацію організму в цілому та центральної нервової системи зокрема.
На наш погляд, виділення групи «симптоматичних» антидотів дещо передчасне, оскільки наведені вище в якості прикладів лікарські засоби не відповідають повною мірою сучасному, хоча й не до кінця встановленому визначенню поняття «антидоти», та й механізм їхньої лікувальної дії при ураженнях ОР та отрутами з'ясований ще недостатньо.
Відповідно до специфічної дії антидоти класифікуються за групами залежно від відношення до певних груп ОР: антидоти ФОС, антидоти миш'якоутримуючих ОР та ін.
Необхідно зауважити, що деякі антидоти мають кілька механізмів дії.