Соціальний супровід клієнток соціальних центрів матері та дитини за місцем проживання

Враховуючи неусталеність термінології соціальної педагогіки та соціальної роботи як нових сфер наукової та практичної діяльності, а також особливості кадрового забезпечення соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, центрів матері та дитини як закладів нового типу, що можуть надавати соціальні послуги у цілодобовому режимі, звернемося, передусім, до визначення змісту терміну «соціальний супровід».

Соціальний супровід – це вид діяльності соціального працівника чи групи фахівців, що передбачає надання конкретній особі/сім’ї впродовж певного (як правило, тривалого) терміну комплексу соціальних послуг (правових, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних, інформаційних та інш.), спрямованих на поліпшення життєвої ситуації, вирішення існуючих проблем та попередження нових. Соціальний супровід базується на індивідуальному підході до отримувача послуг (клієнта), що спирається на залучення внутрішнього потенціалу особистості, ресурсів громади, базується на досконалому вивченні та оцінці його/її потреб з наступним визначенням спільних кроків щодо вирішення проблеми, втілення плану досягнення позитивних змін. Таким чином, соціальний супровід – це складна технологія соціальної роботи, що має плановий характер, свої процедури, документацію. Алгоритм соціального супроводу виглядає наступним чином: встановлення контакту з клієнтом – мотивування його до співпраці – первинна оцінка стану та потреб клієнта – поглиблена соціально-психологічна оцінка родини – планування кроків, спрямованих на позитивні зміни, – здійснення плану шляхом надання комплексу соціальних послуг – аналіз виконання плану та його уточнення – завершення (1).

За своїм обсягом поняття соціального супроводу збігається з терміном «ведення випадку», що є одним з провідних у зарубіжній соціальній роботі і під яким розуміється комплекс заходів, що здійснюється командою фахівців різних дисциплін у тісній взаємодії для досягнення загальних цілей з метою поліпшення якості життя клієнта. Отже, саме ситуація конкретного клієнта утворює «випадок». Відмінними рисами ведення випадку є: пріоритет інтересів та потреб клієнта, а не інтересів фахівця; активне мотивування клієнта на зміну поведінки, що має наслідком його готовність на співпрацю з соціальними працівниками та іншими фахівцями команди; оцінка ситуації клієнта («випадку) у контексті його соціального оточення, з урахуванням ресурсів громади; комплексний підхід до випадку; координація роботи різних фахівців. Технологія «ведення випадку» визнана міжнародною практикою і застосовується у роботі з найбільш дезадаптованими цільовими групами. Технологія базується на 10 основних принципах, а саме: 1) професіоналізм і висока компетентність членів мультидисциплінарної команди; 2) приорітет інтересів клієнта та добровільність користування послугами; 3) активна участь клієнта у процесі вирішення проблеми; 4) розвиток його власного потенціалу; 5) ефективний обмін інформацією щодо випадку; 6) конфіденційність інформації про клієнта; 7) послідовність та поетапність надання допомоги; 8) ефективне використання ресурсів громади та мінімізація витрат; 9) постійна оцінка якості і ефективності мультидисциплінарної допомоги; 10) оптимізація навантаження на членів мультидисциплінарної команди. Необхідним елементом ведення випадку є супервізія – вид діяльності, спрямований на забезпечення якості соціальної роботи шляхом вдосконалення і оптимізації роботи соціальних працівників через їх професійну підтримку, навчання, попередження синдрому «професійного вигорання» (2).

Зауважимо також, що у вітчизняній практиці соціальний супровід та соціальне супроводження – тотожні за змістом терміни, які вже увійшли у нормативні документи. Нині соціальний супровід як ефективна технологія соціальної роботи знаходить все ширше використання, зокрема, у діяльності центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Стосовно деяких категорій сімей та фізичних осіб, наприклад прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, соціальне супроводження є обов’язковим, згідно з Положеннями про прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, що затверджені відповідними постановами Кабінету Міністрів України. Практика здійснення соціального супроводу стосовно сімей, які опинилися у складних життєвих ситуаціях, випускників шкіл-інтернатів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, підлітків, які повернулися з місць позбавлення волі, а також вагітних жінок та матерів у ситуації ризику відмови від дитини доводить ефективність цієї технології, що забезпечується завдяки: комплексності послуг, тривалості їх надання; індивідуальному підходу; командній роботі фахівців.

Соціальний супровід як технологія соціальної роботи має спільні ознаки з патронажем, зміст якого поки що нормативно не визначений. Але на відміну від патронажу соціальний супровід передбачає не тільки проведення профілактичних, оздоровчих, санітарно-просвітницьких заходів, надання соціальних послуг в домашніх умовах, але й виконання представницьких та посередницьких функцій, спрямованих на вирішення проблем клієнта, залучення клієнта/клієнтки до низки заходів, що відбуваються поза межами домівки. Таким чином, у нашому розумінні, патронаж є важливою складовою соціального супроводу, але останній не зводиться тільки до нього. Іншими словами, обсяг поняття «соціальний супровід» є ширшим, ніж патронаж.

Тепер конкретизуємо зміст соціального супроводу за місцем проживання стосовно вагітних жінок та молодих матерів, які були клієнтками центрів матері та дитини. Як вже відмічалося у розділі, де висвітлюються характеристики клієнток центрів, особливість проблеми полягає у тому, що одночасно мова йде про здоров’я, життя, долю як дітей, так і тих жінок, для яких материнство стає чинником багатьох ризиків. Саме клієнтки центрів, – одна з найвразливіших в економічному, соціальному, психологічному, педагогічному аспектах підгрупа.

Складні життєві ситуації обумовлюються, передусім, бідністю, відсутністю житла, засобів для існування, низькою загальною культурою, обмеженістю можливостей для подальшого продовження освіти, отримання професії, доступу до медичних та соціальних послуг, відсутністю підтримки з боку сім’ї, чоловіка, який є батьком дитини. Негативними наслідками цього стають неспроможність жінок самостійно забезпечувати безпеку та якість життя собі й своїй дитині, починаючи зі здоров’я та життя дитини, ризик відмови від виконання материнських обов’язків на новому не простому життєвому етапі, ризики повторної вагітності, сексуальної експлуатації, соціальної ізольованості, дискримінації таких сімей, чисельних психологічних проблем її членів.

Як правило, серед клієнток центрів переважають юнки та жінки, які походять з малозабезпечених сімей, були вихованками інтернатних закладів; які у батьківській сім’ї зазнавали чи зазнають емоційної депривації; мали чи мають проблеми у стосунках з матір’ю, батьком чи вітчимом; рано починали статеве життя (12-15 років), не зорієнтовані на безпечну сексуальну поведінку; нерідко вживають наркотичні речовини та алкоголь. Життєва ситуація, у якій опинилися молоді жінки, часто є наслідком сімейних негараздів, низького рівня культури, соціального статусу батьківської сім’ї, а також рівня соціального розвитку та зрілості самої молодої мами (3).

Якщо основною метою діяльності центрів матері та дитини є сприяння у збереженні діади «мати-дитина», то на подальшому етапі постає завдання продовження формування у дівчат материнської компетентності та їх здатності до самостійного життя з дитиною після виходу з центру. Враховуючи складність вирішення життєвих проблем клієнток центрів матері та дитини, навіть максимальний строк перебування у центрі, який дорівнює 18 місяцям, не дозволяє, як правило, вирішити проблеми остаточно. З огляду на це соціальна підтримка жінки та її дитини шляхом здійснення соціального супроводу за місцем проживання стає необхідною умовою, запорукою для збереження та закріплення досягнутих успіхів, забезпечення усталеності позитивних змін як максимуму та втримання ситуації як мінімуму. До складу команди фахівців, яка здійснюватиме такий соціальний супровід, в ідеалі мають увійти соціальний працівник, педіатр, психолог, юрист, фахівець служби захисту прав дітей. Цілком зрозуміло, що у реальності досягти цього, особливо у сільській місцевості, районних центрах, поки що неможливо. Вирішити проблему, хоча б частково, можна залучивши потенціал громади та обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

На відміну від соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, соціальний супровід жінок з дітьми, які перебували у центрах матері та дитини, не зафіксовано поки що у нормативних документах. Але, сподіваємося, що це відбудеться при розробці стандарту діяльності центрів матері та дитини як спеціалізованих закладів соціального обслуговування.

Залежно від конкретної ситуації супровід буде різним за своїм характером, інтенсивністю, але його основні завдання полягають у тому, щоб домогти жінці :

· адаптуватися до нових побутових умов, умов самостійного життя;

· закріпити та продовжити формування необхідних навичок догляду за дитиною, за собою, ведення домашнього господарства;

· поповнити свої знання щодо виховання дитини, щоб забезпечити їй найкращі з можливих умови для розвитку;

· захистити свої права та права своєї дитини;

· встановити та розвивати контакти зі своєю родиною, оточуючими, для створення «підтримуючого середовища»;

· успішно розпочати професійну діяльність;

· сприяти впровадженню безпечної поведінки, здорового способу життя;

· навчитися вирішувати конфліктні ситуації;

· використовувати ресурси громади, оточуючого середовища (3).

Як вже зазначалося, соціальний супровід здійснюється шляхом надання якісних соціальних послуг. З’ясуємо тепер, яким же може бути зміст таких послуг стосовно тих особливих сімей, які певний час перебували у центрі матері та дитини? Одразу ж зауважимо, що іноді досить важко провести чітку межу між різними видами послуг, але мова йде, передусім, про те, щоб комплексні послуги «працювали» на користь матері та дитини.

Соціально-економічні послуги – це, перш за все, ті, що сприяють у вирішенні питань працевлаштування, досягненні економічної незалежності жінки, її спроможності заробляти на утримання себе та своєї дитини. Як показує зарубіжний та вітчизняний досвід, це може відбуватися через залучення жінок до програм курсів професійної підготовки, використання наставництва над такими жінками з боку досвідчених авторитетних представників громади, передусім, успішних жінок-підприємниць, пенсіонерів з багатим життєвим досвідом. Зазначимо, що наставництво у вигляді, так званого, менторства (від «mentor» – наставник) активно й результативно застосовується, наприклад, у США, Фінляндії стосовно дітей, включаючи неповнолітніх матерів. До менторства залучені відомі політики, громадські діячі, актори, спортсмени, журналісти, представники бізнесу, державні службовці, священнослужителі, лідери громад. В Україні наставництво поки що не використовується, між тим його впровадження, на наш погляд, може бути перспективним.

Соціально-побутові послуги спрямовані на вирішення проблеми житла та поліпшення побутових умов. Як показує досвід діяльності центрів матері та дитини, варіанти вирішення найважливішої проблеми – місця подальшого мешкання – можуть бути різними, а саме: жінка повертається до батьків; у разі заміжжя домівкою для жінки з дитиною стає місце мешкання чоловіка; жінка купує житло (як правило у сільській місцевості) самостійно чи за допомогою рідних, родичів, меценатів; жінці з дитиною надається кімната у гуртожитку чи квартира/будинок; жінка винаймає квартиру чи кімнату; жінка оселяється у друзів, знайомих чи людей, які згодні тимчасово надати їй притулок. Певна річ, що, окрім житла, виникають питання щодо забезпечення її предметами побуту (меблями, одежею, посудом, побутовою технікою, продуктами харчування, включаючи дитяче харчування, інш.). Згідно з чинним законодавством діти до 2-х років в Україні мають право на безкоштовне дитяче харчування. Враховуючи обмеженість ресурсу одноразової матеріальної допомоги для цих цілей, можна порекомендувати соціальним службам встановити контакти та заключити відповідні угоди про співпрацю з відповідними відділами/управліннями державних адміністрацій, благодійними організаціями, що надають гуманітарну допомогу, а також задіяти можливості громади. НУО «Голуба» (Москва) вже впродовж декількох років збирає одяг, взуття, іграшки, книжки для малюків від 0 до 3-х років, звертаючись до жителів мікрорайонів з проханням про посильну участь у благодійній акції для надання допомоги малозабезпеченим сім’ям та неповнолітнім матерям. Аналогічну роботу проводить в АР Крим благодійний фонд «Центр соціального захисту та допомоги». Відомі окремі приклади, коли питання побутового забезпечення вирішується за допомогою окремих підприємств, бізнес-структур, фізичних осіб, включаючи депутатів Верховної Ради, обласних та місцевих рад, бізнесменів, громадських діячів. Соціальні служби мають бути здатними сприяти вирішенню цього непростого завдання, а отже, перш за все, володіти інформацією про ресурси, які є у регіоні, місті, районі, розвивати партнерські стосунки з державними та недержавними структурами, від яких залежить чи які можуть сприяти у вирішенні питання. До соціально-побутових послуг відноситься й сприяння у відвіданні театрів, кіно, дитячих та інших культурних заходів шляхом надання квитків, запрошень.

Соціально-педагогічні послуги спрямовані на набуття нових та закріплення наявних знань та навичок щодо організації самостійного життя, виховання та догляду за дитиною, підвищення батьківської компетентності, ведення домашнього господарства, збереження репродуктивного здоров’я, професійного навчання, вирішення конфліктних ситуацій, саморозвитку та самовдосконаленню, поліпшення навичок спілкування та взаємодії, сприяння у забезпеченні захисту прав дітей. Формами надання соціально-педагогічних послуг можуть бути не тільки консультації, але й залучення як матері, так і її дитини (з урахуванням віку) до участі у навчальних та просвітницьких програмах, лекторіях, клубах, гуртках, заходах а також організація груп взаємопідтримки. Звернемо увагу, що для участі у засіданнях жіночих груп взаємопідтримки, у просвітницьких та учбових програмах потрібно вирішувати питання тимчасового догляду за дітьми, створювати ігрові кімнати чи майданчики за місцем проживання чи проведення заходів, на базі дошкільних дитячих закладів чи гуртожитків. Доцільно, щоб такі групи чи майданчики працювали одну-дві суботи щомісяця, у вечірні години хоча б два-три рази на тиждень. Досвід доводить, що організація таких груп можлива за участю самих мам, волонтерів з числа студентів педагогічних та медичних вищих навчальних закладів, пенсіонерів-освітян.

Враховуючи особливості життєвих обставин, крім групової роботи, важливого значення набуває індивідуальна робота з кожною мамою щодо підвищення її освітнього рівня. Коли мова йде про неповнолітніх мам, досить часто постає проблема закінчення загальноосвітньої школи. Для цієї мети можуть бути використані не тільки відвідування занять у вечірній школі, але й індивідуальна підготовка для здачі екзаменів за програмою екстернату за допомогою вчителів, студентів вищих педагогічних закладів, волонтерів-представників громади.

Соціально-медичні послуги – це послуги, які спрямовані на допомогу у збереженні здоров’я та впровадженні здорового способу життя сім’ї, попередженні небажаної вагітності, захворювань, травмування. Основними партнерами соціальних служб у цій роботі виступають заклади охорони здоров’я, а також профспілкові, неурядові організації, релігійні громади. Як доводить досвід, добре зарекомендувала себе практика укладання угод про співпрацю між центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з відповідними відділами охорони здоров’я чи лікувальними закладами щодо проведення диспансерізації, здійснення медичного патронажу, обслуговування окремих категорій населення, до яких належать і колишні клієнти центрів матері та дитини. Окремо слід сказати про доцільність вирішення питань літнього оздоровлення жінок, які були клієнтками центрів, та їхніх дітей. У зарубіжній та вітчизняній практиці добре зарекомендували себе літні школи/сімейні табори для молодих мам, які опинилися у складних життєвих обставинах. Вони не тільки сприяють фізичному оздоровленню сімей, але й створюють додаткові можливості для підвищення батьківської компетентності, формування підтримуючого середовища.

Психологічні послуги передбачають допомогу у подоланні різноманітних психологічних проблем, серед яких: почуття самотності, невпевненості у своїх силах, тривожності, роздратування, неспроможності контролювати свої емоції та поведінку, складності у стосунках з дитиною, членами родини, оточуючими, профілактика відхилень у поведінці, ін. У разі необхідності, окрім психологічних консультацій, фахівцями здійснюється індивідуальна і групова психокорекційна робота, вирішується питання про надання екстреної психологічної допомоги.

Юридичні послуги передбачають допомогу у вирішенні проблем правового характеру. Вони можуть надаватися у вигляді консультацій (наприклад, стосовно питань прав та пільг для одиноких матерів, спадщини, встановлення аліментів, працевлаштування, ін.), допомозі у підготовці документів (заяв, клопотань, листів, ін.), які стосуються жінки та її дитини/дітей, але не торкаються третіх осіб.

Інформаційні послуги спрямовані на підвищення рівня поінформованості клієнтки щодо знань, вмінь, яких вона потребує, існуючих можливостей для покращення життєвої ситуації (інформація про державні та недержавні організаціїї, фонди, групи взаємопідтримки, консультативні пункти, центри підтримки сім’ї, які є в регіоні, інш.), а також ризиків, небезпек, яких доцільно уникати.

Підготовча робота до соціального супроводу має розпочатися ще тоді, коли жінка перебуває у центрі, але вже стає відомо, куди і коли вона має перебувати на наступному етапі свого життя. Слід врахувати, що у випадках, коли жінка змінює місце проживання (наприклад, під час перебування у центрі матері та дитини вдалося придбати житло у сільській місцевості чи досягти домовленості з родичами про подальше проживання жінки та її дитини у них), соціальні працівники, які здійснюватимуть супровід, мають отримати від працівників центру матері та дитини якомога більше інформації щодо життєвої історії, характеру, результатів, що досягнуто під час перебування у закладі, проблем, на вирішенні яких варто зосередитися. Найкращим є підготовлене «дос’є», що має бути надіслано до центру за новим місцем проживання якомога раніше (бажаний термін – 6 міс.). У тому випадку, коли жінка з дитиною повертається на проживання туди, де вона перебувала до направлення у заклад, соціальні працівники мають змогу скористатися попередніми відомостями, інформацією, яку нададуть члени біологічної родини, друзі. Але навіть у тому випадку, коли мова йде про дівчину добре відому працівникам соціальних служб, ситуація принципово змінилася, адже народження дитини – занадто серйозна подія, з якою неможливо не рахуватися. На жаль, дефіцит коштів на утримання центрів соціальних служб та центрів матері та дитини не дозволяє відрядження з метою знайомства соціального працівника зі своїми потенційними клієнтами, практично, використання міжміських розмов теж обмежено. Між тим такі витрати необхідні, і керівництво центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді має вирішувати ці питання, унормовуючи статті зазначених витрат у бюджетних планах чи залучаючи інші (не бюджетні) ресурси. Проблему отримання необхідної інформації може бути суттєво вирішено шляхом встановлення електронної пошти, інтернету у кожному закладі, що надає соціальні послуги. Обсяг та якість попередньої інформації про жінку, обставини її життя, стан здоров’я, риси характеру, позитивні зміни, що відбулися під час перебування у центрі матері та дитини, труднощі та проблеми, з якими зустрілися фахівці соціального закладу дозволять соціальному працівникові більш досконало підготуватися до здійснення соціального супроводу з урахуванням індивідуального підходу до кожної клієнтки.

Як показує вивчення літератури (4) та аналіз практики, серед клієнток центрів матері та дитини можна виділити декілька типів жінок зі своїми особливостями відношення до себе та дитини, що обумовлює пріоритети і у ході соціального супроводу. Зупинимося на цьому питанні докладніше.

Першу групу клієнток центрів матері та дитини утворюють випускниці дитячих будинків та молоді жінки до 19 років, які виховувалися без батьків. Вони налаштовані на те, щоб виростити дитину, але для них характерним є низький рівень соціальної адаптації, вони не мають досвіду проживання у сім’ї, іноді їм бракує знань щодо побутового обслуговування себе і дитини, почуття впевненості у своїх силах. З огляду на це, пріоритетом у соціальному супроводженні клієнток з цієї групи будуть: продовження формування необхідних життєвих навичок, починаючи з навичок самостійного побутового самообслуговування, здійснення догляду за дитиною; сприяння особистісному зростанню; підвищення освітнього рівня, набуття професії чи підвищення професійної кваліфікації/перекваліфікація; розвиток внутрішнього потенціалу та почуття віри у власні сили; відновлення та встановлення, зміцнення соціальних зв’язків.

Друга група – це група, яку складають незаміжні жінки, які проживали в батьківських сім’ях і мали конфліктні стосунки з матір’ю, яка вийшла заміж вдруге/втретє чи проживає з черговим партнером. Як правило, батьківська сім’я має недостатній матеріальний та соціальний статус, погані житлові умови. У цій ситуації важливою обставиною стає місце проживання клієнтки після виходу з центру матері та дитини. Якщо жінка повертається до батьківської сім’ї, то соціальний супровід здійснюється над усією сім’єю, і одним з головних завдань стає налагодження сімейних стосунків. Робота з матір’ю, членами родини має розпочатися ще під час того, як жінка з дитиною/дітьми перебувають у центрі. Навіть у тому випадку, коли знайдеться помешкання для самостійного проживання жінки з дитиною (а, можливо, з дітьми), підтримка з боку сім’ї є важливою для покращення ситуації.

Третю группу складають жінки, які мають проблемні стосунки з чоловіком або партнером. Останні не бажають мати дитину, кидають вагітну жінку без засобів для існування. Головними завдяннями у соціальному супроводженні таких жінок стає вирішення соціально-економічних, соціально-побутових проблем, посилення внутрішнього потенціалу. Практика показує, що переорієнтувати чоловіка іноді вдається, але у більшості випадків жінка має самостійно заробляти на утримання себе та своєї дитини. Невелика частка жінок з цієї групи виходять заміж вдруге й таким чином поліпшують свою ситуацію.

Четверту групу утворюють одинокі матері, які вже мають одну дитину, яка виховується у батьківській сім’ї чи у родичів, а жінка проживає та працює досить далеко від дому. Нова вагітність сприймається жінкою, як правило, з жахом, тому що чоловік, який є батьком дитини, не збирається чи не спроможний розділити відповідальність, а самостійно забезпечити себе і своїх дітей жінка не в змозі. У цій ситуації існує ризик повторної відмови від дитини після виходу клієнтки з центру матері та дитини. Завданням соціального супроводу є реальна оцінка ситуації та сприяння у збереженні сім’ї, що можливо у разі замотивованості матері, задіяності ресурсів громади для вирішення соціально-побутових та економічних проблем. Не виключено, що у відсутності підтримки жінки з боку найближчого оточення, обмеженості ресурсів, ситуація може стати небезпечною для життя та здоров’я дітей й вимагатиме прийняття екстрених заходів аж до тимчасового вилучення дітей.

П’ята группа – це неповнолітні матері (до 16 років), які мають глибокі конфліктні стосунки з сім’єю, не готові до виховання дитини. Під час перебування у центрі матері та дитини вони набувають певних необхідних життєвих навичок, але зміна ситуації створює додаткові ризики, включаючи ризик проституції, небезпечної сексуальної поведінки, повторної вагітності. Отже, основні завдання соціального супроводу полягають у тому, щоб юна мати набула освіту, отримала професію, набула нових навичок та знань, необхідних для забезпечення догляду та виховання дитини. Як свідчить зарубіжна практика, іноді найкращим виходом з ситуації стає встановлення опіки над неповнолітньою матір’ю та її дитиною з боку родичів чи їх влаштування у фостерну (прийомну) сім’ю. У чинному українському законодавстві стосовно прийомних сімей поки що не передбачено можливість влаштування в них неповнолітніх матерів з дітьми, але така потреба існує, і у вітчизняній практиці відомі окремі приклади досягнення компромісу при вирішенні ситуацій.

Шоста група – це жінки з проблемою наркозалежності у минулому чи сьогоденні. Іноді вагітність для них є бажаною, тому що з нею вони пов’язують свій шанс змінити життя. Такі жінки потребують посиленого контролю та супроводження не тільки під час перебування у центрі матері та дитини, але й після виходу з нього. Кожна ситуація може обернутися зривом, небезпечним для життя та здоров’я дитини та самої жінки. Набуває великого значення формування підтримуючого найближчого соціального оточення.

Сьома група – це жінки з проблемою зміни психічного стану після пологів. Для них можуть бути характерними реактивні зміни, що пов’язані зі здоров’ям дитини. Для жінок з тяжкими хронічними захворюваннями, з обмеженими шансами на покращення ситуації (до цієї групи належать жінки з проблемами ВІЛ) найліпшим варіантом є об’єднання з сім’єю чи тим соціальним оточенням, яке здатне забезпечити допомогу і підтримку дитині та матері.

Враховуючи те, що в Україні заклади соціального обслуговування є новим напрямом діяльності, а кадрові ресурси центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у містах та селах обмежені, дозволимо собі виказати ряд рекомендацій щодо здійснення соціального супроводу за місцем проживання жінок, які певний час перебували у центрах матері та дитини. Передусім, аналіз практики доводить, що соціальне супроводження сімей, де виховується дитина-інвалід чи певна форма інвалідності є у матері, має забезпечити територіальний відділ Міністерства праці і соціального захисту населення. Таким чином, якщо клієнтка центру матері та дитини підпадає під зазначену категорію, інформація про неї має поступити у відповідний територіальний підрозділ, де є відповідні фахівці, а соціальні працівники центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді можуть долучитися до соціального супроводження як помічники, особливо якщо мова йде про соціальний супровід матерів з проблемою ВІЛ/СНІДу.

Слід зауважити, що для ефективного соціального супроводження є необхідність розвивати нові методи та форми соціальної підтримки. Так, за результатами соціологічного дослідження, що було проведено у 2005 р. у рамках російсько-фінляндського проекту «Гнізда – діти та сім’ї у важких життєвих ситуаціях» та передбачало опитування 50 експертів та 60 сімей-клієнтів соціальних служб у м.Санкт-Петербург, такими методами є: методи, що базуються на спільності емоційних переживань батьків та дітей; методи розробки спільних групових рішень; методи інтеграції сімей, які знаходяться у складних життєвих обставинах, у соціальне та культурне життя громади; методи самоорганізації сімей; методи об’єднання сімей та дітей, які мають спільні життєві проблеми; методи активізації внутрішніх ресурсів сім’ї; методи мотивування клієнтів; методи розвитку інструментальної та експресивної компетентності батьків; методи розвитку лідерських якостей; методи профілактичної роботи; методи управління конфліктами та переговорних стратегій. Окрім цього, великого значення набуває підвищення професійної компетентності соціальних працівників, а також розвиток соціальної реклами, системи інформування клієнтів (5).

Звернемо увагу на факт, відомий із зарубіжної практики, де центри для матерів та дітей існують багато років, що клієнтки закладів іноді ініціюють створення неурядових організацій чи жіночих об’єднань, що надають соціальну підтримку певним категоріям дівчат та юнок. Саме таким чином виник рух з назвою «grassroots» («корені трави» - нім.) у Німеччині, де наприкінці 70-х років ХХ століття існувало три експерементальні центри матері та дитини. Завдяки підтримці Міністерства сім’ї на початку 80-х років центри набули нового розвитку і змогли відобразити свій досвід у книзі «Матері у Центрі – Материнській центр». Видання, у якому було зібрано реальні життєві історії, що їх розповіли клієнтки та співробітники центрів, переконливо свідчило про доцільність та корисність діяльності центрів. Вони почали створюватися у різних регіонах країни і навіть за її межами. Тепер в Німеччині їх налічується біля 400, а у сусідній Чехії існує 60 подібних закладів. Багато з них виникли завдяки ініціативі жіночих груп, у складі яких були колишні клієнтки центрів для матерів. Такі центри за своєю сутністю стають центрами по роботі з сім’єю, створюючи, у тому числі, базу для комплексного вирішення завдань соціального супроводу жінок з дітьми, які опинилися у складних життєвих ситуаціях. В структурі такого SOS-центру, створеного в м. Зальцгіттер, є кафе, де відбуваються зустрічі, семінари, курси для жінок, чоловіків, дітей, бабусь та дідусів, інших родичів та громади; ігрова кімната для всіх дітей, чиї матері та батьки відвідують центр; ігрові групи для матерів та їх малюків; дитячий садок для дітей 1-4 років; служба для людей похилого віку, у якій передбачено, що молодь допомагає пенсіонерам; надання побутових послуг (їдальня, ремонт, прання білизни); надання медичних послуг вдома; консультативно-інформаційні послуги; допомога у відвіданні магазину (для тих, хто бажає обслуговувати себе самостійно); подальше навчання та освіта; служба працевлаштування та зайнятості для жінок, які бажають працювати. Дуже важливим є те, що Материнські центри цінують кожну жінку, об’єднуючи їх, а не поділяючи на «хороших» та «поганих». Кожна жінка, з огляду на її досвід, здібності, можливості, може зробити свій внесок у діяльність центру. Узагальнюючи німецький досвід, можна відзначити, що центри для матерів допомагають подолати соціальну ізольованість жінок, які мають дітей, шляхом відновлення та розвитку соціальних контактів, надання реальної підтримки. Завдяки їх існуванню та діяльності жінки починають вірити у свої власні сили, усвідомлювати, якими б вони хотіли стати, яких позитивних змін досягти у своєму житті та житті громади (6).

Наведений приклад свідчить, передусім, про те, що ефективність соціального супроводу підвищується, якщо на рівні громади в Україні створюватимуться можливості для надання комплексу соціальних послуг, підтримуватимуться громадські ініціативи, формуватиметься культура солідарності. Але, крім загального висновку, можна сформувати низку рекомендацій для соціальних працівників, а саме:

- самі колишні клієнтки центрів матері та дитини є важливим людським ресурсом у подальшій соціальній роботі з жінками у складних життєвих обставинах і завдання соціального працівника полягає у тому, щоб виявити та задіяти їхній потенціал.

- важливо «накопичувати» успішні історії, узагальнюючи досвід роботи центрів матері та дитини, соціального супроводження за місцем проживання;

- книги, буклети, брошури, публікації у засобах масової інформації, інформація на електронних носіях про конкретні життєві ситуації та шляхи, технології подолання складних обставин сприяє формуванню належної громадської думки стосовно необхідності соціальних послуг, зміцнення соціальних служб, їх підтримки на рівні громади.

Що стосується книг та брошур, то додамо, що в ході супроводження варто знайти можливості для ознайомлення матерів зі спеціальними виданнями, публікаціями з рекомендаціями щодо виховання дітей, збереження здоров’я, тощо. Найліпше, коли у соціальних працівників є змога розповсюдити серед своїх клієнтів видання типу «Енциклопедія для батьків», випущене за сприяння Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді у 2004 р. (7). Прикладом видання, яким «озброєні» соціальні працівники у Фінляндії, є брошура «У Фінляндії народився малюк» (8), надрукована Міністерством праці не тільки на фінській та англійській, але й на албанській, курдській, арабській, фарсі, шведській та сербохорватській мовах. В ілюстрованій брошурі на 31 стор. подано інформацію про процес вагітності з описом можливих проблем та рекомендаціями щодо харчування, здоров’я, поведінки жінки у цей час; висвітлено питання розвитку малюка на першому році життя; приділено увагу соціальним гарантіям та системі соціальної підтримки вагітних та молодих матерів. Дуже зручно те, що в електронному вигляді брошуру можна віднайти на сайті Міністерства праці. Таким чином, кожен соціальний працівник, у разі необхідності, може роздрукувати зазначене видання. На нашу думку, фінський досвід заслуговує на використання, але підготовка аналогічного українського видання – це перспектива найближчого майбутнього. Вже сьогодні варто скористатися виданнями, що підготовлено чи готуються до видання у рамках міжнародних проектів і які розповсюджуються безкоштовно. Наприклад, у рамках україно-швейцарської програми «Здоров’я матері та дитини» Міністерством охорони здоров’я спільно з Українським фондом «Благополуччя дітей» (нова назва Християнського дитячого фонду) підготовлено посібник «Зростаємо разом: книга для батьків дітей раннього віку» (9), що буде корисним як для батьків, так і для фахівців, які опікуються малюками, зокрема соціальним педагогам та соціальним працівникам. «Holt International» планує у першій половині 2007 р. видати посібник з навчальної програми для групових занять «Батьківство в радість» за результатами її впровадження у трьох пілотних регіонах в Україні. Допомогу у вирішенні питання про літературу, включаючи дитячу, для жінок та дітей, які були клієнтами центрів матері та дитини можуть надати бібліотеки, а також члени громади.

Є сенс ще раз звернути увагу на те, що одним з принципів соціального супроводу є замотивованість клієнта на зміни у своєму житті та його готовність до співпраці з соціальними працівниками. Не секрет, що серед жінок-клієнток центрів матері та дитини є ті, які під час перебування у закладі постійно порушують правила внутрішнього розпорядку, вживають алкогольні напої та наркотики, зневажливо ставляться до персоналу, нехтують виконанням своїх материнських обов’язків. Після закінчення терміну перебування у центрах матері та дитини соціальний супровід стосовно таких клієнток у ряді випадків приречено на невдачу і, можливо, краще, з самого початку об’єктивно оцінюючи ситуацію, спільно з працівниками служби у справах дітей, застосувати не соціальний супровід, а контролювати дотримання прав дитини, і якщо ситуація стає небезпечною для дитини, реагувати на неї. На підставі досвіду своєї діяльності, фахівці з благодійного фонду «Родительський Мост» (м.Санкт-Петербург, Росія), які з 2003 р. займаються проблемою попередження раннього соціального сирітства, зробили висновок про те, що варто звертати особливу увагу на історію життя матері. Якщо з’ясовується відсутність усталених сімейних цінностей, сімейних прихильностей в родині батьків та попередніх поколінь; якщо мова йде про існування глибокого конфлікту у відносинах дітей з батьками, зокрема відцурання від матері чи суперництво з нею, а серед споминів дитинства немає жодного радісного чи приємного; якщо в історії сім’ї є факти насильства, брутального поводження, психологічних травм, наслідками яких стали ненависть, злість до оточуючих, у жінки відсутня настанова на збереження своєї власної сім’ї, то сукупність зазначених характеристик може свідчити про занадто складну ситуацію. Вона вимагає професійного реабілітаційно-корекційного втручання і не може бути вирішена засобами соціального супроводу, який здійснюватиме команда новачків чи тільки соціальний працівник, тому що створення команди не реальне.

Для тих мам, які прагнуть до позитивних змін у своєму житті, найважливішим є: надання емоційної підтримки з опорою на формування почуття відповідальності та віри у власні сили, розвитку позитивних якостей, що можуть слугувати опорою у подальшому житті; формування материнської чуйності щодо потреб дитини та підвищення материнської/батьківської компетентності; допомога у вирішенні конфліктних та проблемних ситуацій (пошук роботи, домівки, набуття освіти, соціальна адаптація, стосунки з батьками та родичами, ін.)(6).

Ми цілком свідомо зупинилися на загальних, концептуальних та деяких особливих питаннях проблем соціального супроводу стосовно конкретної складної категорії клієнтів, якими є жінки з дітьми після виходу з центрів матері та дитини.

У додатку до розділу подано зразки документації, взяті з практики, але вони потребують подальшої апробації та вдосконалення.

Цілком зрозуміло, матеріал, презентований у параграфі, не вичерпує, а «промальовує» контури соціального супроводу як технології, що тільки починає ставати вітчизняною практикою, якій треба навчатися і постійно вдосконалювати. Ряд думок, виказаних авторкою, носить дискусійний характер, але вони мають своє право на існування як результат узагальнення практики. Можливо, певні фрагменти тексту, особливо ті, де мова йде про зарубіжний досвід, комусь здадуться недоречними, але, на нашу думку, в них є сенс. Януш Корчак – один з великих гуманістів, педагогів ХХ століття – звертався до своїх вихованців зі словами : «Єдине, що ми даємо вам – це тугу за кращим життям, якого нема, але яке коли-небудь буде, – за життям правди та справедливості» (7). Щиро віримо в те, що спільними зусиллями соціальних працівників туга за кращим життям перетвориться на рушійну силу для змін на краще для жінок та дітей – клієнтів соціальних служб, а також для соціальної роботи в Україні.

Література:

1. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / За заг. ред. проф. І.Д.Звєрєвої. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С. 30-32; 255-256; Порядок соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу (Затверджено наказом Мінсім’ямолодьспорту України від 31.10.2006 р. № 3685) ; Створення та соціальний супровід прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу: Навч.-метод. комплекс / Автори-упоряд.: Г.М.Лактіонова, Ж.В.Петрочко, А.В.Калініна та ін.; За заг. ред. Г.М.Лактіонової, Ж.В.Петрочко. – К.: Науковий світ, 2006. – 270 с.

2. Посібник з методики мультидисциплінарного ведення випадку/ Організація «Лікарі світу – США», – К.,2007. – С.3-6

3. Братусь І. В. Соціально-педагогічна робота з юними матерями у США та Великій Британії: Автореферат дисерт. на здоб. наук. ступ. канд. пед.н. – Луганськ, 2007 – 21 с.

4. Дорофеева Т.В. Психологические особенности личности отказниц, выявленные во время работы на базе родильных домов Санкт-Петербурга // Дети должны жить в семье: материалы Международной научно-практической конференции, 8-10 декабря 2004 г., Спб. – СПбОБФ «Родительский мост» – С.54-55.

5. Гнезда – дети и семьи в трудной жизненной ситуации //www.spb.gov.ru

6. Информационный листок № 24 (120), 7 июля 1999 г. // http://216.239.59.104/search?q=cache:sLRfErj9shEJ:www.owl.ru/win/infolist/1999/v24_

7. Энциклопедия для родителей: зачатие, беременность, роды, питание, уход, воспитание. – К.:GPR, 2004. –240 c.

8. Наving Children in Finland – Ministry of Labour, Migration Division, 1995. – 31 с.

9. Зростаємо разом: книга для батьків дітей раннього віку. Посібник для батьків /За заг. Ред. І.В.Братусь, Р.О.Моісеєнко, О.Л.Шлемкевич. – К.:ВД «Калита», 2007. – 154 с.

[1] Таня, дай ссылку на книжку по мережі

Поиск по сайту: