Життєві орієнтири і обмеження

Цей показник окреслює, яким чином батьки допомагають дітям у розвитку вмінь та навичок управління власними емоціями і поведінкою: демонструють і моделюють позитивну поведінку, взаємодію з іншими людьми; здійснюють контроль за власними емоціями, визначають певні кордони у поведінці тощо.

Особливостями поведінки дитини раннього віку можуть бути прагнення знайти чи створити перешкоди власним діям і долати їх. Все це свідчить про те, що у дитини починають формуватися сила волі, наполегливість і цілеспрямованість.

Важливою потребою дітей раннього віку є потреба у пізнанні оточуючого. Спостереження за поведінкою оточуючих людей і копіювання їх у ранньому віці стає одним з основних джерел соціалізації дитини. У випадку заборон з боку дорослих, дитина може пручатися, бунтувати, плакати, що є ознакою кризи і, водночас, готовності перейти на вищий рівень розвитку. Дитиною віком півтора–два роки вже засвоюються норми поведінки, зокрема необхідність бути акуратною, слухняною, стримувати власну агресію.

Враховуючи зазначене, соціальний працівник має проаналізувати: які методи, стиль виховання використовує матір (сім’я), і чи відповідають вони віку, потребам, характеру дитини; якою матір уявляє модель позитивної поведінки дитини, що, на їх думку, можна, а що не можна робити дитині раннього віку.

Індикаторами цього показника можуть також бути: чи іграшки/ігри відповідають вікові і стадії розвитку дитини; чи дитину «занадто стимулюють», напр., дають забагато іграшок відразу; чи, коли дитина чимось захоплена, її відволікають; чи навчають дитину діяти (робити щось), дочекавшись своєї черги тощо.

Стабільність

Важливими умовами середовища, сприятливого для дитини є: збереження стабільного середовища, у якому панують любов; гарантія безпечних зв’язків; надання послідовного емоційного тепла протягом тривалого періоду часу; реагування схожим чином на схожу поведінку, а також довготривалість зв’язків дитини з дорослими членами сім’ї. Отож, потрібно з’ясувати: чи має матір стабільні правила; традиції; чи передбачувана її поведінка; чи дотримується матір режиму дня; чи існує стабільна модель щоденного догляду за дитиною тощо.

Індикаторами оцінки цього показника також можуть бути: чи матір постійно заохочує дитину дізнаватися про щось нове; чи завжди доглядає за іграшками дитини; чи дитину заспокоюють, якщо їй доводиться короткий час побути без матері (батьків).

Аналізуючи здатність матері піклуватися про дитину, важливо простежити: її реакцію на дитину, її поведінку чи обставини; розуміння потреб дитини і її розвитку; розуміння батьківських завдань і відповідності цих завдань потребам дитини; вплив будь-яких життєвих труднощів на здатність виконувати батьківські завдання (вміння відрізнити реалізацію від сильного бажання); вплив минулого досвіду на виконання батьківських обов’язків; здатність усвідомлювати труднощі і долати їх; прагнення скористатися підтримкою і приймати допомогу.

Соціальному працівникові важливо постійно простежувати зв’язок кожної потреби дитини з батьківським потенціалом матері. Наприклад, оцінюючи здоров’я дитини, соціальний працівник, проаналізувавши індикатори задоволення цієї потреби, визначені відповідно до віку і фізичного стану дитини раннього віку, виявляє й уточнює сильні сторони матері (батьків) чи наявні проблеми у виконанні батьківських функцій, спрямованих на забезпечення умов для збереження чи покращення здоров’я дитини. Він з’ясовує, як впливає на задоволення потреби дитини щодо здоров’я елементарне піклування матері (батьків); як вона гарантує їй безпеку; передає емоційне тепло, що є чинником емоційного здоров’я; які життєві орієнтири мати (батьки) формує у дітей щодо здоров’я і які обмеження, правила встановлює; чи стабільними є дії матері під час догляду за дитиною, дотримання її режиму харчування, сну, купання, що є неодмінною умовою забезпечення її здоров’я.

Родичі можуть стати значним джерелом підтримки матері з дитиною раннього віку, які опинилися у складних життєвих обставинах, і навпаки, іноді родичі не завжди можуть/хочуть підтримати матір, дитину. Щоб детально простежити вплив факторів сім’ї і середовища на потреби дитини і на здатність матері (батьків) реагувати на них, необхідно проаналізувати цілу низку індикаторів [1, с. 34-36]. Так, індикаторами оцінки потенціал сім’ї (історія сім’ї та її функціонування)є:значні зміни в складі сім’ї; досвід дитинства батьків; хронологія важливих подій в житті і їхнє значення для членів сім’ї; характер функціонування сім’ї, включаючи стосунки між братами/сестрами та їхній вплив на дитину; сильні і слабкі сторони батьків. У ході дослідженняцього показниказ’ясовується: якою є життєва історія матері, батька; чи переживали батьки насильство; яка хронологія важливих сімейних подій; як члени сім’ї переживали смерть когось із рідних тощо.

Соціальному працівникові у аналізі цього фактору допоможе складання разом з матір’ю генограми сім’ї, яка є формою запису сімейного родоводу. У ній доступно фіксується інформація про усіх членів родини протягом, принаймні, трьох поколінь. Генограма графічно зображує взаємостосунки членів сім’ї, наявність пережитих втрат у зв’язку зі смертю родичів і дозволяє проаналізувати, як це впливає на розвиток дитини, сім’ї. Важливо відмітити, що генограму можна будувати як на момент знаходження матері та дитини в центрі, так і після вибуття з нього (з метою кращого вивчення зміни потреб, тривог, планування соціального супроводу тощо) [3, с. 30-32].

Хорошим інструментом для дослідження «життєвої території матері і дитини» є еко-карта, яку називають також соціограмою [4, с. 125-129]. Соціальні працівники, котрі проводять оцінку, мають знати, що історія сім’ї і кожного її члена зокрема може відчутно впливати на дитину і її матір (батька). Опис сімейних історій і досвіду допомагає зрозуміти, що в даний момент відбувається з сім’єю. Здатність дорослого доглядати і дбати про дитину може бути безпосередньо пов’язаною з його дитячим досвідом сімейного життя. Розуміння того, як сім’я функціонує зазвичай, і як ведуть себе члени сім’ї в стресових ситуаціях, сприяє у визначенні тих факторів, які допомагатимуть і заважатимуть батькам виконувати свої функції.

До найбільш ефективних методик діагностування сім’ї відносять:

- визначення сімейного простору (E. Coppersmith), сімейна скульптура (P.Papp, O.Silverstain и E.Carter) і сімейна хореографія (D. Kantor, B. Duhl, F. Duhl, P. Papp), що дають можливість визначити актуальні внутрішні сімейні проблеми, конфлікти;

- сімейну реконструкцію за фотографіями (C.Anderson и E. Malloy), роботу з образами-спогадами (W. Morris), що дозволяють вивчити вплив минулого на сучасний стан сімейних стосунків;

- системно-структурне розташування (Insa Sparrer и Matthias Varga von Kibed), за допомогою якої можна визначати проблеми, сумніви, «темні» плями сімейної історії, переконання, сімейні цілі тощо [3, с.31].

Родичі (родина)

Суттєву емоційну, моральну, фінансову підтримку, практичну допомогу матері (батькам) і дитині, у разі потреби, можуть надати члени родини. За умов такої консолідації ресурсів сім’я нерідко власними зусиллями долає складні життєві обставини, виходить з кризи, прогнозує своє майбутнє. Тому соціальному працівникові потрібно з’ясувати: хто родичі дитини; хто входить до кола найближчого оточення батьків, їх родичів; де вони проживають; як часто родичі підтримують стосунки з матір’ю дитини раннього віку; чи сприятимуть родичі, у разі необхідності, вихованню і розвитку дитини; хто з родичів першим відгукнеться і допоможе у випадку гострої потреби.

Поиск по сайту: