Юридичний механізм забезпечення прав людини

Основні права людини закріплені в тпироковизнаних міжнародно-правових актах. Створені й функціонують спеціальні міжнародні органи з контролю за їх дотриман­ням та захисту⁴''.

Поступове утвердження на міжнародному рівні ідеї про людину як вищу соціальну цінність, процес розвитку між­народних стандартів з прав людини, підвищення ролі та значущості міжнародних механізмів у їх забезпеченні да­ють змогу зробити висновок про формування в сучасний період ще одного з прав людини — права на міжнародний захист. Але реалі,па можливість здійснення основних прав людини конкретною людиною забезпечується насамперед юридичними механізмами відповідної держави. Інакше кажучи, основними гарантами прав людини має бути націо­нальне законодавство держави, на території якої проживає особа. Про це, зокрема, свідчать і встановлені процедури міжнародного правозахисгу. особа може реалізувати своє право на міжнародний захист лише в тому випадку, якщо вона вичерпала всі внутрішньодержавні засоби правового захисту (до речі, таким правом можуть скористатися гро­мадяни лише тієї держави, яка визнала юрисдикцію від­ повідних міжнародних органів). Тому, як зазначалося ви­ще, саме держава (відповідно до ч. З ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права) зобов'язана за­безпечити кожну людину, права якої порушено, ефектив­ними засобами захисту.

Доцільно дати коротку теоретичну характеристику за­гальної системи юридичного правозабезпечення, яка в то­му чи іншому вигляді існує або може існувати в державі. Ця характеристика включає розкриття змісту таких по­нять, як юридичний механізм забезпечення, юридичні процедури реалізації, юридичні засоби охорони і захисту прав людини.

Юридичний механізм забезпечення прав людини — це

система ефективних юридичних засобів реалізації, охоро­ни і захисту прав людини. Він складається з:

• національного законодавства;

• юридичних засобів (процедур) реалізації прав людини;

• юридичних засобів охорони прав людини;

• юридичних засобів захисту прав людини'¹⁰.

Розглянемо кожний з елементів юридичного механізму

забезпечення прав людини докладніше.

Національне законодавство є основою юридичного ме­ханізму забезпечення. Визначаючи зміст позитивних за­конів держави, будучи їх соціальним джерелом, права лю­дини, щоб перетворитися з можливості на реальність, ма­ють бути піднесені до рангу юридичних. Тому особливого значення набувають визнання і закріплення в національ­ному законодавстві основних прав людини відповідно до міжнародно-правових актів. Хоч Україна і допускає нині безпосереднє застосування укладених і належним чином ратифікованих нею договорів нарівні з внутрішнім законо­давством, домінуюче значення останнього полягає в тому, що воно передбачає і юридичні засоби реалізації, охорони та захисту прав людини. Саме тому національне законе давство є визначальнимголовним елементом юридичного механізму забезпечення цих прав.

Розглянемо юридичні засоби (процедури) реалізації прав людини.

Будь-яке право людини здійснюється у певному поряд­ку, певній послідовності. Порядок його реалізації визна­чається лише самою людиною. Але реалізація більшості прав, визнаних і зафіксованих у законодавстві, потребує встановлення відповідних процедур з боку держави, ос­кільки без них вона взагалі неможлива. За відсутності юридичної процедури приписи законів перетворюються на декларації, обіцянки, наміри.

Юридична процедура реалізації прав людини — це вста­новлена в законі і спрямована на здобуття людиною певних особистих чи соціальних цінностей послідовність і узго­дженість дій уповноважених суб'єктів, а також; зміст, обсяг, форми, способи, методи та строки вчинення таких дій.

Основним критерієм важливості юридичної процедури для реалізації прав людини є тип (характер) юридичного обов'язку, яким забезпечується це право. Інакше кажучи, цим критерієм є активність або пасивність зобов'язаної особи. Встановлення юридичних процедур є необхідним тоді, коли реалізація певного права (наприклад, права на освіту) залежить від виконання позитивних зобов'язань ін­ших суб'єктів (тобто від їх обов'язку вчинити активні дії). І навпаки, там, де реалізація права залежить лише від ак­тивної поведінки зацікавленої особи, від її волі і бажання (наприклад, у разі захисту права на честь і гідність), а інші суб'єкти зобов'язані лише не вчиняти певних дій, утриму­ватися від них (у розглянутому прикладі — не посягати на честь і гідність), у встановленні саме юридичної процедури потреби немає.

Є два основні види юридичних процедур реалізації права:

• процедури, пов'язані з правозастосуванням (реалізація права на громадянство, на соціальне забезпечення тощо);

• процедури, не пов'язані з правозастосуванням (напри­клад, порядок укладання угод, що не потребують нотаріа­льного посвідчення).

У межах кожного із зазначених видів процедур може іс­нувати стільки їх різновидів, скільки існує прав, але такі процедури відрізнятимуться лише конкретним змістом. Якщо, встановлюючи перший вид юридичних процедур, за­конодавець повинен у кожному конкретному випадку точно і детально їх визначити (адже зобов'язаною стороною тут виступає державний орган), то, встановлюючи другий вид, законодавець має прагнути до створення такої процедури, яка б надавала можливість самій особі обирати найдоцільні­ший для неї у конкретній життєвій ситуації варіант вико­ристання свого права. Але, так чи інакше, юридична проце­дура — це оптимальний засіб реалізації прав людини, здат­ний забезпечити максимальне задоволення її потреб.

Наступним елементом юридичного механізму забезпе­чення є юридичні засоби охорони прав людини.

Права людини потребують не лише гарантій їх належ­ної реалізації, а таких засобів, які б могли захистити лю­дину від можливих посягань на її права. Тому у правовій системі держави є різноманітні юридичні засоби охорони прав людини. До них належать усі юридичні засоби, що ви­копують превентивну, запобіжну функцію.

Зважаючи па різноманітність правоохоронних засобів, їх можна поділити за певними критеріями на відповідні групи (види).

За онтологічним статусом у правовій системі юридичні засоби охорони прав людини розрізняються за:

1)нормами права, які встановлюють:

• заборони (вказівки на неприпустимі, недозволені дії, що порушують права людини);

• завдання і компетенцію відповідних органів щодо охо­рони цих прав;

• конкретні заходи запобігання порушенням прав, за­ходи юридичної відповідальності, що застосовуються до правопорушника;

• певний процесуальний порядок здійснення превен­тивних державних заходів;

2)діяльністю компетентних органів із застосування за­значених юридичних норм, яка має на меті запобігти мож­ливим порушенням прав (наприклад, таку діяльність може здійснювати Конституційний Суд України, оскільки до його компетенції входить розгляд справ про конституційність прийнятих, але не введених у дію законів);

3) правозастосовними актами, спрямованими на запобі­гання правопорушенням (окремі ухвали суду, подання, приписи прокурора тощо).

Залежно від найближчої мети правоохоронного впливу на суб'єкта розрізняються:

• засоби фізичного впливу, безпосередньо спрямовані на обмеження, недопущення, перешкоджання здійсненню вчинків, які можуть призвести до порушень прав людини (наприклад, безпідставне накладання арешту на майно);

• засоби психічного впливу, тобто такі, які цієї мети не ставлять(наприклад,правове виховання).

Серед різноманітних правоохоронних засобів слід виді­лити особливу роль юридичної відповідальності. її застосу­вання щодо правопорушника покликане утримати його від порушені) прав людини у майбутньому (спеціальна превен ція), а також застерегти (під загрозою державного приму­су) інших суб'єктів, схильних до правопорушень, від вчи­нення протиправних дій (загальна превенція).

Нарешті, четвертим елементом юридичного механізму забезпечення є юридичні засоби захисту прав людини.

У разі порушення прав або виникнення перешкод на шляху їх здійснення кожна людина має право на захист з боку держави. Для цього остання має створити систему відповідних юридичних засобів. Йдеться про засоби, за до­помогою яких припиняються порушення прав людини, усуваються перешкоди в їх реалізації і відновлюються по­рушені права.

Є такі види юридичних засобів правозахисту:

1) залежно від його суб'єктів:

• судові;

• парламентські;

• адміністративні;

• контрольно-наглядові;

• адвокатські;

2)залежно від змісту захисту цими засобами:

• припинення порушень прав людини (призупинення не­безпечних робіт, заборона експлуатації механізмів тощо);

• усунення перешкод;

3)у здійсненні прав:

• судове рішення про задоволення негаторного позову;

• визнання або підтвердження прав (наприклад, судове визнання права особи на житлову площу);

• поновлення порушених прав (наприклад, поновлення на роботі незаконно звільненої особи);

4)за галузевою належністю юридичними засобами за­хисту:

• цивільно-правові;

• адміністративно-правові;

• цивільно-процесуальні;

• кримінально-процесуальні;

• господарсько-процесуальні;

• адміністративно-процесуальні.

Зазначені засоби правозахисту використовуються, як правило, у процедурно-процесуальній формі.

Поиск по сайту: