Оцінка потреб дитини та її сім’ї

Важливим елементом стандартів надання соціальних послуг, які розвиваються в Україні, є оцінювання, що розглядається як фундаментальна технологія, орієнтована на визначення потреб отримувачів послуг, системний моніторинг процесу надання послуг (допомоги, підтримки тощо) і досягнутих результатів, аналіз фінансових витрат і прогнозування економічного ефекту, а також як певний процес визначення базових даних, необхідних для подальшого планування результативної роботи з клієнтом з метою подолання його складних життєвих обставин [1, с. 13].

Компонентамиоцінювання є різні види оцінки, які одночасно виступають як його інструмент, тобто як сукупність методів, за допомогою яких визначаються нагальні потреби індивіда, групи, громади, суспільства, так і частина циклу оцінювання. Розрізняють: оцінку потреб, оцінку процесу, оцінку результатів (впливу), економічну оцінку. Зазначені оцінки взаємообумовлюють одна одну, ігнорування або відсутність хоча б однієї з них, порушує процес оцінювання.

Оцінка потреб – проводиться для того, щоб мати вичерпну інформацію щодо рівня задоволення потреб отримувача послуг, картини його життєвих обставин та у правильному руслі скерувати процес визначення необхідного типу втручання.

Оцінка процесу – передбачає дослідження відповідності заходів, що проводяться з отримувачем послуг, індивідуальному плану дій, відстеження послідовність їх виконання.

Оцінка результатів роботи (впливу) – у ході її здійснення визначаються наслідки втручання, вплив заходів, що проводились, на якість життя клієнта, його безпосередні здобутки, чи відбулись позитивні зміни в поведінці отримувача послуг, чи вдалося подолати складні життєві обставини; наскільки успішним було втручання тощо.

Економічна оцінка – проводиться для аналізу ефективності витрат, щоб переконатися у доцільності розподілу і використання ресурсів на соціальну допомогу отримувачу послуг .

Оцінка – обов’язкова складова ведення випадку отримувача послуг центру матері та дитини. При цьому, у процесі безпосередньої соціально-педагогічної роботи з клієнтом особливого значення набуває оцінка потреб дитини та матері. Її можна розглядати як: інструмент для надання якісних послуг; складову і першооснову ведення випадку; дії зі збору, обробки, систематизації, аналізу, узагальнення та порівняння даних за певними стандартами. Зокрема, як інструмент надання соціальних послуг оцінка потреб допомагає визначити та обґрунтувати: потреби отримувача послуг та здатність його найближчого оточення сприяти їх задовільненню; складні життєві обставини, які матір (клієнт) не може подолати самостійно; межі втручання соціальних працівників; перелік необхідних послуг тощо.

Надзвичайно важливою умовою якості соціальних послуг, наданих у центрі матері та дитини, є оцінка потреб дітей. Надзавдання оцінки – визначення потенціалу матері, її найближчого оточення, ресурсів громади для створення чи відновлення можливостей дитини зростати у сімейному середовищі.

Оцінка потреб дитини проводиться для того, щоб мати вичерпну інформацію щодо рівня задоволення потреб дитини та у правильному руслі скерувати процес визначення необхідного типу втручання, надання соціальних послуг матері та дитині. Окрім зазначеного, вона має на меті:

- допомогти матері (сім’ї) зрозуміти свої цінності, життєві орієнтири, мотиви поведінки;

- готувати матір (сім’ю) до труднощів виховання і розвитку дитини, а також знайомити зі шляхами їх подолання;

- ініціювати у матері (батьків) прагнення до навчання і «самодослдіження»;

- допомогти матері (батькам) виявити власні сильні сторони;

- розвинути стосунки співпраці і взаєморозуміння між матір’ю (батьками) і соціальним працівником;

- підвищити самооцінку отримувача послуг і його самоповагу, допомогти йому усвідомити і реалізувати право вибору;

- підвищити імідж центру, соціального працівника.

Принципами оцінки потреб є: комплексність; розуміння людини та її потреб в контексті її соціальних зв’язків і життя в громаді; проведення оцінки на ранньому етапі виникнення проблеми або розвитку ситуації з метою запобігання їх погіршення; активна участь матері (батьків) у процесі оцінки й ухваленні рішень тощо [1, с. 17].

При цьому оцінка потреб має зосереджуватися на сильних сторонах та потребах особи, оскільки тільки такий підхід сприяє досягненню позитивних результатів як в оцінці, так і в плануванні й проведенні подальшої роботи. Зокрема, сильними сторонами матері – отримувача послуг у центрі матері та дитини – можуть бути: оптимістичне сприйняття життя, почуття гумору, вміння переживати життєві негаразди, вміння стримувати власні негативні емоції за різних обставин, навички самостійного вирішення проблем, підтримка з боку чоловіка, друзів або членів сім’ї, реалістичні особисті цілі, зацікавленість у здобутті знань про розвиток дитини, розуміння та повага потреб дитини тощо.

Здійснюючи оцінку потреб новонародженої дитини чи дитини раннього віку, соціальному працівникові потрібно враховувати: провідну діяльність дитини (а саме предметно-маніпуляційну); особливості вікової кризи та характер її перебігу (криза новонародженості (2 місяці – 1 рік) та кризи 1 та 3-х років); вчасність вікових новоутворень, їх стійкість; специфіку розвитку безпосередньо-емоційного та інтимно-особистісного спілкування дитини; нюанси ситуації соціального розвитку дитини (формування базисної довіри іншим, надія, воля, самостійність); радіус та якість значущих стосунків дитини (немовлячий період – мати, ранній вік – батьки) .

Чільне місце у теоретичній базі здійснення оцінки потреб дитини і її сім’ї посідає теорія прив’язаностей.

Глибокі емоційні зв’язки із значущими людьми є життєвою необхідністю дитини раннього віку, коли домінуючою стає потреба в емоційно-позитивному спілкуванні. Особливо інтенсивно почуття прив’язаності формується у дитини першого року життя. Так звана первинна прив’язаність є базовою, оскільки закладає основу для подальшого розвитку дитини і самої прив’язаності. Сила і якість прив’язаностей багато у чому залежать від поведінки матері (батьків) щодо дитини. Дитина прив’язується до тих, хто швидко і позитивно реагує на її активність й ініціативу, вступає у спілкування, що відповідає настрою дитини. Сприяють розвитку прив’язаності увага, ніжність матері, її доброзичливість, підтримка та підбадьорювання дитини тощо.

Коли матір знаходиться поруч, діти зі сформованою прив’язаністю проявляють більш виражену схильність до рухової активності, до вивчення оточуючого. Натомість неможливість постійного емоційного спілкування і відсутність прив’язаностей до дорослих у ранньому віці, обертається для дитини замкненістю, нездатністю встановлювати і підтримувати щирі й доброзичливі стосунки у старшому віці.

Соціальний працівник, який здійснює оцінку, має вміти виявляти ознаки порушення прив’язаностей, усвідомлювати наслідки їх втрати для подальшого становлення особистості дитини. Саме раннє діагностування слабких прив’язаностей чи їх відсутності, зосередження на емоційному розвитку дитини та здатності батьків оточити дитину емоційним теплом, пошук значущих для дитини людей, з якими збереглися прив’язаності тощо, може стати відправною точкою у соціальній роботі, спрямованій на зміну ситуації клієнта на краще, подолання складних життєвих обставин матері, сім’ї [1, с. 12].

Врахування загальних закономірностей розвитку особистості є ключовою умовою результативної оцінки потреб дитини. Тому, насамперед, соціальний працівник центру має повною мірою володіти інформацією щодо особливостей розвитку дитини першого, другого і третього років життя; знати основні параметри її фізичного розвитку, специфіку когнітивного та емоційного розвитку дитини.

Узагальнена інформація щодо потреб дитини буде загалом ґрунтуватися на даних: медичного огляду; спостережень за реакціями та поведінкою дитини та діями матері; співбесід з матір’ю фахівцями різного профілю та обслуговуючим персоналом центру. Найпоширенішими методами оцінки в умовах соціального центру матері та дитини є спостереження та співбесіда (інтерв’ю) з матір’ю. Соціальний працівник має комбінувати методи і прийоми проведення співбесід (активне слухання, прояснення, резюмування, конфронтація та ін.), щоб отримати широкий спектр інформації про потреби дитини та здатність матері реагувати на них. Доцільно давати жінкам (членам сім’ї) невеличкі домашні завдання – анкети чи шкали, які допоможуть з’ясувати нюанси тієї чи іншої інформації, уточнити суперечливі моменти оцінки.

Основу концепції оцінки потреб дітей та їхніх сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах, становить модель оцінки, що базується на трьох основних компонентах: потреби дитини для розвитку; батьківський потенціал (здатність батьків піклуватися про дитину, виховувати і розвивати її, задовольняти потреби); фактори сім’ї та середовища. Ідея побудови моделі полягає у наступному: лише у разі повного врахування потреб дитини, високого батьківського потенціалу, сприятливого впливу сім’ї і умов довкілля дитина захищена й забезпечена усім необхідним для повноцінного розвитку.

Компонент моделі «Потреби дитини для розвитку» складається з таких показників: здоров’я, освіта, соціальна презентація, емоційний розвиток та поведінка, самоусвідомлення, сімейні і соціальні стосунки, навички самообслуговування.

Надзвичайно важливим компонентом для становлення особистості та здоров’я дитини раннього віку є здатність матері (батьків) задовольняти потреби дитини – батьківський потенціал. Показниками компоненту «батьківський потенціал» є: елементарний догляд, гарантія безпеки, емоційне тепло, стимулювання, життєві орієнтири та обмеження, стабільність.

Стан дитини та інших членів сім’ї значною мірою залежить від системи взаємозв’язків, взаємозалежності умов, що мають місце у середовищі, в якому проживає сім’я, дитина. Широкий спектр навколишніх факторів можуть як сприяти, так і перешкоджати функціонуванню сім’ї та розвитку дитини. Отож, показниками компоненту «фактори сім’ї та середовища»є: історія сім’ї і її функціонування, родичі, житлово-побутові умови, зайнятість, доходи, соціальна інтеграція сім’ї, ресурси громади.

Здійснюючи за даною моделлю оцінку потреб дитини раннього віку, потрібно враховувати, що основними потребами дитини цього віку (у спрощеному тлумаченні) є: потреба в любові та турботі, потреба в спілкуванні з люблячим дорослим, потреба у безпеці (безпечне середовище), потреба в харчуванні (своєчасно отримувати грудне молоко), потреба в теплі , потреба в чистоті (чисте приміщення, чистота тіла).

Таким чином, відповідно до вищезазначеної моделі, потрібно оцінювати такі потреби дитини раннього віку: здоров’я та фізичний розвиток, освіта (когнітивний розвиток), емоційний розвиток, соціальний розвиток (самоусвідомлення, самопрезентація, навички самообслуговування).

У ході оцінки потреб дитини соціальні працівники мають мати чітке уявлення, за допомогою яких індикаторів (характеристик, врахування яких є необхідним для успішного виховання і розвитку дітей) можна проаналізувати рівень задоволення тієї чи іншої потреби, а також, яких успішних результатів дитина раннього віку може досягати стосовно кожного показника. Загальний аналіз показників та індикаторів потреб дитини раннього віку подано нижче, проте, у кожному конкретному випадку потрібно враховувати індивідуальність та неповторність становлення особистості дитини.

Здоров’я та фізичний розвиток

Дитина раннього віку для повноцінного розвитку має потреби в належному догляді за здоров’ям; адекватному і калорійному харчуванні; достатньому і спокійному сні; регулярних відповідних гігієнічних процедурах. Тому індикаторами стану здоров’я дитини раннього віку є: відповідність її ваги і зросту визначеним нормам розвитку людини певного віку; проведені щеплення, їх своєчасність; наявність/відсутність хвороб, захворювань, встановлених діагнозів (в т.ч. хронічних); загальне самопочуття дитини; наявність у дитини симптомів/ознак зловживання матір’ю під час вагітності алкоголем/наркотиками тощо.

За інформацією про здоров’я дитини соціальний працівник може звернутися до медсестри, лікаря центру матері та дитини. Оцінка здоров’я дитини здійснюється на основі огляду дитини, бесіди з фахівцями; вивчення медичної документації, аналізу даних лабораторних, клінічних та інших досліджень.

У цьому блоці ми оцінюємо фізичний розвиток дитини за визначеними параметрами, розвиток її моторики.

Когнітивний розвиток

Десь близько трьох років у дитини відкриваються можливості для формування однієї з найважливіших потреб – потреби у досягненні успіху. Дитина починає розрізняти завдання різного ступеня складності. І нарешті, показником розвитку її когнітивної сфери є вміння розрізняти задатки, здатності й зусилля, що прикладаються для виконання тієї чи іншої дії. У дитини цього віку формується потреба у спілкуванні, у схваленні й лідерстві. Більш помітними стають прояви волі.

Розвиток психіки й особистості дитини раннього віку – складне явище. Досі проблемою залишається питання: якою мірою активне чи пасивне мовлення дитини відображає досягнутий нею рівень розвитку. І все ж, на думку Р.С.Нємова [2], висновки під час оцінки потреб дитини раннього віку потрібно робити, на основі того, що розуміє і як поводиться дитина.

Оцінка потреби дитини в освіті передбачає вивчення всіх аспектів її когнітивного розвитку.У ракурсі цього показника досліджується рівень розвитку інтересу дитини до пізнання чогось нового, досвід досягнення позитивних результатів (успіху) тощо.

Для дитини раннього віку важливими є: можливості для гри і взаємодії з дорослими; розвиток когнітивних навичок та інтересів. Тому здійснюючи оцінку потреби дитини в когнітивному розвиту, соціальний працівник з’ясовує інформацію про те, чи дитина: досягає очікуваних успіхів у мові та мовленні; належним чином реагує на звуки і голоси; виявляє зацікавленість до її оточення, людей, іграшок; бавиться відповідно до свого віку; реагує на прохання, вказівки (інструкції) протягом 2-го року життя тощо.

Емоційний розвиток

Оцінюючи емоційний розвиток дитини, необхідно вивчити позитивні якісні зміни у відображенні її психікою оточуючого світу, що проявляється у переживаннях, прив’язаностях. Даний показник розкриває особливості емоційного стану дитини.

Соціальному працівникові необхідно вивчити типові та особливі емоційні реакції дитини у стресових ситуаціях, адекватність емоцій дитини відповідно до віку за певних обставин тощо. При цьому, чим молодша дитина, тим складніше проаналізувати її емоційний розвиток. Отож, важливо оцінити: чи, взаємодіючи з оточуючими, дитина намагається привернути до себе увагу; чи її поведінка не дратівлива, вередлива, нетерпляча тощо; який апетит, сон у дитини; яким є рівень її тривожності і самоконтролю, прив’язаності і самостійності.

Потрібно простежити: чи дитина, зазвичай, радісна; чи, коли вона плаче, її можуть, зазвичай, легко заспокоїти; чи дитина часто неспокійна; чи щоденні крики/капризна поведінка тривають більше 15 хв.; чи дитина охоче приєднується до гри з дорослими; чи може тихо бавитися протягом коротких періодів часу; чи прийоми їжі і вкладання спати відбуваються без криків і суперечок; чи матір охоче пригортає дитину тощо.

До обстеження емоційного стану дитини за потребою залучаються педіатр, психіатр, психолог.

Соціальний розвиток

Навички самообслуговуваннядитиниперебувають ще тільки на стадії зародження, вони починають формуватися в кінці першого року життя дитини (у контексті навичок самообслуговування досліджується рівень розвитку самостійності дитини; уміння одягатися, їсти, користуватися столовими приборами тощо).

Самоусвідомлення

Формування особистості дитини у ранньому віці тісно пов’язане з розвитком її самоусвідомлення як окремої особистості. Свої можливості і якості дитина починає більш-менш усвідомлювати з півтора року. Дитина пізнає себе у дзеркалі, відгукується на власне ім’я, активно користується займенником «Я». З появою самоусвідомлення розвивається емпатія – розуміння емоційного стану іншої людини.

У дітей 2,5-3 років поступово формується самооцінка, виражене прагнення відповідати вимогам, що їх висувають дорослі. У цей період з’являється потреба у самостійності (я – сам). Тому індикатори даного показника: чи дитина першого року життя відгукується на власне ім’я; чи у два роки може назвати своє ім’я; чи дитина йде на руки до знайомих людей; чи у колі однолітків/братів та сестер дитина дворічного віку наполягає на своєму; чи знає свою стать тощо.

На початковій стадії розвитку перебуває потреба дитини раннього віку у соціальній презентації (вона проявляється у прагненні виразити саму себе й отримати від оточуючих відповідне визнання). Основні запитання, відповіді на які дозволять визначити рівень соціальної презентації дитини, такі: яке враження дитина справляє (її зовнішній вигляд); чи часто звертає на себе увагу тощо.

Шанси дітей досягнути оптимальних результатів розвитку значною мірою залежатимуть від здатності батьків (батьківського потенціалу) належним чином реагувати на їхні потреби на усіх стадіях життя [1, с. 32-34]. Соціальні працівники мають знати, що може перешкоджати батькам виконувати свої обов’язки, і якими є наслідки цього для дітей раннього віку. Враховуючи зазначене, аналізуючи показник елементарний догляд, соціальному працівникові потрібно з’ясувати наступне: як батьки задовольняють потреби дитини в їжі, одязі, відпочинкові, грі; гігієнічні потреби; наскільки вони можуть та готові любити та піклуватися про дитину у разі її поганого здоров’я, інвалідності, важких захворювань, проблем у емоційному розвитку тощо. Індикаторами елементарного догляду також будуть: чи підгузник дитини регулярно міняють; чи матір намагається забезпечити, щоб дитина достатньо спала і її не турбували під час сну.

Гарантія безпеки

Цей показник визначає спроможність матері (батьків) створити безпечне середовище для дитини. У ході його оцінки важливо простежити: чи можуть (вміють) батьки створити безпечне середовище для дитини раннього віку; гарантувати їй адекватний захист від завдання шкоди; чи дитина має багато безпечних іграшок/об’єктів для гри; чи батьки допомагають дитині відрізняти знайомих людей, яким можна довіряти, від незнайомців; чи здатні вони розпізнавати ризики і небезпеки як в помешканні, так і за його межами.

Емоційне тепло

Виховний потенціал батьків значною мірою залежить від їх здатності передавати дитині емоційне тепло. Дорослі мають гарантувати дитині раннього віку задоволення її потреби в теплих стосунках з дорослими, які делікатно і чутливо реагують на запити, емоційний стан маленької особистості. Для цього батькам необхідно якомога частіше проявляти свою любов до дитини. Тому, аналізуючи даний показник, соціальному працівникові варто простежити: як матір (батьки) характеризує дитину; чи пригортає, обіймає, заспокоює дитину; чи виявляє почуття турботи, уваги і як часто це робить; чи використовує у розмові з дитиною пестливі слова; чи є прояв матір’ю емоційного тепла традиційним.

Індикаторами цього показника можуть також бути: чи матір загалом доброзичливо реагує на спроби дитини спілкуватися/говорити; чи подобається їй спілкуватися з дитиною; чи матір виказує захоплення досягненнями дитини, чи демонструє, що пишається нею; чи проявляє спонтанну (імпульсивну) любов до дитини; чи любить її такою, якою вона є.

Стимулювання

Стимулювання дитини – це допомога їй у розвитку шляхом впливу на формування навичок спілкування, інтересу до ігрової діяльності; розширення соціальних можливостей; взаємодії з дитиною, реагування на її мовлення, запитання; активної участі в іграх дитини тощо. Індикаторами цього показника є: чи стимулюють дитину раннього віку під час гри; чи завжди вислуховують дитину і відповідають на її запитання; чи розмовляють, співають і бавляться з дитиною; чи здатні батьки створити умови, щоб дитина прагнула досягти успіху у власній діяльності; чи батьки сприяють, щоб дитина долала посильні для неї труднощі і не намагаються робити все замість дитини (спонукають її до самообслуговування); чи до спроб дитини бути самостійною ставляться з повагою; чи читають/розглядають книжки разом з дитиною; чи дитина має певну свободу для індивідуального пізнання того, що її оточує; чи дитину заохочують бавитися з іншими; чи з нею поводяться у спосіб, що стимулює розвиток міцних, позитивних стосунків, прив’язаності між матір’ю (батьком) і дитиною тощо.

Поиск по сайту: