З багатьох властивостей, що різнять чоловіків і жінок і впливають на їх поведінку в групі, найважливішими для соціальної психології є ті, що пов'язані з умінням передавати інформацію, сприймати одне одного, контактувати та взаємодіяти з іншими. У сучасній психології в поглядах на проблему схожості й відмінностей викристалізувалися еволюціоністський(підкреслює спорідненість людей) і культуральний(зосереджений на відмінностях між людьми) підходи.Еволюціоністи сповідують вчення про еволюцію поведінки: природний відбір зумовлює спосіб сприймання інформації, поведінку, які за певних умов сприяють збереженню і поширенню певних генів. Прибічники культурального підходу головною вважають адаптивність людини у взаємодії з навколишнім середовищем. Має своїх прихильників і позиція, яка обстоює необхідність використання обох підходів, стверджуючи, що гени формують адаптивний людський мозок — своєрідний комп'ютер, а культура надає цьому комп'ютеру програмне забезпечення. Під час досліджень закорінених в соціумі статево-рольових характеристик особистості часто використовують поняття “гендер”.
Гендер (англ. gender — рід) — сукупність властивостей (соціально-біологічних характеристик), за допомогою яких люди визначають статеву належність індивіда, дають визначення понять “чоловік” і “жінка”.
Це поняття відображає передусім соціально-психологічні, культурні аспекти поведінки представників конкретної статі й відповідні очікування від них. Використовується на противагу біологічній статі. Бо якщо зі статтю пов'язані фізичні відмінності будови тіла, то з тендером — соціально-психологічні, культурні, поведінкові відмінності між чоловіками й жінками. Уже в дитячому віці простежуються намагання дітей зовні демонструвати свою належність до певної статі: хлопчики прагнуть до незалежності — вони стверджують свою індивідуальність, намагаючись відділитися від вихователя, як правило, від матері; для дівчаток більш прийнятною є взаємозалежність — вони набувають власної індивідуальності у своїх соціальних зв'язках. До загальних соціально-психологічних тенденцій зараховують такі показники “чоловічих” і “жіночих” образів: — обираючи заняття, чоловік цікавиться передусім предметним змістом діяльності і можливістю просування в ній, жінка надає більшого значення емоційному клімату, міжособистісним взаєминам; — хлопчики більше цікавляться точними науками і технікою, дівчатка — мистецтвом і гуманітарними предметами; — чоловічий стиль спілкування є активнішим, предметнішим, загальнішим і конфліктнішим, ніж жіночий; — для чоловіків зміст спільної діяльності важливіший за індивідуальну симпатію до партнерів по спілкуванню, для жінок — навпаки; — чоловіки більш схильні до екстенсивного групового спілкування, жінки — до утворення замкнутих мікрогруп; — чоловіки спілкуються емоційно стриманіше, а жінки — вільніше і повніше (зокрема й вербально) виявляють свої почуття та емоції, в них раніше виникає потреба поділитися з ким-небудь своїми переживаннями, здатність до емпатії; — чоловіки проявляють агресивність відкрито, жінкам властива прихована ворожість; — ігри дівчаток відбуваються в менших групах, і в них менше агресивності; — у розмові чоловіки частіше концентруються на завданнях, жінки — на взаєминах; — розмови чоловіків частіше є інформативними, жінкам важливіше поділитися власними роздумами; — жінки більш схильні описувати себе як емпатійних, здатних зрозуміти почуття інших; — чоловіки є ініціаторами більшості ділових відносин, що, як правило, властиве особам з більш високим соціальним статусом; — виступаючи лідерами у ситуаціях, де немає жорсткого поділу ролей, чоловіки схильні до авторитарності, жінки — до демократичності; — чоловікам краще вдається директивний, проблемно-орієнтовний стиль керівництва, жінкам — стиль соціального лідера, який створює “дух команди”; — чоловіки більше, ніж жінки, надають значення перемогам, домінуванню над іншими; — якщо в організації прийнятий демократичний стиль спілкування та керівництва, жінки-лідери цінуються так само високо, як і чоловіки; — за авторитарного стилю оцінка жінки-лідера не така вагома, оскільки краще сприймається “сильне” чоловіче керівництво, ніж “нав'язливе” жіноче; — чоловічий стиль спілкування характеризує турбота про незалежність, жіночий — про взаємну залежність та ін. Навіть тоді, коли чоловіки й жінки посідають однакові посади та відіграють однакову роль у групі, вони часто мають різні обов'язки і завдання. Хоча жінкам властива охайність, уважність, деталізація обов'язків, під їхнім керівництвом згодні працювати менше людей. Жінки хворобливіше, ніж чоловіки, переживають свої помилки, критичні зауваження, гостріше реагують на неповагу до себе керівництва, постійно потребують оцінки своєї праці, менш схильні до ризику. Чоловіки активно виконують абстрактну, престижну роботу (постановка завдань, програмування основних процесів тощо), менш значущу, на їх погляд (написання програм та ін.), перекладають на жінок тощо. Постіндустріальне суспільство розширює горизонти інтересів обох статей, підвищує значущість кар'єри, що переорієнтовує жінок у професійну сферу, а чоловіків — до утвердження себе в обох сферах діяльності. Попри все те, чоловічий стиль життя більшою мірою буває предметно-інструментальним, а жіночий — емоційно-експресивним, більшість чоловіків перевагу надають професійно-трудовій діяльності, жінки — сім'ї. Хоча з цього приводу є і протилежні твердження. Для соціальної психології важливе значення має дослідження ознак, за якими відбувається статева диференціація.
Статева диференціація (лат. differentia — різниця, відмінність) — сукупність генетичних, морфологічних і фізіологічних ознак, на основі яких розрізняють чоловічу і жіночу стать.
Статева диференціація культурно зумовлена. З точки зору культури, вона існує в контексті певної системи статевої символіки і стереотипів маскулінності (лат. musculinus — чоловічий) та фемінінності (лат. femina — жінка). Індивід, приймаючи і засвоюючи певну статеву роль, набуває статевої ідентичності, з якою надалі співвідносяться властивості його поведінки, самосвідомість.
Статева роль — роль, зумовлена належністю людини до певної статі.
Конкретний зміст статевої ролі залежить від рівня соціально-економічного розвитку, особливостей культури суспільства, способу життя індивіда. Вплив соціокультурного середовища виявляється в очікуваннях, уявленнях про те, як повинні поводитися чоловіки і жінки. У багатьох країнах дівчаток змалку прилучають до домашніх справ, а хлопчиків спонукають до самовияву поза домом. Норми, звичаї, традиції різних народів засвідчують культурну зумовленість тендерних установок і варіантів поведінки, що реалізуються як тендерні ролі.
Гендерні ролі — сукупність очікуваних взірців поведінки для чоловіків і жінок.
Кожну культуру характеризують відповідні правила соціальних ігор, норми, які регулюють прийнятний ступінь емоційності та експресивності, розмір особистісного простору тощо. Формує вона і тендерні ролі. Статево-рольове диференціювання зумовлюють і соціально-історичні чинники. Як відомо, статеві ролі в різних суспільствах і на різних історичних стадіях розподіляються не однаково, а залежно від суспільного ладу, способу виробництва тощо. При вивченні статевих ролей досліджують ступінь поляризації чоловічих і жіночих ролей у різних видах діяльності (суспільній, трудовій, сімейній та ін.); зміст відповідних ролей та очікувань; співвіднесення статево-рольового розподілу праці з ієрархією чоловічих і жіночих соціальних статусів; зміни в диференціації статевих ролей тощо. Статеве диференціювання поширюється не лише на поведінку, пов'язану із продовженням роду, а й на професійні заняття, співвідношення наукових, етичних і художніх інтересів. Водночас людська поведінка, зокрема й репродуктивна, перебуває під впливом і контролем особистого досвіду, соціального навчання. Коли біологічна стать та її соціальна зумовленість (ставлення оточення) збігаються, статева ідентифікація відбувається без особливих труднощів, за інших обставин виникають різноманітні проблеми. Отже, статево-рольові параметри є системою приписів, моделей поведінки, яких має дотримуватися індивід, щоб його визнали чоловіком або жінкою.
