Міжнародні та вітчизняні нормативно-правові документи, які регламентують здійснення адвокатської діяльності в Україні

Дотриманню прав та свобод людини присвячено цілу низку міжнародпо-правових документів:

• Статут Організації Об'єднаних Націй, який був ухва­лений у Сан-Франциско 26 червня 1945 р. і набрав чин­ності 24 жовтня 1945 р.;

• Загальна декларація прав людини, прийнята Гене­ральною Асамблеєю 0011 ] 0 грудня 1948 р.;

• Конвенція про захист прав і основних свобод людини, прийнята державами — членами Ради Європи 4 листо­пада 1950 р.;

• Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями, затверджені 1 Конгресом ООН з профілактики злочинності і поводження з в'язнями ЗО серпня 1955 р.;

• Міжнародний пакт про громадянські і політичнії пра­ва, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р.;

• Міжнародний пакт про економічні, соціальні і куль­турні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1 966 р.;

• Резолюція 78 (8) Комітету міністрів Ради Європи про юридичну допомогу і консультації від 2 березня 1978 р.;

• Рекомендація К (81) 7 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам відносно шляхів полегшення доступу до правосуддя від 14 травня 1981 р.;

• Рекомендація II (84) 5 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам відносно принципів цивільного судо­чинства, спрямованих на вдосконалення судової системи від 28 лютого 1984 р.;

• Декларація про основні принципи правосуддя для жертв злочину і перевищення влади, прийнята Організа­цією Об'єднаних Націй 29 листопада 1985 р.;

• Загальний кодекс правил для адвокатів країн Євро­пейського Співтовариства, прийнятий у жовтні 1988 р.;

• Звід принципів захисту всіх осіб, підданих затриман­ню чи ув'язненню в будь-якій формі, затверджений Резо­люцією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1988 р. №43/173;

• Основні положення про роль адвокатів, прийняті VIII Конгресом ООН щодо запобігання злочинам 1 серпня 1990 р.;

• Стандарти незалежності юридичної професії, прий­няті Міжнародною асоціацією юристів у вересні 1990 р.;

• Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини від 26 травня 1995 р.;

• Рекомендації 11 (2000) 21 Комітету міністрів держа­вам — учасницям Ради Європи про свободу здійснення про­фесійних адвокатських обов'язків від 25 жовтня 2000 р.

На особливу увагу заслуговують Основні положення про роль адвокатів, прийняті VIII Конгресом ООІІ щодо запобі­гання злочинам 1 серпня 1990 р. У цьому документі на світо­вому рівні вперше було закріплено основні засади, які стосу­ються соціального призначення адвокатури, її організації та діяльності. Тут викладено найзагальніші принципи форму­вання, функціонування, легалізації та діяльності адвокатів.

На думку фахівців, цей документ є еталоном для всіх національних систем адвокатури, який забезпечує їх від­повідність світовим стандартам, світовому рівню організа­ції і діяльності цього важливого інституту захисту основ­них прав і свобод людини'.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р., діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, цим Законом, іншими законодав­чими актами України і статутами адвокатських об'єднань.

Стаття 59 Конституції України проголошує, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безкоштовно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення і надання правової до­помоги у вирішенні справ у судах та інших державних ор­ганах в Україні діє адвокатура. Саме це конституційне по­ложення закладає загальні законодавчі засади діяльності адвокатури в Україні, розкриває її роль, завдання та пов­новаження.

Зазначена норма єдина в Основному Законі, в якій мі­ститься слово "адвокатура". Проте ще кілька статей Кон­ституції в тому чи іншому аспекті стосуються діяльності української адвокатури з надання правової допомоги. Так, частина четверта статті 29 Конституції України передбачає право заарештованого чи затриманого користуватися пра­вовою допомогою захисника. Стаття 63 Конституції Украї­ни гарантує підозрюваному, обвинуваченому та підсудно­му право на захист.

Закон України "Про адвокатуру" не містить згадки про правове регулювання діяльності адвокатури іншими нор­мативними актами, крім законодавчих. Проте термін "за­конодавчі акти", який при цьому вживається, дещо за­старів, і сьогодні більш коректним слід вважати термін "акти законодавства", який крім законів охоплює і норма­тивні акти уряду, міністерств і відомств.

Таким чином, правове регулювання діяльності адвока­тури в Україні здійснюється як законами, так і указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів Украї­ни, іншими гіідзаконними актами, серед яких:

• Конституція України;

• Закон України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р.;

• Кримінальний кодекс України;

• Кримінально-процесуальний кодекс України;

• Цивільний процесуальний кодекс України;

• Господарський процесуальний кодекс України;

• Кодекс України про адміністративні правопорушення;

• Кодекс адміністративного судочинства України;

• Кримінально-виконавчий кодекс України;

• Закон України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р.;

• Рішення Конституційного Суду України від 16 листо­пада 2000 р. № 13-рп/2000 у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конститу­цій України, статті 44 Кримінально-процесуального кодек­су України, статей 268, 271 Кодексу України про адміні­стративні правопорушення (справа про право вільного вибо­ру захисника);

• Ухвала Конституційного Суду України від 1 жовтня 2002 р. № 51-у/2002 про відмову у відкритті конституцій­ного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина СІІІА Глотова Олександра Леонідовича щодо офіційного тлумачення положень статей 42, 43 Конститу­ції України, Закону України "Про адвокатуру" і статті 1 Закону України "Про підприємництво" та визнання некон­ституційними положень статей 2,17 Закону України "Про адвокатуру";

• Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 302 "Про порядок реєстрації адвокатських об'єд­нань";

• Указ Президента України від 5 травня 1993 р. № 155/93 "Про положення про кваліфікаційно-дисциплінарну ко­місію адвокатури та Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури";

• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві";

• Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфі­каційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів Украї­ни 1 жовтня 1999 р., протокол від 1—2 жовтня 1999 р. № /VI;

• Постанова Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 10 березня 2000 р. № 1 "Про затвердження Положення про єдиний реєстр адво­катів України";

• Вказівка Головної державної податкової інспекції Украї­ни від 17 січня 1994 р. № 1 "Про оподаткування доходів ад­вокатів";

• Лист Державної податкової адміністрації України від 20 лютого 1998 р. № 1852/10/17-0117 "Щодо реєстрації як платників податку на додану вартість адвокатів і приват­них нотаріусів";

• Лист Державної податкової адміністрації України від 16 червня 1998 р. № 7200/10/16-1118 "Щодо сплати подат­ку на додану вартість адвокатами та адвокатськими об'єд­наннями";

• Статут громадської організації "Спілка адвокатів Украї­ни", зареєстрований Міністерством юстиції Української РСР 14 листопада 1990 р., свідоцтво № 6.

Звичайно, зазначений перелік нормативних документів не є вичерпним (див. дотатки).

Поиск по сайту: