Поняття, значення принципів публічності і гласності в кримінальному процесі.

Принцип гласності судового розгляду справи та його повного фіксування технічними засобами — це конституційно-правове положення, згідно з яким розгляд кримінальних справ у всіх судах (місцевих, апеляційних, касаційних) є відкритим (джерела принципу: Пункт 7 ч- 3 ст. 129 Конституції України; статті 20, 87-1 КПК.

У кримінальному процесі цей загальноправовий принцип виявляється через такі положення:

- ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. Призначивши кримінальну справу до судового розгляду, суддя вирішує питання про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання (п. 5 ч. 1 ст. 253 КПК). У цьому списку обов'язково мають бути учасники судового процесу (сторони). Закон спеціально регламентує порядок вручення повісток про виклик до суду підсудному та іншим учасникам (ч. 1 ст. 254 КПК). Ґрунтовно регламентується і порядок оповіщення учасників процесу про день перегляду судового рішення. Про дату призначення справи до апеляційного розгляду суд першої інстанції оповіщає заінтересованих осіб, надсилаючи відповідні повідомлення та розмішуючи оголошення на дошці об'яв суду. Засудженому, якого утримують під вартою, про призначення справи до апеляційного розгляду повідомляють через начальника відповідної установи (ч. З ст. 354 КПК);

- розгляд кримінальних справ у всіх судах є відкритим — всі особи, які досягли 16 років, мають право бути присутніми під час слухання справ. Особи, які не досягли нього віку, також мають право бути присутніми, але тільки в тому разі, якщо вони є підсудними, потерпілими або свідками у справі (ч. 4 ст. 271 КПК);

- хід судового розгляду та його результати можуть фіксуватися технічними засобами і висвітлюватися в засобах масової інформації. Навіть у разі проведення закритого судового розгляду (див. винятки з цього принципу) принцип гласності не виключається, бо: у залі судового засідання присутні потерпілий, свідки, прокурор, захисники та інші учасники судового розгляду; слухання справ здійснюється з додержанням всіх правил судочинства; вирок суду проголошується публічно.

Винятки з цього принципу пов'язані з необхідністю закритого розгляду кримінальної справи, який провадять обов'язково: якщо відкритий розгляд суперечить інтересам охорони державної таємниці; з ініціативи суду або за клопотанням учасників: - у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку; у справах про статеві злочини; її інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі; у разі, якщо цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист.

Бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в Інтересах якого судовий розгляд оголошено закритий, має право Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (п. 9 ст. 13 Закону України від 23 грудня 1997 р. "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини").

Тісно пов’язаним з принципом гласності є принцип публічності кримінального процесу.

Принцип публічності — це правове положення, згідно з яким орган дізнання, слідчий, прокурор і суд повинні на підставі наданих їм державою прав та обов'язків здійснити а офіційному порядку незалежно від позиції будь-яких суб'єктів всі процесуальні дії у кримінальній справі для досягнення мети кримінального процесу і задоволення таким чином загальносуспільних інтересів у сфері боротьби зі злочинністю.

Принцип публічності кримінального процесу проявляється:

1) як вимога закону до державних органів, що уповноважені здійснювати кримінальне судочинство, вести процес від імені держави (ex officio);

2) як вимога закону до цих органів керуватися законом, діяти в межах своїх повноважень на виконання поставлених завдань за власною ініціативою, в інтересах держави, незалежно від інтересів, бажань та уподобань будь-яких інших державних органів, службових осіб, політичних партій і громадських організацій, окремих громадян;

3) заінтересовані громадяни та організації мають право звертатися до уповноважених державних органів за захистом своїх прав та законних інтересів, що охороняються законом, а останні зобов'язані вжити заходи щодо захисту їхніх прав та законних інтересів.

Зміст принципу публічності визначають такі правові положення:

1) обов'язки: органів, які ведуть кримінальний процес, у межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину і вжити передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання; цих органів встановити всі суттєві обставини, зібрати і перевірити всі необхідні докази незалежно від клопотань учасників процесу; органів, які ведуть процес, здійснити процесуальну діяльність протягом певного строку; державних органів, що ведуть процес, за наявності відповідних підстав надати певний статус тим чи іншим його учасникам; органу дізнання, слідчого, прокурора і суду щодо забезпечення прав всіх учасників кримінального процесу; цих органів щодо встановлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, і вжиття заходів до їх усунення (ст. 23 КПК);

2) заборони: на здійснення дізнавачем, слідчим, прокурором і суддею провадження у кримінальній справі у випадках, якщо у них з'являються інші, окрім інтересів справи (загальносуспільних), інтереси (статті 54-60 КПК); домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у кримінальній справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч. З ст. 22 КПК).

Винятки із принципу публічності визначаються положеннями принципу диспозитивності.

7. Поняття, форми реалізації принципу забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист.

Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому підсудному права на захист — це конституційно-правове положення, згідно з яким посадові особи, які ведуть процес, зобов'язані забезпечити підозрюваному, обвинуваченому, підсудному сукупність процесуальних прав, завдяки яким вони отримують можливість захищатися передбаченими законом способами від підозри чи обвинувачення.

Право на захист — це гарантована Конституцією та іншими законами України можливість підозрюваного, обвинуваченого, підсудного захитатися від кримінального переслідування як особисто, так і шляхом одержання юридичних (правових) послуг.

Чистини 1 та 2 ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 6 ч. З ст. 129 Конституції України; ст. 21 КПК; ст. 5 Закону України "Про міліцію"; статті 9, 12, 21 Закону України "Про попереднє ув'язнення".

Зміст принципу забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист полягає у такому:

• забезпечення права знати, в чому його підозрюють або обвинувачують;

• забезпечення права самостійно захищатися встановленими законом засобами від підозри чи обвинувачення (давати показання чи відмовитися від цього, подавати докази, виступати з останнім словом тощо);

• забезпечення права користуватись юридичною допомогою захисника (для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура);

• забезпечення права на вільний вибір захисника своїх прав. Якщо обвинувачений (підозрюваний, підсудний) не має коштів чи з інших об'єктивних причин не може запросити захисники, то участь захисника у справі забезпечується за рахунок держави.

Питанням забезпечення права на захист останнім часом законодавець приділяє особливу увагу. 12 січня 2005 року ст. 5 Закону України "Про міліцію" доповнено такими положеннями: у разі заявлення затриманими або заарештованими (взятими під варту) особами усної або письмової вимоги про залучення захисника працівники міліції не мають права вимагати від них надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника; про заявлення вимоги про залучення захисника або про відмову від залучення захисника у протоколі затримання або постанові про арешт (взяття під варту) робиться відповідний запис, який скріплюється підписом затриманої або заарештованої особи; особам при затриманні або арешті працівники міліції: повідомляють підстави та мотиви такого затримання або арешту; роз'яснюють право оскаржувати їх у суді; надають усно роз'яснення ч. 1 ст. 63 Конституції України, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника та одночасно удрукованому вигляді — роз'яснення статей 28. 29, 55, 56, 59, 62 і 63 Конституції України та прав осіб, затриманих або заарештованих, встановлених законами, утому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника; забезпечують можливість з моменту затримання або арешту захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

У разі невиконання працівниками міліції зазначених вимог особа, права якої були порушені, та/або її представники (родичі, захисник) можуть звернутися до суду із заявою про відшкодування шкоди у встановленому законом порядку.

Поиск по сайту: