Перевірка приводів і підстав до порушення кримінальної справи, порядок, строки, засоби перевірки.

Перевірка отриманої інформації про вчинений злочин до порушення кримінальної справи здійснюється певними процесуальними способами (тобто такими, що вказані, а окремі з них докладно регламентовані в КПК):

а) відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб (ч. 4 ст. 97 КПК). Пояснення повинно відбиратись за правилами провадження допиту, а оформлюватися за правилами, які закон висуває до протоколу допиту. При опитуванні особа має право говорити рідною мовою, ознайомлюватися із змістом пояснення, засвідчувати його правильність. Опитування малолітніх свідків проводиться в присутності педагога. Як і при допиті, при опитуванні особи, які беруть у ньому участь, можуть подавати докази. Для процесуального закріплення цього факту достатньо відобразити його в поясненні. Відмінність між поясненнями, які отримуються в результаті їх відібрання (опитування) у процесі перевірки приводу до порушення кримінальної справи, і показаннями, які даються під час провадження такої слідчої дії, як допит, полягає в тому, що: по-перше, особа, у якої відбирається пояснення, не попереджається про відповідальність за відмову від дачі і за дачу завідомо неправдивого пояснення (хоча, думається, за змістом ст. 63 Конституції України роз’яснювати це перед опитуванням потрібно); по-друге, пояснення відбирається, як правило, за місцем перебування (проживання, роботи) особи, в якої воно відбирається. В окремих випадках ця особа може бути викликана в орган дізнання або слідства, однак у разі її неявки до неї не можна застосувати привід;

б) витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК). Факт витребування документів оформляється, як правило, запитом із посиланням на відповідну статтю КПК і факт попередньої перевірки заяви (повідомлення) про злочин. Однак можливі й інші письмові форми закріплення факту витребування. До них належать: вимога, доручення, постанова про витребування результатів дослідження;

в) вимога про проведення ревізії (ч. 1 ст. 66 КПК), документальних перевірок, інвентаризацій;

г) у невідкладних випадках може бути проведена така слідча дія, як огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК);

ґ) з метою запобігти злочину можуть бути проведені ще й такі слідчі дії, як арешт, накладений на кореспонденцію, і зняття інформації з каналів зв’язку (ч. 3 ст. 187 КПК).

Поряд з процесуальною перевіркою приводу до порушення кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор можуть використовувати засоби адміністративної, оперативної, прокурорської перевірки.

Так, у рамках адміністративної перевірки міліція вправі: перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію; викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв’язку з матеріалами, що знаходяться в її провадженні, в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом піддавати їх приводу у встановленому законом порядку; складати протоколи про адміністративні правопорушення, провадити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів; перебувати на земельних ділянках, у жилих та інших приміщеннях громадян за їх згодою, а також на території і в приміщеннях підприємств, установ і організацій з повідомленням про це адміністрації з метою забезпечення безпеки громадян, громадської безпеки, запобігання злочину, виявлення і затримання осіб, які його вчинили; одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об’єднань громадян на письмовий запит відомості (у тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що перебувають у провадженні міліції, тощо (ст. 11 Закону України «Про міліцію»).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» засобами оперативної перевірки, яка може здійснюватися відповідно до ч. 5 ст. 97 КПК з метою перевірки інформації про вчинений злочин, є: опитування; контрольні закупки, перевірка фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій та окремих осіб; негласне проникнення в жилі приміщення, візуальне спостереження в них із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів; зняття інформації з каналів зв’язку; здійснення контролю за телеграфно-поштовими відправленнями тощо.

Кримінально-процесуальний закон (ч. 5 ст. 97 КПК) лише передбачає допустимість, необхідність і мету вжиття оперативно-розшукових заходів. Правова ж регламентація оперативно-розшукової діяльності в КПК відсутня, що вказує на її непроцесуальний характер. Саме тому, попри те, що ст. 97 КПК передбачає можливість провадження оперативно-розшукової діяльності з метою перевірки інформації про вчинений злочин, ми не віднесли її здійснення до одного із самостійних процесуальних способів перевірки приводу до порушення кримінальної справи.

При здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право: безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено; мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, у тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію. Письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, у тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов’язаних із перевіркою. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність»; вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення; вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз; викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону (ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»).

Попередня перевірка інформації про вчинений злочин повинна бути закінчена прийняттям одного з таких рішень: про порушення кримінальної справи; про відмову в порушенні кримінальної справи; про направлення заяви або повідомлення за належністю.

За результатами перевірки та розгляду заяв і повідомлень рішення має бути прийнято в триденний строк з моменту надходження інформації про вчинений або підготовлюваний злочин. Відповідно до ч. 1 ст. 89 КПК при обчисленні цього строку день, від якого починається відлік (тобто коли надійшла заява чи повідомлення), до уваги не береться.

Коли заяви і повідомлення про злочини були направлені за належністю, то строк їх перевірки обчислюється з моменту їх отримання органом розслідування чи судом, якому вона направлена.

Якщо в триденний строк зібрати достатні дані для прийняття рі-шення в порядку ст. 97 КПК неможливо, то перевірка отриманої інформації про злочин здійснюється в строк не більше десяти днів.

Можливість подальшого продовження зазначеного строку чинним кримінально-процесуальним законом не передбачена.

Поиск по сайту: