Морфологічна будова листка, його функції

Прості листки залежно від форми листкової пластинки можна поділити на дві великі групи: 1) з нерозчленованою пластинкою голчастий (хвойні), лінійний (злаки), ланцетний, округлий яйцеподібний оберненояйцеподібний щитоподібний серцеподібний ниркоподібний стрілоподібний списоподібний тощо; 2) з розчленованою пластинкою *лопатевий (розчленування досягають 1/3-1/4 листкової пластинки), трійчастолопатевий, пальчастолопатевий, перистолопатевий*роздільний — глибина вирізів понад половину ширини листкової пластинки трійчастороздільний, пальчастороздільний, перистороздільний *розсічений — розчленування доходять до центральної жилки чи основи листка трійчасторозсічений, пальчасторозсічений,перисторозсічений Розрізняють прості листки за формою краю листкової пластинки: пилчастий ,двічіпилчастий , зубчастий ,городчастий, суцільний та ін. Класифікація складних листків дещо нагадує класифікацію простих з розчленованою листковою пластинкою. Виділяють: трійчастоскладний, пальчастоскладний, перистоскладний парноперистоскладний (рахіс закінчується двома листочками) непарноперистоскладний (рахіс закінчується одним листочком) Листок виконує три основні функції: фотосинтезу — в клітинах мезофілу листка знаходяться хлоропласти — органели фотосинтезу, в хлоропластах енергія світла перетворюється на енергію хімічних зв'язків і як побічний продукт виділяється кисень; транспірації — кутикула на поверхні епідерми листка сприяє зменшенню випаровування води з одиниці поверхні, а продихи дозволяють регулювати цей процес, тому транспірація на відміну від випаровування процес фізіологічний; газообміну — через продихи, по міжклітинному простору (міжлітинники) до клітин надходить вуглекислий газ (для фотосинтезу), кисень (для дихання), а також виводиться зайва водяна пара та кисень, що утворився в процесі фотосинтезу.

35) Основні (паренхіматичні) тканини Ткани́на — сукупність клітин, не обов'язково ідентичних, але спільного походження, що разом виконують спільну функцію. Тканинний рівень — це рівень клітинної організації, проміжний відносно клітин та усього організму. Органи утворюються функціональним об'єднанням тканин одного чи кількох видів. Основні тканини (паренхіми) — тканини рослин, що складаються із живих клітин різної форми і виконують різні функції: виповнюючу, асиміляційну, газообміну, запасаючу, видільну та інші. Займає ділянку між іншими постійними тканинами, присутні у всіх вегетативних і генеративних органах. Складається з живих паренхімних клітин, різних по формі: округлих, еліптичних, циліндричних і т.д. Паренхіма може займати великі частини в різних органах рослин, стінки – целюлозні . Клітини найчастіше тонкостінні, з простими порами, але інколи оболонки потовщуються. В залежності від функції розрізняють такі основні тканини: асиміляційну , запасну, водоносну, повітряну. За походженням основна частина – первинна і утворюється при дифференціації клітин апікальних меристем. Асиміляційна тканина – в цій тканині проходить фотосинтез. Вона складається з більш або менш тонкостінних живих паренхімних клітин, які вміщують хлоропласти. Асиміляційна тканина або хлоренхіма найчастіше залягає під прозорою епідермою. Основна маса хлоренхіми знаходиться в листках, менша частина – в зелених стеблах. Запасна тканина – паренхімні живі клітини тонкостінні за будовою, інколи потовщуються. В них відкладається надлишок в даний момент продуктів метаболізму: білків, жирів, вуглеводів. В рослині знаходиться в самих різних органах. У багаторічних рослин знаходиться в коренях, клубних бульбах, серцевині стебла. Водоносна тканина – її функція запасання води. Це крупноклітинна тонкостінна водоносна паренхіма. Знаходиться в стеблах і листках рослин – сукулентів (кактуси, алое, огави). Крупні водоносні клітини зустрічаються в листках злаків. У вакуолях клітин водоносні паренхіми є слизисті речовини, які утримують вологу. Повітряноносна тканина – (аеренхіма) – це паренхіма з добре розвинутими міжклітинниками. Добре розвинута в органах водяних і болотяних рослин. Функції: постачання тканин киснем інколи листків (СО2) діоксидом вуглецю для забезпечення плавучості рослин.

36) Охорона рослин і фітоценозів Фітоценоз, або угруповання - сукупність рослинних груп, які ростуть на одній території, що характеризується певним складом, будовою, зложенням та взаємовідношеннями як одна з одною, так і з умовами середовища. Фітоценоз - це не випадковий набір рослин, а конкретне їх групування, історично складене, до якого входять вищі і нижчі рослини, які відрізняються вимогами до екологічних чинників. Між рослинами у фітоценозі існує два види відношень: конкуренція, яка сприяє природному відбору більш пристосованих видів, та позитивний вплив рослин одна та одну. Основними ознаками фітоценозу є його видовий, або флористичний склад, ярусність, численність видів, кількісне та якісне співвідношення видів, проектне покриття, тривалість життя, продуктивність, сезонність та річний ритм розвитку, характер місцеположення. Флористичний склад. Кількість видів, які входять до складу фіноценозу, називається видовим, флористичним багатством, а кількість видів на одиницю площі фітоценозу - видова численність (насиченість). Найбільша насиченість спостерігається в тропічних лісах. Найменша площа, на якій зустрічаються всі види фітоценозу, характерна для солончаків, мілководдя. Види, які входять до складу фітоценозу, об'єднують в різні групи. За господарськими ознаками виділяють: злаки, осоки, бобові та різнотрав'я. Для лісових масивів спочатку описують видовий склад дерев, потім кущів, напівкущів, трав, моху, лишайників. Під структурою фітоценозу ми розуміємо розподіл наземної та підземної біомаси рослин в просторі та часі. Вона включає наступні елементи: наземна та підземна ярусність, синузіальність, консервативність, мозаїчність. Ярусність фітоценозу - це розміщення органів рослин на різному рівні над поверхнею ґрунту та різних глибинах. Розміщення рослин за ярусами залежить від освітлення. В лісових фітоценозах розрізняють яруси деревостою, підлісків, трав'янисто-кущового та мохового покриву. Кількість ярусів залежить від багатьох причин і в першу чергу від екологічних умов середовища. Ярусність виникла в процесі природного відбору та пристосованості рослин до сумісного життя у фітоценозі. Структура і склад фітоценозів залежить від взаємин рослин між собою і з навколишнім середовищем. Під середовищем проживання розуміють комплекс абіотичних, біотичних, антропогенних факторів. Місцезнаходження - географічний пункт, місцевість, де знайдена особина або вигляд. Екотопія - певна територія або акваторія з властивими особливостями грунтів, грунтів, мікроклімату та інших факторів у незміненому організмами вигляді. У результаті впливу на екотопів рослин, тварин, мікроорганізмів екотопів перетворюється на біотоп. Кожному біоценозу властивий свій біотоп. При одному екотопів в різних біоценозах формуються різні біотопи. Рослини представляють вимоги до життєвого середовища у відповідності зі своєю спадковістю, обумовленої їх походженням з певних природних зон.

37) Пагін, його будова. Видозміни пагонів Па́гін — однорічне, нерозгалужене стебло з прикріпленими до нього листками. Місце прикріплення листка на пагоні — вузол. Ділянку пагона між вузлами називають міжвузлям. Пагін – надземний, вегетативний орган. Головним пагоном дерева є стовбур − разом зі своїми бічними відгалуженнями (гілками і 1-2-річними бічними пагонами). Пагін складається з осі (стебло), листків, та бруньок (зачатки нових пагонів). Основну функцію вегетативного пагона — фотосинтез — здійснюють листки; стебла виконують механічну, провідну іноді запасаючу функцію. Головна риса пагона, що відрізняє його від кореня – наявність листків, отже наявність вузлів. Вузлом називають ділянку стебла, яка несе листок. У одних рослин (злакові) вузли різко позначені у вигляді потовщення на стеблі, у інших межа вузла – умовна. Ділянки стебла між вузлами називають міжвузлями. Звичайно на пагоні кілька, іноді багато вузлів і меживузлів, вони повторюються вздовж осі пагона. Міжвузля можуть бути довгими і тоді пагін називається – видовженим (ростовим), вкорочений пагін має коротке міжвузля. Плодові дерева й кущі утворюють обидва типи пагонів: вкорочені, на яких формуються квітки й плоди, видовжені – безплідні. Уявний кут між стеблом і листком називається листковою пазухою. На верхівці стебла і в листкових пазухах знаходяться бруньки. Бруньки бувають верхівковими і бічними (пазушними). За рахунок верхівкової бруньки пагін росте у висоту, а за рахунок бічних — галузиться. Таким чином брунька це зачаток пагона. Розрізняють бруньки за функціональним призначенням: 1.Вегетативні (ростові) з зачатками листків і стебла. 2.Генеративні (квіткові) з зачатками квіток або суцвіть. Деякі пазушні бруньки можуть залишатись у стані спокою невизначено довго — це сплячі бруньки. Вони розвиваються і дають пагони при пошкоджені (обмерзанні) верхівкових бруньок, зламуванні стебла над ними. Велике значення має формування додаткових бруньок, які закладаються на стеблах, листках, коренях і забезпечують активне вегетативне відновлення та вегетативне розмноження]. Пагін — один з основних органів вищих рослин, який складається зі стебла, листків і бруньок. На стеблі пагона є вузли та міжвузля. Вузол — місце, де листки та бруньки з’єднані зі стеблом. Кут між стеблом і листком називається пазухою листка. Брунька, яка там знаходиться, називається пазушною. Окрім пазушних бруньок, є ще верхівкові. Стебло — осьова частина пагона рослини, що має вузли та міжвузля і є опорою для листків, бруньок і генеративних органів. Основна функція стебла — провідна. По провідних елементах відбувається рух речовин: органічних (від листків до всіх органів) і мінеральних розчинів (з коренів до надземних органів). У стеблі накопичуються запасні речовини; зелені стебла фотосинтезують; через продихи у шкірці стебла та сочевички у корку здійснюється функція газообміну. За напрямком росту та розміщенням у просторі стебла поділяють на прямостоячі (соняшник), виткі (берізка польова), повзучі (конюшина біла), чіпкі (виноград). За наявністю деревини стебла поділяють на трав’янисті (спориш, подорожник) та дерев’янисті (береза, дуб, смородина). Однорічні рослини живуть протягом року або тільки сприятливий сезон. Дворічні рослини на перший рік життя утворюють виключно вегетативні органи та накопичують поживні речовини в своїх підземних (морква, буряк, жоржини) або надземних (капуста) частинах. Наступного року вони утворюють плоди і насіння. Багаторічні рослини живуть три і набагато більше років. Видозмінюватись можуть як надземні, так і підземні пагони, виконуючи додаткові функції. Кореневище — видозмінений підземний пагін, який зовнішнім виглядом нагадує корінь; відрізняється від нього наявністю вузлів і міжвузлів, пазушноверхівкових бруньок та відсутністю кореневого чохлика. Росте кореневище верхівкою — місцем, де розташована верхівкова брунька. Щорічно з бруньок кореневища розвиваються нові надземні пагони. Кореневище виконує функції запасу, розмноження і розповсюдження рослини, забезпечує виживання за несприятливих умов зовнішнього середовища (пи­рій, осот). Цибулина — це дуже вкорочений плоский пагін-денце зі зближеними соковитими листками. Від денця відходять додаткові корені. Цибулина є у тюльпанів, лілій, пролісків. Пазушні бруньки видозмінюються і перетворюються на дочірні цибулини. Цибулина виконує запасну функцію, забезпечує розмноження рослин та сприяє виживанню у несприятливий період. Стеблові бульби — потовщення одного чи кількох міжвузлів стебла. Такі потовщення можуть бути як підземними (картопля, топінамбур), так і надземними (капуста-кольрабі). Вони виконують функції запасу поживних речовин; розмноження, перенесення несприятливого періоду. Колючки — видозміна надземного пагона (терен, дика груша, глід). Вони захищають рослину від поїдання, розташовані у пазухах листків. Столони — подовжені повзучі пагони, часто з лускоподібними листками. Живуть вони один рік і дають початок новим особинам; такі пагони називають «вусами». виткі пагони, які обкручуються навколо різних опор і підтримують стебло в певному положенні (опорна функція).

Поиск по сайту: