Історія та сучасний стан охорони орнітофауни

Сьогодні на високих міжнародних форумах визнають, що в Україні ще збереглися такі недоторкані куточки природи і таке багатство видів тварин та рослин, на які вже не натрапити у довкіллі індустріально розвинутих західноєвропейських країн. Наша країна приєдналася до міжнародних конвенцій, спрямованих на збереження природної спадщини та поліпшення її стану, і моніторинг змін у довкіллі нині стає елементом державної політики.

Втім, у 1930-х р. розпочався період узагальнення орнітологічних досліджень, проведених на території країни в цілому. Він ознаменувався виходом у світ праці М.В. Шарлеманя «Птахи УРСР»(7). Його послідовниками були М.А. Воїнственський та О.Б. Кістяківський, котрі склали, мабуть, найвідомішу в нашій країні книгу з орнітології – «Визначник птахів УРСР». Починаючи із середини 1950-х р. виходили присвячені птахам випуски фундаментальної академічної праці «Фауна України», авторами яких були О.Б. Кістяківський, В.М. Зубаровський, Л.О. Смогоржевський, В.І. Лисенко(2-5).

Вдаючись до узагальнень, людина часто намагається висловити їх мовою цифр. Наочність такого підходу зрозуміла, тому, говорячи про зміни в українській орнітофауні впродовж століття, нам також варто вдатися до цього засобу. Отже в середині ХХ ст. у фауні України налічувалося 358 видів птахів(1), а нині їх вже 416. Можна лише дивуватися, якими швидкими темпами збагачується наша орнітофауна. Проте це зростання певною мірою ілюзорне. Скажімо, з усіх видів у середині 20-го століття в Україні гніздилося близько 260, а наприкінці – лише на 5 видів більше. Збільшення загальної кількості видів птахів, які будь коли траплялися в країні, відбувається в цілому завдяки реєстрації нових рідко залітних видів. У той самий час серед української орнітофауни близько 40 видів можна віднести до таких, які вже впродовж 50 і більше років не траплялися у нас, чи до таких, відомості про яких потребують документального підтвердження. За рахунок чого збільшилася у ХХ ст. кількість гніздових видів птахів у нашій країні? Так би мовити, адміністративним шляхом до вітчизняної орнітофауни потрапили 4 види. Після приєднання західної України ці види, які гніздилися лише в Карпатах та Передкарпатті, увійшли до переліку видів фауни України – трипалий дятел, щедрик, альпійська тинівка, горіхівка. З цієї самої причини змінився статус снігура, довгохвостої сови та червоногубої колотушки. Вони стали гніздовими, тоді як раніше перший вид був тільки зимуючим, а два інші – залітними. Після приєднання криму до України гніздовим птахом став і чорний гриф, який раніше лше залітав у південні області нашої країни. Завдяки штучним заходам у переліку видів фауни України опинилася даурська куріпка та кеклик. У середині ХХ ст. їх спеціально завезли до нашої країни з метою збагачення мисливської фауни. Даурська куріпка була випущена в Київській області та в Криму, але не прижилася. А кеклик, навпаки, цілком натуралізувався в Кримських горах.

Зміна статусу виду і причини, що її зумовлюють, - це досить цікаві аспекти дослідження орнітофауни. Переслідування хижих птахів, яке відбувалося до середини ХХ ст. призвело до різкого зменшення їх чисельності. Згодом безпосереднє знищення зменшилося, але на чисельності хижих птахів дуже позначилася хімізація сільського господарства.

На тлі негативних змін у статусі одних видів відбувалися позитивні зрушення в інших. Ще недавно пухівка, волохатий сич, бородата сова і зелений вівчарик належали до залітних видів, а нині вони вже є гніздовими. Пухівка, яка раніше гніздилася лише на узбережжях північних морів та на Балтиці, в останні десятиріччя утворила своєрідний гніздовий анклав в районі Чорноморського біосферного заповідника, при цьому спостерігається тенденція до зростання її чисельності. Інші види розсунули межі свого гніздового поширення і «захопили» окремі прикордонні місцевості.

Деякі наслідки перетворення природи людиною для певних видів птахів є позитивними. Створення захисних лісосмуг і штучне заліснення територій на півдні країни спричинили зміщення в південному напрямку межі поширення таких птахів, вівчарик-ковалик, весняний і жовтобровий вівчарики, строката і білошия мухоловки.

До першого видання Червоної книги України (1980р.) потрапило 28 видів птахів, а до другого (1994р.) – вже 67 видів. З-поміж них денних хижих птахів – 20 видів і 6 видів сов, що разом становить мало не половину всіх видів птахів Червоної книги України. Крім того, до неї внесено 12 видів сивко подібних, по 8 видів гусе- і горобцеподібних, по 4 види пелікано-, лелеко- і журавлеподібних, а також 1 вид куроподібних птахів.

Найуразливіший серед цих видів, безумовно, тонкодзьобий кульон. Цей птах перебуває в надзвичайно загрозливому стані, оскільки його загальна чисельність у світі становить лише 50 – 270 особин (6). Драматизм ситуації посилюється тим, що через малу чисельність не вдається виявити місця його гніздування, які можна було б взяти під охорону. Ймовірно, вони розташовані в Західному Сибіру. Тому охорона цього птаха в Україні, де він трапляється під час міграцій, - вкрай важлива умова його збереження.

Певна кількість видів птахів потрапила до Червоної книги України через обмеженість області свого поширення в країні: чубатий баклан, чорний гриф, білоголовий сип, альпійська тинівка, строкатий скеляр тощо. У інших область поширення більша, але чисельність загрозливо низька: це білоока чернь, великий підорлик, степовий боривітер, хохітва, степовий дерихвіст. Деякі види не включено до Червоної книги України, наприклад мала гуска, сиворакша, але їхнє становище дає підстави зробити це.

Заходи зі збереження рідкісних видів можуть бути різні. Нещодавно оприлюднені національні плани зі збереження 17 глобально вразливих видів птахів, які укладено з ініціативою українського товариства охорони птахів (УТОП). У цих планах визначено головні напрями збереження та поліпшення умов існування рідкісних птахів з метою досягнення стабілізації і подальшого зростання їх чисельності.

Зменшення інтенсивності господарської діяльності людини за останні роки, спричинене економічною ситуацією, створило певні умови для поліпшення стану окремих біотопів. Це позитивно позначилося на деяких рідкісних видах птахів. так, у середині ХІХ ст. на півдні України, на узбережжі Чорного моря гніздилися рожевий і кучерявий пелікани. Протягом майже всього ХХ ст. ці птахи траплялися у нас тільки під час зальотів. І от останнім часом кілька десятків пар рожевого пелікана гніздилися в Чорноморському біосферному заповіднику, а кучерявий пелікан робить спроби гніздування на озерах Придунайського регіону.

Зміна стереотипу поведінки, пристосованість до умов існування, які склалися в населених пунктах, зумовили появу тут таких птахів, які раніше траплялися за її межами, або збільшення чисельності інших, які здавна тримаються біля людського житла. Так, припутень все більше виявляє схильність до синантропізації. До певної міри штучно, після завезення із Польщі, із середини ХХ ст. в Києві, а потім і в інших великих містах країни почали з’являтися осілі групи чорного дрозда. Раніше цей птах відлітав на зимівля в південішші регіони. У цей період почала зростати чисельність воронових птахів, що залишалися взимку в населених пунктах. У Києві, наприклад, у цілому граків, галок і сірих ворон налічують щозими до 100 тис. особин. У граків, які гніздяться біля Києва, досить суттєво змінилася довжина міграційного шляху: він скоротився вдвічі. Ще в середині ХХ ст. граки відлітали на зимівлю до Франції, а тепер зимують в Угорщині частина ж залишається на зиму в районі гніздування.

Питання визначення чисельності птахів завжди стояло дуже гостро. Для цього розроблено спеціальні методики, їх застосування на місцевому і регіональному рівнях дає добрі результати. Проведення ж обліку того чи іншого виду птахів у загальнонаціональному масштабі потребує великих організаційних зусиль і значних коштів. На сьогодні найдокладніше вивчено, мабуть, зміни чисельності птахів з Червоної книги України. Птахи водоплавних і коло-водних груп зазвичай гніздяться колоніально або утворюють значні скупчення під час міграцій і зимівлі, що полегшує їх облік. Саме щорічний контроль за такими скупченнями на окремих показових ділянках водойм і дає змогу визначити тенденції у зміні чисельності птахів.

Зміни чисельності водоплавних і коло-водних птахів пов’язані, як правило, зі станом водойм, які вони заселяють. А в перетворенні природного режиму водойм у ХХ ст. людина досягла неймовірних результатів. Чого лише варте зарегулювання течії Дніпра каскадом гребель, через що утворилися величезні водосховища, які поглинули найбільш екологічно продуктивні заплавні біотопи… випрямлення русел малих річок та інші гідромеліоративні заходи в цілому змінили рівень ґрунтових вод, що також спричинило негативні зміни в місцях оселення тварин.

Користь від цих змін здобули лише окремі види птахів, наприклад жовтоногий мартин. Ще в середині ХХ ст. цей птах гніздився лише вздовж узбережжя Чорного і Азовського морів, а також на Сиваші. Нині жовтоногий мартин утворив гніздові колонії практично на всіх водосховищах Дніпра. Чисельність цього виду зростає, він став гніздовим птахом багатьох великих водойм більшої частини країни.

Ті самі перетворення значно вплинули на чисельність деяких коло-водних птахів, які не гніздяться, а лише мігрують територією країни. До зарегулювання Дніпра в його заплаві спостерігалася значна міграція чорногрудого і червоногрудого побережників. Тепер тут трапляється невелика кількість цих птахів, а шляхи їхньої інтенсивної міграції збереглися в Азово-Чорно-морському регіоні. З тієї самої причини в заплаві Дніпра погіршилися умови гніздування крижня, нерозня, шилохвоста. Зниження чисельності цих видів качок спостерігається майже в усіх регіонах.

Є також приклади позитивної зміни чисельності гусеподібних птахів. звичайна на гніздуваннях у ХІХ ст. сіра гуска в першій половині ХХ ст. значно скоротила свою чисельність і зникла з багатьох водно-болотяних угідь. Але в 1960-х роках сіра гуска почала нарощувати чисельність, адаптувавшись до умов існування в змінених людиною біотопах. Майже така сама ситуація склалася і з лебедем-шипуном. У першій половині ХХ ст. його чисельність була дуже низька, а область гніздування звузилася практично до неширокої смуги вздовж узбережжя, у Криму він не гніздився. Згодом завдяки охороні цих птахів і їх призвичаєнню до перебування поруч з людиною чисельність лебедів збільшилася. Вони почали повертатися не тільки в заплави річок, а стали заселяти навіть середні за площею ставки.

Сучасна орнітофауна України – це динамічна складова довкілля, яку слід поглиблено вивчати і в майбутньому. Низка досліджень характеризує птахів як індикаторів стану природного середовища, яке вони заселяють. У змінах видового складу та чисельності птахів наочно відбиваються як позитивні, так і негативні зміни в місцях їх гніздування, зимівлі, на шляхах міграцій. Тому в моніторингу різних регіонів нашої країни птахам має приділятися якнайбільше уваги.

Поиск по сайту: