Бюджетні повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування

Незалежність у галузі бюджету — це свідчення самостійності. Не може бути суверенної держави, яка не має коштів, що концентруються в бюджеті на першочергові потреби, і не може ними розпоряджатися. Правовий статус держави, її органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування обов'язково включає в себе право на власну фінансову базу у вигляді бюджету.

Бюджетні повноваження України як суверенної держави й органів місцевого самоврядування визначаються, перш за все, нормами Конституції України, яка встановлює повноваження Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України в галузі бюджетної діяльності.

На основі конституційних норм бюджетні повноваження розподіляються між представницькими та виконавчими органами різних рівнів.

Конституція України закріплює за Верховною Радою право затвердження законів, якими вводяться податки, інші доходи на формування дохідної частини Державного і місцевих бюджетів. Розподіл бюджетних повноважень між Верховною Радою України і Кабінетом Міністрів України, між представницькими і виконавчими органами місцевого самоврядування одного рівня проводиться залежно від розподілу компетенції між різними гілками влади нормами Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та бюджетним законодавством, указаним в ст. 4 Бюджетного кодексу.

Розмежування бюджетних прав по вертикалі (представницькі і виконавчі органи держави та органи місцевого самоврядування) засновується на нормах Конституції України, які розподіляють повноваження між законодавчими і виконавчими органами державної влади й органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами.

Повноваження України як суверенної держави в галузі бюджету широкі. У Бюджетному кодексі України вони конкретизуються через повноваження органів державної влади, що виступають від імені України.

Згідно з нормами статей Конституції України та Бюджетного кодексу України, до повноважень України в галузі бюджету належать:

—визначення основних напрямків бюджетної політики (ст. 33 Бюджетного кодексу);

—встановлення загальних принципів організації і функціонування бюджетної системи України (ст. 92 Конституції України та статті 5-7 Бюджетного кодексу);

—визначення видів видатків, які включаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Статтею 95 Конституції України встановилено, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (ст. 87 Бюджетного кодексу) та критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами (ст. 86 Бюджетного кодексу);

—визначення дохідних джерел, які надходять у Державний та місцеві бюджети, що випливає зі ст. 92 Конституції України, яка встановила, що система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України;

—розподіл дохідних джерел між Державним і місцевими бюджетами (статті 29, 64-68 Бюджетного кодексу);

—розмежування видатків між бюджетами, що враховуються при визначені міжбюджетних трансфертів (статті 88-90 Бюджетного кодексу);

—визначення дотації вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів (ст. 99 Бюджетного кодексу) та коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих (ст. 100 Бюджетного кодексу);

—визначення видів субвенцій, які надаються з Державного бюджету України в місцеві за порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України (статті 102, 103, 105 Бюджетного кодексу) та порядок надання міжбюджетних трансфертів (ст. 108 Бюджетного кодексу);

—визначення можливості міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами (статті 101, 104, 106, 107 Бюджетного кодексу);

—затвердження єдиної бюджетної класифікації (статті 8, 9, 10, 11, 12 Бюджетного кодексу);

—встановлення системи заходів щодо збалансування бюджетів усіх рівнів на підставі статей 95 і 142 Конституції України, статей 64-69, 73-74 Бюджетного кодексу;

—встановлення основ бюджетних повноважень органів місцевого самоврядування (статті 142-143 Конституції України, статті Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Бюджетний кодекс);

—встановлення принципів і основ бюджетного процесу для всіх рівнів бюджетів (статті 19-21, 75-79 Бюджетного кодексу);

—складання зведеного бюджету та звіту про його виконання (ст. 6 Бюджетного кодексу);

— здійснення методичного керівництва в бюджетній діяльності і контролю за дотримуванням бюджетного законодавства (статті 109-115 Бюджетного кодексу).

Ці повноваження належать Україні як державі, на території якої виробляється і здійснюється єдина бюджетно-фінансова політика.

Друга група бюджетних повноважень України пов'язана з тим, що головну роль у бюджетній системі України відіграє Державний бюджет.

У галузі Державного бюджету Україна має повноваження:

1) на затвердження Державного бюджету відповідно до ст. 85 Конституції України, ч. 5 ст. 44 Бюджетного кодексу;

2) на складання бюджету із загального та спеціального фондів (ст. 13 Бюджетного кодексу та закон про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період);

3) на одержання закріплених за Державним бюджетом доходів відповідно до ст. 29 Бюджетного кодексу;

4) на визначення напрямів використання бюджетних асигнувань та їх розмірів (ст. 95 Конституції України, ст. 87 Бюджетного кодексу);

5) на утворення в Державному бюджеті резервного фонду для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету, розміром не більше одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету (ст. 24 Бюджетного кодексу);

6) на визначення видів видатків, які включаються до Державного бюджету України і забезпечують конституційний лад держави, державну цілісність та суверенітет, незалежне судочинство та інші видатки, які не передаються на місцеві бюджети;

7) на надання трансфертів з Державного бюджету у вигляді:

—дотації вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського значення Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;

—субвенції на здійснення програм соціального захисту;

—субвенції на компенсацію втрат доходів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;

— субвенція на виконання інвестиційних проектів;

— інші субвенції. Обсяги цих міжбюджетних трансфертів затверджуються в Державному бюджеті окремо для кожного бюджету. Таким же порядком затверджуються трансферти, які передаються з місцевих бюджетів до Державного бюджету (ст. 100 Бюджетного кодексу);

8) внесення змін до закону про Державний бюджет України (ст. 52 Бюджетного кодексу);

9) на організацію і здійснення бюджетного процесу;

10)на встановлення граничного розміру дефіциту Державного бюджету і джерел його покриття (статті 14, 15 Бюджетного кодексу та щорічні закони про Державний бюджет) та застосування заходів при його зростанні в процесі виконання бюджетів (ст. 54 Бюджетного кодексу);

11)затвердження звіту про виконання Державного бюджету (ст. 85 Конституції України, ст. 62 Бюджетного кодексу);

12)проведення контролю за виконанням Державного бюджету та за дотриманням бюджетного законодавства (ст. 98 Конституції України, статті 109-113 Бюджетного кодексу).

У межах повноважень, встановлених у щорічних законах про Державний бюджет України, Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України може надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам підприємництва на умовах відплатності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів (ст. 17 Бюджетного кодексу).

Законом про Державний бюджет України Верховна Рада України щороку встановлює граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, величина якого не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України (ст. 18 Бюджетного кодексу).

Міністр фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України має право на здійснення внутрішніх та зовнішніх позичок у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України (ст. 15 Бюджетного кодексу).

Україна в особі Верховної Ради України та органів виконавчої влади наділена повноваженнями і щодо місцевих бюджетів. На підставі статей Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування" та Бюджетного кодексу України між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням встановлюються відносини щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на них функцій (ст. 142 Конституції України). Держава повинна:

—підтримувати фінансове місцеве самоврядування і брати участь у формуванні місцевих бюджетів (ст. 42 Конституції України);

—гарантувати органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (ст. 64 Бюджетного кодексу);

—затверджувати диференційовані та єдині нормативи відрахувань від загальнодержавних доходів і податків до місцевих бюджетів вищого рівня (статті 65, 66, 68 Бюджетного кодексу);

—вилучати з місцевих бюджетів до Державного бюджету частину надлишку у випадках перевищення прогнозних показників доходів місцевих бюджетів розрахунковий обсяг видатків відповідного бюджету (ст. 100 Бюджетного кодексу);

—визначати розміри субвенцій і цільових направлень їх використання (статті 102, 105 Бюджетного кодексу);

—здійснювати контроль за законним, доцільним, економним витрачанням коштів та належним їх обліком.

Конституція України в ст. 140 встановила, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування складаються зі встановлення порядку проходження місцевих бюджетів (складання і розгляду проектів місцевих бюджетів, затвердження цих бюджетів і рішень про місцеві бюджети та їх виконання, здійснення контролю за їх виконанням і затвердження звітів про виконання місцевих бюджетів). Згідно зі ст. 75 Бюджетного кодексу, особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний період Раді Міністрів АР Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад доводить Міністерство фінансів України.

В Законі України ”Про місцеве самоврядування в Україні” визначається матеріальна i фінансова основи місцевого самоврядування та вміщується перелік повноважень місцевих рад та їх органів у галузі місцевих бюджетів.

Поняття ”бюджетні права місцевих Рад” можна розглядати в двох значеннях:

1) як повноваження представницького органу місцевого самоврядування – місцевої ради безпосередньо;

2) як повноваження місцевих рад та їх виконавчих органів.

В першому значенні воно застосовуються у випадку, коли йдеться про розмежування компетенції між представницькими i виконавчими органами місцевого самоврядування, тобто коли мова йде про повноваження, які здійснюються лише радами.

При характеристиці бюджетної правосуб’єктності місцевих Рад в юридичній літературі, вони, як правило, розглядались як система органів влади, яка включала в себе місцеві представницькі органи влади та їх виконавчо – розпорядчі органи, хоча інколи, вираз ”бюджетні права місцевих Рад” вживався i у власному розумінні слова для позначення прав, які могли бути здійснені у сфері бюджету лише місцевими Радами.

Виходячи з положень Бюджетного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», можна визначити обсяг органів місцевого самоврядування, наділених повноваженнями в сфері бюджетної діяльності. Такими органами є:

- представницькі органи місцевого самоврядування – ради (до компетенції яких входить затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, затвердження звіту про його виконання й ін.);

- виконавчі органи місцевих рад (складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету, визначення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету й т.ін.);

- комісії місцевих рад (попередній розгляд проекту бюджету та звіту про його виконання);

- голова відповідної ради (розпоряджається бюджетними коштами, забезпечує підготовку до розгляду радою місцевого бюджету та ін.).

Отже, основний обсяг самоврядних повноважень покладений на ради – представницькі органи місцевого самоврядування та їхні виконавчі органи, які розробляють та затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку адміністративно-територіальних одиниць, їх бюджети, а отже, і відповідають за забезпечення прав та задоволення інтересів територіальної громади та її мешканців.

Бюджетнi повноваження органiв мiсцевого самоврядування - це сукупнiсть прав та обов’язкiв представницьких та виконавчих органiв мiсцевого самоврядування з мобiлiзацiї, розподiлу i використання бюджетних коштiв в зв’язку з виконанням ними передбачених Конституцiєю та законами України завдань та функцiй, якi реалiзуються в процесi складання, розгляду, затвердження та виконання мiсцевого бюджету.

Матерiальнi бюджетнi повноваження органiв мiсцевого самоврядування складають змiст та сутнiсну сторону бюджетних повноважень. Вони реалiзовуються в бюджетному процесi. Матерiальнi бюджетнi повноваження органiв мiсцевого самоврядування – це передбачена законодавством сукупнiсть прав та обов‘язкiв органiв мiсцевого самоврядування з приводу мобiлiзацiї розподiлу та використання мiсцевих фондiв грошових засобiв.

Оскільки в Україні існує єдина бюджетна система і бюджетні відносини регулюються єдиним бюджетним законодавством (ст. 4 Бюджетного кодексу), органи місцевого самоврядування, самостійно вирішуючи питання місцевого значення, мають повноваження в галузі бюджетної діяльності, які можна об'єднати у три групи: 1) стосовно Державного бюджету України; 2) стосовно власного бюджету; 3) стосовно бюджету нижчого рівня.

Отже, розглянемо першу групу повноважень органів місцевого самоврядування, до яких належать наступнi:

1. Право органiв мiсцевого самоврядування на одержання необхiдних коштiв для здiйснення ними окремих (делегованих) повноважень органiв виконавчоi влади.

У вiдповiдностi до ст. 143 Конституції України, органам мiсцевого самоврядування можуть надаватися законом окремi повноваження органiв виконавчої влади. Держава фiнансує здiйснення цих повноважень у повному обсязi. В свою чергу, органи мiсцевого самоврядування сприяють повному i свосчаєному надходженню загальнодержавних податкiв i зборiв на своїй територiї. Повноваження органiв виконавчої влади, наданi органам мiсцевого самоврядування законом, визначено як делегованi повноваження, якi у вiдповiдностi до статтi 1 Закону України ”Про місцеве самоврядування в Україні” є повноваженнями органiв виконавчої влади, якi надаються органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органiв мiсцевого самоврядування, якi передаються вiдповiдним мiсцевим державним адмiнiстрацiям за рiшенням районних, обласних Рад.

Прийняття Конституцiї України та Закону України ”Про мiсцеве самоврядування в Українi” вiд 21 травня 1997 року заклали якiсно новi правовi основи функцiонування iнституту делегованих повноважень в порiвняннi iз фрагментарним та не зовсiм конкретизованим законодавством попереднiх рокiв. В Конституцiї України, вперше визначено джерела фiнансування делегованих повноважень. Фiнансування делегованих повноважень органiв мiсцевого самоврядування у вiдповiдностi з Основним Законом, здiйснюється державою в повному обсязi за рахунок коштiв Державного бюджету України або шляхом вiднесення до мiсцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податкiв, передачi органам мiсцевого самоврядування вiдповiдних об’єктiв державної власностi.

Формування державного та мiсцевих бюджетiв повинно здiйснюватись згiдно закрiпленого в чинному законодавствi України перелiку власних i делегованих повноважень бюджетiв усiх рiвнiв. На сьогоднiшнiй день, чинне законодавство України не мiстить такого перелiку, а в Законi України ”Про мiсцеве самоврядування в Україні” блоки делегованих та самоврядних повноважень закрiпленi за сiльськими, селищними та мiськими виконавчими органами вiдповiдних рад без їхнього розмежування мiж собою.

Бюджетний кодекс України серед основних термiнiв, якi мiстяться у статтi 2, поняття делегованих повноважень не визначає, хоча, статтею 86 кодексу, розмежовано види видаткiв, якi визначаються функцiями держави та можуть бути переданi до виконання Автономнiй Республiцi Крим та мiсцевому самоврядуванню. Зазначається, що здiйснюється таке розмежування на основі принципу субсидiарностi iз урахуванням критерiїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. А згiдно статтi 85 кодексу, держава може передати Радi Мiнiстрiв Автономної Республiки Крим та органам мiсцевого самоврядування право на здiйснення видаткiв лише за умови вiдповiдно передачi бюджетних ресурсiв у виглядi закрiплених за вiдповiдними бюджетами загальнодержавних податкiв i зборiв (обов’язкових платежiв) або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України.

2. Право органiв мiсцевого самоврядування на одержання дотацiй та субвенцiй з Державного бюджету України та бюджетiв вищого рiвня.

При визначенні поняття субвенцiї необхiдно наголосити на кiлькох моментах, а саме:

а) цi грошовi кошти надаються з бюджету вищого рiвня до бюджету нижчого рiвня з метою забезнечення ними реалiзацiї конкретних цiлей, що визначаються органом, який прийняв рiшення про надання субвенції;

б) надання субвенцiї може бути обумовлено вкладенням певної суми коштiв з боку отримувача;

в) наданi субвенцiї пiдлягають поверненню при їхньому нецiльовому використаннi.

Бюджетний кодекс України визначає трансферти, якi надаються з Державного бюджету України мiсцевим бюджетам. Так, у вiдповiдностi до статтi 97 кодексу, в Державному бюджетi України можуть передбачатися такi мiжбюджетнi трансферти мiсцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва i Севастополя, районним бюджетам та бюджетам мiст республiканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення;

2) субвенцiя на здiйснення програм соцiального захисту;

3) субвенцiя на компенсацiю втрат доходiв бюджетiв мiсцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслiдок надання пiльг, встановлених державою;

4) субвенцiя на виконання iнвестицiйних проектiв;

5) iншi субвенції.

3. Право органiв мiсцевого самоврядування одержувати компенсацiю з Державного бюджету України у випадках, коли держава не забезпечує попередньо їх витрати на виконання рiшень державних органiв.

Аналiз чинного законодавства дає пiдстави стверджувати, що органи мiсцевого самоврядування надiленi досить широким спектром повноважень, однак не всi з них вони спроможнi реалiзувати. Для iлюстрацiї наведемо приклад впровадження в Українi субсидiй населенню, який вiдображає можливiсть реалiзацiї органами самоврядування права на компенсацiю видаткiв. Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 4 лютого 1995 року ”Про надання населенню субсидiй на вiдшкодування витрат на оплату житлово – комунальних послуг, придбання скрапленого газу та твердого палива”, встановлювався порядок надання субсидiй та порядок компенсацiї витрат на субсидії. Частина 2 п.4 передбачала: ”Мiнiстерству фiнансiв врахувати потребу в коштах для виплати субсидiй населенню у розрахунках нормативiв вiдрахувань вiд загальнодержавних податкiв i зборiв до бюджетiв Автономної Республiки Крим, областей, мiст Киева та Севастополя”. В той же час п.5 цiєї ж постанови встановлював наступне: ”Виконавчим комiтетам мiських, районних, селищних i сiльських Рад до 1 березня 1995 року створити спецiальнi служби чи визначити вiдповiдальних осiб для надання населенню субсидiй з утриманням їх за рахунок коштiв вiдповiдних бюджетiв”. Такi не зовсiм чiткi формулювання призвели до того, що досить великi витрати мiської влади на утримання служби субсидiй не були компенсованi державою, незважаючи на те, що це делегованi повноваження на здiйснення яких держава зобов’язана надати необхiднi кошти вiдповiдно до розрахункiв.

4. Право органiв мiсцевого самоврядування виконувати рiшення органiв виконавчої влади, якi призводять до додаткових видаткiв, тiльки в межах переданих їм ресурсiв.

Стаття 67 Закону України ”Про мiсцеве самоврядування в Україні” мiстить положення про те, що рiшення органiв державної влади, якi призводять до додаткових видаткiв органiв мiсцевого самоврядування, обов’язково супроводжуються передачею їм необхiдних фiнансових ресурсiв. Вказанi рiшення виконуються органами мiсцевого самоврядування в межах переданих їм фiнансових ресурсiв.

Рiвень та ступiнь реалiзацiї органами мiсцевого самоврядування цих прав, закрiплених у законi, аналiзуємо комплексно, оскiльки вони стосуються однієї проблеми.

Як свiдчить практика, органами законодавчої та виконавчої влади протягом року часто з одного ж і того ж питання приймаються закони та пiдзаконнi нормативно-правовi акти, якi ставлять мiсцевi органи влади в незручне становище. Пiдвищуючи законом, скажiмо, рiвень заробiтної плати працiвникам закладiв освiти, якi фiнансуються з мiсцевого бюджету, органи державної влади, якi приймають таке рiшення не реалiзовують його за рахунок коштiв, якi б мали передбачатись законом, а залишають його виконання мiсцевим органам влади.

В свою чергу, органи мiсцевої влади у своїх видатках не могли передбачити надлишкової суми, яку необхiдно сплатити (та й не повиннi згiдно чинного законодавства), тому наштовхуються на проблему, вирiшити яку без надання фінансової допомоги з бюджету органу, який прийняв таке рiшення, або iнших джерел, про якi має бути вказано в законi, досить складно.

Інодi, таку проблему вирiшити не вдається за рахунок власних доходiв, тому й не виконується прийняте рiшення, внаслiдок чого, працiвники не отримують заробiтної платнi встановленої законом, а якщо й отримують, то з тривалим запiзненням.

В зв’язку з цим, необхiдно констатувати, що право органiв мiсцевого самоврядування одержувати компенсацiю з Державного бюджету України у випадках, коли держава не забезпечує попередньо їх витрати на виконання рішень державних органiв залишається швидше вiдображенням бажаного, а не дiйсного.

5. Право на поділ видатків місцевих бюджетів на такі, які пов'язані з виконанням власних повноважень, і видатки, пов'язані з виконанням делегованих повноважень органів виконавчої влади (статті 92-93 Бюджетного кодексу);

6. Право на спрямування коштів загального фонду місцевого бюджету на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань (статті 88-90 Бюджетного кодексу);

7. Право на фінансування програм соціально-економічного розвитку своєї території, пов'язаних з інвестиційною та інноваційною діяльністю, а також надання субвенцій, пов'язаних з розширеним відтворенням (ст. 91 Бюджетного кодексу);

8. Право на встановлення нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та економічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб (ст. 67 Бюджетного кодексу);

9. Право на власні та закріплені законом за місцевими бюджетами на стабільній основі загальнодержавні доходи й визначення напрямків використання бюджетних коштів як гарантію самостійності (п. 3 ст. 7 Бюджетного кодексу);

10. Право на забезпечення збалансування своїх бюджетів з боку центральних органів державної влади без урахування доходів від місцевих податків і зборів.

Друга група повноважень органів місцевого самоврядування включає:

1. Право всіх представницьких органів місцевого самоврядування затверджувати свої бюджети;

2. Право на гарантовану державою дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб, встановлених законом.

Інститут бюджетних повноважень органів місцевого самоврядування класифікують:

1.За правовим змістом:

а) матеріальні;

б) процесуальні;

2.За суб’єктним складом:

а) повноваження місцевих рад;

б) повноваження виконавчих органів рад;

в) повноваження інших органів місцевого самоврядування.

З.За сутністю та правовою природою:

а) власні повноваження;

б) повноваження делеговані державою.

4.За сферою дії:

а) по відношенню до державного бюджету;

б) по відношенню до власного бюджету;

в) по відношенню до бюджету нижчого рівня.

5.За ієрархією в системі органів місцевого самоврядування:

а) повноваження органів місцевого самоврядування базового рівня (село, селище, місто);

б) повноваження органів місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси громад базового рівня (область, район).

6.В залежності від правової форми закріплення:

а) Конституція України;

б) Бюджетний кодекс України;

в) закони та підзаконні нормативні акти України;

г) рішення про місцевий бюджет;

7.За матеріальним змістом:

а) щодо отримання фінансових ресурсів;

б) щодо розподілу фінансових ресурсів;

в) щодо використання фінансових ресурсів.

8.За процесуальним змістом:

а) повноваження в процесі складання, розгляду проекту місцевого бюджету;

б) повноваження в процесі затвердження місцевого бюджету;

в) повноваження в процесі виконання місцевого бюджету;

г) повноваження в процесі складання, розгляду та затвердження звіту про виконання місцевого бюджету.

Бюджетні відносини врегульовуються не тільки фінансово – правовими нормами, а й зазнають комплексного впливу правових норм інших галузей права. Так, частина з них підпадає під вплив конституційно – правових та адміністративно – правових норм. Наприклад, відносини, що виникають в процесі прийняття Закону про Державний бюджет або прийняття рішення про місцевий бюджет є конституцiйно-правовими. Вони хоч i в процесі бюджетної діяльності, але регулюються конституційно – правовими нормами, оскільки відносини у сфері правотворчості завжди є конституційно – правовими. Однак, у зв’язку із специфікою відносин, що регулюються нормами Закону про державний бюджет, самі відносини, які виникають у процесі видання актів про бюджет, відрізняються від усіх інших, що виникають у правотворчій діяльності органів влади (законодавча iнiцiатива по бюджету належить виконавчим органам, робота комісії з питань бюджету має специфічний характер, процедура обговорення i прийняття актів про бюджет також особлива). Частина вміщених у Законі про Державний бюджет правових норм мають особливості, що відрізняють їх від усіх інших норм права.

Отже, конституційно-правовий аспект інституту бюджетних повноважень полягає у тому, що до його складу входять правові норми, які встановлюють повноваження органу законодавчої влади i місцевих рад у галузі бюджету.

Бюджетнi повноваження органiв мiсцевого самоврядування (в широкому розумiннi) – це сукупнiсть їхнiх прав та обов’язкiв у галузi бюджетної дiяльностi, що регулюються нормами чинного законодавства та реалiзуються вiдповiдними представницькими i виконавчими органами мiсцевого самоврядування.

Бюджетнi повноваження органів мiсцевого самоврядування (у вузькому розумiннi) – це сукупнiсть прав та обов’язкiв представницьких та виконавчих органiв мiсцевого самоврядування по мобiлiзацii, розподiлу i використанню бюджетних коштiв в зв’язку з виконанням ними передбачених Конституцiєю та законами України завдань та функцiй, якi реалiзуються в процесi складання, розгляду, затвердження та виконання мiсцевого бюджету.

Контрольні запитання

1. Розкрийте поняття бюджетних повноважень.

2. Охарактеризуйте інститут бюджетних повноважень і бюджетне право.

3. Назвіть бюджетні повноваження України.

4. Назвіть бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування.

РОЗДІЛ 5

Поиск по сайту: