 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
Голонасінні. Загальна характеристика
Голонасінні дістали таку назву тому, що їхнє насіння розвивається на споролистках відкрито, не обгорнуте стінкою зав'язі ("голе"). Поява насіння, яке має запас поживних речовин і захищене шкіркою, — значний ароморфоз, що зумовив широке й швидке поширення голонасінних рослин на суші. В процесі еволюції насінина з'явилась раніше, ніж квітка й плід. У голонасінних насіння не захищене стінками плоду і лежить відкрито на спорофілоносних листках. Не менш важливим пристосуванням до життя на суші є можливість внутрішнього запліднення (без води). Пилок голонасінних рослин переноситься повітряними течіями. Потрапляючи на розміщений відкрито насіннєвий зачаток (насіннєву бруньку), він утворює пилкову трубку, яка досягає яйцеклітини і забезпечує злиття гамет. Після запліднення з насіннєвих зачатків формується насіння. В насінині вже є зародок з корінцем, бруньками і зародковими листками (сім'ядолями), вкритими насіннєвою шкіркою і забезпеченими запасом поживних речовин. З'явившись у кам'яновугільному періоді палеозойської ери, голонасінні досягли розквіту і набули значного поширення в мезозойську еру. Проте вже на кінець ери багато з них вимерло, поступившись місцем покритонасінним рослинам. Сучасні голонасінні поділяють на чотири класи: саговники, гінкгові, гнетові і хвойні. Найбільше значення з них мають хвойні.
17) Грунтові екологічні фактори Ми знаємо, що грунт необхідний рослинам для закріплення на певному місці, для всмоктування поживних речовин, розчинених у воді. Головна його властивість – це родючість, тобто здатність забезпечити рослини необхідним для життя мінеральним живленням. Всі рослини неоднаково вимогливі до вмісту в грунті поживних речовин. У залежності від цього рослин поділяють на три групи: евтотрофи, оліготрофи, мезотрофи. Евтотрофи – рослини, що відрізняються високою вимогливістю до родючості. Це рослини степів, лісостепів, широколистяних лісів, заливних лугів. Оліготрофи – рослини, що ростуть на бідних грунтах, які містять малу кількість поживних речовин та мають кислу реакцію. Це рослини сухих лугів, пісків, боліт. Мезотрофи – рослини, які за вимогливістю до поживних речовин займають проміжне положення між евтотрофами та оліготрофами. Вони розвиваються на грунтах , які посередньо забезпечені елементами живлення. Ґрунт є одним із компонентів наземних екосистем і природною основою їх функціонування, а рослинність — важливим фактором ґрунтоутворення, проте ґрунт визначає досить часто тип рослинності. Всі рослини залежно від наявності в ґрунтах поживних речовин ділять на три групи: еутрофи, мезотрофи і оліготрофи. Ґрунтоутворювальний процес – це єдиний по своїй біологічній сутності безперервний динамічний природно-історичний процес активного використання і перетворення верхнього шару земної кори мікроорганізмами, а також вищими і нижчими рослинами, при участі і впливі на нього всіх елементів фізико-географічного середовища, а в культурних умовах – і господарської діяльності людини. Ґрунтоутворювальний процес органічно зв'язаний із процесом фотосинтезу. У природній обстановці (на суші) один без іншого існувати не може. Це дві взаємозалежні сторони єдиного процесу – процесу життєдіяльності вищих і нижчих рослин. У результаті фотосинтезу в ґрунт вноситься величезної важливості матеріал – органічна речовина рослин, а атмосфера поповнюється киснем, відкіля він надходить у ґрунт у газоподібному стані і розчиненим у воді атмосферних опадів. У результаті ґрунтоутворення в атмосферу повертається вільна вугільна кислота, необхідна для продовження фотосинтезу, а з ним і всього життя. Таким шляхом відбувається закономірна міграція зольних хімічних елементів у системі ґрунт-рослина-ґрунт, названий академіком В.Р. Вільямсом біологічним круговоротом. Тому біологічна сутність грунтоутворювального процесу має дуже глибокі корені зв'язку і наслідку планетарного масштабу. Поряд з біологічним круговоротом речовин у природі має місце і так називаний геологічний круговорот, з яким зв'язаний процес розчинення і виносу живильних елементів із ґрунтів у водні об'єкти, де вони відкладаються у виді різних осадових порід. ґрунт – це пухкий поверхневий шар суші, здатний робити врожай рослин. Таким чином, найважливіша властивість ґрунту – це його родючість. Вона визначається фізичними і хімічними властивостями ґрунту, що у сукупності утворюють групу едафогенних факторів. Ґрунт – трифазне середовище. Воно складається з твердих, рідких і газоподібних компонентів. Ґрунт є продуктом фізико-хімічного і біологічного перетворення гірських порід, тобто формується в результаті складної взаємодії клімату, рослин, тварин, мікроорганізмів. Ґрунт постійно розвивається і змінюється, унаслідок чого існує велика розмаїтість його типів.
