Техніки консультування

Схвалення та заспокоєння

Ці техніки дуже важливі для створення та закріплення консультативного контакту. Підбадьорити клієнта можна короткою фразою, яка означає згоду або/та розуміння. Така фраза спонукає клієнта продовжити розповідь. Наприклад: «Продовжуйте», «Так, розумію», «Добре», «Так», «Ага», «М-мм» тощо. Схвалення висловлює підтримку – основу консультативного контакту.

Іншим важливим компонентом підтримки клієнта є заспокоєння, яке разом зі схваленням дозволяє клієнтові повірити у себе та ризикувати, змінюючи деякі аспекти «самості» («самість» – термін, запропонований Юнгом, виражає ідею повної, непохитної тотожності самому собі), випробовуючи нові способи поведінки. Це також короткі фрази консультанта, які висловлюють згоду: «Дуже добре», «Не хвилюйтеся через це», «Ви вчинили правильно», «Час від часу кожен відчуває себе так само», «Ви праві», «Це буде нелегко», «Я не впевнений, проте вважаю, що ви можете спробувати», «Я знаю, що буде важко, але Ви не тільки можете, але й зобов’язані це зробити» тощо.

Відображення змісту: перефразування та узагальнення

Щоб відобразити зміст розповіді клієнта, необхідно перефразувати його висловлювання або узагальнити декілька висловлювань. Клієнт таким чином впевнюється, що його уважно вислуховують та розуміють. Відображення змісту допомагає клієнту краще зрозуміти себе, розібратися в своїх думках, ідеях, установках. За даних Hill (1980 р.), це техніка консультування, яка найбільш широко використовується, незалежно від теоретичної орієнтації консультанта.

Перефразування є найбільш прийнятним на початку консультування, тому що спонукає клієнта відкрито обговорювати свої проблеми.

Invey (1971 р.) виділяє три основні мети перефразування: показати клієнту, що консультант дуже уважний та намагається його зрозуміти; викристалізувати думку клієнта, повторюючи його слова у стислому вигляді; перевірити правильність розуміння думок клієнта.

При перефразуванні необхідно пам’ятати три простих правила:

1. Перефразується основна думка клієнта.

2. Не можна викривляти або заміняти зміст стверджень клієнта, а також додавати будь-що від себе.

3. Необхідно уникати «мавпування», тобто дослівного повторення висловлювання клієнта, бажано думки клієнта висловлювати своїми словами.

Добре перефразована думка клієнта стає більш короткою, ясною, конкретною, а це допомагає клієнту самому зрозуміти, що він хотів сказати.

Invey (1971 р.) вказує ситуації, в яких частіше за все використовується узагальнення:

- коли консультант хоче структурувати початок бесіди, щоб об’єднати її з попередніми бесідами;

- коли клієнт говорить довго та заплутано;

- коли одна тема бесіди вже вичерпана та планується перехід до іншої теми або до наступного етапу;

- при тенденції надати деяку спрямованість бесіді;

- наприкінці зустрічі при намаганні підкреслити суттєві моменти бесіди та дати завдання на проміжок часу до наступної зустрічі.

Відображення почуттів

Відображення почуттів тісно пов’язане з перефразуванням думок, що були висловлені клієнтом, – різниця лише у тому, що у останньому випадку увага зосереджена на змісті, а при відображенні почуттів – на тому, що сховано за змістом. Бажаючи відображати почуття клієнта, консультант уважно вислуховує його розповідь, перефразує окремі ствердження, але орієнтується на почуття, які були виражені клієнтом у зізнаннях.

В консультуванні існує правило, що при запитанні про почуття клієнт часто розповідає факти з життя, але коли ми запитуємо тільки про події життя, практично не має ніяких шансів почути щось про почуття. Це правило ясно вказує на пріоритет запитань про почуття та на існуючу роль відображення почуттів у консультуванні.

Відображаючи почуття клієнта, консультант концентрує увагу на суб’єктивних аспектах розповіді, намагаючись допомогти клієнту розібратися у своїх почуттях та/або відчути їх повніше, інтенсивніше, глибше. Відображення почуттів означає, що консультант є нібито дзеркалом, у якому клієнт може побачити зміст та значення своїх почуттів. Відображення почуттів сприяє виникненню міжособистісного, емоційного контакту, тому що показує клієнту, що консультант намагається пізнати його внутрішній світ. Ефективне відображення почуттів допомагає клієнту краще розібратися у своїх нерідко суперечливих почуттях і тим самим полегшує вирішення внутрішніх конфліктів.

Кажучи про почуття в консультуванні, можна сформулювати декілька узагальнюючих принципів, які охоплюють не тільки відображення почуттів клієнта, але і висловлення почуттів консультантом:

Консультант зобов’язаний як можна повніше та точніше ідентифікувати почуття, як свої, так і клієнтів.

Не обов’язково відображати або коментувати кожне почуття клієнта – будь-яка дія консультанта повинна бути доцільною в контексті процесу консультування.

Обов’язково звертати увагу на почуття, коли вони: викликають проблеми у консультуванні; можуть підтримати клієнта, допомогти йому.

Консультант повинен виражати також власні почуття, які виникають в ситуації консультування. Їх виникнення являє собою своєрідний резонанс на переживання клієнтів. Однак консультант повинен виражати почуття, пов’язані тільки з темою бесіди.

Часом необхідно допомогти клієнтам контролювати свої почуття, особливо коли вони дуже інтенсивні. Це стосується як позитивних, так і негативних почуттів.

Паузи мовчання

Вміння мовчати та використовувати тишу у терапевтичних цілях – одна з найважливіших навичок консультування. Для консультанта, який навчився бути чутливим до різних змістів тиші, взагалі до тиші, і який навчився свідомо створювати та використовувати паузи у консультуванні, мовчання стає особливо терапевтично цінним, бо воно:

- збільшує емоційне взаєморозуміння консультанта та клієнта;

- надає можливість клієнту «зануритися» в себе та вивчати свої почуття, установки, цінності, поведінку;

- дозволяє клієнту зрозуміти, що відповідальність за бесіду лягає на його плечі.

Який найважливіший сенс мовчання у консультуванні?

Паузи мовчання, особливо на початку бесіди, можуть виражати стурбованість клієнта, погане самопочуття, розгубленість через сам факт консультування.

Мовчання не завжди означає відсутність реальної активності. Під час пауз мовчання клієнт може шукати необхідні слова для продовження своєї розповіді, зважувати те, про що йшлася мова перед цим, намагатися оцінити здогадки, які виникли під час бесіди. Консультанту також необхідні паузи мовчання для осмислення частини бесіди, що вже відбулася, та щоб сформулювати важливі запитання.

Мовчання може означати те, що і клієнт, і консультант сподіваються на продовження бесіди зі сторони один одного.

Пауза мовчання, особливо якщо вона суб’єктивно є неприємною як для клієнта, так і для консультанта, може означати, що обидва учасника бесіди і вся бесіда опинилися у глухому куті і відбувається пошук виходу з ситуації, що склалася, пошук нового напрямку бесіди.

Мовчання в деяких випадках виражає опір клієнта процесу консультування. Тоді воно по відношенню до консультанта має маніпуляційний характер. Тут клієнт веде гру: «Я можу сидіти як камінь й дивитися, чи вдасться йому (консультанту) здвинути мене».

Іноді паузи мовчання виникають, коли бесіда проходить на поверхневому рівні. Коли клієнт ухиляється від обговорення найбільш важливих та значущих питань, які, проте, збільшують занепокоєння клієнта.

Мовчання іноді має на увазі глибоке узагальнення без слів.

Надання інформації

Цілі консультування досягаються також шляхом надання клієнту інформації. Консультант висловлює свою думку, відповідає на запитання клієнта та інформує його про різні аспекти проблем, що обговорюються. Інформація, як правило, пов’язана з процесом консультування, поведінкою консультанта або умовами консультування (місце та час зустрічей, оплата, тощо).

Надаючи інформацію, консультант не повинен забувати, що клієнти час від часу запитують з метою ухилитися від обговорення своїх проблем та дослідження «самості». В дійсності, не важко відрізнити запитання, які вказують на стурбованість клієнтів, від намагання маніпулювати консультантом за допомогою розпитування.

Інтерпретація

Кожен клієнт – це не відкрита книга, а невідома країна, де все нове і спочатку важко піддається розумінню. Орієнтуватися в цій невідомій країні допомагає техніка інтерпретації – мабуть, найскладніша методика консультування.

У консультуванні дуже важливо виявити більше, ніж міститься у поверхневій розповіді клієнта. Зовнішній зміст також є дуже важливим, проте, більш суттєвим є розкриття латентного змісту, який сховано за словами клієнта. Для цього використовується інтерпретація розповіді.

Hill (1986 р.) виділяє п’ять типів інтерпретації:

1. Встановлення зв’язків між нібито різними ствердженнями, проблемами або подіями. Наприклад, клієнту, який говорить про страх публічного виступу, низький рівень самооцінки та труднощі у відносинах з іншими людьми, консультант вказує на взаємозв’язок проблем і вплив на їх виникнення неадекватних очікувань та домагань клієнта.

2. Акцентування будь-яких особливостей або почуттів клієнта. Клієнт, наприклад, постійно відмовляється від роботи, хоча й висловлює бажання працювати. Консультант може сказати йому: «Ви, здається, радієте можливості, яка з’явилася, проте, коли стикаєтесь з неминучими труднощами, тікаєте».

3. Інтерпретація методів психологічного захисту, реакцій опору та переносу. У вищенаведеному прикладі можлива інтерпретація «З ваших слів можна зробити висновок, що втеча є для Вас методом боротьби зі страхом невдачі». Таким чином, тут інтерпретується психологічний захист (втеча) від тривоги (страху невдачі). Інтерпретація переносу являє собою основну техніку психоаналітичного лікування. Клієнту намагаються показати, що його минулі відносини (звичайно з батьком або матір’ю) заважають правильно сприймати почуття та поведінку консультанта.

4. Поєднання поточних подій, думок та переживань з минулим. Інакше кажучи, консультант допомагає клієнту побачити зв’язок поточних проблем та конфліктів з попередніми психотравмами.

5. Представлення клієнту іншої можливості розуміння його почуттів, поведінки або проблем.

Інтерпретування повинно виконуватися з урахуванням стадії консультативного процесу. Ця техніка не використовується на початку консультування, коли передбачається досягнення довірливих відносин з клієнтами, але пізніше вона дуже корисна для розкриття психодинаміки проблем.

Консультант повинен вміти розуміти реакції клієнтів на зміст інтерпретування. Емоційна байдужість клієнта повинна змусити консультанта подумати про відповідність інтерпретування дійсності. Незважаючи на значення інтерпретування, не слід їм зловживати; коли в процесі консультування занадто багато інтерпретацій, клієнт починає захищатися від них і опирається консультуванню.

Почуття консультанта та саморозкриття

Консультування завжди вимагає не тільки досвіду, але й емоційної участі в процесі. Проте дуже важливо, щоб емоційна участь була доречною та працювала відповідно до інтересів клієнта, а не самого консультанта.

Консультант шляхом висловлення власних почуттів розкривається перед клієнтом. Розкритися в самому широкому сенсі – це означає показати своє емоційне відношення до подій та людей. Перед консультантом виникає протилежне завдання – зрозуміти клієнта. Представники екзистенційно-гуманістичної орієнтації трактують відвертість консультанта як важливий аспект сучасного консультування і психотерапії, яка допомагає створити щирі відношення між консультантом та клієнтом. Спускаючись з високого п’єдесталу анонімності, консультант надає сміливості клієнтам в розкритті значущих подій та збільшує взаємну довіру. Відвертість клієнтів часто залежить від взаємності, тобто від ступеня емоційної участі спеціаліста в консультуванні.

Саморозкриття консультанта може бути подвійним. Перш за все консультант може виражати свої безпосередні реакції по відношенню до клієнта або до ситуації консультування, обмежуючись принципом «тут та зараз». Інший варіант відвертості консультанта – це розповідь про свій життєвий досвід, демонстрація його схожості з ситуацією клієнта.

Консультант завжди повинен усвідомлювати, з якою метою він розповідає про себе – бажаючи допомогти клієнту або задовольняючи власні бажання.

У саморозкритті дуже важливим є фактор часу – необхідно знайти відповідний момент і не відкладати відвертість, щоб у центрі уваги залишався клієнт, а переживання консультанта не висувалися на перший план. Техніка саморозкриття використовується лише за умови доброго контакту з клієнтом, як правило, на пізніх стадіях консультування.

Структурування консультування

Ця процедура проходить через весь процес консультування. Структурування означає організацію відносин консультанта з клієнтом, виділення окремих етапів консультування та оцінку їхніх результатів, а також надання клієнту інформації про процес консультування. Закінчивши один етап, ми разом з клієнтом обговорюємо результати, формулюємо висновки. Необхідно впевнитися, що оцінки результатів цього етапу консультантом та клієнтом співпадають.

Робота з клієнтом здійснюється за принципом «крок за кроком». Кожен новий етап починається з оцінки того, що вже досягнуто. Це сприяє бажанню клієнта активно співпрацювати з консультантом, а також створює можливість у випадку невдачі на окремому етапі знов повернутися до нього. Таким чином, зміст структурування – участь клієнта у плануванні процесу консультування.

Поради консультанту-початківцю

Як подолати занепокоєння та напругу?

Більшість консультантів-початківців зустрічають своїх клієнтів з амбівалентними почуттями. Їхнє джерело – запитання, які виникають перед консультантом та відсутність певних відповідей:

Що я скажу клієнту?

Як треба розмовляти з клієнтом?

Чи можу я допомогти?

Чи можу я зрозуміти те, про що каже клієнт?

Що трапиться, якщо я помилюся?

Що клієнт думає про мене?

Чи помітить клієнт мою недосвідченість і як він зреагує на неї?

Чи прийде він наступного разу?

Усі наведені запитання викликають занепокоєність та напругу. У більшості випадків, виникаючу у подібних ситуаціях напругу слід сприймати як природну. Деякий рівень стурбованості вказує на усвідомлення професійної відповідальності, а також розуміння непередбачуваності процесу консультування. Сміливість консультанта в тому і полягає, щоб він не відкидав, не витісняв стурбованість, що виникає, а вбирав її у себе, виявляв та приймав. Корисно також радитися з більш досвідченими колегами, обговорювати свої проблеми в групах професіоналів. Тоді професійний діапазон розширюватиметься і консультант не «згорить» на роботі.

Про майстерність бути самим собою та відвертість

Усі запитання консультанта-початківця зводяться до однієї проблеми – як правильно здійснити консультування. На практиці частіш за все зустрічаються дві крайності. Одна – коли консультант в роботі з клієнтом не виявляє себе як особистість і намагається не виходити за рамки вимог професійної ролі. Друга – коли консультант намагається за будь-яку ціну довести клієнту, що він така ж сама людина, як і клієнт, тобто абсолютизує свою особистісну участь в консультуванні та повністю ігнорує професійні вимоги.

Для консультанта-початківця особливо характерно вирішення дилеми – «особистість або роль», і він компенсує почуття незахищеності, невпевненості у собі, переживання невизначеності в процесі консультування орієнтацією виключно на професійні знання.

Подібні наслідки мають і властиві консультанту-початківцю нереалістичні домагання:

Я завжди повинен допомогти;

Я повинен любити всіх своїх клієнтів;

Я повинен усе розуміти та проявляти максимум емпатії;

Я зобов’язаний в будь-який момент розуміти, що відбувається між мною та клієнтом;

Я повинен відповісти на будь-які запитання клієнта тощо.

Якщо консультант прагне реалізувати такі вимоги до себе, він обов’язково стане жертвою професійної ролі і повністю розчиниться в професійної діяльності.

Консультант повинен прагнути до внутрішньої інтеграції – синтезу професійних навичок з особистісною тотожністю. Як кажуть досвідчені психотерапевти, в ідеальному випадку не існує різниці між тим, що робить хороша людина, і тим, що робить хороший консультант.

Прагніть бездоганності, але враховуйте свою обмеженість

Помилки роблять і початківці, і досвідчені консультанти. Сутність не в помилках, а в досяжності цілей роботи. При визначенні реалістичних цілей ми, можливо, не досягнемо особливих результатів, проте уникнемо непотрібної фрустрації, женучись за міражем. Стати майстром у своїй професії більш гідно, ніж прагнути до ілюзорної досконалості.

Обов’язок консультанта – зрозуміти клієнта, а не знайти відповіді на запитання, які перед клієнтом ставить життя.

Таким чином, консультант – це не володар усіх можливих відповідей та рішень, а тільки людина, яка бажає та може зрозуміти людину, яка звертається, до неї. Не треба забувати, що прагнення допомогти іншому за будь-яку ціну, незважаючи на привабливість, за своєю мотивацією скоріше підозріло. Така гіпермотивація заважає правильно сприймати дійсність та обумовлює те, що клієнти стають для консультанта засобом задоволення амбіцій та досягнення успіху, а не людьми, пригніченими проблемами, шукаючими розуміння та допомоги.

Будьте сумлінні по відношенню до клієнтів та до себе

Бути сумлінним – означає мати мужність зізнатися у незнанні, коли дійсно не знаєш. У таких випадках завжди існує можливість спрямувати клієнта до більш досвідченого колеги.

Не сподівайтесь на швидкі результати

У консультуванні не слід очікувати швидких результатів. Частіш за все неможливо вирішити проблеми клієнта за 1-2 зустрічі (хоч бувають виключення). Більшість консультантів-початківців переживає через відсутність швидких плодів своєї роботи. Але консультанту не менш необхідне вміння чекати в умовах невизначеності, у тому числі, пов’язаної з особливостями прогресу клієнта. Дуже рідко динаміку вирішення проблем можна порівняти з поступово зростаючою уверх прямою. Процес покращення скоріше можна порівняти з ламаною лінією. Кажучи про результати консультування, важливо відмітити, що дійсні результати можуть стати очевидними набагато пізніше закінчення консультування, оскільки консультування має на увазі не тільки помітний безпосередній ефект (він бажаний), але й певну «інвестицію» у майбутнє, в якому клієнт може успішно реалізувати власні установки, які змінилися.

Єдиний шлях отримати впевненість у собі як у успішному консультанті – це інколи ставити під сумнів власну ефективність, дозволяти собі відчувати безсилля і взагалі періодично сумніватися у доцільності заняття консультуванням та психотерапією. Коли консультант звільняється від постійної стурбованості своєю продуктивністю, він приділяє більше уваги як собі, так і клієнтам.

Не «розчиняйтесь» в проблемах клієнтів

Більшість консультантів-початківців припускаються помилки, занадто турбуючись про клієнтів. Надмірна турбота, як і гіперопіка у дитинстві, зазвичай, дають протилежний бажаному результат. У консультуванні спеціаліст піддається небезпеці «захворіти хворобою» клієнта. Одна з основних навичок консультанта – це вміння максимально присвячувати себе клієнту під час прийому та одразу ж «відключатися» після його завершення, щоб клієнт самостійно планував своє життя між зустрічами.

Намагайтеся не давати порад та уникайте поспішних рішень

Надання порад має соціальні корені – більшість людей люблять, коли до них звертаються за порадами та охоче надають їх. Це лоскоче самолюбство порадника. Психологічне консультування не є виключенням. Консультанту дуже легко потрапити у пастку надання порад, тому що, частіш за все, страждаючий клієнт звертається до нього, буквально вимагаючи порад. Клієнта не задовольняє обговорення можливих альтернатив вирішення проблеми – він хоче, щоб мудрий консультант самостійно вирішив його проблеми.

Надання великої кількості порад порушує автономію особистості – навіть з етичних міркувань ми не маємо права вирішувати за інших. Також ми збільшуємо залежність клієнта від консультанта і таким чином віддаляємося від кінцевих цілей консультування.

З проблемами, які піднімають клієнти у консультуванні, стикаємося ми всі, і консультант не може бути єдиним експертом. Нарешті, більшість цих проблем не має певних відповідей. Чи йде мова про одруження, вибір роботи чи відношення до старих батьків – на такі запитання не існує однозначних відповідей. Деякі з рішень пов’язані з моральністю. У такій ситуації консультант може тільки допомагати клієнту прийняти самостійне рішення, спираючись на дійсні наміри та реальні почуття.

Відомо, що не буває правил без виключень. Консультант повинен давати прямі поради, коли клієнт не може зробити вибір та представляє особливу небезпеку для себе та людей навколо. У випадку сильного занепокоєння і дезорганізації поведінки певні поради допомагають взяти ситуацію під контроль. Нарешті, клієнти нерідко просять порад у питаннях, які не є проблемами особистості. Надання допомоги в таких проблемах залежить від додаткових знань, але це не можна назвати консультуванням.

З наданням порад пов’язана ще одна можлива помилка консультанта-початківця – це передчасне запропонування клієнту рішень. Консультант повинен мати на увазі, що проблема, яку представив клієнт на початку бесіди, може бути не самою важливою і взагалі не тією, через яку він звернувся.

Не моралізуйте та не повчайте

Коли консультант моралізує, він оцінює поведінку клієнта, його погляди і дає вказівки, що клієнт повинен робити і які почуття відчувати. Така явна спроба змінити клієнта, змушуючи його прийняти цінності консультанта, викликає у клієнта відчуття провини і не має нічого спільного з цілями психологічного консультування.

Закінчення консультування

Припинення консультативного контакту частіш за все відбувається природньо, коли клієнт починає чітко усвідомлювати свої проблеми та свободу вибору рішень, або коли проблеми вичерпуються в ході консультування. Питання про припинення консультативних зустрічей клієнт і консультант приймають спільно. Остання зустріч повинна бути присвячена підведенню підсумків та встановленню важливих результатів терапії. Краще, щоб першим це зробив сам клієнт. Тільки він може сформулювати дійсні результати. Консультант повинен допомогти клієнту точніше та конкретніше позначити зміни, які відбулися за період консультування. Саме конкретність свідчить про усвідомлене прийняття клієнтом змін, що відбулися.

Проте думка клієнта і консультанта про час закінчення консультування іноді не співпадають. У такому випадку можливі два варіанти. У першому варіанті консультанту здається, що час припинити консультування, але клієнт відчуває себе не готовим до того і хоче продовжувати зустрічі з консультантом. Єдиним засобом продовжити терапію стає збереження симптомів або проблем і, навіть, виникнення нових труднощів. Тому консультанту важливо розібратися в причинах та ступені бажання клієнта продовжити консультування. У другому варіанті до припинення консультування прагне клієнт, хоча, за думкою консультанта, необхідні результати ще не досягнуті. Консультант знову повинен розібратися у дійсних причинах бажань клієнта і роз’яснити йому можливі наслідки несвоєчасного припинення консультування. Нерідко причина бажання клієнта скоріше припинити консультування полягає у незадоволеності консультативним процесом. Інша причина полягає у розходженні поставлених клієнтом та консультантом цілей: клієнт вимагає досягнення короткострокових, найближчих цілей (вирішення конкретної проблеми, послаблення симптому тощо), а консультант – довгострокових, перспективних цілей. Зрозуміло, пріоритет надається цілям клієнта. У будь-якому випадку консультант не може змусити клієнта продовжувати консультування проти його бажання.

Іноді виникає питання про необхідність зустрічей з клієнтом по закінченні консультування. Необхідно залишити можливість клієнту звертатися до консультанта у разі необхідності, при виникненні нових проблем, але, з іншого боку, не варто заохочувати такі звертання. Якщо консультування було ефективним, у клієнта не повинна виникати потреба у нових зустрічах.

Оцінка результатів консультування

Однією з найважливіших етичних вимог, які висуваються перед консультантом, є усвідомлення дійсних результатів своєї роботи і ефективності методів консультування, які застосовуються. Загалом, виникає запитання: «Яке саме консультування найбільш доцільно для клієнта, якщо у нього специфічна проблема?» Таким чином, питання про ефективність конкретизується по всім параметрам.

Для оцінки результатів консультування конкретного клієнта можна використовувати ряд критеріїв. Blocher (1966 р.) виділяє чотири основні:

соціальна пристосованість;

особистісні особливості;

професійна пристосованість;

успішність навчання.

Критерій соціальної пристосованості широко використовується, оскільки більшість клієнтів і звертаються до консультанта через труднощі, які виникли у соціальному пристосуванні, як правило, з причин внутрішніх конфліктів особистості. Покращення соціальної пристосованості може оцінити сам клієнт, але до оцінки можна залучити друзів клієнта, членів сім’ї, вчителів (якщо ми консультуємо дитину). Особистісні критерії охоплюють зміни самооцінки і багато інших параметрів, звичайно вимірюваних тестами. Професійна пристосованість включає професійні плани, задоволення роботою тощо. Критерії учбової діяльності використовуються у консультуванні тих, хто вчиться, і відображають динаміку успішності.

Звичайно, основним джерелом інформації про ефективність консультування є сам клієнт, оцінка його стану, що надається безпосередньо ним самим. Така оцінка має певні обмеження, але все ж об’єктивніше за інші відображає дійсне становище. Важливо, щоб оцінка результатів самим клієнтом була достатньо конкретною. Тому одним з найважливіших завдань консультанта є допомога клієнту конкретизувати свої досягнення у ході консультування.

Оцінка результатів консультантом також суттєва, хоча її не достатньо для кінцевих висновків. Взагалі-то кажучи, закінчення консультування й зводиться до обговорення та погодження оцінок досягнутого ефекту, представлених клієнтом і консультантом.

Підготовлено за матеріалами Р.Кочюнас «Основы психологического консультирования». - М.: «Академический проект», 1999; Р.С.Немов «Основы психологического консультирования»: Учебник для студентов педвузов.- М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999.

Поиск по сайту: