Поняття, види слідчих дій.

Термін «слідча дія» багаторазово згадується в КПК. Однак законодавець не роз’яснює його зміст та не розкриває його ознак. Отже, звернемося до того як розуміється поняття «слідча дія» у науковій літературі.

На думку С.Шейфера, слідча дія виступає як пізнавальна діяльність слідчого, є об'єктом правового регулювання й актом правозастосування кримінально-процесуального права слідчим (судом).

Р.Бєлкін зазначає, що слідча дія — це елемент діяльності, але він не вичерпується тим, що використовується як спосіб збирання, дослідження і оцінки доказів. Вказана дія — це самостійний елемент регламентованої кримінально-процесуальним законом діяльності слідчого із збирання, дослідження і оцінки доказів, хоча комплекс слідчих дій не вичерпує діяльності слідчого у процесі розслідування злочину.

На думку В.Ю. Шепітька, слідчі дії – передбачені законом процесуальні дії щодо збирання, дослідження, оцінки і використання доказів.

Чорноус Ю.М. вважає, що слідчі дії є окремим видом процесуальних дій, що проводяться з метою збирання, дослідження, оцінки й використання доказів уповноваженими службовими особами відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства у процесі розслідування злочинів.

Комисаренко Е.С. вважає, що під слідчими діями варто розуміти групу процесуальних дій, основними ознаками яких є: можливість одержання в результаті їхнього виробництва доказів, вказівка в карно-процесуальному законі основ і процесуального порядку їхнього виробництва, проведення їхніми тільки уповноваженими особами.

Чорноус Ю.М. виділяє наступні характерні ознаки слідчих дій: а) визначені кримінально-процесуальним законодавством з регламентованою процедурою провадження; б) завдання слідчих дій випливає із загальних завдань кримінального судочинства і полягає у забезпеченні процесу доказування в кримінальній справі через виконання функцій збирання, дослідження, оцінки і використання доказів; в) застосовуються у процесі розслідування злочину в межах порушеної кримінальної справи, крім винятків, зазначених у КПК України; г) проводяться уповноваженими службовими особами за наявності правових і фактичних підстав; д) перебіг підлягає фіксації за єдиними правилами та вимогами, що відображається в протоколі слідчої дії, за умови застосування технічних засобів - на відповідних носіях інформації.

Назаров В. В. виділяє наступні критерії слідчих дій: 1. Пізнавальна спрямованість. Слідча дія завжди спрямована на збирання, фіксацію і перевірку доказів, навіть якщо в її результаті докази і не отримані. Основу слідчих дій становлю такі методи пізнання, як візуальне спостереження, розпитування сприйняття, пошук, порівняння (ідентифікація), відтворення дослідження, які супроводжуються закріпленням (фіксацією та засвідченням) одержаної доказової інформації чи висновків дослідження у відповідних процесуальних документах. Передбачуваний законом для певних випадків метод пізнання втілюється у практичній діяльності слідчого з провадження слідчої дії, а хід і результати пізнання відображаються у протоколі слідчої дії. 2. Забезпечення державним примусом. 3. Переважно слідчі дії зачіпають права і законні інтерес громадян. 4. Наявність детально розробленої і закріпленої в кримінально-процесуальному законі процедури. Наприклад, будь-яка слідча дія може проводитись за рішенням органу дізнання ас слідчого лише після порушення кримінальної справи. Виняток існує лише для огляду місця події накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформацію з каналів зв'язку, які можуть бути проведені до порушення кримінальної справи. 5. Слідчі дії, що виконуються у зв'язку з розслідуваною справою, але з порушенням порядку, встановленого кримінально процесуальним законом, не можна розглядати як засоби отримання або перевірки доказів. Крім того, слідчі дії, оформленні за всіма правилами, але не у зв’язку з кримінальною справою або до її порушення, недопустимі.

Слідчі дії можуть бути класифіковані на види за різними критеріями: суб'єктам, складом учасників, ступенем застосовуваного примусу, умовам їхнього провадження та ін.

С.А. Шейфер наступні виділяє види слідчих дій за пізнавальними методами, способами одержання інформації, складності відображуваних об'єктів і цілям слідчих дій.

Так за складністю відображуваних об'єктів слідчі дії розпадаються на дві групи: спрямовані на відображення ізольованих об'єктів (допит, огляд, обшук, виїмка та ін.) і спрямовані на відображення спеціально інтегрованих об'єктів (очна ставка, перевірка показань на місці, пред'явлення для упізнання). Остання група слідчих дій має особливу структуру й умови проведення.

Чорноус Ю.М. вважає, що слідчими діями є: 1) огляд (місця події, місцевості, приміщення, предметів, документів, трупа, житла чи іншого володіння особи, кореспонденції); 2) обшук (приміщення, місця, житла чи іншого володіння особи, приміщення дипломатичних представництв, особи); 3) виїмка (предметів, документів, кореспонденції); 4) допит (підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого, експерта); 5) очна ставка; 6) освідування; 7) пред’явлення осіб та предметів для впізнання; 8) перевірка показань на місці; 9) слідчий експеримент; 10) накладення арешту на кореспонденцію; 11) зняття інформації з каналів зв’язку; 12) одержання зразків для експертного дослідження; 13) ексгумація трупа; 14) призначення і проведення експертизи.

Галаган В.І. вважає, що за чинним КПК України до вичерпного переліку слідчих дій припустимо віднести: допит свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, очну ставку, пред’явлення для впізнання, слідчий огляд, освідування, обшук, виїмку, відтворення обстановки і обставин події, призначення експертизи, накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв’язку.

56. Особливості провадження слідчих дій у зв'язку із забезпеченням безпеки осіб, що беруть участь в них.

Під державним захистом учасників кримінального судочинства слід розуміти діяльність уповноважених на те державних органів і посадових осіб із застосування заходів безпеки відносно потерпілих, свідків, підозрюваних, обвинувачених, слідчих, прокурорів, суддів та інших учасників процесу від можливих злочинних чи протиправних посягань.

Правовою основою державного захисту учасників кримінального судочинства є законодавчі акти, які регулюють суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, їх охорони та соціального захисту у досудовому і судовому провадженні по кримінальних справах, а також на стадії виконання вироку. До таких слід віднести: Конституцію України, Закони України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», відповідні положення Законів України «Про судоустрій та статус суддів», «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність», КУпАП, КК, КПК та інші законодавчі акти та міжнародно-правові угоди і договори, учасницею яких є Україна.

Залежно від виконуваних функцій та завдань, які покладені на учасників кримінального судочинства у процесі розслідування та розгляду справ, можна виділити таких суб’єктів права на державний захист.

1. Учасники кримінального судочинства, які мають право на забезпечення безпеки з підстав, визначених КПК України, перелік яких наведений у ст. 521 КПК України та включає такі категорії: 1) особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь у виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті злочину чи сприяла цьому; 2) потерпілий або його представник у кримінальній справі; 3) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники; 4) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; 5) свідок; 6) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий; 7) члени сімей та близькі родичі вищевказаних осіб, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства.2. Працівники суду і правоохоронних органів (органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митних органів, органів охорони державного кордону, органів державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції), а також співробітники кадрового складу розвідувальних органів України, працівники Антимонопольного комітету України та уповноважені особи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України.3. Працівники, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, та їх близькі родичі, а також особи, що залучаються до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності (статті 12, 13 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Державними органами, які уповноважені забезпечувати безпеку осіб, які підлягають захисту, є: 1) державні органи, які приймають рішення про здійснення державного захисту; 2) державні органи, які здійснюють забезпечення заходів безпеки.

Умовою для прийняття спеціальних заходів безпеки є наявність приводів та підстав для їх застосування.

Приводом для забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства є: заява учасника кримінального судочинства, члена його сім’ї або близького родича. Приводом для застосування заходів безпеки відносно неповнолітнього — письмова заява його батьків (осіб, які заміняють батьків) або їх згода, виражена в письмовій формі.

У випадках, коли у неповнолітнього відсутні батьки або особи, які їх заміняють, вказані заходи безпеки відносно цього неповнолітнього правомірно застосовувати на підставі письмової заяви уповноважених представників органів опіки чи піклування або за їхньою письмовою згодою. Якщо застосування заходів безпеки порушує інтереси повнолітніх членів сім’ї особи, яка потребує захисту кримінального судочинства, або інших осіб, які проживають разом з ними, то їх можливо застосовувати лише за письмовою згодою даних осіб.

Підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки є фактичні дані, що свідчать про необхідність у застосуванні заходів безпеки, тобто достатні дані про те, що особі, яка бере участь у кримінальному судочинстві чи сприяє йому, дійсно погрожують вбивством, застосуванням насилля, знищенням або пошкодженням її майна чи вимаганням, іншими злочинними або небезпечними, протиправними діями.

У разі наявності приводів для забезпечення безпеки слідчий або прокурор, а також орган дізнання зобов’язані здійснити відповідну перевірку в строк не більше ніж три доби, а у невідкладних випадках — негайно шляхом проведення необхідних процесуальних дій (допиту, обшуку, виїмки, огляду, витребування документів, направлення доручень органу дізнання тощо) і прийняти рішення про застосування або про відмову у застосуванні заходів безпеки. Про прийняте рішення виноситься мотивована постанова із зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і строків їх здійснення, про що письмово повідомляється заявник. Якщо заходи безпеки застосовуються не на прохання особи, яка береться під захист, то на це має бути одержана її згода.

Згідно ст.. 7 ЗУ «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» заходами забезпечення безпеки є: а) особиста охорона, охорона житла і майна; б) видача спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку; в) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження; г) заміна документів та зміна зовнішності; д) зміна місця роботи або навчання; е) переселення в інше місце проживання; є) поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів соціального захисту населення; ж) забезпечення конфіденційності відомостей про особу; з) закритий судовий розгляд. З урахуванням характеру і ступеня небезпеки для життя, здоров’я, житла та майна осіб, взятих під захист, можуть здійснюватися й інші заходи безпеки.

Поиск по сайту: