Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Класифікація мохоподібних. Значення мохоподібних



Перші спроби класифікації мохів базувались на відмінах у будові талому. Так виділились групи антоцеротових мохів (клас Anthocerotopsida), печіночників (клас Marchantiopsida) та листкостеблових мохів (клас Bryopsida). На сьогодні, за різними даними, вчені виділяють від 3-х до 8-класів у складі відділу Мохоподібних (Bryophyta).

До складу надвідділ (Superdivisio) Bryobionta (Мохоподібні) України входять три відділи[1]:

відділ Anthocerotophyta з одним класом - Anthocerotopsida, одним порядком - Anthocerotales, однією родиною - Anthocerotaceae, 2 родами та 4 видами;

відділ Marchantiophyta з двома класами - Marchantiopsida та Jungermanniopsida, які включають 10 порядків, 32 родини, 61 рід із 188 видами;

відділ Bryophyta з 5 класами - Sphagnopsida, Andreaeopsida, Polytrichopsida, Tetraphidopsida, Bryopsida, які включають 18 порядків, 50 родин, 190 родів із 640 видами.

У природі мохоподібні першими заселяють необжиті субстрати і є панівними в біоценозах, де покривають грунт суцільним килимом (тундра). Важливу роль виконують мохи в регуляції водного балансу ландшафтів у зв'язку зі здатністю вбирати і утримувати величезну кількість води. У господарстві людини мохи, викликаючи заболочування грунтів, погіршують якість сільськогосподарських земель. Розростаючись, можуть запобігати ерозії грунтів, видаляючи вологу з поверхні в підземні води. Ряд сфагнових мохів використовуються в медицині як перев'язувальні засоби. Моховидні беруть участь у створенні покладів корисної копалини - торфу.

 

30) Корінь, його функції та класифікація коренів. Типи кореневих систем Ко́рінь — вегетативний орган з необмеженим ростом, який забезпечує закріплення рослин у субстраті, поглинання і транспорт води та розчинених у ній мінеральних речовин та продуктів життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів і коренів інших рослин, первинний синтез органічних речовин, виділення в ґрунт продуктів обміну речовин і вегетативне розмноження. Основні функції Закріплення рослини в субстраті; Поглинають і транспортують воду і розчинені в ній поживні речовини.; Запасання поживних речовин; Взаємодія з коренями інших рослин (симбіоз), грибами, мікроорганізмами; Вегетативне розмноження; Первинний синтез органічних речовин. Типи коренів. Зародок кореня закладається одночасно з брунькою в зародку насінини і називається зародковим коренем. Під час проростання насінини цей корінь перетворюється на головний, або первинний, корінь, здатний до галуження. Паралельно з ростом на ньому з'являються бічні корені першого порядку, які, в свою чергу, дають корені другого порядку, на них виникають корені третього порядку і т. д. Крім головного і бічних коренів у рослин утворюються й додаткові корені, які формуються на стеблах, листках, але не на корені. Коренева система Сукупність всіх коренів (головного, бічних різних порядків та додаткових) утворює кореневу систему. За формою розрізняють два типи кореневих систем: стрижневу і мичкувату. Стрижнева має добре виражений головний корінь, який займає в ґрунті вертикальне положення; від нього відходять бічні корені, що розміщуються в ґрунті радіально. Вона трапляється у більшої частини дводольних рослин. У мичкуватої немає добре вираженого головного кореня, системи всі корені майже однакові за розмірами, за походженням це додаткові корені, які пучком ростуть від основи стебла. Мичкувата коренева система формується під час кущіння. При цьому на підземній частині стебла утворюється вузол кущіння, з якого розвиваються додаткові корені, що й веде до утворення мичкуватої кореневої системи. Така система характерна для більшості однодольних рослин. Відмінності між цими двома основними кореневими системами виявляються вже під час проростання насіння. У дводольних рослин із зародка насінини проростає один корінець, який потім стає головним коренем. У однодольних рослин найчастіше проростає кілька корінців. Потім їхній ріст припиняється і на підземній частині стебла формується мичка додаткових коренів. Є рослини (багато серед трав'янистих дводольних), які мають змішану кореневу систему (у них одночасно функціонують головний, бічні і додаткові корені).

 

31) Лишайники. Будова тіла. Значення в природі та в житті людини. Лишайники — це своєрідна група нижчих рослин, які являють собою комплексні симбіотичні організми, що складаються з гриба та водорості. За будовою слані розрізняють три основні морфологічні типи лишайників: накипні, листуваті та кущисті. Найбільш високоорганізовані кущисті лишайники. їх стебельцеподібна форма прикріплюється до субстрату лише основою, а верхня частина розгалужена і піднята над субстратом. Накипні лишайники своєю сланню міцно закріплюються на субстраті. Листуваті лишайники мають вигляд пластинок різного забарвлення, до субстрату прикріплюються окремими виростами. За анатомічною будовою розрізняють лишайники гомеомерні (водорості розташовані більш або менш рівномірно по всій слані) та гетеромерні (водорості розміщені лише під корковим шаром). Виділяють два класи лишайників: сумчасті лишайники та базидіальні. При статевому розмноженні лишайника утворюються плодові тіла гриба (апотеції або перитеції). В результаті нестатевого розмноження утворюються конідії та пікноспори. Спори гриба після проростання утворюють первинний міцелій, який, зустрівши характерну для цього виду лишайника водорість, утворює слань лишайника. Вегетативне розмноження лишайника відбувається частинами слані або за допомогою спеціальних утворень — соредіїв та ізидіїв. Будова тіла: Слань (багатоклітинна грибниця та одноклітинні водорості) Способи живлення: Симбіотичний: гриб — гетеротрофний сапротроф, водорость — автотрофний фототроф Способи розмноження: Вегетативне (частинами слані) Представники: Накипні. Листуваті: пармелія, стінна золотянка. Кущисті: ягель-кладонія Значення : Піонери рослинності: створюють середовище існування для інших рослин і тварин, ґрунтоутворювачі. Корм для тварин. Джерело для хімічної, фармацевтичної і парфумерної промисловості. Індикатори чистоти повітря Найважливіше значення лишайників полягає в тому, що вони є першою ланкою в процесі ґрунтоутворення. Вони є піонерними організмами, які, оселяючись на непридатних для рослин субстратах (скелях, корі дерев тощо), створюють передумови для розвитку рослин. Лишайники є основним кормом оленів на Півночі взимку. З певних видів виготовляють фарбу. Існують також і їстівні лишайники. Лишайник — симбіотичний організм, до складу якого входить два компоненти: водорость — автотрофний фікобіонт і гриб — гетеротрофний мікобіонт.До складу лишайників входять синьо-зелені або зелені найпростіші водорості, одноклітинні або нитчасті життєві форми. У лишайників спостерігається толерантний (терпимий) паразитизм гриба на водорості, так як після штучного розділу компонентів лишайника водорость продовжує існувати, а. гриб гине.Ростуть лишайники на різних субстратах (камінь, ґрунт, кора дерев, скло і т.д.) у різних кліматичних зонах, вростаючи в субстрат або прикріплюючись за допомогою рідзин. Лишайники дуже чутливі до чистоти повітря, не переносять сірчистих газів. Класифікуються лишайники за формою тіла: накипні (коркові), які мають вигляд нальотів або кірочок, вростають у субстрат і практично від нього не відокремлюються (верукарія); листяні, талом яких має вигляд розчленованих пластинок, що прикріплюються до субстрату рідзинами (пармелія); кущові, талом яких має вигляд дихотомічно розгалуженого кущика висотою до 15 см, що прикріплюється до субстрату рідзинами (кладонія). За анатомічною будовою слані лишайники бувають гомеомерні та гетеромерні. У гомеомерних лишайників гіфи гриба і клітини водорості розміщені рівномірно по всій товщі слані. У гетеромерних клітини водорості розміщені в спеціальному шарі, що називається гонідіальним. Таким чином, у гетеромерної слані розрізняють зовнішній корковий шар зі щільно переплетених гіф міцелію гриба, гонідіальний шар з водоростей, до яких підходять гаусторії гриба, серцевину з рихло переплетених гіф міцелію гриба та нижній корковий шар зі щільно переплетених гіф міцелію гриба. Через нижній корковий шар проходять рідзини. Забарвлення, лишайників дуже різноманітне (сірувате, сірувато-зеленувате, коричнювате, жовте, оранжеве і майже чорне) і зумовлене наявністю лишайникових кислот. У промисловості з лишайників видобувають спирт, цукор, барвники, деякі лікарські речовини. Отримуючи основні речовини з повітря, лишайники не витримують його забруднення. Вони є показниками чистоти повітря.

 

32) Меристематичні або твірні тканини Меристема - твірна рослинна тканина, з якої можуть утворюватися всі інші тканини, меристематичні клітини тривалий час зберігають здатність до поділу з утворенням нових неспеціалізованих клітин. Клітини меристеми сплощені, дрібні, щільно розташовані одна біля одної, без межклітинників, в центрі клітин розташоване ядро, вакуолі дрібні, численні, клітинна оболонка первинна, наявні лише попередники пластид. Цитологічні особливості меристем найбіль типово виражені у апікальних меристем. Клітини ізодіаметричні багатокутники, не розділені міжклітинниками. Клітинні стінки тонкі, з невеликим вмістом целюлози. Цитоплазма густа, ядро велике, розташоване в центрі. В цитоплазмі велика калькість рибосом та мітохнодрій (відбувається інтенсивний синтез білків та інших речовин). Численні вакуолі дуже дрібні. Клітини латеральних меристем неоднакові за розміром та формою. З паренхімних ініціалей утворюється паренхіма провідних комплексів, з прозенхімних — власне провідні елементи. Меристеми класифікують за положенням їх в рослині: Верхівкові (апікальні). Бічні (латеральні). Вставні (інтеркалярні). Та за походженням: первинні вторинні. Меристе́ма — бічна тканина рослин, що складається з недиференційованих клітин (меристематичних клітин), і знаходяться у частинах рослин, де відбувається ріст. Первинні меристеми знаходяться в тісному зв'язку з апікальними меристемами та безпосередньо з них утворюються, зокрема, протодерма, основна меристема, прокамбій. Протодерма — одношаровий шар малодиференційованих клітин, що вкриває апекс ззовні, в подальшому з неї формується епідерма. З основної меристеми формується кора, а з прокамбію, клітини якого витягнуті вздовж осі стебла, формується центральний циліндр. Вторинні меристеми вникають із спеціалізованих клітин зрілих органів рослин та забезпечують їх латеральний ріст (фелоген, перицикл, камбій). Тканини, що утворюються з первинної меристеми, називаються первинними, а з вторинної — вторинними. До вторинних меристем слід також віднести так звані травматичні меристеми, які формуються в місцях ушкодження тіла рослин та забезпечують регенерацію. Серед перерахованих типів меристем першою в онтогенезі з'являється апікальна меристема, із якої відбувається диференціація всіх інших тканин. Розташована вона на верхівках (апексах) стебла і кореня та їх бічних відгалужень. Особливістю життєдіяльності рослинного організму є, зокрема, збереження твірної діяльності у апікальних меристем протягом всього онтогенезу, тому говорять, що рослини здатні до необмеженого росту. Апікальна меристема — представлена сукупністю клітин, що розташовані на верхівках головної та бічних осей стебла і кореня, за рахунок них органи ростуть у довжину. Апікальна меристема локалізується на полюсах зародка — кінчику кореня та бруньки. Забезпечує ріст кореня та пагона в довжину. Апікальні меристеми первинні, вони утворюють конус наростання кореня та пагона. Бічна меристема (латеральна) — клітини розташовуються вздовж осі органів, забезпечуючи їх ріст в товщину. Бічні меристеми можуть бути як первиними (прокамбій, перицикл) так і вторинними (камбій, фелоген). Латеральна меристема розташована по колу осьових органів, утворюючи циліндри, що на поперечних зрізах мають вигляд кільця. Первинні бічні меристеми — прокамбій, перицикл — виникають під апексами та знаходяться в безпосередньому зв'язку з ними. Вторинні бічні меристеми — камбій та фелоген (пробковий камбій) — формуються пізніше з промеристем або постійних тканин шляхом їх диференціації. Бічні меристеми забезпечують потовщення кореня та стебла. З прокамбію та камбію утворюються провідні тканини, з фелогена — кірка. Фелоген — вторинна меристематична тканина — формується за рахунок периклінальних поділів клітин перициклу і закладається він під ендодермою. Фелоген відкладає назовні вторинну покривну тканину — корок. Діяльність фелогену призводить до того, що первинна кора під тиском наростаючих вторинних тканин ізолюється від центрального циліндра, відмирає і відділяється. Таким чином на зміну первинній формується вторинна кора, що являє сукупність тканин розташованих зовні від камбію. Інтеркалярна меристема (синонім — вставна меристема) — клітини розташовуються між ділянками диференційованих тканин, забезпечуючи вставний ріст. Інтеркалярна меристема, наприклад, розташовується у вузлах злаків, біля основи черешків, тичинкових ниток. Це залишкові первинні меристеми. Вони походять від верівкових меристем, але їх перетворення в постійні тканини затримане порівняно з іншими тканинами стебла. Це ніжні меристеми особливо добре помітні у злаків. У разі полягання хлібів вони забезпечують підняття стебел за рахунок нерівномірного поділу клітин з нижнього та верхнього боку соломини. Ранева меристема утворюються при пораненні тканин та органів. Живі клітини, що оточують уражені ділянки, дедиференціюються та починають ділитися, тобто перетворюються на вторинну меристему. Раньові меристеми утворюють калюс — щільну тканину біловатого або жовтуватого кольору, що складається з паренхімних клітин різного розміру, розташованих не упорядковано. Клітини калюса мають крупні ядра та відносно товсті клітинні стінки. Калюс може дати початок будь-якій тканині або органу рослини. На перефірії формується корок, можлива диференціація клітин калюса на інші тканини. В калюсі можуть закладаться додаткові корені та бруньки. Калюс виникає при щеплені рослин, забезпечує зростання прищепи та підщепи; в основі черенків. Також калюс використовують для отримання культури ізольованих тканин.

 

 

33) Механічні тканини Механі́чна ткани́на — вид тканини в рослинному організмі, волокна з живих і мертвих клітин з сильно потовщеною клітинною стінкою, що надають механічну міцність організму. Виникає з верхівкової меристеми, а також в результаті діяльності прокамбію і камбію.Ступінь розвитку механічних тканин багато в чому залежить від умов існування: вони майже відсутні у рослин вологих лісів, у багатьох прибережних рослин, але зате добре розвинені у більшості рослин посушливих місць існування. Механічні тканини присутні у всіх органах рослини, але найбільш вони розвинені по периферії стебла і в центральній частині кореня. Виділяють такі типи механічних тканин: коленхіма — еластична опорна тканина первинної кори молодих стебел дводольних рослин, а також листя. Складається з живих клітин з нерівномірно потовщеними не здерев'янілими первинними оболонками, витягнуті уздовж осі органу; склеренхіма — (луб'яні волокна) міцна тканина з відмерлих клітин із здерев'янілими і рівномірно потовщеними оболонками, забезпечує міцність органів і всього тіла рослин. склереїди — (кам'янисті клітини) мертві паренхімні клітини з товстими здерев'янілими оболонками. Зустрічаються групами в кірці хвойних та деяких листяних порід, у твердих оболонках насіння і плодів. Механічні тканини складаються переважно з мертвих клітин. У стеблах і коренях вони сильно витягнуті і називаються лубовими волокнами, коли знаходяться в лубі, і деревними волокнами, коли знаходяться в деревині. Луб'яні волокна у багатьох рослин мають целюлозні потовщені оболонки, пронизані косими порами, і тонку порожнину всередині, за полнению повітрям або відмерлим вмістом. Окремі волокна склеєні між собою пектиновими речовинами і утворюють пучки (технічні волокна), які тягнуться по всьому стеблу і заходять в коріння. У деревних рослин, а також і у багатьох трав'янистих луб'яні волокна дерев'яніють. Деревні волокна, що надають міцність деревині дерева, завжди дерев'яніють і тому не мають такої еластичності і розтяжності, як луб'яні волокна, вони міцні та ломки. Товсті шаруваті оболонки їх пронизані поровими канальцями, що підтримують сполучення між клітинами до їх відмирання. Кам'янисті клітини зустрічаються в м'якоті плодів груші і айви. Кісточки сливи, персика та інших кісточкових рослин, а також шкаралупа горіхів складаються суцільно з кам'янистих клітин. Механічні або арматурні тканини виконують опорну функцію, формують скелет рослин, забезпечують міцність, надають пружності. Вони поділяються на коленхіму та склеренхіму. Коленхіма складається з живих хлорофілоносних клітин з нерівномірно потовщеними стінками. Склеренхіма складається із задерев'янілих просочених лігнітом мертвих клітин, які мають рівномірно потовщені стінки. Склеренхімні волокна називаються луб'яними волокнами. Склереїди виникають з клітин основної тканини якщо вони мають однаковий діаметр то називаються клітинами. Вони зустрічаються в кісточках абрикосів, вишень, шкарлупі волоських горіхів.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.