18) Динаміка і класифікація фітоценозів. Динаміка фітоценозів. Динамічні процеси: оборотні (добові, сезонні, флуктуації) і незворотні (сукцесії, еволюція спільнот, порушення спільнот). Флуктуації-це зміни, пов'язані з неоднаковими умовами існування рослин в різні роки. склад не змінюється, може змінюватись чисельність і віковий склад популяції. Сукцесії-це поступові зміни фітоценозів незворотні і спрямовані. викликані внутрішніми або зовнішніми причинами, по відношенню до фітоценозу, причинам. виділяються первинні та вторинні сукцесії. Первинні сукцесії починаються на безжиттєвих субстратах, вторинні же починаються на субстратах на яких рослинність була але порушена. Принципи класифікації фітоценозів. При класифікації фітоценозів подібні спільноти об'єднують в групи - класифікаційні одиниці. Нижча одиниця класифікації - асоціація (сукупність фітоценозів, що мають більш-менш однаковий зовнішній вигляд, схожий флористичний склад і одні й ті ж домінуючі види по ярусах). Назви асоціацій даються перерахуванням російських назв домінуючих рослин кожного ярусу фітоценозу починаючи з самого верхнього ярусу. Формація - це сукупність асоціацій, у яких у верхньому ярусі домінує один і той же вид рослини (наприклад, сосняки, діброви і пр.) Ординації називають побудова рядів фітоценозів з поступового зміни будь-якого фактора навколишнього середовища в певному напрямі. Так, можна провести ординацію за фактором зволоження грунту. В цьому випадку вийде ряд співтовариств, де кожне займе відповідне місце в залежності від умов зволоження, в яких воно розвивається, причому крайнє з них буде відповідати найбільш вологим грунтам, а протилежне - найбільш сухим. 1) ялинники-зеленомошніках. Зустрічаються в умовах розчленованого рельєфу, на більш-менш багатих суглинках, а також глинах і супісках. До цієї групи відносять ялинники кіслічних, чорничні і брусничні. 2) ялинники-долгомошниках (в моховому ярусі панує кукушкин льон). Зустрічаються в умовах більш-менш рівнинного рельєфу на слабо дренованих грунтах з ознаками заболочування. 3) ялинники сфагнові. Зустрічаються в умовах рівнинного рельєфу, нерідко в улоговинах пониженнях, на недренірованние заболочених грунтах. Мохової покрив складається в основному з сфагнових мохів. 4) ялинники трав'яні. Розташовуються по дну долин невеликих річок і струмків у вигляді вузьких смуг на багатих сирих грунтах з проточним зволоженням. Добре розвинений трав'яний покрив. 5) ялинники складні. Приурочені до багатих, добре дренованих грунтів, часто з близьким заляганням вапняків. У цих лісах добре розвинуті підлісок і трав'яний покрив, присутні широколистяні породи - дуб, клен, липа. Ці 5 груп асоціацій утворюють екологічні ряди, відбивають зміни ялинових лісів в залежності від зволоження і багатства грунту .
Ділення клітини Існує два основні різновиди поділу – мітоз і мейоз. Клітинний цикл - хронологічна послідовність різних станів клітинного ядра між двома поділами клітини. Головними з цих станів є інтерфаза та мітоз. Далі подано їх характеристику (рис. 3.7).
•Інтерфаза. В період інтерфази відбуваються активні синтетичні процеси всіх видів РНК, ДНК деспіралізована, помітні ядерця, реплікація ДНК, відбувається синтез гістонів. •Мітоз. В процесі мітозу розрізняють чотири підфази - профазу, -і метафазу, анафазу та телофазу. 1 Профаза.Конденсація хроматину в результаті спіралізації ДНК, зникають 3 ядерця, ядерна мембрана, формується веретено поділу. Метафаза. _4 Пари хроматид центромерами прикріплюються до ниток веретена 5 поділу і розташовуються вздовж: екватора клітини хромосоми. Однохроматидні хромосоми розходяться до полюсів клітини 1-центромера, Телофаза: 2-плечі, 3-хроматида, Хромосоми досягають полюсів клітини, деспіралізуються, 4-вторинна перетяжка формується ядерце, відновлюється ядерна мембрана, 5- супутник зникає веретено поділу, закладається фрагомопласт. Поділ клітин шляхом мітозу притаманний переважно вегетативним клітинам. Клітини, що є попередниками гамет, які формуються в генеративних органах, на одній з стадій їх розвитку поділяються шляхом мейозу. У вищих рослин мейоз властивий особливій тканині - археспорію. В результаті мейозу формуються тетради гаплоїдних клітин - спор. Мейоз - особливий тип поділу ядра, в результаті якого відбувається редукція кількості хромосом. Редукція кількості хромосом при мейозі досягається за рахунок двох послідовних поділів, але з однією інтерфазою. Оскільки подвоєння ДНК відбувається лише в інтерфазі, то при першому поділі розходяться гомологічні хромосоми, при другому, який наступає відразу після телофази І поділу, розходяться хроматиди. В результаті з однієї диплоїдної клітини формується чотири гаплоїдних клітини, розташованих тетраедрично. Мейоз відрізняється від мітозу складною профазою І (профазою першого поділу), де відбувається кон'югація гомологічних хромосом та кросинговер.
Поиск по сайту: |