Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Підстави, порядок затримання особи, підозрюваної у скоєнні злочину.



Відповідно до ч. 2 ст. 149 КПК тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями 106, 115, 165-2 КПК, Положенням про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину від 13 липня 1976 року.

Цей примусовий захід застосовується тільки до особи, обґрунтовано підозрюваної у вчиненні злочину, за яке може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі. Тому не можна здійснювати затримання без попереднього вирішення питання про наявність у діях особи конкретного складу злочину. Якщо ознаки злочину є, але за нього не може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, затримання неприпустиме.

Незважаючи на короткочасність затримання, за характером правообмежень воно є одним з найбільш суворих примусових заходів. Затриманий позбавляється свободи, можливості спілкування з іншими людьми, порушується його звичний спосіб життя, страждає його фізична та психічна недоторканність. Тому затримання в кожному випадку має бути законним та обґрунтованим, а також розумним та необхідним у конкретних обставинах, які стали підставою для його застосування.

КПК передбачає затримання за підозрою у вчиненні злочину (статті 106, 115) та затримання підозрюваного, обвинуваченого за рішенням суду з метою доставки його до суду для розгляду подання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст. 165-2). Ці види затримання відрізняються за цільовим призначенням, підставами та порядком застосування, а також суб’єктами, які уповноважені приймати таке рішення.

Затримання підозрюваного на підставі статей 106, 115 КПК має на меті припинення злочинної діяльності особи, яка затримується, запобігання ухиленню її від слідства та суду. Затримання, яке здійснюється в порядку ст. 165-2 КПК, спрямоване на створення необхідних умов для розгляду судом подання органу дізнання, слідчого про застосування взяття під варту, оскільки для забезпечення об’єктивності такого розгляду необхідною умовою, як зазначалося, є особиста присутність на судовому засіданні особи, щодо якої розглядається це питання.

Різними є й підстави застосування затримання.

Перш ніж їх проаналізувати, слід звернути увагу на певну розбіжність їх нормативного визначення в ст. 29 Конституції України та ст. 106 КПК. Відповідно до ч. 2 ст. 29 Конституції у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Отже, Основним Законом визначено дві підстави затримання особи — нагальна необхідність запобігти злочинові чи його перепинити. Що ж стосується ст. 106 КПК, то нею не передбачено такої підстави затримання, як необхідність запобігти злочинові.

Відповідно до ч. 1 ст. 106 КПК орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав: 1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; 2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин; 3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину; 4) при наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину. До інших даних належать докази, які не підпадають під ознаки, передбачені в пп. 1–3 ч. 1 ст. 106 КПК (наприклад, показання свідка, який не був очевидцем злочину, висновок експерта тощо), і дані, які отримані в порядку, передбаченому Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність». Сутність «інших даних» обов’язково повинна вказуватися в протоколі затримання. Ці дані є підставою для затримання особи лише в поєднанні з однією з трьох умов, зазначених у ч. 2 ст. 106 КПК: а) коли ця особа намагалася втекти; б) коли її місце проживання чи перебування не зареєстроване; в) коли не встановлено особи підозрюваного. Наявність цих умов робить затримання необхідним, оскільки надає йому невідкладного характеру і підвищує обґрунтованість припущення щодо причетності особи до вчинення злочину.

Якщо ж ідеться про затримання підозрюваного, обвинуваченого в порядку ст. 165-2 КПК, то, як зазначено в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 41, воно можливе лише за наявності передбачених ст. 148 і ч. 1 ст. 155 КПК підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Щодо порядку затримання, то відповідно до ч. 3 ст. 106 КПК про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов’язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз’яснення підозрюваному в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 21 КПК, права мати побачення із захисником з моменту затримання. Крім того, у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» зазначено, що згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції кожна особа, заарештована або затримана на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину, має право постати перед суддею і бути вислуханою з питань, пов’язаних з її триманням під вартою. Тому суди повинні вимагати від органів дізнання й досудового слідства, щоб це право роз’яснювалося підозрюваним під час їх затримання.

Протокол затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу з переліком прав та обов’язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року особам при затриманні працівниками міліції повідомляються підстави та мотиви затримання, а також роз’яснюється право оскаржувати його у суді. Крім того, усно роз’яснюється право відмовитися від надання будь-яких пояснень або показань до прибуття захисника та одночасно надаються в друкованому вигляді роз’яснення статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 і 63 Конституції України та прав затриманих осіб. Про затримання особи орган дізнання негайно повідомляє одного із її родичів.

У порядку ст. 165-2 КПК затримання підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває на волі і щодо якого надійшло подання про взяття під варту, здійснюється за постановою судді, яка має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Закон не передбачає складання протоколу в цьому разі, проте, на нашу думку, він має складатися й при затриманні на підставі постанови суду, оскільки важливого значення набуває фіксація часу та місця затримання.

На відміну від затримання, передбаченого ст. 106 КПК, затримання підозрюваного, обвинуваченого за рішенням суду в порядку ст. 165-2 КПК оскарженню не підлягає, що, на наш погляд, пояснюється специфікою правової природи даного виду затримання як примусового заходу, спрямованого на забезпечення можливості судового розгляду подання слідчого про застосування щодо підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Згідно із ст. 29 Конституції України, ст. 106 КПК строк затримання не може перевищувати 72 годин. У той же час у чинному КПК не врегульовано питання щодо моменту, з якого він обчислюється, у зв’язку з чим слід звернутися до ст. 3 Положення про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, згідно з якою строк затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, обчислюється з моменту доставлення її в орган дізнання чи до слідчого, а якщо затримання зазначеної особи провадиться на підставі постанови про затримання, винесеної органом дізнання або слідчим, то з моменту фактичного її затримання.

Протягом 72-годинного строку затримання орган дізнання, слідчий: звільняє затриманого — якщо не підтвердилася підозра у вчиненні злочину, сплинув установлений законом строк затримання або затримання було здійснене з порушенням вимог , передбачених кримінально-процесуальним законом; звільняє затриманого й обирає щодо нього запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою; доставляє затриманого до судді з поданням про обрання запобіжного заходу взяття під варту. В останньому випадку, як уже зазначалося, строк затримання може бути продовжений судом до 10 діб, а за клопотанням затриманого — до 15 діб.

Затримання в порядку ст. 106 КПК може бути оскаржено до суду.

Скарга затриманого негайно надсилається начальником місця попереднього ув’язнення до суду. Скарга розглядається суддею одночасно з поданням про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або коли скарга надійшла після закінчення 72-годинного строку затримання, скарга на затримання розглядається суддею протягом п’яти діб з часу надходження. За результатами розгляду скарги суддя виносить постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним. Копія постанови направляється прокурору, органу дізнання, затриманому і начальнику місця попереднього ув’язнення (ч. 8 ст. 106 КПК). На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийняте рішення, або її захисником чи законним представником. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови. Апеляція розглядається апеляційним судом з дотриманням вимог ч. 2 ст. 347, ч. 2 ст. 366 КПК України.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.