Процесуальний порядок виклику і допиту свідків потерпілих на досудовому слідстві.

Допит — це передбачена кримінально-процесуальним законом слідча дія, яка полягає в одержанні слідчим від свідка чи потерпілого, підозрюваного чи обвинуваченого показань про обставини, що мають значення для кримінальної справи.

Підставами для провадження допиту є відомості про те, що певній особі відомі обставини, які стосуються кримінальної справи, що розслідується (ст. 167 КПК). Закон передбачає декілька способів виклику свідків для допиту (ст. 166 КПК). Їх вибір залежить від особистого розсуду особи, що здійснює досудове розслідування, і може обумовлюватися місцезнаходженням свідка, його віком, станом здоров’я, технічною оснащеністю певної місцевості засобами комунікації і т.п.

Як правило, свідок викликається на допит офіційним письмовим сповіщенням — повісткою. У ній повинно бути вказано: хто викликається (прізвище, ім’я, по батькові) і в якості кого, місце допиту (адреса), до якого посадовця (посада і прізвище) повинен з’явитися свідок, день і час явки, наслідки нез’явлення, передбачені статтями 70 і 71 КПК. Закон не передбачає необхідності вказівки в повістці відомостей про кримінальну справу, по якій особа викликається як свідок, проте повідомлення таких відомостей є морально виправданим.

Закон вимагає, щоб повістка була вручена свідку під розписку. Таке підтвердження із вказівкою часу вручення має процесуальне значення.

Тільки за наявності такого підтвердження про особисте вручення особі повістки може бути ухвалене рішення про її привід у разі нез’явлення на допит без поважних причин.

У тому випадку, коли свідок тимчасово відсутній, закон допускає вручення повістки кому-небудь з дорослих членів його сім’ї, адміністрації за місцем роботи допитуваного, житлово-експлуатаційній організації, виконавчому комітету сільської або селищної ради, яким роз’яснюється їх обов’язок своєчасно забезпечити доставку повістки адресату. Свідок також може бути викликаний на допит телеграмою або телефонограмою, текст яких необхідно зафіксувати в матеріалах кримінальної справи.

Допитуваний зобов’язаний з’явитися за викликом у призначений йому час або наперед повідомити про причини нез’явлення.

Існують деякі особливості виклику на допит неповнолітніх свідків у віці до 16 років, військовослужбовців строкової служби, а також осіб, що тримаються під вартою або відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. Так, повістка неповнолітнім свідкам повинна бути адресована одному з його батьків, опікуну, піклувальнику або адміністрації дитячої установи, де перебуває неповнолітній. Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 168 КПК закон передбачає у разі потреби допит неповнолітнього свідка у присутності батьків або інших законних представників, то в повістці слід вказати на необхідність їх спільної явки.

Військовослужбовці викликаються для дачі показань у загальному порядку. Військовослужбовці строкової служби — через командування військової частини. Особи, що тримаються під вартою або відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, викликаються на допит як свідки через адміністрацію місця відбування покарання або слідчого ізолятора.

Законом встановлюється, що предметом показань свідка можуть бути факти, що стосуються даної справи. До них, зокрема, належать обставини, що входять у предмет доказування (статті 64, 23, 433 КПК), а також дані про особу свідка, його взаємини з іншими учасниками процесу. Питання про те, чи стосуються певні факти кримінальної справи, що розслідується, вирішується особою, яка здійснює досудове розслідування, а не допитуваним. Разом з тим вважати, що певна обставина має відношення до справи і заявити клопотання про виклик конкретної особи для допиту як свідка мають право й інші учасники процесу (підозрюваний, обвинувачений, захисник, потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач, а також їх представники).

Хід цієї слідчої дії можна уявити у вигляді чотирьох етапів: 1) з’ясування даних про особу допитуваного, роз’яснення його прав і обов’язків; 2) з’ясування взаємостосунків між свідком та іншими учасниками процесу; 3) вільна розповідь; 4) відповіді на запитання особи, що провадить дізнання, або слідчого.

Відповідно до ст. 53 КПК на особу, що здійснює досудове розслідування, покладається обов’язок роз’яснити надані свідку законом (ст. 69-1 КПК) процесуальні права, про що також повинна бути зроблена відмітка в протоколі допиту. При роз’ясненні свідкові прав необхідно особливу увагу звернути на його право, передбачене ст. 63 Конституції України, — не свідчити щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначено п. 11 ст. 32 КПК, а також право на правову допомогу, передбачене ст. 59 Конституції України.

Слідчий також роз’яснює свідку його обов’язки, передбачені ст. 70 КПК, попереджає про обов’язок повідомити все відоме йому по справі і про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384 і 385 КК України за надання завідомо неправдивих показань і за відмову від давання показань. Таке роз’яснення прав та обов’язків засвідчується підписом свідка.

У процесі допиту можуть ставитися уточнювальні, доповнювальні, нагадувальні, контрольні запитання, пред’являтися докази, документи, зачитуватися показання інших осіб, відтворюватися звуко- та відеозапис. Постановка навідних запитань не допускається. До їх числа належать запитання, що підказують своїм формулюванням бажану відповідь.

Про допит свідка складається протокол з дотриманням загальних правил, указаних у статтях 85, 170 КПК. У протоколі допиту вказуються: прізвище, ім’я та по батькові свідка, його вік, громадянство, національність, освіта, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинуваченим і потерпілим.

По закінченні допиту слідчий пред’являє свідкові протокол для ознайомлення. На прохання свідка протокол може бути йому прочитаний слідчим. Свідок і особи, які були присутні при допиті, мають право просити про внесення доповнень і поправок у протокол. Ці доповнення і поправки заносяться слідчим до протоколу.

Допит потерпілого проводиться з додержанням вимог , зазначених у частинах 1, 2 і 3 ст. 167, ст. 171 КПК. Спільність природи показань свідка і потерпілого обумовлюється єдністю процесуальних правил провадження їх допиту.

Виклик потерпілого для допиту здійснюється в такому ж порядку, як і виклик свідка (ст. 166 КПК). Явка потерпілого за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду є обов’язковою (ч. 1 ст. 72 КПК). У разі неявки потерпілого для допиту без поважних причин до нього може бути застосований привід через органи внутрішніх справ у порядку, передбаченому статтями 135 і 136 КПК.

За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання свідок і потерпілий несуть відповідальність відповідно за ч. 1 ст. 185-3 або ст. 185-4 КУпАП.

Допит потерпілого здійснюється з дотриманням правил допиту свідків. Проте є і деякі особливості. На відміну від свідка, як потерпілого особу можна допитати лише після винесення постанови про визнання її таким по кримінальній справі (ч. 2 ст. 49 КПК).

Якщо визнання потерпілим і роз’яснення його прав (ст. 49 КПК) приурочується до першого допиту як потерпілого, про це зазначається у вступній частині протоколу, що засвідчується його підписом.

Дача показань потерпілим є його правом, а не обов’язком (ч. 3 ст. 49 КПК), тому про кримінальну відповідальність за відмову давати показання він не попереджається.

Поиск по сайту: