Поняття, властивості доказів.

Поняття доказу в кримінальному процесі є легальним (визначеним у законі). Згідно із ч. 1 ст. 65 КПК доказами в кримінальній справі є різні фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільне небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Не можна розглядати як докази (в процесуальному сенсі) позиції сторін і суддів, а також висновки, зроблені ними.

Фактичні дані не можуть існувати самі по собі без відповідного джерела та носія. Джерело дає імпульс інформації, але не завжди утворює з нею єдність. Так, для забезпечення можливості використання в доказуванні особливостей слідів знарядь злочину з них можуть бути зняті копії, зліпки, відбитки, зроблені фотознімки тощо, за якими може бути ідентифіковане знаряддя. Але, наприклад, під час огляду місця події знайдено речовину, що швидко псується, яка містить сліди знаряддя вчиненого злочину. У даному разі інформація, отримана з допустимого джерела, переноситься на процесуальний носій, який забезпечує її збереженість та перенесення у просторі й часі, можливість використання в ході судового слідства у відкритому судовому розгляді. Доказ являє собою єдність фактичних даних та процесуального носія.

Під джерелом розуміється те, що дає початок будь-чому, під носієм — те, що може слугувати засобом відображення, фіксації, збереження, переносу. Джерелом фактичних даних слід вважати такі не заборонені законом (з причини недоброякісності) джерела інформації, від яких може надходити (потенційні джерела) або надходить (реальні джерела) доказова інформація (фактичні дані)1. Джерело будь-якого явища, у тому числі й доказів, не може бути одночасно і формою цього явища. Джерело має перебувати поза цим явищем.

Джерелом фактичних даних можуть бути сліди злочину (залишені на місці злочину предмети, мікрооб'єкти, сліди пальців рук, волосся, залишки речовин тощо), які в ході слідчих дій вилучаються в натурі і використовуються у доказуванні.

Зміст доказів — фактичні дані, отримані з належних джерел, а їх матеріальною основою слугує вже не саме джерело, а штучно створений відповідний процесуальний носій.

Джерела фактичних даних, які становлять інтерес для процес доказування, не завжди утворюють нерозривну єдність з інформацією, що виходить з них. Єдність змісту та форми в доказі можлива як єдність фактичних даних та їх процесуальних носіїв. Останні виступають я невід'ємний атрибут самого доказування.

Кримінальне-процесуальні докази не є чимось сталим протягом всього часу провадження у кримінальній справі, їх можуть долучати до системи (сукупності) доказів і навпаки не один раз. Однак у будь-якому випадку фактичні дані для того, щоб стати доказами, повинні мати певні ознаки.

Учені-процесуалісти багато працювали над пошуком і описом невід'ємних ознак доказів. Наслідком цієї роботи стало визначення таких ознак: 1) належність; 2) допустимість; 3) достовірність; 4) достатність (щодо сукупності доказів).

Належність доказів — здатність фактичних даних надавати інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, служити аргументами (посилками) в процесі встановлення об'єктивної істини.

Вирішення питання про належність доказів потребує з'ясування двох моментів: чи входять факти, для встановлення яких вилучаються і досліджуються відповідні фактичні дані, в предмет доказування (основні, проміжні чи допоміжні факти); чи спроможні фактичні дані, які являють собою зміст доказових матеріалів, з урахуванням їх інформаційного значення, встановлювати відповідні обставини предмета доказування.

Належність, допустимість та достовірність знайдених слідів та інших фактичних даних визначаються в процесі розслідування. В ході слідчих дій одержані фактичні дані вивчаються, оцінюється значущість їх для справи, їхні зміст та форма. Вживаються заходи щодо їх закріплення та збереження. У процесуальних документах, що складаються при цьому, фіксується та засвідчується вся діяльність з пошуку, виявлення, вилучення, закріплення та дослідження доказів. Інформація щодо даних обставин, будучи відображеною в матеріалах справи, являє собою цілий комплекс допоміжних доказів, які підтверджують допустимість та достовірність основних доказів. За необхідності одержана доказова інформація додатково перевіряється.

Класифікація доказів.

Класифікація доказів означає їх наукове групування за певними ознаками, які притаманні змісту або формі. Одна з основних кваліфікацій доказів дана в самому законі.

Відповідно до ст. 65, а також положень ст. 68, 72, 73, 74, 75, 78, 82, 83 КПК України можна назвати такі вісім видів доказів: показання свідка; показання потерпілого; показання підозрюваного; показання обвинуваченого; висновок експерта; речові докази; протоколи слідчих та судових дій; протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів; інші документи.

Названі засоби доказування слід вважати саме видами доказів, а не їх джерелами. Помилкове іменування їх джерелами доказів, як це роблять деякі вчені, з незбіжністю призводить до тавтології як то, наприклад, "джерелом доказів є речові докази", або "докази встановлюються речовими доказами" тощо. В практичній діяльності слідчий, захисник, дізнавач, прокурор і суддя повинні мати бачення всіх шляхів одержання всіх можливих доказів залежно від особливостей доказуваної події і її відображення в об'єктивній дійсності, здійснювати уявне моделювання злочину і процесу слідоутворення та, відправляючись від цього, здійснювати цілеспрямовану діяльність з одержання, дослідження і перевірки доказів, встановлення істини.

Докази у кримінальному процесі можуть також бути класифіковані:

а) за джерелом інформації: такі, що походять від осіб; такі що походять від матеріальних об'єктів;

б) за особливостями відображення події злочину та за характером взаємодії з ним: первинні; похідні;

в) стосовно обвинувачення: обвинувальні; виправдувальні;

г) стосовно факту вчинення злочину конкретною особою: прямі; непрямі.

Первинні докази — це докази, які (як єдність змісту і форми) виникли безпосередньо в результаті розслідуваної події (залишки крові, слід пальця руки на віконному склі тощо).

Похідні докази — це докази, які являють собою результати "вторинного відображення" слідів злочину, що походять від первинних доказових джерел інформації (зліпок сліду взуття, який залишив злочинець на снігу, копія сліду знаряддя злому, виготовлена за допомогою спеціальної пасти, дактилоплівка з відбитком пальця руки, ксерокопія документа тощо).

Обвинувальні докази підтверджують обвинувачення чи обтяжуючі його обставини і навпаки, виправдувальні — спростовують обвинувачення чи вказують на пом'якшуючі обставини.

Прямі докази — докази, які дають пряму однозначну відповідь на запитання про те, хто вчинив злочин, або ж вказують на те, що певна особа не могла його вчинити. Наприклад, показання свідка — очевидця вчиненого розбійного нападу, показання потерпілого, відеозапис, що зафіксував подію злочину та дії осіб, які його вчинили. Прямі докази вказують на наявність чи відсутність обставин головного факту — складу злочину.

Непрямі докази вказують на окремі факти, на основі логічного аналізу сукупності яких встановлюються окремі елементи складу злочину та інші обставини предмета доказування. Вони можуть вказувати на проміжні факти, які підтверджують предмет доказування у сукупності з іншими доказами.

Залежно від зв'язку фактичних даних (змісту доказових матеріалів) з обставинами, які доказуються, докази поділяються на прямі і проміжні, основні та допоміжні.

Поиск по сайту: