Підстави, умови, порядок провадження обшуку.

Обшук - це обґрунтована доказами, що є в справі, слідча дія, суть якої полягає в примусовому обслідуванні приміщень, ділянок місцевості, інших об'єктів та окремих громадян, з метою виявлення та вилучення знарядь злочину, речей та цінностей, здобутих злочинним шляхом, а також предметів і документів, які мають значення для встановлення істини в справі. Обшук може бути також проведений для виявлення злочинців, що переховуються.

Підставою для прийняття слідчим рішення про проведення обшуку згідно ст. 177 КПК є наявність достатньої сукупності даних, яка дає підстави слідчому вважати, що у певному місці, або у певної особи знаходиться певна річ або предмет, які мають значення для розслідуваної справи, або переховується особа, яка вчинила злочин. Обшук проводиться також і в тому випадку, коли є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці знаходяться розшукувані особи, а також трупи чи тварини.

Умовами проведення обшуку згідно ст. 177 КПК є наступне. Обшук проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи. У невідкладних випадках обшук, за винятком житла чи іншого володіння особи, може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про проведений обшук та його результати. Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді. При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді. Протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчий направляє копію протоколу обшуку прокуророві.

Охарактеризуємо порядок проведення обшуку.

Прибувши на місце проведення обшуку, слідчий оголошує обшукуваній особі про мету прибуття та пред'являє постанову про проведення обшуку. Обшукуваному роз'яснюються його права та обов'язки, про що робиться відмітка у протоколі та пропонується добровільно видати предмети, документи та інші речі, які можуть мати значення у справі. Якщо запропоновані слідчим об'єкти видаються добровільно, то проведення обшуку може тривати тільки у тих випадках, коли слідчий має підстави вважати, що обшукуваним видані не всі шукані предмети, речі та документи.

Перед проведеннями обшуку слідчий повинен оглянути місце обшуку, встановити приблизний обсяг пошукових дій та розподілити ділянки обшуку між членами слідчо-оперативної групи.

Обшук на місцевості. Об'єктом обшуку може бути ділянка місцевості (території подвір'я, садиби, садової ділянки, підсобного господарства, саду, городу, які належать або знаходяться в користуванні конкретної особи, установи). Коли місцевість стає самостійним об'єктом обшуку, слідчий виносить окрему постанову на обшук та подає її керівнику, господарю ділянки або іншій особі, у володінні чи користуванні якої знаходиться ця ділянка (директору заводу, ректору ВУЗу, на території якого планується обшук). У ході проведення обшуку необхідно звертати увагу на ознаки, які можуть свідчити про можливість знаходження у тому чи іншому місці замаскованого тайника - ділянки землі з пожовклою травою на фоні загальної зеленої маси, пошкодження ґрунту, мітки на деревах, скопана грядка на присадибній ділянці тощо.

Обшук у приміщенні. Обшук у приміщенні є найбільш розповсюдженим видом обшуку. Тактичні прийоми обшуку приміщення поділяють на загальні та окремі. До загальних прийомів належать: а) планомірність та послідовність обстеження приміщення; б) активне використання технічних засобів і спеціальних знань (спеціалістів); в) використання логічних і психологічних прийомів. Особливу увагу слід звертати на дії осіб, які виявляють послужливість, прагнення у всьому полегшити роботу слідчого і таким чином залишити тайники не дослідженими, створити невірне уявлення, що шукати даремно.

Окремі тактичні прийоми залежать від виду приміщення й характеру обстановки, де проводиться обшук, зокрема, обшук в окремій ізольованій квартирі або приватному будинку необхідно розпочинати з обстеження житлового приміщення. Особи, які знаходяться в приміщенні, крім господаря, запрошуються до іншої кімнати або на кухню та за ними встановлюється спостереження. Під час обшуку із приміщення не дозволяється виходити. Особи, які знаходяться в приміщенні, можуть піддаватися особистому обшуку. При провадженні обшуку необхідно враховувати професійну діяльність обшуканої особи, її схильності та захоплення, так як це може бути пов'язано із способами переховування предметів і документів, а також обранням місць для обладнання тайників.

Обшук особи передбачає примусове обстеження тіла людини, її одягу та інших речей. Об'єктами пошуку можуть бути насамперед: вогнепальна та холодна зброя, дорогоцінні речі, наркотики, гроші, валютні цінності, документи та інші речі, що мають значення у справі.

Обшук особи рекомендується проводити у певній послідовності - зверху донизу. Спочатку досліджується головний убір, потім одяг, взуття, а потім натільна білизна. Ці речі знімають з особи у наведеній послідовності та досліджують. Особливу увагу необхідно приділяти дослідженню кишень, швів, підкладці пальта, піджака, спідниці, каблукам взуття. Потім досліджується тіло людини. Це пов'язано з тим, що невеликі та мініатюрні речі, а також певні речовини (наркотики) можуть переховуватися як в одязі, так і на тілі, або в природних порожнинах тіла.

Обшук транспортних засобів передбачає примусове обстеження будь-якого транспортного засобу, який є у приватному володінні особи. В залежності від виду транспортного засобу, що підлягає дослідженню, обшук має певну специфіку. Обстеження транспортних засобів повинно мати планомірний та послідовний характер.

Основним способом фіксації проведеного обшуку є складання протоколу цієї слідчої дії у відповідності з вимогами ст. 85 та ст. 188 КПК України. Додатковими способами фіксації є застосування фото-, кіно-, відео-зйомки складання планів, схем та креслень.

Протокол обшуку складається з двох примірників та містить вступну, описову та заключну частини.

У вступній частині протоколу зазначається: коли, де і ким складений протокол, прізвище, звання або класний чин посадової особи, яка проводила цю слідчу дію, підстави для обшуку; особа, у якої проводився обшук, хто брав участь у проведенні слідчої дії, прізвища та адреси понятих, відмітка про роз'яснення понятим їх прав та обов'язків, пропозиція слідчого добровільно видати предмети та документи і відповідь обшукуваної особи на цю пропозицію.

В описовій частині протоколу містяться: відомості про порядок та послідовність пошукових дій; відомості про виявлені об'єкти, їх назва, стан, ознаки та місце їх виявлення. Всі виявлені в ході проведення обшуку або виїмки предмети і документи пред'являються спочатку понятим, після чого детально описуються у протоколі з вказівкою їх кількості, відмінних рис, загальних та окремих ознак, а також наявних слідів. Стосовно документів вказується матеріал, з якого вони виготовлені, спосіб виконання, колір фарбника, початкові та заключні фрази, наявні реквізити. Якщо виявлені предмети були запаковані, вказується спосіб упаковки, вид пакувального матеріалу.

При виявленні тайника чи іншого сховища у протоколі обшуку детально фіксується місце його розташування, розміри, об'єкти, що знаходяться у тайнику, їх кількість та взаємне розташування. Тайник разом з його вмістом фотографується (або знімається на кіно- чи відеокамеру), після чого за правилами детальної фотозйомки фотографуються всі вилучені з нього об'єкти. Розташування тайника зазначається на схемах або планах, які додаються до протоколу.

У заключній частині зазначаються: відомості про використання технічних засобів під час проведення обшуку; їх назва, марка, тип використаної фото-, кіно-, відеоплівки; заяви та зауваження присутніх під час обшуку на дії слідчого; перелік вилучених предметів, документів. У випадках, коли вилучається значна кількість предметів, складається їхній опис у двох примірниках. Обидва примірники протоколу та опис вилучених предметів підписують слідчий, особа у якої проводився обшук або виїмка, поняті та інші запрошені учасники слідчої дії.

Протокол обшуку є джерелом доказів тільки у тих випадках, коли він складений із дотриманням усіх вимог закону.

Якщо з місця обшуку вилучається значна кількість речей або документів і їх огляд на місці проведення обшуку є неможливим, вони запаковуються та опечатуються без проведення огляду та детального їх опису у протоколі обшуку або виїмки. В таких випадках огляд вилучених предметів та документів здійснюється у кабінеті слідчого з дотриманням вимог ст. 190,191 КПК України. Для участі у проведенні огляду цих предметів та документів у якості понятих доцільно запрошувати тих осіб, які були присутні при проведенні обшуку або виїмки. Фотознімки, кіно- та відеострічки, голограми, схеми, плани та малюнки додаються до протоколу.

61. Підстави, порядок провадження виїмки.

Виїмка за своєю правовою природою дуже близька до обшуку, а тому процесуальні правила її проведення схожі з правилами обшуку. На відміну від останнього при виїмці точно відомо, де, у кого і які предмети або документи зберігаються, а тому розшукувати їх немає потреби. Однак вилучення при виїмці може бути здійснено як шляхом добровільної видачі, так і примусово. Підставою для виїмки є точні дані, які встановлені при розслідуванні, про наявність у конкретної особи чи в певному місці (організації, підприємстві, установі та ін.) певних предметів, що можуть мати значення речових доказів у кримі­нальній справі, або документів, зміст яких також має значення для справи (ч. 1 ст. 178 КПК). Кримінально-процесуальним законом передбачені наступні види виїмки: виїмка предметів і документів; виїмка матеріальних носив секретної інформації та/або документів, що містять банківську та­ємницю; виїмка в приміщеннях дипломатичних представництв і в приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їх родини, які користуються правом дипломатичної недоторкан­ності. В багатьох літературних джерелах відзначається ще один різно­вид виїмки — виїмка поштово-телеграфної кореспонденції, але оскільки ця дія має власний правовий режим, то такі способи збиран­ня доказів як накладення арешту на кореспонденцію і зняття інфор­мації з каналів зв'язку, їхній огляд, виїмка та дослідження будуть нами розглянуті окремо. Виїмка проводиться за мотивованою постановою слідчого. Виїмка матеріальних носіїв секретної інформації та/або документів, що міс­тять банківську таємницю, проводиться тільки за вмотивованою по­становою судді і в порядку, погодженому з керівником відповідної установи (ч. 3 ст. 178 КПК). Примусова виїмка з житла чи іншого во­лодіння особи, а також виїмка документа виконавчого провадження проводиться лише за мотивованою постановою судді, яка виноситься з дотриманням порядку, встановленого ч. 5 ст. 177 КПК. Якщо об'єкти, що вказані в постанові про проведення виїмки, ви­дані добровільно і відсутні підстави остерігатися заховання будь-яких предметів, документів або цінностей, не вказаних у постанові, слід­чий має право обмежитися тільки їх вилученням. Добровільна видача об'єктів не виключає огляду того місця, де зберігалися видані об'єкти, оскільки вилученню можуть підлягати не тільки об'єкти, які зазна­чені в постанові про проведення виїмки, але й інші об'єкти, які мають значення для справи, якщо вони потрапили в поле зору слідчого. В по­дібних випадках виноситься додаткова постанова на місці виїмки. Крім того незалежно від значення для справи, вилученню підлягають предмети й документи, що заборонені до обігу. Якщо об'єкти, згадані в постанові про проведення виїмки, добро­вільно не видані, слідчий проводить примусову виїмку. З цією ме­тою він має право розкривати заперті сховища, уникаючи по мож­ливості ушкоджень. Якщо стає ясно, що розшукувані об'єкти схова­ні заінтересованими особами, то слідчий виносить постанову про проведення обшуку і здійснює його негайно. І коли є підстави вважа­ти, що особа, яка знаходиться на місці, де проводиться виїмка, прихо­вує при собі розшукувані об'єкти, то вона повинна бути піддана осо­бистому обшуку.Детальний огляд об'єктів, що вилучаються, проводиться на місці виїмки і його результати заносяться до протоколу. Про проведення виїмки складається протокол, який підписує слідчий, поняті й інші учасники цієї слідчої дії. Протокол повинен містити вказівку про роз'яснення учасникам виїмки їхніх прав, відображати перебіг і ре­зультати цієї слідчої дії (ст. 188 КПК). Копія протоколу виїмки в обов'язковому порядку вручається особі, у якої проведена виїмка, представнику ЖЕО, місцевої влади, а при проведенні виїмки в підпри­ємстві, організації, установі їхнім представникам (ст. 189 КПК).

62. Підстави, порядок накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку.

Для того, щоб накласти арешт на кореспонденцію, потрібна наявність достатніх підстав вважати, що в листах, телеграфній й іншій вихідній чи вхід­ній кореспонденції осіб містяться дані про скоєння злочину або доку­менти й предмети, які мають доказове значення, і якщо іншим спосо­бом отримати ці дані неможливо. При цьому до кореспонденції, на яку може бути накладено арешт, належать листи всіх видів (прості, цінні, рекомендовані), бандеролі (цінні й прості), посилки, поштові контейнери, поштові листівки, телеграми, перекази, повідомлення факсимільного зв'язку, радіограми тощо.

У відповідності з ч. 3 ст. 187 КПК арешт на кореспонденцію може бути накладено з метою попередження й розкриття злочину й до по­рушення кримінальної справи.

Для накладення арешту на кореспонденцію слідчий за згодою з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства. Останній або його заступник розглядає подання, вивчає матеріали справи, при необхідності заслуховує слід­чого, вислуховує думку прокурора, після чого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про накладення аре­шту на кореспонденцію або про відмову в цьому. Така постанова оскарженню не підлягає і на неї не може бути внесено подання проку­рором (ч. 4 ст. 187 КПК). У постанові про накладення арешту на корес­понденцію зазначаються: кримінальна справа та підстави, у відповід­ності з якими буде проводитися ця слідча дія, прізвище, ім'я та по батькові особи, кореспонденція якої буде затримуватись, точна адреса цієї особи, види поштово-телеграфних відправлень, на який наклада­ється арешт, термін, на який зберігається арешт (якщо його можна визначити, однак не більше строку досудового слідства), назва устано­ви зв'язку, на яку покладається обов'язок затримувати кореспонден­цію і повідомляти про це слідчого.

Постанова про накладення арешту на кореспонденцію слідчий на­правляє начальнику відповідної установи зв'язку, для якого вона обов'язкова, з вказівкою, за якою адресою і по якому телефону слід повідомити у випадку надходження кореспонденції, що цікавить слідчого. Начальник установи після затримання кореспонденції зо­бов'язаний протягом доби сповістити про це слідчого.

Огляд кореспонденції проводиться в установі зв'язку за участю по­нятих is числа службовців цієї установи, оскільки лише такий порядок повинен гарантувати особі від необгрунтованого обмеження його конституційного права на таємницю переписки, телеграфної й іншої кореспонденції. В необхідних випадках розкриття й огляд посилок, бандеролей слід проводити за участю і після консультації зі спеціаліс­тами, зокрема у вибуховій справі.

Якщо виявлені документи або предмети, що мають доказове зна­чення, слідчий проводить виїмку відповідної кореспонденції або об­межується зняттям копій а певних відправлень. При відсутності до­кументів або предметів, які мають доказове значення, слідчий дає вказівку про вручення оглянутої кореспонденції або про її затриман­ня на встановлений ним термін. Про кожний випадок проведення огляду, виїмки або затримання кореспонденції слідчий складає про­токол, де зазначається, які саме відправлення були оглянуті, що з них вилучено, і що повинно бути доставлено адресату чи тимчасово затри­мано, з яких відправлень зняті копії (ч.ч. 1, 3 ст. 187 КПК).

Зняття інформації з каналів зв'язку. Згідно з ч. 1 ст. 187 КПК зняття інформації з каналів зв'язку (телефонний, телеграфний, радіо­телефонний, радіорелейний, IP-телефонія, тобто Інтернет тощо) може бути застосовано при наявності достатніх підстав вважати, що в ін­формації, якою обмінюються підозрювані, обвинувачені між собою й з іншими особами, містяться дані щодо вчиненого злочину, які мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані не­можливо.

Зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігання і розкрит­тя злочину як слідча дія може бути застосовано до порушення кримі­нальної справи (ч. З ст. 187 КПК).

За аналогією з накладенням арешту на кореспонденцію, слідчий за погодженням з прокурором також звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства про зняття інформації з каналів зв'язку.

У постанові суду про зняття інформації з каналів зв'язку вказуєть­ся кримінальна справа та фактичні обставини проведення цієї слідчої дії, прізвище, ім'я та по батькові особи, з каналів зв'язку якої буде зніматися інформація, точна адреса цієї особи, види цих каналів, тер­мін, протягом якого буде зніматися інформація, назва установи, на яку покладається обов'язок знімати інформацію і повідомляти про це слідчого (ч. 6 ст. 187 КПК). Постанова виноситься в режимі, який за­безпечує нерозголошення даних досудового слідства або оперативно- розшукової діяльності (ч. 10 ст. 187 КПК).

Постанова про зняття інформації з каналів зв'язку направляється слідчим начальнику відповідної установи, для якого вона обов'язкова. Останній знімає інформацію і протягом доби повідомляє про це слід­чого.

Отримавши фонограму в опечатаному вигляді із супровідним лис­том, слідчий за участю понятих, спеціалістів проводить огляд і прослуховування фонограми, про що складає протокол. У випадку вияв­лення в отриманій інформації відомостей, які мають доказове значен­ня, в протоколі відтворюється відповідна частина запису, після чого слідчий своєю постановою додає фонограму до кримінальної справи як речовий доказ (ч. 4 ст. 187-1 КПК). Фонограма зберігається в опеча­таному вигляді в умовах, що виключають можливість її прослуховування, тиражування сторонніми особами, а також забезпечуючи її збереження й технічну придатність для повторного прослуховування, в тому числі і в судовому засіданні, а також у випадку можливого при­значення вокалографічної експертизи.

63. Гарантії прав осіб при провадженні обшуку, виїмки, накладенні арешту на кореспонденцію

64. Поняття, підстави, порядок відтворення обстановки і обставин події.

У відповідності зі ст. 194 КПК з метою перевірки й уточнення ре­зультатів допиту свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваче­ного або даних, одержаних при провадженні огляду та інших слідчих дій, слідчий може виїхати на місце і в присутності понятих, а в необ­хідних випадках за участю спеціаліста, свідка, потерпілого і підозрю­ваного або обвинуваченого відтворити обстановку і умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності. Зараз ця слідча дія іменуєть­ся — «відтворення обстановки і обставин події».

Відтворення обстановки й умов події злочину за показаннями вка­заних вище осіб фактично може здійснюватися шляхом провадження двох слідчих дій: а) шляхом перевірки показань на місці; б) шляхом проведення слідчого експерименту. Незважаючи на наявність деякої схожості між цими діями, вони все ж таки мають і суттєві розбіжності в цілях, задачах, процедурі провадження. А головна відмінність по­лягає в тому, що при перевірці показань на місці обстановка події не відновлюється і дослідні дії не провадяться, як це відбувається при провадженні слідчого експерименту.

Перевірка показань на місці. Суть цієї слідчої дії полягає в тому, що в ході її показання, які раніше дані свідком, потерпілим, обвину­ваченим чи підозрюваним, перевіряються на місці шляхом показу цими особами де, як і в якій послідовності розгорталися події, які роз­слідують, та співставлення цих показань з реальною обстановкою.

Таким чином, головними цілями провадження цієї слідчої дії є: уточнення раніше встановлених фактичних даних, виявлення нових доказів; з'ясування і усунення протиріч у показаннях; викриття не­правдивих показань.

КПК містить наступні деякі положення стосовно правил перевірки показань на місці: 1) провадженню даної слідчої дії передує доклад­ний, детальний допит особи, чиї показання перевіряються, про обста­вини, за яких вона брала участь у події, яка розслідується, або спосте­рігала її, а також отримання згоди допитаного на участь у перевірці показань на місці; 2) обов'язкова присутність понятих, можлива участь спеціалістів та інших осіб; 3) забороняється особі заздалегідь показувати місце події і надавати іншу інформацію про неї; 4) не до­пускаються дії, що принижують гідність або небезпечні, шкідливі для здоров'я осіб, які присутні; 5) оскільки головна суть цієї слідчої дії по­лягає в співставленні показань з обстановкою на місці, то проведення її тільки з метою «закріплення» зізнання підозрюваного або обвинуваче­ного є безпідставними; 6) про проведення перевірки показань на місці повинен бути складений протокол з дотриманням норм КПК, а в разі необхідності проводиться вимірювання, фотографування, аудіо- та відеозапис, складаються плани та схеми, які додаються до протоколу.

Для одержання найбільш повних і об'єктивних відомостей від осо­би, показання якої перевіряються, дія повинна починатися з пропо­зиції їй повідомити і добровільно показати все, що їй відомо в справі, і лише після цього слідчий може ставити запитання. Навідні питання ставити заборонено.

Якщо в ході перевірки показань на місці будуть знайдені й вилуче­ні сліди, предмети, то вони можуть оглядатися на місці проведення даної слідчої дії з відповідною фіксацією.

Після того, як учасники майбутньої перевірки показань зберуться у призначеному пункті, необхідно роз'яснити їм суть слідчої дії, яка планується. Всі учасники повинні бути інформовані також і про те, з ким саме буде проведено вихід або виїзд на місце — з підозрюваним, обвинуваченим, свідком чи потерпілим. Останні, якщо вони досягли 16-річного віку, попереджаються про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідки ще й за відмову від дачі показань.

Після запрошення особи, показання якої перевіряються, слідчий роз'яснює всім учасникам порядок провадження слідчої дії: особі, показання якої перевіряються, надано право вільного вибору напрямку руху, вибору ділянок і предметів; решта учасників не повинні проти­діяти або перешкоджати цьому; при пересуванні особи, показання якої перевіряються, слід йти спереду, вказуючи маршрут і об'єктні що мають значення для справи, а також давати пояснення; задавати які-небудь питання цій особі інші учасники слідчої дії можуть тільки з дозволу слідчого; всі учасники повинні уважно спостерігати за дія­ми, що відбуваються, в процесі перевірки показань на місці всі органі­заційні питання вирішує особисто слідчий і в разі необхідності учасники повинні звертатися до нього.

Порядок перевірки показань на місці за аналогією з допитом також включає дві стадії. Перша має деяку схожість з вільною розповіддю при допиті. Слідчий повідомляє особі, чиї показання перевіряються що саме його цікавить і після цього надає їй можливість розповісти про відомі їй факти в тому обсязі, який вона вважає необхідним. Після вільної розповіді й показу слідчий переходить до другої стадії слідчої дії, пропонуючи дати відповідь на запитання, які, на його думку, слід поставити з метою уточнення окремих деталей і заповнення прогалин у поясненні особи, що дає показання, а також на усунення протиріч, що маються.

Слідчий експеримент. Закон (ст. 194 КПК) надає також можли­вість проведення слідчого експерименту, який являє собою самостій­ну слідчу дію. Суть його полягає у відтворенні операцій, обстановки й інших обставин певної події шляхом виконання необхідних дослід­ницьких дій або випробувань.

Слідчий експеримент проводиться частіше всього в наступних ці­лях, які, по суті, визначають види цієї слідчої дії: 1) встановлення можливості сприйняття якого-небудь явища, факту, об'єкта; 2) вста­новлення можливості виконувати певні дії, або наявності чи відсут­ності професійних, кримінальних навиків; 3) встановлення механіз­му події в цілому або його окремих деталей; 4) встановлення часу, який необхідно затратити на здійснення тих чи інших дій; 5) встанов­лення можливості існування якого-небудь факту, явища; 6) перевірка й оцінка слідчих версій, які висунуті в кримінальній справі.

Законом встановлюються наступні процесуальні правила прове­дення слідчого експерименту:

1) його провадження допускається при умові, якщо при цьому не принижується честь і гідність осіб, які беруть участь у ньому, не ство­рюється небезпека для їхнього життя і здоров'я (ч. 2 ст. 194 КПК);

2) при проведенні слідчого експерименту обов'язкова присутність не менше двох понятих;

3) у разі необхідності в слідчому експерименті на добровільній основі можуть брати участь свідки, потерпілі, підозрюваний, обвину­вачений;

4) до участі в слідчому експерименті може бути запрошений і спеці­аліст;

5) в необхідних випадках слідчий проводить виміри, складає план, креслення, схеми, а також здійснює фотографування або кіно-, відеозйомку (ч. 3 ст. 194 КПК);

6) якщо за умовами провадження слідчого експерименту необхідно проникнення до житла, то виникає потреба отримати згоду осіб, які проживають у ньому;

7) про провадження слідчого експерименту складається протокол у відповідності з правилами, передбаченими ст.ст. 85, 194, 195 КПК.

Протокол відтворення обстановки та обставин події складається з додержанням правил статті 85 КПК. У протоколі зазначають підстави для проведення цих дій, описують все, що було виявлено, в тій послі­довності, в якій це відбувалося, і в тому саме вигляді, в якому спосте­рігалося під час проведення дії. До протоколу додають відповідні схе­ми, фотознімки, плани, документи.

Поиск по сайту: