Рішення, що приймаються у стадії порушення кримінальної справи.

Рішення про порушення кримінальної справи надає посадовій собі органу розслідування, який прийняв справу до свого провадження, право вживати в межах своєї компетенції будь-які слідчі та інші процесуальні дії, застосовувати запобіжні заходи та інші заходи процесуального примусу.

При наявності приводів і підстав, зазначених у ст. 94 КПК, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.

Якщо злочин є неочевидним і невідома особа, яка його вчинила, кримінальна справа порушується за фактом злочину, передбаченого відповідною статтею КК України. Якщо ж на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи.

КПК України (ст. 271 КПК) передбачає особливості порядку порушення кримінальних справ з приводу вчинення одного з діянь, передбачених статтями 235-1, 235-2, 235-3 КК України. Ними є: а) діяннями повинно бути заподіяно шкоду інтересам виключно юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми; б) приводом до порушення справи є заява власника (співвласника) цієї юридичної особи (а у виняткових випадках, якщо такої заяви від нього не надійшло, — його згода); в) такі справи порушуються тільки прокурором, слідчим або органом дізнання (ч. 2 ст. 98 КПК).

Копія постанови про порушення кримінальної справи обов’язково та негайно вручається особі, щодо якої порушено справу, та потерпілому. При неможливості негайного вручення копія постанови вручається не пізніше трьох діб з моменту її винесення (ч. 1 ст. 98-2 КПК).

Після порушення справи:

1) прокурор направляє справу для провадження досудового слідства або дізнання;

2) слідчий починає досудове слідство, а орган дізнання — дізнання;

3) справу про злочин, зазначений у ч. 1 ст. 27 КПК, суд призначає до розгляду.

У разі, коли кримінальну справу порушено щодо певної особи, прокурор (суддя) вправі прийняти рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення досудового розслідування чи судового розгляду, про що виносить мотивовану постанову (ухвалу) (ст. 98-1 КПК).

Рішення про відмову в порушенні кримінальної справи є одним із варіантів завершення кримінального судочинства. Воно виключає таку кримінально-процесуальну діяльність за даним фактом. Згідно з п. 11 ст. 6 КПК наявність нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні справи по тому ж факту є однією з підстав закриття кримінальної справи.

При відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.

Якщо в результаті перевірки заяви чи повідомлення, що надійшли, не встановлено підстав до порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши в порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, службі в справах неповнолітніх, трудовому колективу або власнику підприємства, установи, організації чи уповноваженому ним органу для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування в установленому порядку заходів адміністративного стягнення (ст. 99 КПК);

Рішення про направлення заяви або повідомлення за належністю — це проміжне рішення, яке не виключає необхідність прийняття одного із вказаних рішень. Згідно із законом орган, який отримав таку заяву чи повідомлення, зобов’язаний прийняти по них конкретне рішення — про порушення кримінальної справи чи про відмову в цьому.

Заявник інформується про передання його заяви про злочин за належністю протягом доби з часу прийняття рішення. Роз’яснення ж заявнику та особі, щодо якої було подано заяву про вчинення нею злочину, права на оскарження, а також направлення копії постанови прокурору при прийнятті рішення про направлення заяви за належністю закон не передбачає. Вважаємо, що такий підхід є правильним, оскільки за своєю сутністю це рішення не є остаточним і за поданою заявою в подальшому повинно бути прийнято одне з двох рішень: або про порушення, або про відмову в порушенні кримінальної справи.

На практиці прийняття рішення про направлення заяви або повідомлення за належністю оформлюється, як правило, супровідним листом.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 97 та ст. 130 КПК України прийняття цього рішення (як і рішення про порушення та відмову в порушенні кримінальної справи) доцільно оформляти постановою, яку разом з відповідною заявою та іншими матеріалами, якщо такі є, направляти із супровідним листом відповідному адресату.

Прийняття інших рішень у цій стадії, зокрема, списувати одержані повідомлення про злочин «у справу», долучати до матеріалів оперативного обліку, справ про адміністративні правопорушення тощо забороняється.

Поиск по сайту: